Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 541/1684/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2021.
Дата набрання законної сили: 07.10.2021
Номер судового провадження: 61-9439ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 жовтня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 541/1684/20
		провадження № 61-9439 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., 
		Коломієць Г. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року у складі судді Городівського А. О. та постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 12 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - АТ «Полтавагаз») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з серпня 2002 року працювала на різних посадах у Миргородському управлінні експлуатації газорозподільної системи (далі - Миргородське УЕГС), яке є структурним підрозділом АТ «Полтавагаз». Із квітня 2005 року працювала на посаді майстра. 
		Вказувала, що у грудні 2019 року у неї виник конфлікт з керівником Миргородського УЕГС, унаслідок якого її було змушено написати заяву 
		про звільнення. Вказану заяву було передано безпосередньо керівникові, проте наказ про звільнення не видавався, а вона продовжила працювати 
		на тій самій посаді. 
		05 серпня 2020 року, після виходу із відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, її було повідомлено про звільнення з роботи та вручено трудову книжку, в якій зазначено, що вона звільнена з роботи 05 серпня 2020 року за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 
		КЗпП України на підставі наказу від 04 серпня 2020 року № 61-к. Зазначала, що зміст наказу їй невідомий, оскільки його копію не отримувала. Вважала своє звільнення незаконним, так як у заяві не погоджено дату звільнення. При цьому вона не мала бажання звільнятися з роботи як на день написання заяви, так і на день звільнення, а відповідну заяву написала 
		для того, щоб керівник перестав здійснювати на неї психологічний тиск.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд поновити її на раніше займаній посаді майстра Миргородського УЕГС АТ «Полтавагаз», стягнути на її користь з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу та 8 000,00 грн моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій 
		 
		Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 
		від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра Миргородського УЕГС
		АТ «Полтавагаз». Стягнуто з АТ «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 545,90 грн. Стягнуто 
		з АТ «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив із того, 
		що заява останньої про звільнення не містить дати її написання і дати, 
		з якої працівник бажав припинити трудові відносини. Вказане свідчить 
		про відсутність належного волевиявлення працівника на звільнення саме 
		за згодою сторін. Сам по собі факт згоди роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не є тотожним наявності угоди 
		про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначено з урахуванням положень статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 
		від 08 лютого 1995 року № 100. Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу, суди врахували вимоги розумності та справедливості.
		Крім того, апеляційний суд відхилив доводи роботодавця про те, що текст проголошеної вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції не співпадає з текстом повного рішення, оскільки висновки міськрайонного суду у резолютивній частині судового рішення у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 залишилися такими самими 
		при виготовленні повного тексту.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «Полтавагаз», посилаючись 
		на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
		Підставами касаційного оскарження судових рішеньзаявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року задоволено клопотання АТ «Полтавагаз» про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень. Поновлено АТ «Полтавагаз» строк на касаційне оскарження рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року.
		Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 541/1684/20 із Миргородського міськрайонного суду Полтавської області. Надіслано іншому учаснику справи копію касаційної скарги 
		та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2021 року задоволено частково клопотання АТ «Полтавагаз» про зупинення виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 
		2021 року. Зупинено виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, крім вимоги про поновлення ОСОБА_1 
		на роботі.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 власноручно написала та подала заяву про її звільнення за угодою сторін, самостійно визначивши зміст та реквізити заяви. У заяві працівника про звільнення відсутня дата погодженого сторонами звільнення, оскільки вона була узгоджена усно. Вважає, 
		що про законність звільнення свідчить також той факт, що позивач перед звільненням підписала інвентаризаційний опис необоротних активів. 
		 
		При цьому текст проголошеної вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції не співпадає з текстом повного рішення.
		Вказує, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 16 серпня 2018 року у справі № 554/6423/17 (провадження № 61-14766св18); від 18 вересня 2018 року у справі 
		№ 324/740/17 (провадження № 61-10632св18); від 31 серпня 2020 року 
		у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22859св19).
		Крім того, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження моральних страждань.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У липні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного 
		Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		Зазначає, що посилання заявника касаційної скарги на відповідні правові позиції Верховного Суду є безпідставним, так як у цих справах та у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини. При цьому висновки судів узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно 
		у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга АТ «Полтавагаз» задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального 
		чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Відповідно до статті 43 Конституції Україникожен має право на працю, 
		що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений 
		у статті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови 
		у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння 
		у збереженні роботи.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є угода сторін.
		У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України(угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише у випадку, якщо власник 
		або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
		Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 
		КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору 
		за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника 
		або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено 
		як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 
		частини першої статті 36 КЗпП Українине передбачає попередження 
		про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
		Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП Україниможуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. 
		Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням 
		на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП Україниі раніше домовлена дата звільнення.
		Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України
		(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу 
		на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
		Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву 
		про звільнення. 
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.
		Встановлено, що у заяві  ОСОБА_1  про звільнення за згодою сторін відсутні дата її написання та дата звільнення працівника (а. с. 26). 
		Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною згодою сторін. 
		Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: 
		від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження 
		№ К/9901/28040/19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20); від 04 серпня 2021 року у справі 
		№ 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20).
		Крім того, реєстрація власником заяви працівника про звільнення, у якій відсутня дата її написання, не дає підстав для висновку, що сторони між собою визначили строк, з якого мали б бути припинені трудові відносини працівника (постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі 
		№ 711/10770/16, провадження № 61-18666св18).
		Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок 
		про відсутність правових підстав для розірвання трудового договору 
		зі ОСОБА_1 за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 
		КЗпП України, а отже, і про поновлення позивача на роботі. 
		При визначенні розміру заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, правильно застосовані положення статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		При цьому судами обґрунтовано встановлено наявність правових підстав для покладання на відповідача обов`язку по відшкодуванню моральної шкоди на користь позивача, розмір якої обчислено з урахуванням встановлених обставин у справі, принципу розумності та справедливості.
		Посилання касаційної скарги на неврахуванням судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини у наведених заявником справах та у справі, 
		яка переглядається, є різними, а тому й різне правозастосування. 
		Зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі 
		№ 554/6423/17 (провадження № 61-14766св18) викладено правовий висновок у справі щодо звільнення працівника за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), а не за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України). У постанові Верховного Суду від 31 серпня 
		2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) встановлено, що позивачем було подано заяву про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення, а згоди роботодавця 
		на анулювання попередньої домовленості не доведено, чого не було встановлено у справі, яка переглядається.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що текст проголошеної вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції не співпадає з текстом повного рішення, оскільки висновки суду першої інстанції у резолютивній частині судового рішення залишилися такими самими при виготовленні повного тексту. Указані доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується 
		на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 
		ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції 
		у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Оскільки ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
		до закінчення його перегляду в касаційному порядку, крім вимоги 
		про поновлення ОСОБА_1 на роботі, слід поновити виконання судового рішення у відповідній частині.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» залишити без задоволення.
		Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 
		від 13 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 12 квітня 2021 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року у частині, що не підлягала негайному виконанню.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		Б. І. Гулько
		 
		Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...