Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/1392/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про невиконання або неналежне виконання зобов’язань; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: 26.10.2021. Зареєстровано: 26.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2021.
Дата набрання законної сили: 25.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		           
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		25 жовтня 2021 року  м. ОдесаСправа № 915/1392/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Діброви Г.І.
		суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
		секретар судового засідання: Іванов І.В.
		за участю представників учасників справи:
		від Фізичної особи-підприємця Пігіної Наталії Анатоліївни, м. Миколаїв - не з`явився;
		від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
		на рішення  Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року, м. Миколаїв, суддя Давченко Т.М., повний текст складено та підписано 18.01.2021 року
		у справі  №  915/1392/20
		за позовом  Фізичної особи-підприємця Пігіної Наталії Анатоліївни, м. Миколаїв
		до відповідача  Миколаївської міської ради, м. Миколаїв
		про  визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
		 
		У листопаді 2020 року Фізична особа-підприємець Пігіна Наталія Анатоліївна, м.  Миколаїв звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просила суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди № 11024 від 15.10.2015 року, укладеного між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв та Фізичною особою-підприємцем Пігіною Наталією Анатоліївною, м. Миколаїв, який зареєстрований Миколаївською міською радою за № 11024 в15.10.2015 року в редакції, зазначеній в прохальній частині позовної заяви. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оренді позивача на підставі договору від 15.10.2015 року № 11024 перебуває земельна ділянка площею 12 кв.м. для обслуговування торгівельного кіоску, орендар до закінчення строку дії договору - 13.03.2020 року звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про поновлення договору оренди землі, до якої додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, 15.08.2020 року позивач повторно звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про поновлення договору оренди землі, проте відповідач, всупереч вимогам закону, не розглянув вказану заяву позивача разом з проектом додаткової угоди та повернув її позивачеві. При цьому, позивач після спливу строку договору оренди землі продовжує користуватись земельною ділянкою, а відповідачем не направлено протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, з огляду на що позивач вважає, що має право на поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
		Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №  915/1392/20 (суддя Давченко Т.М.) позов задоволено, визнано додаткову угоду до договору оренди землі від 15.10.2015 року № 11024, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Пігіною Наталією Анатоліївною, м. Миколаїв та Миколаївською міською радою, м. Миколаїв та зареєстрованого у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис від 15.10.2015 № 11024, укладеною в редакції, запропонованій позивачем.
		Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою було дотримано визначеного законодавством порядку звернення до орендодавця з повідомленням про намір продовження орендних правовідносин, оскільки відповідне повідомлення та проєкт додаткової угоди були надіслані Миколаївській міській раді, м. Миколаїв у строки, визначені ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (відповідне звернення подане відповідачу 13.03.2020 року, тобто набагато більше ніж за місяць до спливу строку договору оренди - 01.08.2020 року). При цьому, суд зазначив, що не зважаючи на те, що позивачем було на декілька тижнів прострочене звернення до відповідача у рамках умов договору оренди, позивач встиг звернутись до орендаря у строк, передбачений для такого звернення діючим законодавством, відповідно до ст.  33 Закону, що не йде в розріз із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.09.2020 року у справі № 313/350/16-ц.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
		 
		Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі № 915/1392/20 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.
		Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на п. 3.1 договору оренди землі, зазначає, що Фізична особа-підприємець Пігіна Наталія Анатоліївна, м. Миколаїв своїм переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк не скористалась, у строк, визначеним договором, а саме: за шість місяців до спливу строку договору оренди землі, з відповідною заявою до орендодавця не звернулась, у зв`язку з чим строк дії договору оренди землі закінчився.
		Крім цього, Миколаївська міська рада, м. Миколаїв, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц, зазначає, що для застосування ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з ч. 2-5 вищевказаного Закону, необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
		Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
		Тобто, на думку скаржника, необхідною умовою для поновлення договору оренди землі на новий строк є здійснення орендарем повідомлення в установлені строки про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, а саме, виходячи з положень умов договору та вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» позивач зобов`язаний був письмово звернутися до відповідача із заявою про продовження строку дії договору не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії договору із проектом додаткової угоди.
		Крім того, скаржник посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.09.2020 року у справі № 159/5756/18 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 313/350/16-ц, зазначає, що у вищевказаних постановах, які є останніми, прийнятими за подібних правовідносин, Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати i розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС, викладеного в Постанові від 10.09.2018 року №  920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої ч. 6 ст. 33 3акону України «Про оренду землі», відтак, оскільки суд застосовував норми ст. 33 вказаного Закону без врахування актуальної, останньої правової позиції Великої Палати, то рішення у даній справі підлягає скасуванню.
		Отже, як зазначає скаржник, при поновленні договору оренди землі за ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» необхідно дотримання процедури поновлення оренди земельної ділянки за ч. 1-5 ст. 33 вищевказаного Закону. При цьому, Миколаївська міська рада вважає, що оскільки Фізична особа-підприємець Пігіна Наталія Анатоліївна, м. Миколаїв звернулась до відповідача із заявою (реєстраційний номер № 000153) про поновлення договору оренди земельної ділянки лише 13.03.2020 року, тобто з порушенням строку, передбаченого умовами договору, позивач не має права на продовження строку дії договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а тому в задоволенні позовних вимог з цих підстав слід відмовити.
		Виходячи з вищевикладеного, рішення суду першої інстанції, на думку скаржника, є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не правильно застосовано норму права, а тому на підставі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України таке рішення підлягає скасуванню.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі № 915/1392/20 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року, справу призначено до судового розгляду на 05.04.2021 року. 
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 року зупинено апеляційне провадження у справі № 915/1392/20 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №  903/1030/19.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 року провадження у справі № 915/1392/20 поновлено з 04.10.2021 року, справу призначено до судового розгляду. 
		Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
		В судове засідання представник Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не з`явився, 25.10.2021 року електронною поштою на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надіслав клопотання (вх. №718/21), у якому просив суд апеляційної інстанції розглядати справу №915/1392/20 в порядку апеляційного провадження без участі скаржника. При цьому, скаржником у клопотанні підтримано доводи та вимоги, зазначені в апеляційній скарзі.
		Розглянувши зазначене вище клопотання скаржника про перегляд справи №915/1392/20 в порядку апеляційного провадження без його участі, колегія суддів вважає за можливе задовольнити таке клопотання та розглянути зазначену вище справу без участі представника Миколаївської міської ради, м. Миколаїв.
		Представник Фізичної особи-підприємця Пігіної Наталії Анатоліївни, м. Миколаїв в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про відправлення засобами електронного зв`язку ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду та телефонограма від 21.10.2021 року.
		Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України,  неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
		Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
		Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №  915/1392/20 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
		 
		Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
		 
		Рішенням Миколаївської міської ради від 15.09.2015 року № 49/31 вирішено продовжити Фізичній особі-підприємцю Пігіній Наталії Анатоліївні, м. Миколаїв на 5 років строк оренди земельної ділянки (кадастровий номер - 4810136600:07:008:0007) загальною площею 12 кв.м., за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 20.05.2005 року № 33/36, залишивши її в землях громадської забудови (за функціональним призначенням - в землях комерційного використання), для обслуговування торговельного кіоску у комплексі торговельних кіосків по вул. Самойловича, поблищу «Вечірнього ринку» (п. 5 рішення).
		15.10.2015 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пігіною Наталією Анатоліївною (орендар) було укладено договір оренди землі № 11024, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис від 15.10.2015 року № 11024 (а.с. 14-16).
		Відповідно до п. 1.1 договору оренди Миколаївська міська рада на підставі рішення від 15.09.2015 року № 49/31 продовжує Фізичній особі-підприємцю Пігіній Наталії Анатоліївні оренду земельної ділянки, право на яку було посвідчено договором оренди землі 01.08.2005 року № 3397, для обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску у комплексі торговельних кіосків по вул. Самойловича, поблищу «Вечірнього ринку»/Корабельний район/, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
		Згідно з п. 2.1, 2.2, 2.3 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12 кв.м., (за функціональним призначенням - землі комерційного використання), без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810136600:07:008:0007); на земельній ділянці знаходиться торговельний кіоск; об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.
		Відповідно до п. 2.4 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки від 02.06.2015 року (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,249) становить 11870 грн. 64 коп.
		За умовами п. 3.1 договору оренди договір діє з 01.08.2015 року до 01.08.2020 року. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору; підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
		Відповідно до п.п. "в" п. 9.3 договору оренди орендар має переважне право перед іншими особами на укладання договору оренди землі на новий строк (поновлення договору) за тим самим цільовим та функціональним використанням земельної ділянки, за яким вона надавалась, при умові належного виконання обов`язків за умовами цього договору.
		Підпунктом "ж" п. 9.4 договору оренди передбачено, що орендар, у разі наміру скористатись переважним правом на його укладання на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити орендодавця за шість місяців до закінчення строку цього договору, або повідомити про інший намір її використання, при цьому орендна плата за землю вноситься до дня звільнення земельної ділянки.
		Згідно з п. 11.1 договору оренди всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін у вигляді додаткової угоди, що буде невід`ємною частиною цього договору. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законом порядку.
		Відповідно до п. 11.3 дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
		Пунктом 11.6 договору оренди сторони погодили порядок продовження строку оренди (поновлення договору): орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку оренди (поновлення договору). У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; у разі продовження строку оренди (поновлення договору) його умови можуть бути змінені, з урахуванням змін у законодавстві тощо на дату продовження цього договору.
		Згідно з п. 13.1 договору оренди цей договір набирає чинності з моменту його укладання.
		15.10.2015 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
		13.03.2020 року позивачка звернулась до відповідача з заявою (реєстраційний № 000153) про поновлення договору оренди земельної ділянки (а.с. 27). До заяви позивачем долучено проєкт додаткової угоди про поновлення на 5 років договору оренди землі.
		Після закінчення строку дії договору оренди позивачка повторно звернулася до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв з клопотанням про поновлення договору оренди, яке 15.08.2020 року направлено відповідачу поштою разом із відповідним пакетом документів, зокрема, проєктом додаткової угоди (підтверджується поданими позивачем копіями поштових квитанцій та описом вкладення до цінного листа з відбитком штемпелю поштового відділення від 18.05.2020 року).
		Доказів розгляду листа вказаних листів позивачки, як і доказів повернення земельної ділянки орендодавцю за актом приймання-передачі або підписання додаткової угоди матеріали справи не містять.
		 
		Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.
		 
		За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
		Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
		Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.
		Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. 
		Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 1 та 9 ст. 93 Земельного кодексу України). 
		Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).
		Предметом даного спору є вимога про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, в редакції, запропонованій позивачем, на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
		Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин визначався ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка мала назву «Поновлення договору оренди землі».
		Так, згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
		Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону).
		До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 цього Закону).
		Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
		Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 зазначеного Закону).
		При цьому ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
		Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 8, 9 ст. 33 вказаного Закону).
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець на той час ототожнював поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої ч. 1-5, так і для підстави, передбаченої ч. 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
		Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проєкт додаткової угоди.
		Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).
		Орендодавець, розглянувши у місячний строк таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення такого договору шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
		У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
		При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
		Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або надсиланню листа-повідомлення про наявність заперечень щодо такого поновлення договору має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди.
		Факт порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц.
		Вказану позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19, до розгляду якої зупинялось провадження у справі.
		Так, у п. 28, 29 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що « 28.  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за потрібне відступити від її висновків, викладених у постановах від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18. Підставою для відступу вважав те, що поновлення договору оренди землі згідно з ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV є автоматичним продовженням вказаного договору на той самий строк і на тих самих умовах, які сторони погодили під час його укладення, без необхідності повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі, а також надсилати проєкт додаткової угоди; таке поновлення не вимагає прийняття орендодавцем відповідного рішення, оскільки земельні правовідносини сторони вже врегулювали під час передання земельної ділянки й укладення договору оренди землі, а подальше регулювання закон передбачив у вигляді поновлення цього договору.
		29. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, внесені згідно із Законом №  340-IX зміни до Закону № 161-XIV (доповнення його ст. 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладення ст. 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до Земельного кодексу України, доповнення його ст.  126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»), вважає, що відсутні вагомі підстави для відступу від її висновку стосовно застосування ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV у редакції, яка існувала до її зміни згідно із Законом № 340-IX. Процедура поновлення договору оренди землі та процедура укладення такого договору на новий строк справді мали би відрізнятися, причому у разі поновлення договору мав би існувати спеціальний порядок державної реєстрації права оренди на новий строк. Але ст. 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом №  340-IX вимагала від орендаря саме для поновлення договору оренди землі завчасно надіслати орендодавцеві повідомлення про таке поновлення з проєктом відповідної додаткової угоди, а спеціального порядку державної реєстрації права оренди на новий строк законодавство не передбачало».
		Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що ст. 33 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар (п. 34 постанови).
		Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі (п. 35 постанови).
		У постанові Великої Палат Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19 також було роз`яснено, що ч. 5 та ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:
		- за загальним правилом, викладеним у ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду;
		- спеціальне правило, викладене у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
		Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.
		Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).
		Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (ст. 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.
		Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів:
		1. Орендар належно виконує його обов`язки за договором;
		2. Орендар повідомив орендодавця в установлені законом строки (у строк, встановлений договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі) про намір поновити договірні відносини на новий строк;
		3. До листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі;
		4. Орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди його не розглянув;
		5. Орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;
		6. Орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні договору.
		Так, як вбачається з матеріалів справи, .10.2015 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пігіною Наталією Анатоліївною (орендар) було укладено договір оренди землі № 11024, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис від 15.10.2015 року № 11024, відповідно до п.  3.1 якого договір діє з 01.08.2015 року до 01.08.2020 року; орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору; підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
		Зі вказаних умов договору вбачається, що орендар мав переважне право на його поновлення на новий строк у разі звернення до орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору з письмовим повідомленням про намір продовжити його дію, а саме до 01.02.2020 року.
		З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що позивач із відповідним письмовим повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі звернулась 13.03.2020 року, а не до 01.02.2020 року, як це передбачено п. 3.1., пп. "ж" п. 9.4. та п. 11.6 договору оренди, чим не дотрималась вимог, встановлених ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
		При цьому, колегією суддів вихиляються посилання суду першої інстанції стосовно того, що відповідне повідомлення та проєкт додаткової угоди орендарем були надіслані Миколаївській міській раді, м. Миколаїв у строки, визначені ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки незважаючи на те, що позивачем було на декілька тижнів прострочене звернення до відповідача у рамках умов договору оренди, позивач встиг звернутись до орендаря у строк, передбачений для такого звернення діючим законодавством (тобто набагато більше ніж за місяць до спливу строку договору оренди).
		Так, як вже зазначалось, ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» було передбачено, що орендар повинен повідомити орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
		Тобто в цій статті передбачено, що таке звернення повинно бути вчинене у строк встановлений самим договором оренди, проте не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди.
		Така конструкція цієї статті передбачає, що у випадку відсутності домовленості між сторонами договору щодо такого строку та незакріплення останнього в договорі, цей строк визначено нормативно - не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
		Таким чином, перевагу має договірний строк, визначений та встановлений сторонами в договорі оренди землі, оскільки відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Тобто в даному випадку позивачка мала подати відповідне звернення, до якого додати проєкт додаткової угоди саме у строки, визначені укладеним між сторонами договором, тобто за шість місяців до закінчення його дії, і тільки в цьому випадку орендарем було б дотримано вимоги ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 915/1003/20.
		Крім того, як встановлено господарським судом, у місячний строк після закінчення строку дії спірного договору оренди землі сторонами також не було укладено додаткової угоди про його поновлення, як того вимагають положення ч. 6, 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
		З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та поновлення спірного договору на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у зв`язку з тим, що позивачем не дотримано передбаченої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедури, зокрема щодо повідомлення відповідача про продовження строку дії вказаного договору саме у визначений таким договором строк.
		Ураховуючи наведене колегія суддів вважає таким, що не відповідає зазначеним вище правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, який ґрунтується на тому, що, незважаючи на те, що позивачем було на декілька тижнів прострочене звернення до відповідача у рамках умов договору оренди, позивач встиг звернутись до орендаря у строк, передбачений для такого звернення діючим законодавством (тобто набагато більше ніж за місяць до спливу строку договору оренди), а тому ним було дотримано вимоги ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", з огляду на що, орендар все ж таки на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" набув право на поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, з огляду на виконання належним чином умови договору оренди, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та відсутність направлення орендодавцем орендарю листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії цього договору. Цей висновок суду першої інстанції є помилковим та таким, що не відповідає нормам матеріального права.
		Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
		Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
		Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі № 915/1392/20 потребує задоволення, рішення суду - скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Пігіної Наталії Анатоліївни, м. Миколаїв.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
		Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі № 915/1392/20 - задовольнити. 
		Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №  915/1392/20 - скасувати. 
		Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Пігіної Наталії Анатоліївни, м. Миколаїв до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв про визнання додаткової угоди до договору оренди № 11024 від 15.10.2015 року, укладеного між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв та Фізичною особою-підприємцем Пігіною Наталією Анатоліївною, м. Миколаїв, який зареєстрований Миколаївською міською радою за № 11024 в15.10.2015 року укладеною.
		Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пігіної Наталії Анатоліївни, м. Миколаїв ( АДРЕСА_1 , РНОКПП  НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської міської ради, м.  Миколаїв (54027, м.  Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) судовий збір за апеляційний перегляд в розмірі 3 153 грн. 
		Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 26 жовтня 2021 року.
		Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...