Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/28949/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2021.
Дата набрання законної сили: 28.09.2021
Номер судового провадження: 14-148цс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		28 вересня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 761/28949/17
		Провадження № 14-148цс21
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,               Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С.,               Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
		 
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду 
		цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 рокуу складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В. та
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів.
		Позов мотивований тим, що 22 травня 2015 року мiж ним і Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») укладено договiр вкладу № 980-020-000084778 з виплатою процентів кожні 14 днів «Супердохідний тиждень +» на суму 200 001,00 грн строком на 182 дні до 20 листопада 2015 року. Зі спливом строку договору               20 листопада 2015 року вклад автоматично пролонгований відповідно до підпункту 12 пункту 2.1 договору на новий строк 182 дні до 20 травня 2016 року. Після закінчення цього строку банк не повернув вклад разом із залишком нарахованих за ним відсотків у розмірі 200 066,99 грн на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_1 . 
		23 травня 2016 року за заявою вкладника всю суму вкладу з нарахованими відсотками перераховано на інший поточний рахунок вкладника                                       № НОМЕР_2 . У той же день частину цих коштів у розмірі 20 066,99 грн перераховано через касу банку на інший поточний (картковий) рахунок                          № НОМЕР_3 . У результаті цих операцій станом на кінець операційного дня 23 травня 2016 року на поточному рахунку № НОМЕР_2 залишок коштів становив 180 000,00 грн, а на поточному рахунку № НОМЕР_3                                 - 20 066,99 грн. 
		23 травня 2016 року о 18 год 07 хв Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних». На підставі рішення НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський», а з 15 липня 2016 року Фонд розпочав виплати відшкодування всім вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський». 
		Позивач неодноразово звертався до банку-агента щодо отримання передбаченого законом гарантованого відшкодування за вкладом, проте банк-агент протягом червня - серпня 2016 року відмовляв у виплаті відшкодування з мотивів відсутності відомостей про заявника у базі даних ПАТ «Банк Михайлівський» та Фонду. 
		12 серпня 2016 року позивач отримав лист Фонду від 09 серпня 2016 року про відмову у виплаті коштів. 01 вересня 2016 року він отримав лист ПАТ «Банк Михайлівський» від 26 серпня 2016 року № 3Г2/880 з повідомленням, що виплати коштів з поточних рахунків № НОМЕР_2 , №  НОМЕР_3 , на яких обліковуються кошти у розмірі понад 200 000,00 грн, тимчасово обмежені з метою перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації. 
		05 вересня 2016 року позивач повторно звернувся до Фонду зі скаргою,                                     а 14 вересня 2016 року - з претензійною заявою, в якій просив невідкладно виплатити належні йому кошти з поточних рахунків №  НОМЕР_2 , №  НОМЕР_3 в ПАТ «Банк Михайлівський» у межах гарантованої законом суми 200 000,00 грн. 
		14 вересня 2016 року позивач отримав через банк-агент - Публічне акціонерне товариство «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-банк») кошти в розмірі                 180 000,00 грн. Одночасно ці кошти були зараховані на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_4 в ПАТ «Альфа-банк». 
		Отже, 14 вересня 2016 року Фонд частково та зі значним простроченням виконав своє зобов`язання перед позивачем з виплати відшкодування коштів у розмірі 180 000,00 грн за рахунком № НОМЕР_2 . 07 листопада 2016 року він отримав залишок коштів у розмірі 20 000,00 грн, що обліковувалися на рахунку позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» №  НОМЕР_3 ,  через ПАТ «Альфа-банк» з одночасним зарахуванням на його вкладний ощадний рахунок  № НОМЕР_4 у ПАТ «Альфа-банк». 
		Позивач вказав, що відповідачем порушено його право на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат вкладів з поточних рахунків у ПАТ «Банк Михайлівський», чим завдано майнову та моральну шкоду. 
		На підставі Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), статей 22, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) позивач просив стягнути з відповідача: три проценти річних та інфляційну складову в загальному розмірі 2 432,55 грн; 6 510,68 грн на відшкодування упущеної вигоди; 548 400,00 грн пені за прострочення зобов`язання;                      10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		05 липня 2018 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 три проценти річних з урахуванням інфляції у розмірі 2 432,55 грн, пеню за прострочення зобов`язання в сумі 100 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Фонду в дохід держави 1 024,32 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що несвоєчасна виплата відповідачем позивачу гарантованого відшкодування у розмірі 200 000,00 грн свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на це суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційної складової боргу на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Задовольнивши частково позов у частині стягнення пені в розмірі                     100 000,00 грн, суд першої інстанції керувався пунктом 7 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким надання гарантій є фінансової послугою, тому відповідно до Закону № 1023-ХІІ прострочення Фондом виконання послуги з фінансового гарантування вкладів є підставою для стягнення з боржника на користь кредитора пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, розмір якої суд зменшив згідно зі статтею 3 та частиною третьою статті 551 ЦК України. У відшкодуванні моральної шкоди суд першої інстанції відмовив через недоведеність позову в цій частині. 
		24 квітня 2019 року постановою Київського апеляційного суду рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової та пені за прострочення зобов`язання скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин частину другу статті 625                           ЦК України та частину п`яту статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, тому апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позову в частині стягнення з Фонду на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди. Законом № 4452-VI не передбачено відшкодування моральної шкоди вкладнику за рахунок коштів Фонду.  
		У травні 2019 року  ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня               2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині позову про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з Фонду, закрити провадження у справі в цій частині; для вирішення питання предметної і суб`єктної юрисдикції позову в іншій частині просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня                2018 року в частині відмовлених позовних вимог і постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права. 
		Як на підставу відмови у позові суд апеляційної інстанції вказав на відсутність між сторонами договірних та деліктних правовідносин. Недоговірне неделіктне зобов`язання між позивачем та відповідачем щодо виплати гарантованого законом відшкодування виникло безпосередньо з акта цивільного законодавства - Закону № 4452-VI. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. 
		Суди не врахували, що заявлений позов ґрунтується на нормах ЦК України та Закону № 4452-VI, які не суперечать одна одній та у своєму поєднанні відповідають правовим актам вищої юридичної сили - Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Грошовим зобов`язанням необхідно вважати будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення. Оскільки інший спосіб компенсації інфляційних втрат та відповідальності за прострочення гарантійного зобов`язання в Законі № 4452-VI не передбачений, застосуванню підлягають норми статті 625 ЦК України. 
		Крім того, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання Фонду стосуються безпосередньо правомірності дій, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а відтак підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 
		Поза увагою судів залишився той факт, що у спірних правовідносинах Фонд виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як гарант фінансових зобов`язань неплатоспроможних банків перед вкладниками в межах та порядку, встановлених відповідним законодавством. Правові підстави виникнення гарантійних правовідносин (договір або закон) не змінюють правового змісту цих правовідносин як споживчих. Оскільки публічні договори банку з фізичними особами містять положення про гарантійні зобов`язання Фонду щодо виплати відшкодування вкладів, Фонд є гарантом виконання зобов`язань банку перед вкладниками (споживачам фінансових послуг) за цими договорами. Порушення прав позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання гарантованого відшкодування за його вкладами в неплатоспроможному банку є порушенням прав споживача в розумінні законодавства про захист прав споживачів. 
		Внаслідок неповного дослідження доказів та неповного встановлення обставин справи суди дійшли помилкового висновку про недоведеність позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди та відшкодування позивачу моральної шкоди. Оскільки відповідач відмовив позивачу у своєчасній виплаті коштів відшкодування після того, як розпочав виплату відшкодування іншим вкладникам банку, такими неправомірними діями він дискримінував позивача як вкладника та завдав йому моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації, встановлено статтею 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Також відшкодування моральної шкоди в результаті порушення прав споживача фінансових послуг передбачено статтями 4, 22 Закону № 1023-ХІІ. 
		Вважав, що, встановивши обставини порушення відповідачем прав позивача, однак ухваливши у справі рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції фактично самоусунувся від виконання завдань цивільного судочинства та від захисту порушених прав. 
		Також вказав, що апеляційну скаргу від імені Фонду подано неповноважною особою, на що позивач звертав увагу суду та звертався із клопотанням про закриття апеляційного провадження з тих підстав, що представник відповідача не здійснює адвокатську діяльність і договір про надання правової допомоги між ним та відповідачем не укладався. Однак суд апеляційної інстанції, порушуючи норми процесуального законодавства, вказане клопотання не розглянув. 
		27 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
		У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Фонду на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. 
		29 квітня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. 
		21 липня 2021 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
		Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційної складової у загальному розмірі 2 432,55 грн; упущеної                                  вигоди - 6 510,68 грн; пені за прострочення зобов`язання - 548 400,00 грн; відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн.
		Як на підставу позову позивач посилався на те, що 14 вересня 2016 року Фонд частково та зі значним простроченням виконав зобов`язання з виплати позивачу коштів у розмірі 180 000,00 грн за рахунком № НОМЕР_2 , а                 07 листопада 2016 року він отримав залишок коштів у розмірі 20 000,00 грн за рахунком №  НОМЕР_3 .
		Вказуючи, що відповідач порушив його право на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат, вкладів з поточних рахунків у ПАТ «Банк Михайлівський»,правовими підставами позову позивач зазначив норми Закону № 4452-VI, статті 22, 625 ЦК України, Закону № 1023-ХІІ.
		Колегія суддів зазначила, що фонд є учасником правовідносин, які виникають з договорів банківського вкладу. Зокрема, Фонд є гарантом виконання зобов`язань банку перед вкладниками за такими договорами. Фонд не є стороною цих договорів, проте є учасником споживчих правовідносин, підставою виникнення яких є такі договори.
		Відтак порушення прав позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання гарантованого відшкодування за його вкладами в неплатоспроможному банку               є порушенням прав споживача відповідно до законодавства про захист прав споживачів незалежно від того, який суб`єкт права порушив ці права (банк, Фонд чи уповноважена особа Фонду). Зазначені порушені права підлягають судовому захисту на підставі частини четвертої статті 42, статті 55 Конституції України як норм прямої дії, правових норм ЦК України, Закону № 4452-VI, Закону № 1023-ХІІ.
		У цій справі майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат, пені, упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу звернені позивачем до Фонду та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом. 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що суди розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
		Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів закономвстановлено інший порядок судового провадження.
		Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює              публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України); суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
		Колегія суддів вказала, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від           18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 зроблено правові висновки про те, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові                        від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання Фонду стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року                                      у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі                                   не є обов`язковим.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 викладено загальні висновки щодо принципів визначення юрисдикції судового спору в цілому. Зокрема, міститься висновок про те, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених цією нормою грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
		Також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 зроблено висновок про те, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		У справі, що розглядається, позовні вимоги про право фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду пов`язані з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, тому з урахуванням вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У такому ж порядку підлягають вирішенню вимоги про сплату інфляційних втрат та трьох процентів річних, які є акцесорними (додатковими).
		Поряд з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня                  2019 року у справі № 761/26293/16-ц підтримано висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 11 травня 2016 року у справі                      № 6-37цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16 та від 13 вересня              2017 року у справі № 6-1881цс16, про поширення положень Закону № 1023-ХІІ на правовідносини щодо відповідальності за невиконання банком зобов`язань за договором надання банківських послуг.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі           № 761/26293/16-ц, спір про захист прав споживачів фінансових послуг підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		На переконання колегії суддів позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди мають фактичні підстави, тотожні з позовними вимогами щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційної складової боргу - несвоєчасної виплати Фондом гарантованої державою суми грошового відшкодування за рахунок коштів Фонду.
		З урахуванням викладених правових висновків Великої Палати Верховної Суду, зокрема щодо предметної юрисдикції про розгляд акцесорного спору за правилами юрисдикції розгляду основного спору, з огляду на позовні вимоги ОСОБА_1 , які стосуються і захисту прав споживача, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачала наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку (уточнення правового висновку) Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, щодо застосування у подібних правовідносинах частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ,відповідно до якого вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену зазначеною нормою, а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вимоги про стягнення пені за прострочення зобов`язання на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ мають розглядатися за правилами визначення юрисдикції відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від               09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, тобто за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
		Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
		Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
		У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року.
		Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження на 09 листопада 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                     О. М. Ситнік
		Судді:                                    Т. О. Анцупова                                         В. С. Князєв
		В. В. Британчук                                       Г. Р. Крет    
		Ю. Л. Власов                                             Л. М. Лобойко
		І. В. Григор`єва                                         К. М. Пільков
		М. І. Гриців                                               В. В. Пророк      
		В. І. Данішевська                                    Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                         В. М. Сімоненко
		О. С. Золотніков                                     І. В. Ткач
		Л. Й. Катеринчук                                    С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...