Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/12278/15-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано судом: 24.11.2021. Зареєстровано: 25.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2021.
Дата набрання законної сили: 14.11.2022
Результат оскарження 14.11.2022 Харківський апеляційний суд: скасовано судове рішення повністю із закриттям провадження у справі повністю або частково у відповідній частині
Номер судового провадження: 4-с/638/177/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 638/12278/15-ц
		Провадження № 4-с/638/177/21
		УХВАЛА
		Іменем України
		 
		22 листопада 2021 року                                     м. Харків
		 
		Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
		головуючого судді Латки І.П.,
		за участю секретаря Котельнікової А.Р.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вчинити певні дії, стягувач  ОСОБА_1 , боржник  ОСОБА_3 , 
		 
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вчинити певні дії.
		В обґрунтуванняскарги зазначила,щоу провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходиться виконавче провадження № 59275523 щодо примусового виконання виконавчого листа Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2019 року на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року по справі №638/12278/15-ц, яке набрало законної сили 12 квітня 2018 року, щодо встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні онуки - ОСОБА_4 , а саме: обрати способом участі діда ОСОБА_2 та бабці ОСОБА_1 у вихованні онуки, з метою забезпечення навиків до сімейних цінностей, надавши часи спілкування з ОСОБА_4 кожну четверту неділю місяця з 10-00 до 18-00 години за місцем їх проживання в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою) та в дні народження діда та бабці 31 серпня кожного року та 28 вересня кожного року з 10-00 год до 16-00 год в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою).
		За наслідками перевірки державними виконавцями Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) виконання рішення по ВП 59275523 було складено акт державного виконавця від 25 липня 2021 року, зі змісту якого вбачається, що побачення стягувача з онукою тривало тринадцять хвилин. Боржник при цьому навіть не завела дитину до квартири, де мало відбуватися побачення. В акті міститься посилання державного виконавця на те, що дитина відмовилась від спілкування з нею.
		За наслідками перевірки виконання боржником рішення 22 серпня 2021 року державним виконавцем також було складено акт аналогічного змісту, з якого вбачається, що побачення ОСОБА_1 тривало декілька хвилин.
		В той же час, рішенням суду (та відповідно, виконавчим документом - виконавчим листом, який перебуває на примусовому виконанні) передбачене спілкування ОСОБА_5 з бабусею з 10:00 год до 18:00 год за місцем проживання у присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою).
		Тобто, зі змісту вказаних актів державного виконавця вбачається, що боржником не забезпечене виконання рішення суду по справі № 638/12278/15-ц у спосіб визначений рішенням суду (виконавчим документом, тощо).
		У зв`язку з вищевикладеним  ОСОБА_1 просить суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Баранової Я.О. щодо нездійснення ходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», зобов`язати державного виконавця, у провадженні якого перебуває ВП 59275523, усунути порушення (поновити порушене право) шляхом здійснення заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: винести постанови про накладення на боржника штрафу за наслідками перевірки виконання боржником рішення суду 25 липня 2021 року, 22 серпня 2021 року та вжити інші заходи примусового виконання рішення, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження».
		В судовому засіданні представник заявника  ОСОБА_2 скаргу підтримав, просив задовольнити вимоги скарги.
		ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти скарги, просила відмовити у її задоволенні в повному обсязі.
		Державний виконавець в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні скарги.
		Суд,заслухавшипоясненнясторін, дослідивши скаргу з додатками, оглянувши матеріали судової справи №638/12278/15-ц та виконавче провадження №59275523, дійшов висновку про задоволення скарги з наступних підстав.
		Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року встановлено час спілкування ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щотижнево по вівторкам з 18-00 години до 20-00 години за виключенням часу хвороби дитини та встановлених державою Україна святкових днів, що припадають на вівторок кожного тижня та крім дати ІНФОРМАЦІЯ_2 матері дитини ОСОБА_3 ), якщо цей день припадає на вівторок другого тижня вересня місяця. Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди в спілкуванні з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , дідом ОСОБА_6 , бабцею ОСОБА_1 як особисто так і в телефонному режимі та із застосуванням комп`ютерних технологій. Обрано способом участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спілкування з дитиною за відсутності матері ОСОБА_3 кожну четверту п`ятницю місяця з 14-00 годин до 18-00 годин незалежно від місця перебування дитини, кожну другу суботу місяця з 10-00 години до 16-00 годин включно, кожну третю неділю місяця з 10-00 годин до 18-00 годин за відсутності матері ОСОБА_3 незалежно від місця перебування дитини. Обрано способом участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спілкування з дитиною по четвергам першої та третьої неділі місяця з 16-00 години до 19-00 години, по понеділкам другої та четвертої неділі місяця з 16-00 години до 19-00 за присутності матері за виключенням часу хвороби дитини та встановлених державою Україна святкових днів, що припадають на понеділок чи четвер кожного тижня та крім дати ІНФОРМАЦІЯ_2 матері дитини ОСОБА_3 ), якщо цей день припадає на понеділок чи четвер другого тижня вересня місяця. Дозволено під час спілкування дитини з батьком відвідувати місце його проживання, відвідування розважальних закладів, концертів, спектаклів, цирку, кінотеатру, парку з атракціонами при умові нагляду за технікою безпеки щодо малолітньої дитини. Обрано способом участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спілкування з дитиною з метою забезпечення навиків до сімейних цінностей: 1) в дні її народження у парні роки, 29 березня з 10-00 години до 16 -00 години в присутності матері, у непарні роки, 29 березня з 10 години до 16-00 години за відсутності матері; 2) в дні народження батька 01 серпня кожного року з 10-00 години до 17-00 години без присутності матері; 3) на святкування Різдва Христова з 9-00 до 15-00 годин у парні роки за присутності матері, з 12-00 до 18-00 годин у непарні роки за відсутності матері; 4) на Новий рік з 11-00 до 16-00 години кожного року за присутності матері. Обрано способом участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спілкування з дитиною з метою забезпечення навиків до сімейних цінностей проведення двічі на рік відпустки разом з батьком за відсутності матері: взимку протягом одного тижня, влітку протягом двох тижнів кожного року при умові згоди матері на виїзд для проведення відпустки за межі України або при спільному виїзді батьків для проведення відпустки. Обрано способом участі діда ОСОБА_6 та бабці ОСОБА_1 у вихованні онуки, дитиною з метою забезпечення навиків до сімейних цінностей, надавши часи спілкування з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожну четверту неділю місяця з 10-00 до 18-00 години за місцем їх проживання в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою) та в дні народження діда та бабці 31 серпня кожного року та 28 вересня кожного року за 10-00 години до 16-00 годин в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою). 
		Постановою Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року змінено. У другому, сьомому та дев`ятому абзацах резолютивної частини рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року виключено слова «у присутності матері ОСОБА_3 ». В іншій частині рішення суду залишено без змін. 
		Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2016 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року залишено без змін.
		27 квітня 2018 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист по справі № 638/12278/15-ц, відповідно до якого «Обрати способом участі діда ОСОБА_2 та бабці ОСОБА_1 у вихованні онуки, дитиною з метою забезпечення навиків до сімейних цінностей, надавши часи спілкування з ОСОБА_4 кожну четверту неділю місяця з 10-00 до 18-00 години за місцем їх проживання в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою) та в дні народження діда та бабці 31 серпня кожного року та 28 вересня кожного року з 10-00 год до 16-00 год в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою)».
		Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
		Виконавець зобов`язанийвживати передбаченихцим Закономзаходів щодопримусового виконаннярішень,неупереджено,ефективно,своєчасно ів повномуобсязі вчинятивиконавчі дії(ч.1ст.18Закону України«Про виконавчепровадження»).
		Пунктом 1 частини 5 статті 19 ЗУ «Про виконавче провадження» визначене, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій. що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
		Частиною 8 статті 19 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачене, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
		У відповідності до ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у часта місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувана з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону. 
		Згідно п. 8 Розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувана з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
		Відповідно до п. 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.
		У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акту, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
		До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
		Із системного аналізу зазначених вище норм чинного законодавства вбачається, що за результатом здійснення перевірки стану виконання судового рішення та складання відповідного акту державний виконавець зобов`язаний прийняти одне з двох можливих рішень: або встановити факт виконання судового рішення і закрити виконавче провадження, про що винести відповідну постанову; або встановити факт невиконання судового рішення і вжити заходів щодо його примусового виконання (накладення на Боржника штрафу та інше).
		Згідно з актом державного виконавця від 25 липня 2021 року боржник забезпечив присутність дитини у місці, узгодженому сторонами, а саме АДРЕСА_1 , у квартирі бабці, однак дитина не забажала заходити до квартири ані разом з мамою, ані без матері зустріч розпочалася о 10:05 год, а закінчилася о 10:18 год.
		Таким чином побачення тривало 13 хвилин.
		Згідно з актом державного виконавця від 22 серпня 2021 року боржник забезпечив присутність дитини у місці, узгодженому сторонами, а саме АДРЕСА_2 . Дитина відмовилась заходити до квартири та продовжувати спілкування. На прохання матері дитини також відмовилась заходити до квартири. Зустріч розпочалася о 10:00 год та через небажання дитини продовжити спілкування закінчилася о 10:11 год.
		Таким чином побачення тривало 11 хвилин. 
		Водночас як зазначалось вище у виконавчому листі встановлено чіткий порядок спілкування баби з онуки, а саме «кожну четверту неділю місяця з 10-00 до 18-00 години за місцем їх проживання в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою) та в дні народження діда та бабці 31 серпня кожного року та 28 вересня кожного року з 10-00 год до 16-00 год в присутності батька і матері (при наявності її бажання бути присутньою)». Саме забезпечення такого порядку спілкування боржником забезпечить виконання рішення у належний спосіб.
		Тлумачення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником.
		Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконується.
		Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.
		Виконання судових рішень у цивільних справах с складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).»
		Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладено у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		З наведених норм законодавства та правової позиції Верховного Суду вбачається, що небажання малолітньої дитини спілкуватися з батьком не може вважатися поважною причиною невиконання боржником рішення суду.
		Пунктом 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.
		Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. 
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18.
		У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 176/1955/20 зазначено, що мати, усвідомлюючи інтереси дітей та виконуючи рішення суду щодо усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дітьми, має можливість морально підготувати їх до зустрічей з батьком, сприяти встановленню психоемоційного зв`язку батька з дітьми.
		Статтею 9 Конституції України передбачене, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, с частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
		Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що рішення с обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (995 004). 
		У Рішенні по справі «Ген та інші проти України» від 10 червня 2021 року (CASE OF GEN AND OTHERS v. UKRAINE, визнаючи порушення Україною статті 8 Конвенції ЄСПЛ дійшов, у тому числі, наступних висновків:
		«У цій справі батько та бабуся та дідусь дитини по лінії батька стверджували, що їм заважали в намаганнях підтримувати контакт з дитиною (яка жила окремо від них, з її матір`ю). У відповідь на твердження заявників суди встановили, що їм справді чинили перешкоди: відповідно вони встановили графіки контактів (див. пункт 8 вище). Виконання цих судових рішень повинно було забезпечуватися державними виконавцями. Однак Суд сумнівається в тому, що національні органи влади вжили всіх розумних заходів для забезпечення поваги до сімейного життя заявників.
		По-перше, хоча суди встановили графік контактів з батьком дитини, його виконання було призупинено на значні періоди в силу подальших судових рішень (див. пункти 11, 13, 16, 18 та 24 вище). З огляду на серйозний характер таких заходів та їх тривалий ефект, суди були зобов`язані в своїх рішеннях наводити відповідні та достатні причини, щоб продемонструвати, що вони не були свавільними.
		Однак у своїх міркуваннях суди не посилаються на будь-які конкретні обставини, що виправдовують ці заходи, або пояснюють, як призупинення домовленостей про контакт відповідало найкращим інтересам дитини (на відміну від Сус проти Німеччини, № 40324/98, § 90 та наступні 10 листопада 2005 р., I.Buchleither проти Німеччини, № 20106/13, § 46 та наступні, 28 квітня 2016 р.).
		По-друге, немає нічого, що б свідчило про те, що протягом періодів, коли тривало виконавче провадження, органи влади коли-небудь розглядали питання про створення механізмів контролю за добровільним виконанням рішення. Крім того, залишається незрозумілим, наскільки в цьому відношенні могли бути задіяні дитячі та сімейні служби та чи могла бути застосована якась сімейна медіація. У певний момент судові пристави вирішили, що місцевий орган по догляду за дітьми повинен приєднатися до виконавчого провадження (див. Пункт 21 вище), але не було жодних ознак того, що цей орган по догляду за дітьми мав якийсь вплив на здійснення домовленостей про контакт.
		По-третє, що стосується поведінки державних виконавців, схоже, що вони неодноразово приїжджали на контактні зустрічі з єдиною метою документувати той факт, що дитина не бажала спілкуватися зі своїм батьком та її бабусею та дідусем. Національний суд розкритикував обмежений обсяг втручання державних виконавців як невідповідний (див. Пункти 33 та 34 вище). Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що ефективно надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів та проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини зі своєю сім`єю повинні підтримуватися, за винятком випадків, коли це може зашкодити її здоров`ю та розвитку (див. AV v. Slovenia, п. 878/13, п. 72, 9 квітня 2019, з подальшими посиланнями). Однак у цій справі, коли органи влади постійно стикалися з відмовою дуже маленької дитини бачитися з членами її сім`ї, вони не змогли забезпечити ефективну професійну адресну підтримку дитини; така підтримка була для неї критично важливою для звикання до ідеї регулярних зустрічей з батьком та бабусею та дідусем, а також для того, щоб В. зрозуміла, що відповідає найкращим інтересам дитини, відповідно до мотивів обов`язкових судових рішень (див. пункт 8 вище). Така допомога становила, з огляду на конкретні обставини цієї справи, частину необхідних заходів, які органи влади мали обґрунтовано вжити, відповідно до своїх позитивних зобов`язань, передбачених статтею 8 (див. Аналогічний підхід, AV, згадане вище, § 84).
		Нарешті, навіть незважаючи на те, що добровільне дотримання є кращим, укорінені позиції, які батьки часто займають у таких випадках, можуть ускладнити таке дотримання, що в певних випадках вимагає застосування пропорційних примусових заходів (див. § 43, з подальшими посиланнями). У зв`язку з цим судові виконавці наклали на В. штрафи (див. Пункт 14 вище), але сумнівно, що розміри цих санкцій були досить значними, щоб мати належний примусовий вилив на В. (порівняйте Куппінгер проти Німеччини, № 62198 / 11, § 105,15 січня 2015 р.).
		Суд встановив у справах проти України, що невідповідні засоби виконання судових рішень, що стосуються домовленостей про контакт з дітьми, є результатом відсутності будь-якої розробленої законодавчої та адміністративної бази, яка могла б сприяти добровільним механізмам дотримання, що стосуються працівників служб по справам сім`ї та догляду за дітьми. Крім того, наявні закони не передбачали належних та конкретних заходів для забезпечення, за умови дотримання принципу пропорційності, примусового дотримання домовленостей про контакт (див. Вищезазначені справи Вишнякова, § 46 та Швеця, § 38; див. Також Бондар проти Україна ([Комітет] № 7097/18, п. 36, 17 грудня 2019 р.) Суд вважає, що ці висновки однаково стосуються даної справи».
		Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
		Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
		У справі «Кайсин проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін. У справі «Бурдов проти Росії» Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.
		У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
		Застосовуючи процедуру «пілотного рішення» у справі «Іванов Ю.М. проти України» (рішення від 15.10.2009, остаточне від 15.01.2010) Європейський суд з прав людини знову констатував, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
		Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» ( Immobiliare Saffi v. Italy), (GC), №22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачене першим реченням першого пункту статті 1 Протоколу №1 (див. рішення у справі Войтенка, п. 53).
		Отже, виконання судового рішення це остаточна стадія цивільного судочинства у процесі реалізації захисту цивільних прав, тому невиконання судових рішень, що є остаточними, обов`язковими для виконання, є порушенням права на справедливий суд, яке захищено ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Баранова Я.О. була зобов`язана вжити передбачені законом заходи примусового виконання рішення.
		Отже, саме у невжитті державним виконавцем зазначених заходів і полягає протиправна бездіяльність старшого державного виконавця Баранової Я.О.
		У зв`язку з наведеним суд вважає, що вимоги скаржника є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. 
		Керуючись ст. ст. 447-451ЦПК України, ст. 32, 121-2 Закону України «Про виконавче провадження», суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		Скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вчинити певні дії, стягувач  ОСОБА_1 , боржник  ОСОБА_3 , задовольнити.
		Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Баранової Я.О. щодо нездійснення ходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження».
		Зобов`язати державного виконавця, у провадженні якого перебуває ВП 59275523, усунути порушення (поновити порушене право) шляхом здійснення заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: винести постанови про накладення на боржника штрафу за наслідками перевірки виконання боржником рішення суду 25 липня 2021 року, 22 серпня 2021 року та вжити інші заходи примусового виконання рішення, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження».
		Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст ухвали складено 24 листопада 2021 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                     І.П. Латка

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...