Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/409/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2021. Зареєстровано: 14.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2021.
Дата набрання законної сили: 05.10.2021
Номер судового провадження: 854/7828/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		05 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 815/409/18Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		судді-доповідача  Шляхтицького О.І.,
		 суддів: Семенюка Г.В., 
		Домусчі С.Д.,
		 
		секретар  П`ятіна В.В.,
		 
		за участю: 
		представника апелянтів - Неруш А.Ю., 
		законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року по справі № 815/409/18 за позовом законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради третя особа Департамент освіти та науки Одеської міської ради про визнання рішення Комісії та дій протиправними, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог.
		До суду звернулась законний представник малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просила:
		- визнати протиправним та нечинним положення рішення п. 6.2 Протоколу №22 від 28.12.2017 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, а саме: в частині заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей;
		- визнати протиправним та скасувати п. 1.3 наказу від 12.01.2018 №17-ОД завідуючого Одеського дошкільного навчального закладу Ясла-садок №154 Одеської міської ради, яким ОСОБА_1 , 2014 року народження заборонено відвідувати дошкільний навчальний заклад;
		- допустити ОСОБА_1 до навчально-виховного процесу у Одеському дошкільному навчальному закладі Ясла-садок №154 Одеської міської ради.
		Позов мотивовано тим , що Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради своїм рішенням протиправно заборонила приймати дітей до навчально-виховних закладів, а також відвідувати ці заклади дітям, не щепленим від кору, що порушує право на освіту гарантоване Конституцією України та нормами міжнародного права, а також призводить до дискримінації не щеплених дітей по відношенню до щеплених. Крім того, позивач зазначила, що Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради не наділена повноваженнями приймати рішення про заборону приймання дітей до навчально-виховних закладів та їх відвідування, оскільки вона не є органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, подання головного державного санітарного лікаря відсутнє та відповідачами не доведено наявність неблагополучної епідемічної ситуації в Одесі, положення про Комісію не наділяє її правом обмежувати права окремої групи людей. Лист Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України не може бути нормативною підставою для прийняття рішень про обмеження конституційних прав людини. Також позивач зазначила, що норма ч. 2 ст. 15 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб суперечить Конституції України та не розповсюджується на навчально-виховні заклади  заклади дошкільної освіти. Позивач зазначила, що скасування оскаржуваних пунктів рішення 14.02.2018 свідчить про безпідставність застосування обмежень прав дітей, оскільки норми ч. 2 ст. 15 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб діють та доказів покрашення епідемічної ситуації не має, прийняття цього рішення не свідчить, що порушення були виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень. Позивач зазначила, що Держпродспоживслужба не наділена повноваженнями аналізувати благополучність епідемічної ситуації, а тому лист цього органу не може свідчити про не благополучність епідемічної ситуації на певній території. Крім того, позивач зазначила, що оскаржувані пункти рішення порушують права її дитини, є обов`язковими для виконання виконавчими органами Одеської міської ради та навчальними установами, є нормативно-правовим актом, тощо.
		Представник відповідача  Виконавчого комітету Одеської міської ради проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради є спеціально створеним виконавчим комітетом Одеської міської ради постійно діючим органом, який координує діяльність органів місцевого самоврядування, територіальних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з метою забезпечення епідеміологічного благополуччя населення, запобігання виникнення надзвичайних ситуацій та вжиття оперативних заходів у випадку загрози їх виникнення. Враховуючи положення ст. 15 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, спільний лист від 08.09.2017 Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України з рекомендацією на період спалаху кору заборонити відвідування дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів дітьми, не щепленими від кору, а також інформацію Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 28.12.2017, Комісією правомірно надано доручення директору Департаменту освіти і науки Одеської міської ради заборонити прийом і відвідування навчально-виховних закладів не щепленими проти кору дітьми. Заборона відвідування навчального закладу не означає виключення особи з такого закладу та не свідчить про обмеження права особи на освіту, оскільки існують різні форми здобуття освіти (дистанційна, домашня). В даному випадку відсутня дискримінація, оскільки такі дії були направлені на збереження життя і здоров`я саме не щеплених дітей. На момент оскарження рішення комісії позивач був допущений до відвідування дошкільного закладу та оскаржувані пункти рішення скасовані, а тому жодного порушення прав позивача не має. Представник відповідача також зазначив, що Виконавчий комітет Одеської міської ради є окремим від комісії суб`єктом владних повноважень, який не може відповідати за дії комісії.
		Представник відповідача - Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради також заперечував проти задоволення позову, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради приймаючи оскаржуване рішення діяла у відповідності до вимог законодавства та на підставі Положення про комісію, а на час звернення позивача до суду з позовом оскаржуване рішення скасоване.
		 
		Рух справи.
		 
		Протокольною ухвалою від 23.02.2018 судом прийнято до розгляду уточнену позовну заяву законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент освіти та науки Одеської міської ради, про визнання протиправними та незаконними, тобто, такими, що суперечать (порушують) приписам Конституції України та нормам діючого законодавства України, п. п. 6.1, 6.2 рішення Протоколу №22 від 28.12.2017 року позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, визнання їх нечинними та скасування, визнання протиправними дій відповідача в частині заборони прийому до дошкільних навчальних закладів та шкіл та заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей, встановлення відсутності компетенції (повноважень) відповідача в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей.
		Крім того, Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2018 задовольнив заяву позивача про відмову від позовних вимог заявлених до Одеського дошкільного навчального закладу «Ясла-садок» № 154 Одеської міської ради та закрив провадження в цій частині позовних вимог (а.с.100-101, т.І).
		Одеський окружний адміністративний суд ухвалою суду від 29.03.2018 за клопотанням Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради закрив провадження у цій справі в частині позовних вимог законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради щодо визнання протиправними та незаконними, тобто, такими, що суперечать (порушують) приписам Конституції України та нормам діючого законодавства України, п. п. 6.1, 6.2 рішення Протоколу № 22 від 28.12.2017 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, визнання їх нечинними та скасування, визнання протиправними дій відповідача в частині заборони прийому до дошкільних навчальних закладів та шкіл та заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей, оскільки порушення були виправлені відповідачем (за п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України).
		Зазначена ухвала суду від 29.03.2018 про закриття провадження в частині позовних вимог залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 .
		Одеський окружний адміністративний суд рішенням в цій справі від 18.05.2018 у задоволенні позову законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент освіти та науки Одеської міської ради, про встановлення відсутності компетенції (повноважень) Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей, відмовив в повному обсязі.
		Зазначене рішення суду від 18.05.2018 залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018.
		За результатами касаційного оскарження ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 щодо закриття провадження у справі постановою Верховного Суду від 30.01.2020 скасовані, а справа в цій частині направлена на новий розгляд.
		За результатами касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 постановою Верховного Суду від 30.01.2020 скасовані, а справа в цій частині направлена на новий розгляд.
		Враховуючи скасування Верховним Судом ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 щодо закриття провадження у цій справі, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 та направлення в цих частинах справи на новий розгляд, судом першої інстанції прийнято до провадження справу за позовною заявою законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент освіти та науки Одеської міської ради, про визнання протиправними, незаконними, нечинними та скасування п. п. 6.1, 6.2 Протоколу № 22 від 28.12.2017 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, а саме: в частині заборони прийому до дошкільних навчальних закладів та шкіл та заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей, визнання протиправними дій Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині заборони прийому до дошкільних навчальних закладів та шкіл та заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей, встановлення відсутності компетенції (повноважень) Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей.
		Ухвалою від 06.01.2021 провадження у цій справі зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів та протокольною ухвалою від 25.02.2021 провадження у цій справі поновлено.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		 
		Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 19.05.2021 позов задовольнив частково.
		Визнав протиправними дії Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей.
		Визнав протиправним п. 6.2 рішення Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, оформленого Протоколом №22 від 28.12.2017 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог законного представника малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2  відмовив.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
		 
		Не погоджуючись з даним рішенням суду, в частині задоволення позовних вимог, Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради подали апеляційну скаргу.
		В апеляційних скаргах зазначено, що рішення судом першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог, ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
		Апелянти, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
		- Одеський окружний адміністративний суд своїм рішенням нівелював повноваження Комісії з координації здійснення заходів щодо профілактики та локалізації інфекційних захворювань, що є суттєвим для подальшої роботи Комісії як органу, відповідального за забезпечення техногенно-екологічної безпеки в місті, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них;
		- всупереч політиці держави та обов`язковим для застосування висновкам суду касаційної інстанції, частково задовольняючи позовну заяву, Одеський окружний адміністративний суд знехтував легітимною метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, якою керувалася Комісія при прийнятті оскаржуваного рішення;
		- суд першої інстанції не врахував, що жодних заборон або обмежень оскаржуваним рішенням Комісія не встановлювала, а лише процитували вимоги статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», реалізуючи тим самим покладені на Комісію повноваження з координації здійснення заходів щодо профілактики та локалізації інфекційних захворювань;
		- оскаржуване рішення Комісії не підпадає під категорію ані нормативно-правового акту, ані індивідуального. Наведене рішення є нічим іншим, аніж службовими дорученням. наданим Комісією директору Департаменту освіти і науки Одеської міської ради щодо виконання останньою визначених законодавством вимог в межах власної компетенції. Жодних нових норм права, які породжували б нові права або обов`язки, пункт 6.2 протоколу Комісії від 28.12.2017 № 22 не містить, тоді як суб`єктом оскарження є особа, якій жодні приписи протоколу безпосередньо взагалі не адресовані;
		- пункти 6.1 та 6.2 протоколу від 28.12.2017 № 22 вичерпали свою дію шляхом виконання директором Департаменту освіти та науки Одеської міської ради наданого їй доручення та, більше того, були скасовані іншим протоколом Комісії від 14.02.2018, а отже оскаржувані рішення не можуть породжувати жодних прав, інтересів або обов`язків та, відповідно, бути предметом судового оскарження;
		- суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин порядок вжиття обмежувально-протиепідемічних заходів, який на них не поширюється, оскільки прийняте Комісією рішення, оформлене п. 6.2 протоколу від 28.12.2017 № 22, не є обмежувально-протиепідемічними заходами. Наведеним рішенням Комісія доручила керівнику виконавчого органу ради забезпечити неухильне дотримання вимог ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не встановлюючи при цьому жодних додаткових обмежень;
		- суд першої інстанції виключно констатує протиправність дій та рішення відповідача, проте не визначає необхідних, на думку суду, заходів з метою ефективного захисту нібито порушених прав позивача. Більше того, суд першої інстанції у своєму рішенні сам зазначає щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваного у справі рішення, оскільки воно вже скасовано самою Комісією;
		- суд першої інстанції проігнорував те, що самопредставництво інтересів Комісії в суді працівниками Юридичного департаменту Одеської міської ради є єдиним реальним та законним способом захисту прав комісії, що на сьогодні врегульовано на законодавчому рівні, внаслідок чого Комісію було позбавлено права на захист своїх інтересів у суді уповноваженими на це особами, які є фахівцями у галузі права, чим порушено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, такі як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, а також порушенням доступу до правосуддя у цілому.
		 
		 
		Обставини справи.
		 
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження від 29 травня 2014 року.
		Відповідно до довідки Комунальної установи Міський протитуберкульозний диспансер від 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 не щеплений, підстава: відмова від профілактичної вакцинації, дитячий колектив відвідувати може.
		ОСОБА_2 16 серпня 2017 року підписала відмову від профілактичних щеплень свого сина ОСОБА_1 та відповідно до висновку імунологічної комісії Комунальної установи Дитяча міська поліклініка №4 від 22 серпня 2018 року Комісією прийнято рішення про відмову від профілактичних щеплень ОСОБА_1 .
		На позачерговому засіданні Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.12.2017 з питання про хід виконання рішення Комісії від 15 червня 2017 року № 11 Про затвердження заходів щодо недопущення розповсюдження захворюваності на кір серед населення м. Одеси у 2017 році прийняті рішення доручити директору Департаменту освіти і науки Одеської міської ради (підпунктом 6.1) заборонити прийом до дитячих дошкільних закладів та шкіл не щеплених проти кору дітей, терміном виконання-постійно (підстава: стаття 15 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб) та (підпунктом 6.2) заборонити відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей, терміном виконання на період спалаху кору (підстава: сумісний лист Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України від 08.09.2017 № 05.2/24166/1/11-9057), що оформлено протоколом №22.
		Сумісний лист Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України від 08.09.2017 № 05.2/24166/1/11-9057 Щодо спалаху захворювання на кір був адресований головам Івано-Франківської, Одеської, Тернопільської обласних державних адміністрацій, в якому зазначено, що особливу стурбованість викликає захворюваність в Івано-Франківській (637 випадків), Одеській (526 випадків) та Тернопільській областях та питання щодо заборони відвідування навчальних закладів дітям, які не отримали обов`язкових профілактичних щеплень проти кору, є одним із основних протиепідемічних заходів з реагування на спалах.
		Ці протокольні рішення були прийняті за даними моніторингу інфекційної захворюваності та листа Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 28.12.2017 № 61.
		Листом Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 02.01.2018 повідомлено про зміст протоколу № 22 від 28.12.2017 начальників територіальних відділів освіти районів департаменту освіти та науки Одеської міської ради та керівників закладів освіти, а також зобов`язано забезпечити неухильне виконання цього рішення та рекомендовано використовувати різноманітні форми організації освітнього процесу (дистанційна, індивідуальна тощо).
		Наказом Одеського дошкільного навчального закладу Ясла-садок №154 Одеської міської ради Одеської області №17-ОД від 12.01.2018 Про недопущення розповсюдження захворюваності на кір в дошкільному закладі заборонено відвідування дошкільного закладу дітей, які не отримали профілактичних щеплень, в тому числі, й ОСОБА_1 , про що свідчить витяг з наказу.
		На позачерговому засіданні Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.02.2018 з питання про ситуацію щодо захворюваності на кір через поліпшення ситуації прийнято рішення про відміну дії пунктів 6.1 та 6.2 рішення Комісії від 28.12.2017, що оформлено протоколом № 5, де також зазначена динаміка захворюваності на кір у місті Одесі за 2018 рік, зокрема, за січень 2018 року 274 осіб, лютий перший тиждень 2018 року 73 осіб, лютий другий тиждень 2018 року 48 осіб.
		У зв`язку з припиненням дії вказаних вище положень рішення Комісії, з 15.02.2018 скасовано пункт 1.3 наказу від 12.01.2018 №17-ОД та ОСОБА_1 допущено до навчально-виховного процесу.
		Позивач уважав, що пункти 6.1 та 6.2 рішення Комісії від 28.12.2017 є протиправними, дії Комісії з прийняття рішення щодо обмежень на прийом до дитячих дошкільних закладів та шкіл дітей, які не отримали профілактичних щеплень та про заборону відвідування навчально-виховних закладів дітей, які не отримали профілактичних щеплень є незаконними, у Комісії відсутні повноваження на прийняття таких рішень, а тому звернулася до суду з цим позовом.
		Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
		 
		Висновок суду першої інстанції.
		 
		Вирішуючи справу, суд першої інстанції, проаналізувавши положення Кодексу цивільного захисту України, «Положення про єдину державну систему цивільного захисту», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2014 року №11, «Положення про Комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27 серпня 2015 року №272, дійшов висновку, що Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій утворюються відповідно до положень Кодексу цивільного захисту України, входить до системи цивільного захисту як координаційні орган, є постійно діючим органом, який утворюється виконавчим комітетом Одеської міської ради для координації діяльності, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них на території міста, Комісія наділена повноваженнями щодо надання доручень, пов`язаних з її діяльністю, отже, Комісія є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України та здійснює публічно-владні управлінські функції, а відтак оскаржувані пункти рішення Комісії від 28 грудня 2017 року, оформленого протоколом №22 є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим на виконання владних управлінських функцій, воно стосується прав або інтересів певних осіб та може бути оскаржено в судовому порядку.
		При цьому, суд першої інстанції відхилив твердження позивача про те, що оскаржувані пункти рішення є нормативно правовим актом, оскільки оскаржуване рішення не відповідає вимогам нормативно-правового акту та не приймалося відповідачем як нормативно правовий акт, повноважень у Комісії на таких актів не має та в подальшому законний представник позивача під час надання пояснень по справі погодився з такими обставинами, унаслідок чого суд відмовив у задоволенні позову про визнання нечинним оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до положень ст. 5 КАС України нечинним може бути визнано тільки нормативно-правовий акт.
		Відмовляючи у задоволені позовних в частині визнання протиправним та скасування пункту 6.1 оформленого протоколом №22 від 28.12.2017, суд першої інстанції, пославшись на положення статей 3, 27, 49, 53 Конституції України , статті 62 Закону України «Про освіту», дійшов висновку, що оспорене рішення не порушує право позивача на освіту, оскільки цим правовим актом вирішено питання виключно в частині заборони прийому до дошкільних навчальних закладів та шкіл , а як встановлено судом першої інстанції позивач на час прийняття оскаржуваного рішення вже був прийнятий до Одеського дошкільного навчального закладу «Ясла-садок» №154 Одеської міської ради та навчався в ньому.
		Також урахувавши, у відповідності до положень статті 242 КАС України, правові позиції Верховного Суду, викладені в рішеннях у справах №818/1656/16 від 26.05.2020, №826/9885/15 від 30.04.2021, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення відсутності компетенції (повноважень) Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради щодо заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених дітей.
		При цьому суд першої інстанції, з огляду на приписи статті 9 Закону України «Про освіту», рішення Європейського суду з прав людини у справі Ваврічка та інших проти Чеської Республіки від 8 квітня 2021 року, рішенні Верховного Суду у справі №331/5291/19 від 10 березня 2021 року, відхилив доводи позивача про те, що відповідачем порушено право дитини на освіту, допущено дискримінацію не щеплених дітей по відношенню до щеплених.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей та визнання протиправним п. 6.2 рішення цієї Комісії, оформленого Протоколом №22 від 28.12.2017, суд першої інстанції, урахувавши приписи статей ст. 4, 12,15.32 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.4,5, 27, 34,40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», зазначив, що обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.
		Відповідно до оскаржуваного протоколу Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради №22 від 28 грудня 2017 року епідеміологічна ситуація із захворюванням на кір у м. Одесі ускладнилася та приводиться певна статистика підтверджених діагнозів, летальних випадків, тощо.
		Крім того, у сумісному листі Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України від 08 вересня 2017 року № 05.2/24166/1/11-9057 «Щодо спалаху захворювання на кір» зазначено про особливу стурбованість захворюваністю, в тому числі, в Одеській області.
		Також, з листа Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 28 грудня 2017 року № 61 вбачається значне ускладнення епідеміологічної ситуації із захворюваністю на кір.
		Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції звернув увагу, що в оскаржуваному рішенні зазначено про ускладненість епідеміологічної ситуації в Одесі та її не благополучність, однак в рішенні відсутні будь-які порівняння з показниками за минулі роки, які могли б свідчити про перевищення показників захворюваності.
		Підсумувавши наведене, суд дійшов висновку , що в даному випадку відповідачем вживалися обмежувальні протиепідемічні заходи, однак такі заходи відповідно до положень Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» вживаються органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб.
		Проте, такий порядок встановлення обмежувальних протиепідемічних заходів Комісією не дотриманий, оскільки подання головного державного санітарного лікаря відсутнє, відповідачем не доведено наявність в м. Одеса саме неблагополучної епідемічної ситуації, тобто, коли рівень захворювання людей на інфекційні хвороби перевищує середні багаторічні показники, тощо, а наявність листів Держпродпоживслужби або спільного листа Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України не є тою підставою, яка може призводити до обмеження певних прав людини, зокрема, на освіту, відвідування дитячого виховного закладу, тощо. 
		На підтвердження відсутності підстав для встановлення обмежувальних протиепідемічних заходів Комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради свідчить також та обставина, що обмеження встановлені Комісією, зокрема, п. 6.2 протоколу №22 від 28 грудня 2017 року були скасовані самою Комісією менше ніж за два місяці, при тому, що за твердженнями відповідача ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» забороняє відвідування дошкільних навчальних закладів не щепленими дітьми незалежно від епідеміологічної ситуації.
		Крім того, таке скасування відбулося на підставі довідки із статистичними даними, які свідчать про зниження захворюваності на кір, однак відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження як статистичних даних про ускладнення епідеміологічної ситуації в грудні 2017 року, так і її покращення в лютому 2018 року.
		Також суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради не може приймати рішення про встановлення заборон на відвідування навчальних закладів не щепленими дітьми, оскільки така Комісія не є органом місцевого самоврядування або виконавчим органом Одеської міської ради, якому відповідно до п. б ч. 2 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делеговані повноваження з вжиття у разі надзвичайних ситуацій необхідних заходів відповідно до закону щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, врятування життя людей, захисту їх здоров`я, збереження матеріальних цінностей.
		Визначаючи яке право підлягає захисту, суд першої інстанції, надавши правову оцінку повноваженням відповідача на прийняття оскаржуваного рішення погодився із доводами позивача про те, що визнання протиправними дій та оскаржуваного рішення Комісії дозволяє вимагати у встановленому законом порядку компенсації від суб`єкта владних повноважень за спричинену шкоду незаконним рішенням.
		Разом з цим, суд першої інстанції не погодився із твердженнями позивача про необхідність задоволенню позову з метою уникнення прийняття Комісією аналогічних рішень в майбутньому не є підставою для задоволення позову позивача, оскільки суд у відповідності до положень КАС захищає тільки порушене право та не вирішує справу на майбутнє.
		Також суд відмовив у задоволенні позову щодо скасування пункту 6.2 рішення Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, оформленого Протоколом №22 від 28.12.2017 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради оскільки на час розгляду справи цей пункту скасований та не діє.
		 
		 
		Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
		 
		За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до положень п. 11 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4, п. 3 ч. 2 ст. 6, п. 21 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - комплекс правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом`якшення її можливих наслідків.
		Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
		Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов`язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад, районними у містах та селищними радами утворюються місцеві комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
		Відповідно до пункту 11 Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2014 року №11, на місцевому рівні координаційними органами є комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій районів, міст, районів у містах, селищ. Діяльність зазначених комісій провадиться відповідно до положень про них.
		 За положеннями пункту 1 Типового положення про регіональну та місцеву комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06. 2015 № 409 (далі - Типове положення), комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - комісія) є постійно діючим органом, який утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (далі - регіональна комісія), райдержадміністрацією, виконавчим органом міської ради, районною у місті та селищною радою (далі - місцева комісія) для координації діяльності райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них.
		Відповідно до пункту 3 Типового положення, основними завданнями комісії на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці є: координація діяльності райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов`язаної із: функціонуванням територіальної підсистеми єдиної системи цивільного захисту; здійсненням оповіщення органів управління та сил цивільного захисту, а також населення про виникнення надзвичайної ситуації та інформування його про дії в умовах такої ситуації; залученням сил цивільного захисту до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, надання гуманітарної допомоги; забезпеченням реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки; навчанням населення діям у надзвичайній ситуації; визначенням меж зони надзвичайної ситуації; здійсненням постійного прогнозування зони можливого поширення надзвичайної ситуації та масштабів можливих наслідків; організацією робіт із локалізації і ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, залучення для цього необхідних сил і засобів (підпункт 1 ); організацією та здійсненням: заходів щодо життєзабезпечення населення, що постраждало внаслідок виникнення надзвичайної ситуації; вжиттям заходів до забезпечення готовності територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту до дій в умовах надзвичайної ситуації та в особливий період; здійсненням безперервного контролю за розвитком надзвичайної ситуації та обстановкою на аварійних об`єктах і прилеглих до них територіях; - санітарного та епідемічного благополуччя населення; організацією та керівництвом за проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій регіонального і місцевого рівня; здійснення заходів: щодо соціального захисту населення, що постраждало внаслідок виникнення надзвичайної ситуації; щодо медичного та біологічного захисту населення у разі виникнення надзвичайної ситуації (підпункт 2); підвищення ефективності діяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій під час реагування на надзвичайну ситуацію (підпункт 4).
		Пунктом 4 Типового положення передбачено, що Комісія відповідно до покладених на неї завдань: у режимі повсякденної діяльності: здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм, здійснення заходів у сфері цивільного захисту та техногенно-екологічної безпеки; здійснює заходи щодо активізації роботи з проведення спостереження та контролю за станом навколишнього природного середовища, перебігом епідемій і спалахами інфекційних захворювань, масовими харчовими отруєннями населення, обстановкою на потенційно небезпечних об`єктах і прилеглих до них територіях, прогнозування можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів; забезпечує координацію заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації регіонального і місцевого рівня.
		Комісія має право: заслуховувати інформацію керівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, з питань, що належать до їх компетенції, і давати їм відповідні доручення; одержувати від територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, що належать до її компетенції; залучати до участі у своїй роботі представників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за погодженням з їх керівниками) ( пункт 5 );
		Посадовий склад комісії затверджується органом, який її утворив, на основі пропозицій територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.(пункт6)
		Рішення комісії оформляється протоколом, який підписується головою та відповідальним секретарем комісії ( пункт 9).
		Рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці ( пункт 10) 
		Згідно з положеннями п. 1, 4, 5, 9, 10 Положення про Комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27 серпня 2015 року №272, Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради є постійно діючим органом, який утворюється виконавчим комітетом Одеської міської ради для координації діяльності органів місцевого самоврядування, територіальних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них на території міста.
		Комісія відповідно до покладених на неї завдань у режимі повсякденної діяльності, зокрема, здійснює координацію діяльності органів управління та сил цивільного захисту місцевого самоврядування щодо розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм, здійснення заходів у сфері цивільного захисту та техногенно-екологічної безпеки; координує здійснення заходів щодо профілактики та локалізації інфекційних захворювань, а також запобігання виникненню випадків масових харчових отруєнь населення.
		Комісія має право, зокрема, заслуховувати інформацію керівників виконавчих органів Одеської міської ради, територіальних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, розташованих на території міста, з питань, що належать до їх компетенції, і давати їм відповідні доручення.
		Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою та секретарем Комісії. Рішення Комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов`язковими для виконання виконавчими органами Одеської міської ради, територіальними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території міста.
		У результаті аналізу нормативно-правових актів, в яких окреслено коло повноважень Комісії як координаційного органу, визначено коло заходів, які вказані органи уповноважені вживати під час реалізації державної політики. 
		Під координаційними органами слід розуміти органи державної влади (інституції), наділені нормами національного адміністративного законодавства повноваженнями щодо узгодження діяльності учасників процесу управління в окремих сферах суспільного життя шляхом упорядкування їх взаємозв`язків та взаємодії у напрямі об`єднання зусиль для вирішення спільних завдань.
		Основним призначенням діяльності координаційних органів є упорядкування діяльності органів виконавчої влади щодо реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя. Для забезпечення належного функціонування яких вони мають право реалізовувати координаційні заходи. 
		Головною метою діяльності координаційних органів є підвищення якісних характеристик рішень, що спільно розробляються і виконуються органами влади та орієнтовані на досягнення заданих результатів. Для досягнення поставленої мети кожен учасник координаційних заходів застосовує в рамках наданої йому компетенції форми та методи в одному узгодженому напрямі спільно з іншими органами. 
		Основними ознаками діяльності координаційних органів як суб`єктів реалізації державної політики є узгодження дії суб`єктів спільної діяльності за цілями, часом, місцем проведення, коло виконавців та програма заходів з урахуванням компетенції кожного виконавця; характеризується наявністю процесуально-процедурних аспектів; зумовлена об`єктивними потребами, здійснюється на постійній основі в інтересах суспільства та держави в цілому; здійснюється спеціально уповноваженими на те суб`єктами по відношенню до тих учасників, що не перебувають у відносинах прямого підпорядкування з координуючим суб`єктом; здійснюється в чітко визначених формах та способах у межах повноважень координуючого суб`єкта.
		Наведене також свідчить, що Комісія є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України та здійснює публічно-владні управлінські функції, незважаючи на відсутність реєстрації її як юридичної особи за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також має адміністративну правосуб`єктність і може виступати відповідачем в цій справі.
		Отже, оскаржувані пункти рішення Комісії від 28 грудня 2017 року, оформленого протоколом №22 є індивідуальними атами функціонального управління (див. постанову Верховного суду України від 30.01.2012 у справі 21-216а11), мають всі ознаки рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим на виконання владних управлінських функцій, воно стосується прав або інтересів певних осіб та може бути оскаржено в судовому порядку.
		Відповідно до статей 3, 27, 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. 
		Відповідно до статті 53 Конституції України повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
		Відповідно до статті 62 Закону України Про освіту від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII до органів управління у сфері освіти належать: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки; центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти; постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти; державні органи, яким підпорядковані заклади освіти; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування.
		Відповідно до положень статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року № 1645-III та статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення від 24 лютого 1994 року № 4004-XII, профілактичні щеплення проти, зокрема, кору є обов`язковими.
		Відповідно до статті 15 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров`я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.
		Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.
		Згідно з положеннями ст. 4, 5 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення громадяни мають право, зокрема, на безпечні для здоров`я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров`я, здоров`я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров`я та їх ступінь.
		Громадяни зобов`язані піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках, тощо.
		Згідно з положеннями ст. 5, 32 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб входить, в тому числі, забезпечення проведення профілактичних і протиепідемічних заходів на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, а також робіт по ліквідації епідемій та спалахів інфекційних хвороб; здійснення комплексних заходів, спрямованих на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб та їх наслідків.
		Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.
		Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.
		Згідно з положеннями статей 30, 40 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей.
		У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об`єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень.
		Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів.
		У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.
		До повноважень Головного державного санітарного лікаря України належить, в тому числі, видача розпорядчих документів щодо організації та здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні; погодження норм навчально-трудового навантаження, режиму навчання та виховання дітей і підлітків у навчально-виховних закладах; тощо.
		Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині позовних вимог про визнання протиправними дій та пункту 6.2 протокольного рішення, суд першої інстанції зазначив, що Комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради не дотриманий порядок встановлення обмежувальних протиепідемічних заходів.
		 
		Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
		Перш за все, колегія судів зазначає, що предметом апеляційного розгляду є саме рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій та пункту 6.2 Протокольного рішення, водночас рішення суд першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 6.1 Протокольного рішення не оскаржене, а тому суд у відповідності до приписів статьі 308 КАС України не дає правову оцінку не оскаржуваної частини судового рішення.
		Натомість з метою усунення конфлікту судових рішень , колегія суддів враховує висновки суду першої інстанції у цій частині позовних вимог з того приводу , що комісія є суб`єктом владних повноважень , а оспорені пункти 6.1 та 6.2 Протоколу є правовими актами індивідуальної дії.
		На користь вищевказаного висновку є також і той факт, що адміністративна справа розглядалась у загальному порядку, а не відповідно до приписів ст. 264 КАС, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів та відмова суду першої інстанції у визнанні нечинним оскаржуваного рішення, яке представник позивача також не оскаржив. 
		Як установлено судом на позачерговому засіданні Комісії від 28.12.2017 з питання про хід виконання рішення Комісії від 15.06.2017 № 11 «Про затвердження заходів щодо недопущення розповсюдження захворюваності на кір серед населення м. Одеси у 2017 році» були прийняті рішення доручити директору Департаменту освіти і науки ОМР (підпунктом 6.1) заборонити прийом до дитячих дошкільних закладів та шкіл нещеплених проти кору дітей, терміном виконання-постійно (підстава: ст. 15 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб») та (підпунктом 6.2) заборонити відвідування навчально-виховних закладів нещеплених проти кору дітей, терміном виконання на період спалаху кору (підстава: сумісний лист Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства освіти та науки України від 08 вересня2017 року № 05.2/24166/1/11-9057), що оформлено протоколом №22.
		Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25.11.1997; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997 та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14.12.2011).
		 Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини третю, п`яту та шосту статті 55 Конституції України.
		Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		 Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
		При цьому, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
		Так, відповідно до положень КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
		В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
		Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
		У постановах Верховного Суду України від 23.05.2017 у справі № 800/541/16, Великої Палати Верховного суду 18.09.2018 по справі № 800/585/17, Верховного суду від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19, суд підкреслив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок вчинення його дій (бездіяльності) та прийняття оскаржуваного рішення.
		Вирішуючи спірне питання, колегія суддів виходить із такого.
		Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
		Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 04.03.2020 № 450/1236/17, від 24.09.2021 у справі № 0740/851/18.
		Оспорений пункт 6.2 рішення відповідача, оформленого Протоколом не визначає (персоніфікує) позивача, який такий, котрий стосується його прав, свобод або інтересів.
		Із аналізу положень пункту 10 Типового положення про регіональну та місцеву комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України 17.06.2015 № 409 та пунктів 1, 4, 5, 9, 10 Положення про Комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27 серпня 2015 року №272, вбачається, що рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов`язковими для виконання виключно органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
		Тобто, рішення комісії не мають обов`язкового характеру відносно фізичних осіб, а відтак оспорений пункт 6.2 Протоколу, як акт правий індивідуальної дії не може бути адресований позивачу.
		Фактично адресатом відповідного рішення, яке за своєю правовою природою є координаційним, є чітко визначені суб`єкти, а саме: директор Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради (пункти 7,11 Протоколу), начальник Одеського міського управління Головного управління Дерпродспоживслужби в Одеській області, директор департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради(пункти 8, 11,11); в.о. директора ДУ "Одеський обласний лабораторний центр МОЗ України" (пункт 9); директор департаменту інформації та зв`язків з громадськістю Одеської міської ради ( пункт 11). 
		Це рішення породжує певні права та обов`язки щодо вжиття необхідних заходів тільки для означених суб`єктів як його адресатів.
		Отже, даному випадку, позивач не є суб`єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваного пункту 6.2 Протоколу відповідача, відповідно і даний пункт Протоколу не може порушувати його прав, свобод чи інтересів позивача.
		Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18, 6 лютого 2019 у справі № 9901/815/18, сформовано правозастосовчу практику, відповідно до якої право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		 Окрім того, як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 12.06.2021 у справі № 815/3122/19, предметом спору між тими же сторонами є також законність та правомірність пункту 6.2 Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.
		 Відповідно до положень частини 2 статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних захворювань" від 06.04.2000 № 1645-III, дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.
		Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення фактично відтворив норму першого речення частини 2 статті 15 цього Закону, а отже не створив для позивача юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення .
		Отже, враховуючи, що позивач не є суб`єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваного рішення, а також те, що останнє не створює юридичних для позивача наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення, колегія суддів дійшла висновку, що протокольне рішення (пункт 6.2) відповідача не порушує права свободи та інтереси позивача, а відтак у задоволені позову слід відмовити.
		Водночас вирішуючи спірне питання, колегія суддів зазначає, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
		Аналогічну правову оцінку висловив Верховний суд у поставі від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19
		Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити про помилковість висновку суду першої інстанції, з того приводу, що Комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради не дотриманий порядок встановлення обмежувальних протиепідемічних заходів, регламентований п. б частини 2 статті 38 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, статтями 5,32 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
		Так, як було зазначено вище Комісія є координаційним органом, здійснює координацію діяльності органів місцевого самоврядування, територіальних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов`язаної із забезпеченням техногенно-екологічної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і реагування на них на території міста. 
		Отже, з урахуванням функціонального критерію та з огляду на порядок формування персонального складу цієї Комісії (до складу комісії також входять посадові особи місцевих/територіальних/ органів виконавчої влади), колегія суддів зазначає, що Комісія не є органом місцевого самоврядування, а її рішення не є рішеннями органами місцевого самоуправління та мають ознаки індивідуального акта функціонального управління ( див. постанову Верховного суду України від 30.01.2012 у справі 21-216а11), а тому порядок застосування обмежень в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей, регламентований пунктом "б" частини 2 статті 38 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 5, 32 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є не релевантним у спірних правовідносинах.
		Тому той факт, що Комісія, реалізуючи свої координаційну функцію, застосувала інформацію інших суб`єктів, сам собою не може свідчити про протиправність її рішення. 
		Колегія суддів відхиляє доводи представника позивача, що вказане рішення опосередковано впливає на освіту та його скасування разом із визнанням протиправними дій буде слугуватиме підставою для стягнення матеріальної шкоди. 
		Так, Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, урахувавши на практику Європейського суду з прав людини (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) сформулювала позицію, згідно з якою ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення  гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Такий захист має бути повним і забезпечувати мету здійснення правосуддя (захист порушених прав), принцип процесуальної економії (одне право має захищатися одним позовом) та відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
		При цьому на переконання колегії суддів вимога про відшкодування шкоди внаслідок протиправних дій та рішень суб`єкта владних повноважень є похідною від основного спору (див. п.51 постанови Велика Палата Верховного Суду 24.02.2021 у справі № 9901/313/20, п.75 рішення Верховного суду від 26.07.2021 у справі №9901/174/21)
		Вирішуючи справу, суд першої інстанції зазначив, що визнання протиправними дій та оскаржуваного рішення Комісії дозволяє вимагати у установленому порядку компенсації від суб`єкта владних повноважень за спричинену шкоду незаконним рішенням.
		Водночас посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі Ваврічка та інших проти Чеської Республіки від 8 квітня 2021 року, постанову Верховного Суду у справі №331/5291/19 від 10.03. 2021, суд першої інстанції цілком ґрунтовно відхилив доводи позивача про порушення права дитини на освіту(виховання), допущення дискримінації не щеплених дітей по відношенню до щеплених. 
		Отже, позивачем не доведено, яке його право порушене, та яке слід поновити, а у разі неможливості його поновлення, гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Зважаючи на те, що вимога про стягнення на користь позивача завданої шкоди є похідною від первісних вимог, для задоволення яких немає підстав, а тому також задоволенню не підлягає.
		Не наведено також позивачем яким чином, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві може бути порушений суб`єктом владних повноважень законний інтерес, що містить визначені рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 ознаки.
		На переконання колегії суддів, правовим актом, котрий безпосередньо впливає на право позивача на виховання (відвідування освітнього закладу) є саме наказ Одеського навчального закладу "Яслі-садок" №154 Одеської міської ради №17-ОД від 12.01.2018.
		Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень до адміністративного суду, однак оптимізує та робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії буде актуалізоване через рішення належного органу, який за законом має право розглядати питання щодо заборони й ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення.
		Близьких за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у справі № 9901/664/18, постанова суду від 22.10.2019.
		Отже, рішення Комісії може бути оскаржене у якості підстави позову тільки разом з Наказом Одеського навчального закладу "Яслі-садок" №154..
		Водночас Наказ Одеського навчального закладу "Яслі-садок" №154 №17-ОД від 12.01.2018 не є предметом спору в цій справі.
		Наведене додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		З цих же правових підстав колегія суддів уважає на необхідне відмовити у задоволені позовних вимог про визнання протиправними дій Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради в частині встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей.
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що з огляду на стадійність прийняття кінцевого рішення, позивачем фактично оскаржуються дії комісії щодо обмеження відвідування навчально-виховних закладів. Кінцевим результатом процедури засідання комісії є протокольне рішення, котре і може бути оскаржена в суді. Всі ж дії комісії по прийняттю цього рішення окремо не породжують для позивача певні правові наслідки, чи мали б обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, а отже не порушують права позивача.
		Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи представника позивача щодо необхідності закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради з підстав підписання останньої неповноважною особою, оскільки повноваження на представництво Неруш А.Ю. визначено протокольним рішенням цієї Комісії від 07.08.2020 № 29 (а.с. 33,т.5). 
		З огляду на викладене, враховуючи те, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, але із помилковим застосуванням норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій частині позовних вимог слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог
		За змістом частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Положеннями статті 139 КАС України не регламентовано стягнення з позивача (у разі відмови у задоволенні позову) в порядку розподілу судових витрат сплаченого суб`єктом владних повноважень судового збору.
		Оскільки інших судових витрат, окрім судового збору за подачу апеляційної скарги, відповідачі не зазнали, їх судові витрати, які складаються із судового збору, відшкодуванню не підлягають.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного суду від 29.04.2020 № 817/66/16
		Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради - задовольнити. 
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року по справі № 815/409/18 в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради щодо встановлення заборони відвідування навчально-виховних закладів не щеплених проти кору дітей; визнання протиправним п. 6.2 рішення Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради, оформленого Протоколом №22 від 28.12.2017 позачергового засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Одеської міської ради  скасувати.
		Ухвалити у цій частині позовних вимог нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року по справі № 815/409/18 залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Дата складення та підписання повного тексту судового рішення  13 жовтня 2021 року.
		 
		Головуючий суддя  Шляхтицький О.І.Судді    Семенюк Г.В.   Домусчі С.Д.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...