Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/1087/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2021.
Дата набрання законної сили: 29.09.2021
Номер судового провадження: 61-12931ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		29 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 490/1087/21
		провадження № 61-12931св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач  - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви про забезпечення позову
		 
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
		У травні 2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій вона просила до ухвалення рішення в справі зобов`язати батька ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у спілкуванні та побаченнях з дитиною ОСОБА_3 .
		 
		В обґрунтування заяви зазначала, що вона відіграє основну роль у житті дитини, займається вихованням сина, слідкує за його здоров`ям. Батько приймає опосередковану участь у житті дитини, жодного разу не залишався з сином на тривалий час. ОСОБА_2 перешкоджає їй у здійсненні своїх батьківських обов`язків, близько чотирьох місяців вона не бачить дитину. Така поведінка відповідача може призвести до руйнування нормальних психо-емоційних зв`язків між нею та малолітнім сином.
		 
		Забезпечення позову у визначений нею спосіб є співмірним із заявленими вимогами та відповідає інтересам дитини, яку батько позбавив материнської турботи і тепла.
		 
		Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила заяву про забезпечення позову задовольнити.
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення позову, який просила вжити позивач, є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та за своїм змістом є самостійною позовною вимогою, яка не може бути вирішена у порядку статті 153 ЦПК України.
		Зі змісту заяви про забезпечення позову незрозуміло, яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні та побаченнях з дитиною може істотно ускладнити чи унеможливити виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову.
		Між запропонованим заходом забезпечення позову та предметом позову відсутній безпосередній правовий зв`язок.
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2021 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.
		 
		Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10:00 год до 13:00 год у присутності батька.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у справі, яка переглядається, встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з сином.
		 
		Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина і саме під час вирішення даного спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, колегія суддів дійшла висновку про доцільність забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача надати позивачу можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 кожної суботи місяця з 10:00 год до 13:00 год у присутності батька.
		 
		Зустрічі матері з дитиною один раз на тиждень будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері, так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
		 
		При цьому спільне проведення часу матері та дитини в присутності батька є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з  касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2021 року та залишити в силі Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2021 року або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що оскаржувана постанова прийнята за неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
		 
		Всупереч рекомендаціям висококваліфікованих психологів не було з`ясовано, чи бажає дитина зустрічатися з матір`ю, не враховано особливості та характер стосунків дитини з кожним із батьків.
		 
		Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
		 
		Приймаючи постанову Миколаївський апеляційний суд не зазначив, якими саме доказами підтверджується факт перешкоджання батьком спілкуванню дитини з матір'ю.
		 
		Правильними є висновки суду першої інстанції, що забезпечення позову шляхом його зобов`язання не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні та побаченнях з дитиною не є співмірним із заявленими позовними вимогами та за своїм змістом є самостійною позовною вимогою.
		 
		Суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини справи та прийняв незаконну постанову всупереч інтересам дитини, яка через систематичні дії матері, які мають ознаки насильства, не бажає контактувати з нею.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду м. Миколаєва.
		01 вересня 2021 року справа № 490/1087/21 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.
		 
		Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову у вигляді зобов`язання батька ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у спілкуванні та побаченнях з дитиною ОСОБА_3 позивач зазначала, що невжиття може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		 
		Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
		 
		Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		 
		Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
		 
		Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
		 
		Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
		 
		Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
		 
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
		 
		Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
		 
		У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.
		 
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
		 
		Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
		 
		Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті   і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу                      ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.
		 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		    Головуючий    М. Є. Червинська  СуддіА. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...