Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1238/21 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 01.10.2021. Зареєстровано: 01.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2021.
Дата набрання законної сили: 01.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"01" жовтня 2021 р. Справа №914/1238/21
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючий суддя Желік М.Б.
		суддів Орищин Г.В.
		Галушко Н.А.
		 
		розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПЛК ГРУП від 27.07.2021 (вх.ЗАГС. №01-05/2602/21 від 30.07.2021) 
		на рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2021 (повний текст складено 15.07.2021, суддя Мазовіта А.Б.) 
		у справі № 914/1238/21
		за позовом: Дочірнього підприємства Інтергал-Буд Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал, м. Київ
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ПЛК ГРУП, м. Дніпро
		про стягнення 65 408,75 грн.
		без повідомлення учасників справи
		 
		ВСТАНОВИВ
		 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2021 у справі №914/1238/21 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ПЛК ГРУП на користь Дочірнього підприємства Інтергал-Буд Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал 52 327,00 грн. заборгованості з орендної плати, комунальних та експлуатаційних платежів, 13 081,75 грн. штрафу, 2 270,00 грн. судового збору. 
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням скаржник звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2021 у справі №914/1238/21 та ухвалити нове рішення, яким частково задоволити позовні вимоги Дочірнього підприємства Інтергал-Буд Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал на суму 19 181,66 грн. заборгованості з орендної плати, комунальних та експлуатаційних платежів, 2 270,00 грн. судового збору, у решті позовних вимог відмовити.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 справу №914/1238/21 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Желік М.Б. - головуючий суддя (суддя-доповідач), члени колегії  Орищин Г.В., Галушко Н.А.
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 відкрито апеляційне провадження, встановлено позивачу строк до 03.09.2021 для подання суду відзиву на апеляційну скаргу, призначено справу №914/1238/21 до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. 
		06.09.2021 від Дочірнього підприємства Інтергал-Буд Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал надійшов відзив №03/09/21 від 03.09.2021 (здано до відділення поштового зв`язку 03.09.2021), у якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.
		Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		 
		Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.
		Дочірнє підприємство «Інтергал-Буд» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інтергал» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛК ГРУП» про стягнення 65 408,75 грн.
		Ухвалою до Господарського суду Львівської області від 01.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань.
		Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням умов договору оренди нежитлових приміщень №4.3/19 від 01.12.2019, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 38 572,80 грн та заборгованість за комунальні та експлуатаційні платежі у розмірі 13 754,20 грн. У зв`язку з порушенням строків сплати орендної плати відповідачу нараховано штраф в сумі 13 081,75 грн. 
		Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що 12.03.2020 на всій території України було запроваджено карантин у зв`язку із поширенням коронавірусу SARS-CoV-2, у зв`язку з чим, не було можливості повноцінно використовувати орендоване майно протягом спірного періоду. З посиланням на ч.6 ст.762 ЦК України відповідач вважає неправомірним нарахування орендної плати за квітень-травень 2020 року та визнає позовні вимоги лише у розмірі 19 181,66 грн. (сума орендної плати за вересень 2020 року, комунальні платежі за липень 2020 року, січень-лютий 2021 року). 
		Ухвалюючи оскаржене рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 52 327,00 грн заборгованості з орендної плати, комунальних та експлуатаційних платежів, 13 081,75 грн штрафу.
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженому рішенні, не відповідають обставинам справи та наданим документам. Скаржник (відповідач) вказує, що з моменту укладення договору оренди нежитлових приміщень проводив вчасну оплату орендних платежів та витрат на комунальні послуги за орендоване приміщення, що підтверджується актом звірки, наданим позивачем, однак, місцевий господарський суд не у повному обсязі дослідивши матеріали справи та надані пояснення сторін процесу, допустив помилкове застосування норм матеріального права.
		Так, щодо висновку суду про неможливість застосування ст.762 ЦК України з огляду на недоведеність відповідачем неможливості проводити діяльність в орендованому приміщенні та використовувати орендоване майно у своїй господарській діяльності, скаржник наводить наступні пояснення.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-1, спричиненої коронавірусом SARS-CoV» на всій території України з 12.03.2020 було запроваджено карантин до 24.04.2020. Після 24.04.2020 строк карантину неодноразово продовжувався і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №760 карантин діє до 31.10.2020. Введений урядом карантин передбачав заборону з 17.03.2020 до 11.05.2021 суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів. У зв`язку з цим розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14, відповідно до якого з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу». Згодом цей пункт було викладено в новій редакції, відповідно до якої на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб. 
		Відповідно до п.1.5. договору оренди об`єкт оренди буде використовуватись орендарем (відповідачем) для здійснення підприємницької діяльності. Відповідач проводисть свою господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі транспортними засобами, та має основним код КВЕД 45.11  «Торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами». Господарська діяльність відповідача здійснюється шляхом приймання фізичних осіб та представників юридичних осіб працівниками відповідача, укладення договорів з клієнтами на підбір та імпорт транспортного засобу, надання послуг митного оформлення та сертифікації транспортного засобу на території України, що вимагає присутності клієнта в офісному приміщенні відповідача. 
		Зважаючи на викладені норми діючого законодавства апелянт стверджує, що не мав змоги користуватись орендованим майном відповідно до його призначення, а саме приймати клієнтів у відповідності до свого основного виду діяльності через обмеження, встановлені органами законодавчої та виконавчої влади. До того ж рішенням комісії з техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій у Львові було припинено перевезення пасажирів громадським транспортом без спеціальних перепусток, що видавались органами місцевого самоврядування, тому працівники та клієнти відповідача не мали можливості дістатися орендованих приміщень.
		Таким чином, апелянт заперечує обов`язок сплати орендної плати за квітень та травень 2020 року в розмірі 19 286,4 грн. та комунальних платежів в розмірі 4 215,74 грн. Окрім того, протягом 2020 року на адресу відповідача не надходило вимог про сплату заборгованості та повідомлень про розірвання договору внаслідок несплати орендної плати та комунальних платежів, тому на апелянт вважає, що позивач фактично прийняв та погодив застосування наведених правових норм відповідачем.
		Щодо сум нарахованих штрафних санкцій, апелянт зазначає, що відповідно до п.10.2.1.1. договору штраф в розмірі 25% від простроченої суми грошового зобов`язання складає 4795,57 грн., що складає ј від суми заборгованості, що визнається, із врахуванням включення суми гарантійного платежу як оплати одного місяця оренди.
		Відтак визнана відповідачем заборгованість складає 19181,66 грн.: орендну плату за вересень 2020 року в розмірі 9 463,20 грн., комунальні платежі в розмірі 396 ,82 грн. за липень 2020 року, 2284,34 грн. за вересень 2020 року, 3467,46 грн.  за січень 2021 року, 3389,94 грн. за лютий 2021 року.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, вказує, що норма ч.6 ст.762 ЦК України, передбачає в якості підстави звільнення орендаря від сплати орендної плати об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним у приміщення, знаходитись в ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Встановленими карантинними обмеженнями не було передбачено перешкод для здійснення діяльності відповідача за використання офісних приміщень. Будь-яких належних доказів неможливості використовувати орендоване приміщення відповідачем не надано, зокрема, відповідач не надав доказів того, що діяльність компанії з продажу автомобілів здійснюється виключно шляхом приймання відвідувачів і не може здійснюватись за допомогою сучасних технічних засобів дистанційно. Також відповідач не надав доказів зупинення діяльності у зв`язку із запровадженням карантину, докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України таких обставин відсутні. Окрім того, відсутні в матеріалах справи і докази погодження між сторонами зменшеного розміру орендної плати, відповідач не звертався до позивача із заявою про зменшення орендної плати у зв`язку із карантином. Натомість позивач забезпечував експлуатаційне обслуговування будівлі, в якій знаходиться об`єкт оренди, де знаходиться майно орендаря. Позивач також звертає увагу на те, що доводи апелянта про відсутність вимог сплати заборгованості не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи претензіями з доказами надсилання відповідачу.
		Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив наступні фактичні обставини спору.
		01.12.2019 між Дочірнім підприємство «Інтергал-Буд» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інтергал» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛК ГРУП» (орендар) був укладений договір оренди №4.3/19.
		За цим договором орендодавець (позивач) передає орендареві (відповідачу) у строкове платне користування на умовах, передбачених цим договором, нежитлові приміщення площею 27,8 кв.м., розташовані на четвертому поверсі в комплексі за адресою: м. Львів, проспект Чорновола, 67Г (п. 1.1. договору).
		На виконання договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове, платне користування вказане в п. 1.1. договору майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 07.12.2019.
		Згідно п. 1.3. договору термін оренди починає обчислюватись з дати підписання орендарем акта прийому-передачі об`єкта оренди і закінчується 31.12.2020.
		У п. 5.1. договору зазначено, що за цим договором встановлюються наступні види платежів: орендна плата, комунальні платежі та експлуатаційні платежі.
		Відповідно до п. 5.2. договору, обов`язок здійснювати платежі за цим договором виникає у орендаря з дати підписання сторонами акту приймання-передачі та діє до дати підписання сторонами акту приймання-передачі, на підставі якого об`єкт оренди повертається орендодавцю.
		Відповідно до п. 5.3 договору, орендар не пізніше 10 числа поточного місяця, за який проводиться оплата, сплачує орендодавцю, згідно отриманих рахунків, орендну плату за користування об`єктом оренди, виходячи із розміру площі, що орендується та орендної ставки за один квадратний метр площі на календарний місяць.
		Орендна ставка за один квадратний метр становить 336,00 грн в т.ч. ПДВ.
		Загальна вартість оренди становить 9 643,20 грн за 1 (один) календарний місяць (в т.ч. ПДВ).
		Згідно п. 5.7. договору, крім сплати орендної плати, орендар щомісячно сплачує (компенсує) орендодавцеві витрати з оплати за комунальні послуги (комунальні платежі)
		Відповідно до п. 5.8 договору сплата комунальних платежів здійснюється орендарем щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
		Одночасно зі сплатою (відшкодуванням) за комунальні послуги, орендар відшкодовує орендодавцю витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням об`єкту оренди (експлуатаційні витрати). Розмір експлуатаційних витрат визначається виходячи із загальної площі об`єкту оренди, та ставки, яка складає 56,00 грн (в тому числі ПДВ), в українських гривнях за один квадратний метр площі, що передана в оренду (п. 5.10. договору).
		Відповідно до п.5.2.21 договору орендар протягом 10 робочих днів з моменту підписання договору сплачує на рахунок орендодавця грошові кошти в розмірі 9643,20 грн. без ПДВ, вказана сума є забезпеченням належного виконання орендарем зобов`язань по договору. Вказані грошові кошти (забезпечувальний платіж) можуть бути утримані орендодавцем (зараховані в погашення зобов`язань орендаря) виключно як неустойка (штраф) у зв`язку з неналежним виконанням орендарем своїх зобов`язань за цим договором шляхом направлення письмового повідомлення орендодавцем орендарю.
		В матеріалах справи наявні акти надання послуг за грудень 2019 року - лютий 2021 року, відповідно до яких сторони підтверджують надання послуг оренди за договором №4.3/19 від 01.12.2019 та відшкодування витрат на електроенергію, комунальних послуг, експлуатаційних витрат. Від імені замовника - ТзОВ «ПЛК Груп» не підписано акт надання послуг №3314від 31.03.2020 на суму 9 643,20 грн. (орендна плата за березень), акт надання послуг №4055 від 30.04.2020 на суму 9 643,20 грн. (орендна плата за квітень), акт надання послуг №5220 від 31.05.2020 на суму 9 643,20 грн. (орендна плата за травень), акт надання послуг №2231 від 31.01.2021 на суму 3467,46 грн. (відшкодування комунальних платежів за січень 2021 року), акт надання послуг №724 від 31.01.2021 на суму 9 643,20 грн. (орендна плата за січень), акт надання послуг №1700 від 28.02.2021 на суму 9 643,20 грн. (орендна плата за лютий), акт надання послуг №3661 від 28.02.2021 на суму 3389,84 грн. (відшкодування комунальних платежів за лютий 2021 року).
		Як ствердив позивач, відповідач допустив прострочення сплати орендної плати за чотири місяці у розмірі 38 572,80 грн, також сплати комунальних та експлуатаційних платежів за п`ять місяців у розмірі 13 754,20 грн.
		Відповідач не заперечує заборгованості з орендної плати за вересень 2020 року та комунальних платежів за липень 2020 року, січень-лютий 2021 року на загальну суму 19 181,66 грн., а також не наводить заперечень щодо розміру решти заявлених позивачем до стягнення сум, проте доводить відсутність обов`язку оплати оренди за квітень та травень 2020 року.
		За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч.1 ст.283 ГК України.
		Згідно із ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. 
		У відповідності до ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
		Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст.193 ГК України.
		Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Частиною 1 ст. 612 ЦК Українивстановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		Із врахуванням наведених норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч.7 ст.193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
		За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (ч. 2 ст.193, ч. 1 ст.216 та ч. 1 ст.218 ГК України).
		Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
		Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст.231 ГК України.
		Відповідно до п. 10.2.1.1. договору якщо період прострочення перевищує 30 календарних днів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штрафну санкцію у розмірі 25% від простроченої суми грошового зобов`язання.
		Із врахуванням цих положень позивачем нараховано 13 081,75 грн штрафу.
		Згідно п. 10.2.1.2. договору у випадку прострочення оплати орендарем орендної плати та/або компенсації витрат з оплати за комунальні послуги та/або компенсації експлуатаційних витрат, більш, ніж на 30 календарних днів підряд, цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку орендодавцем, й орендар (незалежно від сплати інших штрафних санкцій, передбачених цим договором) зобов`язаний сплатити орендодавцю (на його вимогу) штрафну санкцію у розмірі орендної плати за один повний місяць оренди.
		Із врахуванням цих положень позивачем нараховано штрафну санкцію у розмірі 9 643,20 грн.
		Загальний розмір нарахованих відповідачу штрафних санкцій за договором становив 22 724,95 грн.
		Оскільки орендарем був сплачений забезпечувальний платіж у розмірі 9 643,20 грн, який згідно п. 5.2.1. договору може бути зарахований в погашення зобов`язань орендаря, виключно як неустойка (штраф), у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням орендарем своїх зобов`язань за цим договором, позивач здійснив зарахування грошових коштів (забезпечувального платежу) в сумі 9 643,20 грн в якості штрафної санкції. Таким чином, сума штрафних санкцій, яка не покрита гарантійним платежем та заявлена позивачем до стягнення, становить 13 081,75 грн.
		Щодо викладених в апеляційній скарзі доводів апелянта про відсутність обов`язку сплати орендних та комунальних платежів за квітень-травень 2020 року колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
		Відповідно до ч.6 ст.672 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 (в редакції від 16.06.2020) доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 14 наступного змісту:
		Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
		У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
		Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
		Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.
		Таким чином, у п.14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення орендної плати на вимогу орендодавця.
		У попередніх редакціях п.14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які цитує апелянт у скарзі, також була встановлена можливість звільнення наймача від плати за користування майном чи зменшення такої плати на підставі ст.762 ЦК України. 
		Однак, апелянт не надав суду жодних доказів звернення до орендодавця щодо врегулювання питання звільнення орендної плати чи зменшення її розміру у зв`язку з відсутністю можливості користуватись майном чи нездійсненням господарської діяльності у період дії посилених карантинних заходів.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надіслано відповідачу претензії за вих. №30/09 від 30.09.2020 та за вих. №27/01 від 27.01.2021 про оплату заборгованості. Відповідачем вказані претензії залишені без розгляду. 08.04.2021 позивач надіслав відповідачу лист за вих. №08/04 від 08.04.2021, у якому зазначив про припинення (розірвання) договору з 01.03.2021 та необхідність сплати заборгованості в розмірі 52 327.00 грн.
		Надсилання претензій та листа відповідачу підтверджується поштовими накладними, описами вкладення у цінний лист та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу ТзОВ «ПЛК Груп», наявними в матеріалах справи.
		Таким чином не відповідають дійсності доводи апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача про оплату заборгованості за квітень-травень 2020 року і таким чином прийняв та погодив одностороннє застосування відповідачем законодавства щодо звільнення від орендної плати у зв`язку із карантинними обмеженнями.
		Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
		Окрім того, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 було внесено зміни до частини другої статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні та віднесено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України до форс-мажорних обставин.
		Відповідно до ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		Однак, відповідач не довів того, що карантинні обмеження є форс-мажорними обставинами для здійснення його господарської діяльності, зокрема, не надав суду відповідного сертифікату Торгово-промислової палати.
		Як зазначає апелянт, основною діяльністю ТзОВ ПЛК Груп є роздрібна торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами, яку підприємство здійснює шляхом укладення договорів з клієнтами на підбір та імпорт транспортного засобу, надання послуг митного оформлення та сертифікації транспортного засобу на території України, що вимагає присутності клієнта в офісному приміщенні відповідача. 
		Проте, відповідач не довів, що не використовував приміщення у своїй діяльності внаслідок дії карантинних обмежень, посилання на обмеження руху громадського транспорту в місті Львові під час дії карантину не доводять неможливість здійснення господарської діяльності в орендованому приміщенні (виконання укладених договорів, надання послуг дистанційно тощо). 
		Натомість матеріали справи, а саме акт передачі-приймання від 07.12.2019, відповідно до якого ТзОВ ПЛК Груп прийняло приміщення, яке є об`єктом договору оренди, і знаходиться на четвертому поверсі багатофункціонального комплексу за адресою вул. Чорновола, 67 г, м.Львів, та акти надання послуг за договором оренди №4.3/19 від 01.12.2019 за грудень 2019 року - лютий 2021 року, свідчать про фактичне використання нежитлового приміщення відповідачем з грудня 2019 року по лютий 2020 року.
		Колегія суддів зазначає, що частина 6 ст. 762 ЦК України не підлягає застосуванню у випадку якщо орендар має щонайменшу здатність отримання вигоди від майна, що полягає у можливості: мати доступ до майна/входити до нього; зберігати обладнання, товари, інше майно в орендованих приміщеннях; здійснювати обмежену діяльність навіть із значним скороченням чисельності персоналу чи годин роботи; здійснювати діяльність із зміною способу надання послуг чи скороченням площі, необхідної для такого надання, що супроводжуються збереженням можливості безперешкодного відновлення господарської діяльності негайно після спливу карантинних заходів; відсутності активних дій орендаря щодо звільнення орендованого майна, його передачі орендодавцеві та виключення запису з реєстру речових прав про оренду.
		Таке тлумачення частини 6 ст. 762 ЦК України в повній мірі узгоджується із критеріями, виробленими судовою практикою, зокрема, із постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 та постановою Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №914/1248/18.
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх у повному обсязі, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 52 327,00 грн. заборгованості з орендної плати, комунальних та експлуатаційних платежів, 13 081,75 грн. штрафу.
		Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.
		Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. В задоволенні вимог апеляційної скарги скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПЛК ГРУП від 27.07.2021 (вх.ЗАГС. №01-05/2602/21 від 30.07.2021) - відмовити.
		2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2021 у справі №914/1238/21  залишити без змін.
		3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги  покласти на скаржника.
		 
		Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
		 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		 
		Головуючий суддяЖелік М.Б. 
		 
		суддяГалушко Н.А.
		 
		суддя Орищин Г.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...