Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 644/5787/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2021.
Дата набрання законної сили: 29.09.2021
Номер судового провадження: 61-17912ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		29 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 644/5787/18
		провадження № 61-17912св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,  Стрільчука В. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватне акціонерне товариство «Філіп Морріс Україна»,
		третя особа - Первинна профспілкова організація «Захист трудових прав»,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2020 року в складі судді Матвієвської Г. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б.,         Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» (далі - ПрАТ «Філіп Морріс Україна»), третя особа - Первинна профспілкова організація «Захист трудових прав» (далі - ППО «Захист трудових прав»), про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що згідно наказу від 27 липня 2018 року    № 41 його звільнено з посади машиніста сигаретних ліній (рівень 2) на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю (далі - КЗпП України) за виявленою невідповідністю його стану здоров`я, який перешкоджає йому продовженню виконувати його трудові обов`язки на займаній посаді.
		Позивач вважає звільнення з роботи незаконним з тих підстав, що під час роботи на підприємстві позивач отримав професійне захворювання і є особою з інвалідністю 2 групи, про майбутнє звільнення позивач не був попереджений та проінформований, йому не було запропоновано переведення на іншу посаду. Роботодавцем не було отримано згоду на звільнення позивача від Первинної профспілкової організації «Захист трудових прав». Також зазначав, що відповідачем порушено його конституційне право на працю, незаконне звільнення спричинило йому моральну шкоду, що призвело до втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків, неможливості спілкуватися з знайомими і друзями, неможливості придбавати продукти харчування в достатньому обсязі та сплачувати комунальні послуги.
		На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 24 липня 2018 року № 41 про звільнення; поновити його на роботі; стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення судів мотивовані тим, що при розгляді справи не встановлено підстав для поновлення позивача на роботі на посаді машиніста сигаретних ліній (рівень 2), оскільки ця робота протипоказана йому за станом здоров`я, що підтверджується медичною документацією в справі; порядок звільнення позивача відповідачем не був порушений. У зв`язку із цим суди вважали недоведеними та безпідставними заявлені позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а також і похідні від них вимоги - стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		30 листопада 2020 року  ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року.
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від      20 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від    29 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу № 644/5787/18 призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; не було надано належної оцінки наявним доказам. Позивач вказував, що при звільненні йому не було запропоновано переведення на іншу посаду, незважаючи на наявність на підприємстві інших посад. При звільненні відповідач проігнорував погодження звільнення із відповідною профспілковою організацією. Роботодавець не здійснив його перекваліфікацію та наступне працевлаштування. Позивач не висловлював свою незгоду та не відмовлявся від подальшої роботи на підприємстві. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		23 березня 2021 року та 26 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслав письмові пояснення до суду, в яких зазначив про незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, необхідність їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
		Позиція інших учасників справи
		26 лютого 2021 року представник ПрАТ «Філіп Морріс Україна» -     Скороход Г. М. надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на законність оскаржуваних судових рішень. Просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Даний відзив було подано з пропуском строку, встановленого ухвалою суду від 18 січня 2021 року, у зв`язку із тим, що адвокат Петров О. Г., який вів цю справу в якості представника відповідача перебував на лікарняному з 04 лютого 2021 року до 18 лютого 2021 року, надавши копію виписки із медичної картки стаціонарного хворого.
		Як видно із матеріалів справи, ухвалою Верховного Суду було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 01 березня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів з вручення цієї ухвали. Копію ухвали та копію касаційної скарги відповідач отримав 02 лютого 2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа. Отже, відзив мав бути поданий не пізніше 12 лютого 2021 року.
		Разом із цим до відзиву додано копію довіреності від ПрАТ «Філіп Морріс Україна» на представництво інтересів в судових справах не тільки на адвоката Петрова О. Г., а ще на чотирьох осіб ( Колос Р. Б. , Дранчук І. Я., Скороход Г. М., Рзаєва С. В. кизи) і при цьому, до клопотання про поновлення строку на подання відзиву не додано доказів (документів) на підтвердження неможливості з поважних (об`єктивних) причин подання іншими представниками, крім ОСОБА_3 , відзиву у визначений в ухвалі строк.
		Таким чином, відповідно до статей 126, 395 ЦПК України слід відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу та залишити його без розгляду.
		24 червня 2021 року представник ПрАТ «Філіп Морріс Україна» -         Петров О. Г. надіслав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив про законність рішень судів у цій справі, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.
		15 березня 2021 року, 19 квітня 2021 року представник Первинної профспілкової організації «Захист трудових прав» - Єрьомин Ю. А. надіслав письмові пояснення у справі, вказуючи на незаконність оскаржуваних рішень, необхідність їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		04 листопада 2004 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ПрАТ «Філіп Морріс Україна» в сигаретний цех на посаду машиніста сигаретних ліній.    01 січня 2017 року позивача переведено на посаду машиніста сигаретних ліній (рівень 2).
		З 27 серпня 2014 року позивач був особою з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням. За наявними в справі картами умов праці робоче місце позивача вважається зі шкідливими умовами праці. На робочому місці позивача було встановлено перевищення гранично допустимих показників виробничого шуму. Позивача ознайомлено з картами умов праці.
		Наказом головного управління Держпраці у Харківській області від               12 лютого 2017 року № 07-02/60-ПЗ створено комісію з проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання у позивача.
		Головним управлінням Держпраці у Харківській області від 03 листопада 2017 року № 11424/02/01-06/11651 складено санітарно-гігієнічну характеристику умов праці ОСОБА_1 , якою встановлено перевищення еквівалентних ГДР шумового навантаження на його робочому місці: на 4-8 ДБа - в 2016 році, на 3-6 Дба - в 2017 році.
		У виписці № 55 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 05 лютого 2018 року вих. № 227 клініки профзахворювань ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН» позивачу протипоказана робота в умовах дії інтенсивного шуму, фізичного навантаження, вимушеної робочої пози, несприятливого мікроклімату.
		06 лютого 2018 року відповідач отримав повідомлення про професійне захворювання позивача № 165/4 від 26 січня 2018 року клініки профзахворювань ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН». 
		05 березня 2018 року начальником головного управління Держпраці у Харківській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4. Відповідно до акту заступнику генерального директора ПрАТ «Філіп Морріс Україна»        Крошко І. Д. приписано направити позивача на медико-соціальну експертну комісію (далі - МСЕК), раціонально працевлаштувати позивача поза дією шкідливих виробничих фактів: виробничого шуму, вібрації та фізичних перенавантажень; начальнику відділу виробництва ПрАТ «Філіп Морріс Україна» Старосилі К. М. - розробити комплекс заходів на зниження виробничого шуму.
		У довідці про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від         20 червня 2018 року № 079903 МСЕК комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» (далі - Обласна МСЕК № 3) позивачу встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках.
		Довідкою до акту огляду МСЕК від 20 червня 2018 року № 708370 та індивідуальною програмою реабілітації від 20 червня 2018 року № 377 Обласної МСЕК № 3 надано висновок про необхідні умови і характер праці позивача - інженер без додаткових навантажень.
		Повідомленням підприємству, установі, організації про результати огляду медико-соціальною експертною комісією за формою первинною облікової документації № 162/о, складеним Обласною МСЕК № 3, підтверджено висновок про необхідні умови і характер праці позивача - інженер без додаткових навантажень.
		11 липня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 була запропонована легша робота - посада робітника з підтримки робочих процесів у відділі виробничої підтримки та покращення процесів з адміністративним графіком роботи на умовах неповного робочого дня, однак позивач не погодився.
		24 липня 2018 року позивачу було повторно запропонована легша робота - посада робітника з підтримки робочих процесів у відділі виробничої підтримки та покращення процесів з адміністративним графіком роботи на умовах неповного робочого дня. Позивач відмовився від переведення на легшу роботу, що підтверджено актом від 24 липня 2018 року та показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Згідно наказу від 27 липня 2018 року № 41 ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста сигаретних ліній (рівень 2) на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України за виявленою невідповідністю його стану здоров`я, який перешкоджає йому продовженню виконувати його трудові обов`язки на займаній посаді.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		У пункті 2 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. 
		Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
		У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від                   06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.
		Судами встановлено та не заперечується сторонами, що 04 листопада    2004 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ПрАТ «Філіп Морріс Україна» в сигаретний цех на посаду машиніста сигаретних ліній; з 01 січня 2017 року позивача переведено на посаду машиніст сигаретних ліній (рівень 2).
		Позивач з 27 серпня 2014 року був особою з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням. За наявними в справі картами умов праці робоче місце позивача вважалося зі шкідливими умовами праці. На робочому місці позивача було встановлено перевищення гранично допустимих показників виробничого шуму. Позивача ознайомлено з картами умов праці.
		Головним управлінням Держпраці у Харківській області 03 листопада     2017 року № 11424/02/01-06/11651 складено санітарно-гігієнічну характеристику умов праці ОСОБА_1 , якою встановлено перевищення еквівалентних ГДР шумового навантаження на його робочому місці: на 4-8 ДБа - в 2016 році, на   3-6 Дба - в 2017 році.
		Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
		Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я. Зазначене документальне підтвердження щодо тимчасової втрати працездатності відповідно до зазначених вище норм законів, та наказів МОЗ України, надає в своєму висновку ЛКК.
		За результатами медогляду, особа направляється на додатковий медогляд в разі якщо лікарі визначили таку необхідність, чи за бажанням (заявою) особи, та на МСЕК у разі вирішення питання щодо стійкої втрати працездатності (інвалідність, профзахворювання).
		Відповідно до частини першої статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначення наявності на ступеню тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється за результатами МСЕК.
		У пункті 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 зазначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. 
		Тобто, МСЕК вирішує питання встановлення інвалідності за наявності стійкого порушення функцій організму, стійкої втрати працездатності (встановлює відсотки), профзахворювання.
		Згідно із статтею 8 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» експертиза професійної придатності повнолітніх осіб з інвалідністю здійснюється медико-соціальними експертними комісіями. До роботи цих комісій залучаються спеціалісти з інженерної психології (психології праці) та психології професійного відбору, педагогічні працівники, що займаються навчанням і професійною підготовкою осіб з інвалідністю, спеціалісти державної служби зайнятості. Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю - для навчання). Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.
		У виписці № 55 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 05 лютого 2018 року вих. № 227 клініки профзахворювань ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН» позивачу протипоказана робота в умовах дії інтенсивного шуму, фізичного навантаження, вимушеної робочої пози, несприятливого мікроклімату.
		Довідкою до акту огляду МСЕК від 20 червня 2018 року № 708370 та індивідуальною програмою реабілітації від 20 червня 2018 року № 377 Обласної МСЕК № 3 надано висновок про необхідні умови і характер праці позивача - інженер без додаткових навантажень.
		Повідомленням підприємству, установі, організації про результати огляду медико соціальною експертною комісією за формою первинною облікової документації № 162/о, складеним Обласною МСЕК № 3, підтверджено висновок про необхідні умови і характер праці позивача - інженер без додаткових навантажень.
		Частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
		У статті 39 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зазначено, що за згодою потерпілого роботодавець зобов`язаний надати йому рекомендовану ЛКК або МСЕК роботу за наявності відповідних вакансій.
		Відповідно до статті 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. 
		Таким чином, власник не може залишити працівника на попередній роботі, яка відповідно до медичного висновку протипоказана йому за станом здоров`я, і за відсутності згоди працівника на переведення, зобов`язаний звільнити його на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Судами встановлено та не спростовано матеріалами справи, що 11 липня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 була запропонована легша робота - посада робітника з підтримки робочих процесів у відділі виробничої підтримки та покращення процесів з адміністративним графіком роботи на умовах неповного робочого дня, однак позивач не погодився. 24 липня  2018 року позивачу було повторно запропонована легша робота - посада робітника з підтримки робочих процесів у відділі виробничої підтримки та покращення процесів з адміністративним графіком роботи на умовах неповного робочого дня. Позивач відмовився від переведення на легшу роботу, що підтверджено актом від 24 липня 2018 року та показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП є законним, оскільки судами в оскаржуваних рішеннях встановлено, що внаслідок негативного стану здоров`я, працівнику (позивачу) виконання покладених на нього трудових обов`язків протипоказано за станом здоров`я, і його неможливо перевести на іншу роботу, оскільки він не надав згоди на це.
		Отже, відсутні правові та фактичні підстави і обставини для поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки його звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. 
		Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України обов`язок відшкодувати моральну шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган в разі порушення законних прав працівника. 
		Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди також задоволенню не підлягають.
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.
		Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що відповідач повинен був провести перенавчання та перекваліфікацію позивача, зважаючи на таке.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону праці» у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. Однак, як установлено судами та не спростовано позивачем, медичними рекомендаціями (документами) позивачу не передбачено вимог навчання чи перекваліфікації.
		Безпідставними є аргументи касаційної скарги щодо ненадання позивачем незгоди на переведення його на легшу роботу за станом здоров`я, оскільки ці обставини встановлені судами на підставі належних та достовірних доказів (акт, покази свідків), та протилежного позивачем не доведено і матеріалами справи не спростовано.
		Аргументи касаційної скарги, що звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулося без згоди профспілкової організації, а саме, ППО «Захист трудових прав», також не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
		У статті 43-1 КЗпП Українивказано, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня         1998 року № 14-рп/98 у справі № 1-31/98 за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві) поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.
		Як встановлено судами, у ПрАТ «Філіп Морріс Україна» на день звільнення позивача діяли дві професійні спілки: Первинна профспілкова організація ПрАТ «Філіп Морріс Україна» та Первинна профспілкова організація ЗАО «Філіп Морріс Україна» Конфедерації праці України. Однак ОСОБА_1 не був їх членом на день його звільнення.
		У статті 14 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зазначено, що профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статут (положення) профспілки повинен містити територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності.
		У пункті 4 статуту ППО «Захист трудових прав» зазначено, що сфера діяльності профспілки є територіальною без галузевих або фахових обмежень. Профспілка діє на території м. Харкова та об`єднує осіб які працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб - підприємців, чи забезпечують себе роботою самостійно, навчаються тощо.
		Однак, ПрАТ «Філіп Морріс Україна» має своїм місцезнаходженням селище Докучаєвське, Харківського району Харківської області, що виключає територіальну статутну діяльність ППО «Захист трудових прав» на цьому підприємстві.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на дату звільнення позивача ППО «Захист трудових прав» згідно свого статуту не була такою, що діє на підприємстві відповідача, тому останній не повинен був звертатися до цієї організації за згодою на звільнення позивача з роботи.
		При цьому суди обґрунтовано не взяли до уваги нову редакцію статуту ППО «Захист трудових прав» у зв`язку з тим, що державну реєстрацію нової редакції статуту проведено 09 листопада 2018 року, а позивача звільнено - 24 липня 2018 року.
		Відповідно до статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»легалізація всеукраїнських профспілок та їх об`єднань, інших профспілок та їх об`єднань здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань. На підставі поданих профспілкою, об`єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, визначеними статтею 11 цього Закону, включає профспілку, об`єднання профспілок до реєстру об`єднань громадян і видає профспілці, об`єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу.
		При розгляді справи її учасниками не надано до суду свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу ППО «Захист трудових прав» станом на день звільнення ОСОБА_1 .
		Таким чином, оскільки позивач не довів, що він був членом профспілок, які діяли на підприємстві відповідача, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач дотримався передбаченого статтею 43-1 КЗпП України порядку його звільнення без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили належним чином всі обставини у справі, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.
		28 вересня 2021 року представником - ПрАТ «Філіп Морріс Україна» - Петровим О. Г. подано до суду додаткові пояснення № 2, в яких було повідомлено про смерть позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На підтвердження цієї обставини було надано засвідчену копію листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 21 вересня 2021 року № 32773/74233/17/21/05.1, в якому підтверджено про наявність актового запису № 13283 про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
		Згідно із пунктом 1 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.
		Статтею 1219 Цивільного кодексу України визначено перелік прав та обов`язків, які не входять до складу спадщини. Зокрема, згідно даної норми, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме: 1) особисті немайнові права;          2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;           3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
		Із матеріалів справи випливає, що звертаючись у серпні 2018 року з позовом до суду ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення; поновити його на роботі; стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням.
		Позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі є особистими немайновими вимогами, які нерозривно пов`язані з особою позивача (спадкодавця).Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, оскільки відповідно до статей 235, 237-1 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу; обов`язок відшкодувати моральну шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган в разі порушення законних прав працівника.
		Отже, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є компенсаційною виплатою у разі встановлення порушеного права позивача, а тому без вирішення вимоги про скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі не підлягає окремому вирішенню.
		Таким чином, спірні правовідносини цій справі не допускають правонаступництва.
		Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).
		Однак, у частині третій статті 414 ЦПК України передбачено, що якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.
		Оскільки Верховним Судом при касаційному перегляді рішень судів попередніх інстанцій встановлено їх законність та обґрунтованість, а також недопустимість правонаступництва у спірних правовідносинах після смерті позивача, а тому відповідно відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у цій справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		Щодо судових витрат    
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня     2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...