Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1157/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2021.
Дата набрання законної сили: 29.09.2021
Номер судового провадження: 61-20977ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем України                                   
		29 вересня 2021 року 
		м. Київ
		справа 509/1157/18
		провадження № 61-20977св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 , 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2018 року у складі судді Кириченко П. Л., постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,                 Погорєлової С. О.,
		                            
		ВСТАНОВИВ:
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                  № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 листопада 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до  08 лютого                              2020 року.
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі -  ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 04 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та                  ОСОБА_2 укладено кредитний договір. Для забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та               ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 04 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,060 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		Ця ділянка належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування                               від 01 жовтня 2007 року, який був укладений між ним та ОСОБА_1 . 
		 
		В зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не виконував свої зобов`язання за кредитним договором від 04 грудня 2007 року, кредитор у 2014 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом.  
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 11 листопада                               2014 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором   від 04 грудня 2007 року в сумі 2 194 771,09 грн. На підставі рішення суду був виданий виконавчий лист, за яким було відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішення суду, яке на час подачі цього позову не виконане. 
		 
		У 2018 році ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стало відомо, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 грудня 2010 року                     у справі № 2-1069/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 був визнаний недійсним договір дарування спірної земельної ділянки, який був укладений 01 жовтня 2007 року, та визнаний недійсним виданий                     ОСОБА_2 , на підставі цього договору Державний акт на право власності на земельну ділянку. 
		 
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме ОСОБА_1 на цей час є власником спірної земельної ділянки. 
		 
		Позивач вказує, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 як особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки (земельну ділянку), набула статус іпотекодавця і несе всі обов`язки іпотекодавця за іпотечним договором від 04 грудня 2007 року, який був укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 . 
		 
		Зазначає, що на іпотечній земельній ділянці розташований садовий будинок, який належить ОСОБА_1 та був побудований без згоди іподекодержателя вже після передачі ділянки в іпотеку і є поліпшенням предмета іпотеки, а тому у відповідності до статті 6 Закону України «Про іпотеку» цей будинок є іпотечним майном.
		 
		Враховуючі те, що боржник не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, позивач зазначає, що у відповідності до статті 7 Закону України «Про іпотеку» він має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням.
		 
		На підставі викладеного ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило  визнати належний ОСОБА_1 садовий будинок загальною площею 212,4 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,060 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:001:0653, - іпотечним майном; звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PML-500/219/2007, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Плигіною Ж. О. за реєстровим                          № 7517, а саме - на належні ОСОБА_1 садовий будинок загальною площею 212,4 кв. м та вказану земельну ділянку шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальній сумі 3 060 712,38 грн.
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння. 
		 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №654754 від 14 вересня 2007 року, який виданий на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 08 вересня 2006 року та зареєстрований за № 010752901649, належить земельна ділянка площею 0,060 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:001:0653. 
		 
		01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, посвідчений в нотаріальному порядку, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала (передала безоплатно у власність) ОСОБА_2 цю земельну ділянку. На підставі цього договору дарування ОСОБА_2 був виданий та зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку.
		 
		На підставі цих документів між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки від 04 грудня                         2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» вказану земельну ділянку. 
		 
		Зазначає, що судовим рішенням визнано недійсним договір дарування ділянки та  відновлено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, яке вона набула у 2006 році. На теперішній час саме вона є власником вказаної земельної ділянки. 
		 
		Позивачка вважає, що до неї не перейшли обов`язки іпотекодавця, так як в цьому випадку не підлягають застосуванню стаття 23 Закону України «Про іпотеку», які встановлюють, що іпотека є дійсною для особи, до якої від іпотекодавця перейшло право власності на предмет іпотеки. В той же час земельна ділянка була передана в іпотеку особою, яка набула право власності на нього за безвідплатним договором, який в подальшому був визнаний судом недійсним.
		 
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просила  витребувати з іпотеки                     ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на її користь земельну ділянку площею 0,060 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:001:0653.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області                                      від 21 листопада 2018 року у задоволенні первісного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», а тому ОСОБА_1 не набула статус іпотекодавця і несе його обов`язків за іпотечним договором, внаслідок чого позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки та розташованого на ній садового будинку, право власності на це нерухоме майно зареєстроване належним чином саме за ОСОБА_1 і саме їй належать права щодо володіння цим майном. При цьому, ОСОБА_1 не надала жодного доказу стосовно того, що належне їй земельна ділянка перебуває у володінні ТОВ «ОТП Факторинг Україна». 
		 
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало апеляційну скаргу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. 
		 
		При цьому суд зазначив, що в цьому випадку в результаті набуття чинності судовим рішенням про визнання недійсним договору дарування та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, відбулося відновлення суб`єктивного речового права на майно у                         ОСОБА_1 , яке в неї вже існувало ще до набуття ОСОБА_2                         на нього права власності на підставі визнаного судом недійсним договору дарування і до передачі ним земельної ділянки в іпотеку банку.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У листопаді 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині вирішення первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити первісний позов. Також ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило  змінити рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог щодо мотивів відмови у позові.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. 
		 
		Зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що строк дії договору іпотеки від 04 грудня 2007 року на час звернення до суду з цим позовом не сплинув. Вказаний договір недійсним у судовому порядку не визнавався та є чинним, іпотека не припинена. Основне зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 04 грудня 2007 року не виконане.
		 
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції   у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		30 березня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Встановлено, що 08 вересня 2006 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбала у власність земельну ділянку площею 0,060 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:001:0653. 
		На підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2006 року                                  ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №654754 від 14 вересня 2007 року, який зареєстрований за № 010752901649 від 14 вересня 2007 року. 
		01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського РНО Селезньовою В. А. за реєстровим № 504, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала (передала безоплатно у власність) ОСОБА_2 зазначену вище земельну ділянку. 
		На підставі цього договору дарування від 01 жовтня 2007 року                     ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №672535, який зареєстрований за № 010752902064                                від 29 жовтня 2007 року.
		04 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір.
		На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки                                         від 04 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» вказану земельну ділянку площею 0,060 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5123782000:02:001:0653.
		29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були укладені договори купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, за якими до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги в тому числі за вказаним кредитним договором та договором іпотеки від 04 грудня 2007 року, які були укладені між банком та ОСОБА_2 .
		Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 грудня 2010 року у справі № 2-1069/2010 за позовом ОСОБА_1 до                    ОСОБА_2 визнано недійсним договір дарування спірної земельної ділянки, який був укладений 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнано недійсним виданий ОСОБА_2 на підставі цього договору дарування державний акт серії ЯЕ №672535 на право власності на спірну земельну ділянку. Вказане рішення суду набрало законної сили.
		Згідно  з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5123782000:02:001:0653 та на розташований на ній садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 11 листопада                             2014 року у справі № 521/5466/14-ц, яке набрало законної сили, з                                ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2007 року в сумі                        2 194 771,09 грн. 
		Установлено, що на виконанні у Першому Малиновському відділі державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 24 листопада 2015 року перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 521/5466/14-ц, виданого 20 березня 2015 року Малиновського районного суду м. Одеса, про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 2 202 644, 62 грн.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню  частково з огляду на таке. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		 
		Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
		 
		Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
		 
		Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
		 
		У відповідності до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		 
		Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки. [...] Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».
		 
		Разом із тим, актуальним є питання щодо правильності вирішення спорів між іпотекодавцем та іпотекодержателем у випадках, коли на час передачі нерухомості в іпотеку іпотекодавець був власником майна, що підтверджувалось правовстановлюючими документами, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване з відмовою іпотекодавцю у визнанні права власності на це майно, або на підставі договору, за яким іпотекодавець набув у власність конкретне нерухоме майно і який після укладення іпотечного договору судом був визнаний недійсним.
		 
		Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
		 
		 
		Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 грудня 2010 року у справі № 2-1069/2010 визнано недійсним договір дарування спірної земельної ділянки, який був укладений 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та визнано недійсним виданий ОСОБА_2 на підставі цього договору дарування державний акт серії ЯЕ №672535 на право власності на спірну земельну ділянку. Вказане рішення суду набрало законної сили.
		Разом із тим, спірна земельна ділянка на підставі укладеного 04 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 договору іпотеки                                         вже була ОСОБА_2 передана в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк».
		При цьому банк, як добросовісний іпотекодержатель, уклав вказаний договір іпотеки, поклавшись на дані реєстру прав на нерухомість та надані правовстановлюючі документи про те, що  ОСОБА_2 є законним одноособовим власником земельної ділянки. В такій ситуації відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки без повного встановлення фактичних обставин справи може суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.
		 
		З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, подальше скасування підстави набуття права власності іпотекодавця на нерухоме майно, що потім було передано в іпотеку (рішення суду або договору), саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення або договору) не може бути підставою  для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного судового рішення або договору.
		 
		Близького за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.22. постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).
		Посилаючись при відмові у задоволенні первісного позову на те, що в результаті набуття чинності рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 грудня 2010 року у справі № 2-1069/2010 відбулося відновлення суб`єктивного речового права на майно у ОСОБА_1 , яке в неї вже існувало ще до набуття іпотекодавцем ОСОБА_2 на нього права власності, суд апеляційної інстанції не встановив інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, які можуть підтверджувати добросовісність/недобросовісність дій, що були вчинені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є близькими родичами між собою. 
		Також апеляційним судом не ураховані положення статті 17 Закону України «Про іпотеку», які містять підстави для припинення іпотеки та (з огляду на встановлені обставини справи) не надано оцінки, чи існують підстави для припинення іпотеки, що виникла у відповідності до укладеного  04 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 договору іпотеки. 
		Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, надати належну оцінку доказам: кожному доказу окремо, а також взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, та ухвалити справедливе та законне рішення по суті. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.
		 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                               С. Ю. Бурлаков
		 
		А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...