Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/10353/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2021.
Дата набрання законної сили: 16.11.2021
Номер судового провадження: 51-6489км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12012110100001846

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		16 листопада 2021 року
		м. Київ
		справа № 761/10353/15-к 
		провадження № 51-6489км19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 
		19 грудня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 
		2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012110100001846, за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бихова Могильовської області Республіки Білорусь, жителя м. Києва,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190, частинами 13 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 
		19 грудня 2018 року ОСОБА_6  засуджено: за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 358 КК 
		(у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 358 КК (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на cтрок 3 роки; за ч. 3 ст. 358 КК (у редакції від 21 березня 2009 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 
		2 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено покарання 
		у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання.
		Цивільний позов ПАТ «Поліграфкнига» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» залишено без розгляду.
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		За вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він згідно зі встановленими та наведеними у вироку судом першої інстанції обставинами, обіймаючи посаду начальника юридичного відділу ВАТ «Поліграфкнига» 
		КП ДАК «Укрвидавполіграфія» (далі  Підприємство), розташованого за адресою: вул. Довженка, 3, м. Київ у період з 01 квітня по 10 червня 
		2009 року здійснив 10епізодів заволодіння шляхом обману грошовими коштами Підприємства на загальну суму 98174,31 грн.
		Зокрема, з метою заволодіння шляхом обману грошовими коштами Підприємства 01квітня 2009 року ОСОБА_6 склав завідомо підроблений документ, а саме угоду про виконання роботи від 01 квітня 2009 року, укладену між Підприємством в особі голови правління ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , із використанням якої він матиме можливість отримати з каси Підприємства грошові кошти, передбачені як оплата за виконані роботи.
		Зазначений завідомо підроблений документ ОСОБА_6 завірив власним підписом та штампом юридичного відділу Підприємства, чим засвідчив проведення правової експертизи.
		Надалі, завідомо підроблену угоду про виконання роботи від 01 квітня 2009року між ОСОБА_8 та Підприємством ОСОБА_6 надав на підпис голові правління товариства ОСОБА_7 . Останній, будучи введеним в оману щодо достовірності даних, зазначених у тексті угоди, підписав її від імені замовника та завірив відбитком печатки Підприємства.
		Крім того, з аналогічною метою, використовуючи описаний вище спосіб,   ОСОБА_6 повторно склав завідомо підроблені документи  угоди про виконання роботи від 01квітня 2009 року із ОСОБА_9 ; 01 квітня 
		2009 року  із    ОСОБА_10 ; 01квітня 2009 року  з ОСОБА_11 ; 
		01 травня 2009 року  з ОСОБА_12 ; 01 травня 2009 року  із ОСОБА_10 ; 01 травня 2009 року  із   ОСОБА_13 ; 01 травня 2009 року  
		з ОСОБА_11 ; 01 травня 2009 року  із ОСОБА_9 ; 05 травня
		2009 року з ОСОБА_8 , а також акти приймання-здачі робіт за зазначеними угодами.
		Після цього ОСОБА_6 використав вищевказані завідомо підроблені документи шляхом подачі їх до бухгалтерії Підприємства з метою отримання грошових коштів. Далі у приміщенні бухгалтерії ОСОБА_6 одержав грошові кошти, нараховані для оплати ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 ; ОСОБА_12 ;  ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , внісши власноручно до платіжних відомостей неправдиві відомості, а саме: 
		у графі «підпис» поставив підписи від імені зазначених осіб, а також запис, що свідчив про отриманння з каси Підприємства грошових коштів. Отриманими коштами ОСОБА_6 розпорядився на власний розсуд.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 21 жовтня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
		У цьому провадженні були постановлені нижченаведені судові рішення:
		Київський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2019 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.
		За постановою Верховного Суду колегії суддів Касаційного кримінального суду від 09 червня 2020 року скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 і призначено новий розгляд 
		у суді апеляційної інстанції. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо нього і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції або закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. ОСОБА_6 стверджує, що суд апеляційної інстанції не повідомив його про час і місце розгляду апеляційної скарги та всупереч вимогам ч. 7 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) не надіслав йому копї ухвали від 
		21 жовтня 2020 року. Зазначає, що висновок експерта з почеркознавчої експертизи є недопустимим доказом і суди не перевірили дотримання вимог кримінального процесуального закону під час отримання зразків почерку. Зазначає, що термін дії свідоцтва № 9408 про присвоєння кваліфікації судовому експерту ОСОБА_15 закінчився 31 грудня 2014 року, а відповідно до наказу експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 04 листопада 2015 року № 969 свідоцтво № 1360, видане експерту ОСОБА_15 , визнано недійсним. Стверджує, що остання під час проведення досліджень використала інформаційні джерела замість методик, які пройшли державну реєстрацію, на предмет їх допуску для застосування в ході проведення почеркознавчої експертизи. Зазначає, що суд першої інстанції не допитав свідків ОСОБА_16 та Соколинську. На його переконання, ухвала апеляційного суду постановлена без дотримання вимог ст. 419 КПК. Також ОСОБА_6 зазначає, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він визнаний винуватим та за які засуджений вироком суду.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 .
		Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Суд першої та апеляційної інстанцій дотрималися вказаних вимог кримінального процесуального законодавства. 
		З матеріалів кримінального провадження колегія суддів убачає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив і правильно оцінив.
		Зокрема, винуватість ОСОБА_6 підтверджується:
		 показаннями свідка ОСОБА_17 про те, що він з 2007 по 2010 роки працював на посадах спочатку заступника, а потім з 2009 року головою правління товариства; йому нічого не було відомо про залучення за трудовими угодами сторонніх осіб, договори реєстрував ОСОБА_6 як начальник юридичного відділу, в договорах були зазначені новітні технології, яких фактично не було, за його розпорядженням була створена комісія 
		з перевірки фактичного виконання робіт за трудовими угодами, осіб, зазначених у договорах, він не знає; необхідності в проведенні роботи із залученням сторонніх осіб за угодою від 01 квітня 2009 року не було, оскільки штатні працівники підприємства могли виконати ці роботи; в угоді від 
		01 травня 2009 року не конкретизовано поліграфічного обладнання, яке підлягає ремонту; про угоду від 05 травня 2009 року, укладену 
		з ОСОБА_8 , з приводу проведення інвентаризації на підприємстві 
		у травні, яка повинна була проводитися в кінці року, йому також невідомо; впровадження комп`ютерних програм, зазначених у договорі від
		01 квітня 2009 року з ОСОБА_8 , фактично не було; акти приймання-здачі робіт мав підписувати ОСОБА_18 , який відповідав за вказаний напрям роботи підприємства, однак ці документи підписував ОСОБА_19 , який відповідав за інший напрям діяльності; умови договорів, які стосуються техніки, не виконувалися, а також не визначений об`єм робіт, на підставі якого мала бути визначена оплата;
		 показаннями свідка ОСОБА_20 , який у 2009 році очолював комісію з перевірки угод про виконання робіт за трудовими угодами, в ході перевірки було встановлено, що фактично роботи за 12-ма угодами не були виконані;
		 показаннями свідка ОСОБА_21 , яка станом на 2009 рік працювала на посаді заступника головного бухгалтера Підприємства,про те, що комісією, створеною головою правління товариства ОСОБА_17 , було проведено перевірку фактів виконання робіт згідно з договорами та виявлено, що роботиза наданими угодами в книгах обліку не значилися; виплату коштів за наявностірезолюції «Бух. до сплати» здійснювала касир ОСОБА_22 , яка була зобов`язана ідентифікувати відповідну особу і лише після цього видати кошти; трудові угоди готувалися юридичним відділом, який на той час очолював ОСОБА_6 ;
		 показаннями свідка ОСОБА_23 , який у 2009 році працював на посаді заступника голови правління і входив до складу комісії з перевірки угод про виконання робіт та актів виконаних робіт, стосовно того, що осіб, зазначених 
		у договорах, він не знає;
		 показаннями свідка ОСОБА_10 про те, щоу 2009 році працювала юристом в аудиторській компанії, жодних відносин із Підприємством не мала, в угоді про виконання роботи, в акті приймання-здачі виконаної роботи, на видатковому касовому ордері, де зазначені її дані, підписи вона не ставила 
		і вказаних грошових коштів не отримувала, визначені в угоді роботи виконувати не могла, оскільки не є фахівцем у цій галузі;
		 показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що під час пошуку роботи звертався до відділу кадрів Підприємства, де надав паспорт, ідентифікаційний номер та трудову книжку, але, передумавши влаштовуватися на це підприємство, забрав документи; в договорі та акті виконаних робіт, оглянутих ним під час судового засідання, його анкетні дані зазначені правильно, але підпис у цих документах не його; за його фаховим рівнем він не міг би виконати роботи, передбачені договором;
		 показаннями свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що на Підприємстві ніколи не працювала; на оглянутих під час судового засідання договорах вказано її анкетні дані, але підписи в них їй не належать, про їх укладання і виконання свідкові нічого не відомо, жодної роботи, зазначеної в договорах, вона не виконувала, грошових коштів не отримувала, ОСОБА_6 не знає, за фахом вона є філологом, а тому не могла виконувати роботи, передбачені угодою;
		 показаннями свідка ОСОБА_24 , яка у 2009 році працювала на Підприємстві начальником фінансового відділу та виконувала обов`язки головного бухгалтера, про те, що виплати грошових коштів здійснювала касир 
		ОСОБА_22 , яка мала проводити виплати на підставі підписаного видаткового касового ордера за трудовими угодами та із пред`явленням особою, яка отримує кошти, свого паспорта; до бухгалтерії надходила угода 
		з підписаним актом виконаної роботи, що було для керівника розрахункового відділу ОСОБА_25 підставою для видачі касового ордера, згідно з яким каса здійснювала виплату;
		 показаннями свідка ОСОБА_25 , згідно з якими вона у 2009 році, працюючи бухгалтером Підприємства, здійснювала нарахування виплат за трудовими угодами про виконання робіт, безпосередня виплата проводилася касиром ОСОБА_22 , яка встановлювала особу отримувача;
		 показаннями свідка ОСОБА_7 про те, що він як голова правління Підприємства підписував усі договори; договори на суму до 1012 тисяч гривень детально не вивчав, довіряючи виконавцеві; після виконання роботи, зазначеної в договорі, його заступник надавав для підпису складений акт виконаних робіт, на підставі якого він давав вказівку головному бухгалтеру про виплату коштів, а головний бухгалтер готував відповідні фінансові документи, які передавав до каси; в період перевірки на Підприємстві стосовно фактичного виконання договорів він вже не працював; на угоді про виконання роботи від 01 квітня 2009 року, укладеній із ОСОБА_11 , підпис не його, а віза «Бух. до оплати» на акті приймання-здачі робіт за цією угодою виконана ним; підписи на всіх інших угодах та актах належать йому, які він ставив за практикою, що склалася, на підставі довіри своєму заступнику Міняйлу та іншим начальникам структурних підрозділів Підприємства; сам він пошуком працівників, співбесідою з ними, контролем виконання роботи, оплатою праці не займався; з Підприємства звільнився в травні 2009 року.
		Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, данимивисновків судових почеркознавчих експертиз від 21 листопада 
		2014 року № 1519, від 13 лютого 2015 року № 240, від 28 лютого 2015 року 
		№ 230, від 18 грудня 2014 року № 1518 та даними акта перевіркиугод про виконання робіт від 01 липня 2009 року, згідно з якими комісія встановила, що роботи, визначені угодами про виконання робіт, не виконувалися, послуги не надавалися, відповідні звіти та висновки, передбачені цими угодами, не складалися, виконавці за цими угодами на підприємстві не з`являлися, 
		у зв`язку з чим комісія дійшла висновку про фіктивність 12 угод.
		Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 та частинами 13 ст. 358 КК (у редакції від 21 березня 2009 року), повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.
		Доводи ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки він не був присутнім у судовому засіданні, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження. 
		Згідно з приписами ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає його участь обов`язковою, а обвинувачений, який утримується під вартою,  також у разі, якщо про це надійшло його клопотання. 
		Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_6 участі не брав.
		Однак у матеріалах кримінального провадження міститься поштове повідомлення, направлене ОСОБА_6 за його місцем проживання про дату, час і місце апеляційного розгляду, яке повернулося до суду з відміткою «вручено особисто», про що є підпис  ОСОБА_6 (т. 5, а.к.п. 146). Отже, твердження в ухвалі апеляційного суду про те, що останній про дату, час 
		і місце розгляду справи належним чином повідомлений, є обґрунтованим.
		За змістом п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого може бути безумовною підставою для скасування судового рішення тільки в разі, коли його присутність є обов`язковою відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Натомість 
		у цьому кримінальному провадженні таких обставин не встановлено. 
		Довід засудженого ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 7 ст. 376 КПК, не надіслав йому копії своєї ухвали від 21 жовтня 
		2020 року, також не є слушним, оскільки це не впливає на законність судових рішень. Крім того, у матеріалах кримінального провадження є копія довідки про те, що станом на жовтень 2020 року у Київського апеляційного суду були відсутні кошторисні призначення на оплату послуг з пересилання письмової кореспенденції через відділення поштового зв`язку (т. 5, а.к.п. 164). Неотримання від суду копії судового рішення не завадило ОСОБА_6 своєчасно подати касаційну скаргу.
		Твердження ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції усупереч положенням ч. 2 ст.439 КПК не виконав вказівок суду касаційної інстанції, 
		є безпідставними. 
		Суд апеляційної інстанції перевірив та правильно визнав необґрунтованими доводи у скарзі ОСОБА_6 про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_6 про те, що висновки судової почеркознавчої експертизи від 21 листопада 2014 року № 1519 
		є недопустимим доказом, оскільки засудженому не надавалася на ознайомлення постанова про відбір експериментальних зразків підпису та почерку для порівняльного дослідження у 2012 році, є безпідставними.
		Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні. 
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що на виконання вимогст. 290 КПК обвинуваченому ОСОБА_6 були відкриті усі матеріали досудового розслідування. Крім того, йому вручавсяреєстр матеріалів досудового розслідування, в якому, зокрема, було зазначено про наявність постанови слідчого про відбір експериментальних зразків підпису та почерку у ОСОБА_6 (т. 1, а.к.п. 111, 148). Обвинуваченийне був позбавлений права, у разі необхідності, ознайомитися із вказаною постановою, а також заявляти клопотання про долучення її до матеріалів кримінального провадження. Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на положення статей 22, 290, 412 КПК, недолучення стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження зазначеної вище постанови слідчого не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав необґрунтованим довід засудженого ОСОБА_6 щодо відсутності у експерта ОСОБА_15 повноважень на проведення судових почеркознавчих експертиз від 
		21 листопада 2014 року № 1519, від 18 грудня 2014 року № 1518, від 
		13 і 28 лютого 2015 року відповідно № 240 і № 230, які суд поклав у вирок як докази винуватості ОСОБА_6 .
		Також у судовому засіданні Верховного Суду прокурор надав лист заступника директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, із якого вбачається, що ОСОБА_26 рішенням експертно-криміналістичної комісії МВС від 20 травня 2009 року № 968 було присвоєно кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, про що було видано свідоцтво від 20 травня 2009 року № 9408. Рішенням вищевказаної комісії від 03 грудня 2014 року № 1474 ОСОБА_15 (прізвище з ОСОБА_27 на Ярмолу було змінено у зв`язку з реєстрацією шлюбу) підтверджено кваліфікацію судового експерта і видані свідоцтва № 1360 
		і № 1361 зі строком дії до 31 грудня 2019 року з правом проведення відповідно почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів. Також у листі повідомлено, що з 04 листопада 2015 року зазначені свідоцтва вважаються недійсними у зв`язку зі звільненням ОСОБА_28 відповідно до наказу Головного управління МВС в м. Києві від 04 листопада 2015 року № 969 о/с з посади, передбаченої штатною структурою підрозділу Експертної служби МВС. 
		Довід засудженого про те, що експерт ОСОБА_15 під час проведення досліджень використала інформаційні джерела замість методик, які пройшли державну реєстрацію, не є слушним. Як убачає колегія суддів з матеріалів кримінального провадження, в ході зазначених вище експертиз експерт ОСОБА_15 використовувала методику судово-почеркозначої експертизи, методику дослідження підписів, методичні рекомендації щодо особливостей оформлення висновків експертів за результатами проведення багатооб`єктних почеркознавчих досліджень тощо, про що зазначено нею 
		у висновках. 
		Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним довід засудженого про визнання висновків почеркознавчих експертиз № 1519, № 1518, № 240 та 
		№ 230 недопустимими доказами.
		Довід ОСОБА_6 про те, що він не підробляв чужих підписів у офіційних документах, а лише проводив правову експертизу цивільно-правових угод на відповідність Цивільному кодексу України, є безпідставним з огляду на таке.
		Предметом злочинів, передбачених статтями 366, 358 КК, є офіційний документ. Згідно з приміткою до ст. 358 цього Кодексу під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи  докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами,
		у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку 
		з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
		Тому, під час встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особоюв межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер  підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру 
		у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.
		Суди встановили, що  ОСОБА_6 складав завідомо підроблені угоди та акти приймання-здачі робіт за зазначеними угодами та підписував платіжні відомості, на підставі яких він отримав кошти. Ці документи мали належні реквізити та передбачали наслідки правового характеру, тому слід визнати, що предметом вчинених ним правопорушень були офіційні документи.
		Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК 
		і у скарзі не оспорюється.
		Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. При цьому, відмовляючи у задоволенні апеляції обвинуваченого 
		ОСОБА_6 , апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційна скарга засудженого    ОСОБА_6 не підлягає задоволенню. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року щодо  ОСОБА_6  залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...