Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1636/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання засновницьких (установчих) документів недійсними.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2021. Зареєстровано: 23.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2021.
Дата набрання законної сили: 22.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  916/1636/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, О. Р. Кібенко
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021
		у складі колегії суддів: В. В. Бєляновський- головуючий, К. В. Богатир, І. Г. Філінюк
		та на ухвалу господарського суду Одеської області від 14.06.2021
		суддя: С. В. Літвінов
		за позовом ОСОБА_1 
		до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гвоздичний - Тіниста»
		про визнання недійсними окремих пунктів статуту та визнання частково недійсним рішення
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що передували прийняттю оскаржуваних ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів
		 
		ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гвоздичний - Тіниста» (далі - ОСББ «Гвоздичний - Тіниста», ОСББ, Об`єднання, відповідач), в якому просив:
		 
		- визнати недійсним припис абз. 2-го розділу VI-го Статуту ОСББ в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів ОСББ, оформлених протоколом від  27.03.2021, відповідно до якого: «За прострочення сплати співвласником внесків та платежів, затверджених загальними зборами Об`єднання, на строк більш ніж чотири місяці, рішенням правління такому співвласнику може бути тимчасово обмежена можливість користування спільним майном Об`єднання, в тому числі внутрішньобудинковими системами будинку. Ця можливість поновлюється рішенням правління після сплати боргу та вартості поновлення користування.»;
		 
		- визнати недійсним пп. 8.1, пп. 8.2 п. 8-го розділу III-го Статуту ОСББ в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів ОСББ, оформлених протоколом від 27.03.2021, відповідно до яких:  « 8.1 Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та/або юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість від загальної кількості голосів співвласників кожного будинку, які входять в Об`єднання.»; « 8.2 Рішення про укладання договору з управителем, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як три четвертих від загальної кількості голосів всіх співвласників кожного будинку, які входять в Об`єднання;
		 
		- визнати частково недійсним рішення загальних зборів ОСББ «Гвоздичний - Тіниста», оформлене протоколом від 27.03.2021, в частині п. 9 щодо затвердження статуту ОСББ у новій редакції.
		 
		Позов мотивовано  тим, що рішенням загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гвоздичний - Тіниста», оформленим протоколом від 27.03.2021, затверджено зміни до статуту Об`єднання, що суперечать вимогам законодавства та порушують права позивача.
		 
		Позивач вказує на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності, відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України та ч. 2 ст. 368 Цивільного кодексу України, а статут у новій редакції, порушує право позивача на управління діяльністю ОСББ.
		 
		2. Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
		 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.06.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гвоздичний - Тіниста» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Ухвала мотивована тим, що позов заявлено ОСОБА_1 , який не є співвласником об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гвоздичний - Тіниста», а отже не є носієм корпоративних прав, тому між сторонами відсутні господарськи (корпоративні) відносини, а цей спір не є господарським.
		 
		Місцевий господарський суд взяв до уваги витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно  від 10.04.2018, відповідно до якого власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
		 
		Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021, залишено без змін ухвалу господарського суду Одеської області від 14.06.2021 у справі № 916/1636/21.
		 
		Постанова мотивована тим, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов`язків позивача щодо користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , та спільним майном багатоквартирного будинку та як учасника правовідносин з надання житлово-комунальних послуг, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		 
		Суд апеляційної інстанції вказує на те, що заявлені позивачем вимоги фактично стосуються усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме перешкоджанням у постачанні до нього електроенергії, питної та гарячої води, відведенні каналізаційних стоків (внутрішньо-будинкові мережі будинку), а також щодо передачі у користування фізичним та/або юридичним особам спільного майна, реконструкції та капітального ремонту багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд. 
		 
		Отже, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не стосуються питань створення, діяльності, управління або припинення діяльності об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гвоздичний - Тіниста».
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що право на участь в управлінні багатоквартирним будинком, як наслідок право оскарження рішень вищого органу управління об`єднання, набувається особою, яка є власником, зокрема  квартири у відповідному багатоквартирному будинку.
		 
		Суд вказує на те, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпоряджання саме належним їм на праві спільної сумісної власності майном, тоді як право на управління спільним майном має співвласник багатоквартирного будинку, тобто особа, право власності якої зареєстровано у встановленому законом порядку.
		 
		Апеляційний господарський суд наголошує на тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього статусу співвласника багатоквартирного будинку та відповідного права на участь в управлінні будинком, тому ОСОБА_1 не є носієм корпоративних прав, а відтак, між сторонами відсутні господарськи (корпоративні) відносини, а цей спір не є господарським.  
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 14.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 у справі № 916/1636/21, справу № 916/1636/21 повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
		 
		Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав підстав для безумовного застосування п. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов стосується виключно питань діяльності юридичної особи згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, і такі позови віднесені до юрисдикції господарського суду. Матеріали справи не спростовують право позивача на звернення до господарського суду. Позивач наголошує на тому, що звертатися в цивільний суд не має сенсу, оскільки цивільний суд не розглядає спори, що виникли з корпоративних відносин.
		 
		З тексту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 60, 63 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 368, ст. 369, ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, ст. 1, ч. 7 ст. 6, ч. 12 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
		 
		4. Позиції інших учасників справи
		 
		Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу не надходило.
		 
		5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
		 
		Статтею 124 Конституції України  закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до  ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Згідно зі ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
		 
		Статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Отже у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
		 
		Відповідно до ч.ч. 1,    2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Юрисдикція господарських судів визначена у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з п. 3 ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
		 
		У статті 385 ЦК України зазначено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
		 
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
		 
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.
		 
		Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
		 
		За приписами ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
		 
		Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
		 
		Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. ОСББ створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом.
		 
		Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
		 
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.
		 
		Частиною 1, 3 ст. 12 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.
		 
		Таким чином, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та відповідно обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними, зокрема через об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, створене в цьому будинку.
		 
		Визначення порядку управління багатоквартирним будинком, тобто вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.
		 
		За змістом ст. ст. 15, 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів. У свою чергу, співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати внески і платежі.
		 
		Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до ч. 9 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
		 
		Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся із вимогою про визнання недійсним окремих пунктів статуту ОСББ та частково недійсним рішення зборів ОСББ, оформлених протоколом зборів від 27.03.2021, про затвердження статуту ОСББ в новій редакції, щодо прийняття рішення правлінням про тимчасове обмеження можливості користування спільним майном ОСББ за прострочення сплати співвласниками внесків та платежів, затверджених зборами ОСББ; щодо порядку прийняття рішення про: визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників,  про порядок управління та користування спільним майном, про передачу у користування фізичним та/або юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд; щодо порядку прийняття рішення про укладення договору з управителем.
		 
		Оскільки предметом спору є пункти статуту щодо порядку прийняття рішення з питань, які пов`язані з діяльністю та управлінням ОСББ, та пункт рішення загальних зборів стосовно затвердження статуту в новій редакції, Верховний Суд,  з огляду на характер спірних правовідносин, вважає, що даний спір є спором пов`язаним  з діяльністю та управлінням юридичною особою, а отже таким, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		 
		З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов`язків позивача щодо користування квартирою та спільним майном багатоквартирного будинку та як учасника правовідносин з надання житлово-комунальних послуг.
		 
		Крім того, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі вказав на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин наявності у нього  права власності на квартиру АДРЕСА_3 , та як наслідок наявності у нього статусу співвласника багатоквартирного будинку, та, відповідно, права на участь в управлінні таким будинком.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.04.2018, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
		 
		У матеріалах справі міститься свідоцтво про шлюб, відповідно до якого 18.03.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, та договір купівлі-продажу квартири від 10.04.2018, укладений між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_3 (продавець).
		 
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.
		 
		Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.  355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
		 
		Частинами 1, 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
		 
		Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Верховний Суд констатує, що конструкція норм, закріплених у ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкту у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.
		 
		Така ж позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, в постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №910/2478/20.
		 
		Доказів того, що правовий режим спільного сумісного майна (зазначеної квартири)  одним із подружжя спростований не надано.
		 
		Частиною 1 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
		 
		Положеннями ст. 369 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Тобто, якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього.
		 
		Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується.
		Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18.
		 
		Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
		 
		Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі  № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.
		 
		Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.
		 
		Таким чином, запис про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 не є беззастережним доказом того, що майно не знаходиться у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		 
		Як зазначалося вище, якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
		 
		Підсумовуючи вищевикладене, Верховний Суд констатує, що оскільки ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності,  він є і співвласником багатоквартирного будинку, а тому має право на участь в управлінні багатоквартирним будинком.
		 
		Оскільки вказаний спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства, Верховний Суд вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, що має наслідком скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
		 
		З огляду на зазначене, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню.
		 
		6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги  
		 
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Відповідно до ст. 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Згідно з ч. 4 ст. 304 ГПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
		 
		Ураховуючи наведені положення законодавства, порушення судами норм процесуального права - п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції на стадію відкриття провадження у справі.
		 
		7. Судові витрати
		 
		З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
		 
		Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317  ГПК України, Верховний Суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Ухвалу господарського суду Одеської області від 14.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 у справі № 916/1636/21 скасувати.
		 
		Справу № 916/1636/21 передати до  господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                      О. О. Мамалуй
		 
		Суддя                                                                                          О. М. Баранець
		 
		Суддя                                                                                            О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...