Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9761/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2021. Зареєстровано: 10.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2021.
Дата набрання законної сили: 23.11.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 листопада 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/9761/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,
		 
		за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
		розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" 
		на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Я.А.  Карабань) від 22.12.2020
		та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Є.Ю.   Шаптала, судді: В.В.   Куксов, М.Л. Яковлєв) від 22.06.2021 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро"
		до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України
		про стягнення 495 844 грн 88 коп. та зобов`язання вчинити дії.
		 
		Учасники справи:
		представники позивача - Галицька В.А., адвокат, Голубок А.В., адвокат;
		представники відповідача - не з`явився;
		представник третьої особи - не з`явився.
		 
		1.          Короткий зміст позовних вимог
		1.1          07.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" (надалі - Позивач) подало позов до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 495 406 грн 61 коп. збитків, зокрема: 
		-           283 521   грн 36 коп. втрат від інфляції та 89 789 грн 85 коп. 3% річних, нарахованих за період з 26.05.2017 по 13.08.2019 на загальну суму боргу 1 350 362 грн 34 коп., що отримана Позивачем 13.08.2019 як стягнута Відповідачем за виконавчим и провадженнями: № 22240441, № 17759287 та № 18200431, 
		-           91 730 грн 24 коп. втрат від інфляції та 30 365 грн 16 коп. 3% річних, нарахованих за період з 26.05.2017 по 08.10.2019 на суму боргу 427   101   грн 45 коп., що отримана Позивачем 08.10.2019 як стягнута Відповідачем за виконавчими провадженнями: №   28891097 та №   18345209;
		-          а також про зобов`язання Відповідача перерахувати Позивачу вже стягнутий з боржника - Комунального підприємства "Київпастранс", залишок коштів за наказами: №   56/205 від 11.10.2010 у виконавчому провадженні №   22240441 у сумі 30 000 грн 00 коп. та №   30/18 від 15.03.2010 у виконавчому провадженні №   18345209 в сумі 1 278 грн 55 коп.
		1.2          Позовна заява обґрунтована тривалою бездіяльністю Відповідача щодо своєчасного виконання рішень з перерахування стягувачу (Позивачу) грошових коштів у виконавчих провадженнях: №№ 22240441, 17759287, 18200431, 28891097, 18345209 щодо заборгованості боржника - Комунального підприємства "Київпастранс", а саме протиправним утриманням Відповідачем на депозитних рахунках спірної суми грошових коштів, що стягнута з боржника у вказаних виконавчих провадженнях, попри неодноразові звернення Позивача до Відповідача про перерахування Позивачу з депозитного рахунку відповідних коштів та попри задоволені скарги Позивача на бездіяльність Відповідача у вказаних виконавчих провадженнях.
		1.3          04.09.2020 Позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути з Відповідача 495 844 грн 88 коп. збитків, з яких: 283 521 грн 36 коп. - інфляційних втрат та 90   122 грн 81 коп. - 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 12.08.2019 на загальну суму боргу 1 350 362 грн 34 коп. (отриманої Позивачем 13.08.2019), яка була стягнута Відповідачем у виконавчих провадженнях: №   22240441, №   17759287 та №18200431; 91   730   грн 24 коп. - інфляційних втрат та 30   470 грн 47 коп. - 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 07.10.2019 на суму боргу 427 101 грн 45   коп., що отримана Позивачем 08.10.2019 як стягнута Відповідачем у виконавчих провадженнях: №28891097 та №18345209;
		- а також зобов`язати Відповідача сплатити Позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства "Київпастранс" залишок коштів за наказами: №   56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №   22240441 у сумі 30   000 грн 00 коп. та № 30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №   18345209 в сумі 1 278 грн 55 коп.
		 
		2.          Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
		2.1          22.12.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021):
		-          про закриття провадження у справі в частині вимог про зобов`язання Відповідача сплатити Позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №   30/18 від 15.03.2010 у виконавчому провадженні № 18345209 в сумі 1   278   грн 55 коп.;
		-          про відмову в решті вимог.
		2.2          Судові рішення мотивовані:
		- в частині закриття провадження у справі - відсутністю предмету спору в частині вимог на суму 1 278 грн 55 коп., щодо якої Відповідач провів виконання на користь Позивача;
		- в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 30 000 грн 00 коп. - необґрунтованістю вимог в цій частині - через перерахування цієї суми Позивачу у 2010, 2011 роках у межах виконавчого провадження №   22240441;
		- в іншій частині вимог - відсутністю підстав для стягнення заявлених Позивачем сум інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих на суму боргу Комунального підприємства "Київпастранс", що не були стягнені Відповідачем у виконавчому провадженні, оскільки спірні суми нараховані на суми боргу вказаного підприємства, а тому ці суми за правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто Комунального підприємства "Київпастранс", однак не Відповідача, який не є суб`єктом відповідальності за несвоєчасне виконання Комунальним підприємством "Київпастранс" грошових зобов`язань перед Позивачем, щодо стягнення яких відкриті відповідні виконавчі провадження, що здійснюються Відповідачем.
		При цьому суди послались на висновки Верховного суду від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17, що сформульовані у рішенні при вирішенні спору у подібних правовідносинах. 
		 
		3.          Встановлені судами обставини
		3.1          На виконанні Відповідача перебували виконавчі провадження про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Позивача грошових коштів:
		- виконавче провадження № 18200431 зі стягнення боргу в сумі 1   610   503   грн 83 коп. з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 26.02.2010 на виконання рішення у справі №   38/42;
		- виконавче провадження №   18345209 зі стягнення боргу в сумі 317   572   грн   60   коп. з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 15.03.2010 на виконання рішення у справі №   30/18;
		- виконавче провадження №   28891097 зі стягнення боргу в сумі 110   807   грн   40   коп. з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 29.08.2011 на виконання рішення у справі №   10/264;
		- виконавче провадження №   22240441 зі стягнення боргу в сумі 85   830   грн   45   коп. з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 11.10.2010 на виконання рішення у справі №   56/205;
		- виконавче провадження №   17759287 зі стягнення боргу в сумі 69   028   грн   06   коп. з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 08.02.2010 на виконання рішення у справі №   13/529.
		3.2          У ході примусового виконання цих рішень суду в межах вказаних виконавчих проваджень Відповідачем були стягнуті та перераховані на користь Позивача грошові кошти, а саме:
		- виконавче провадження №   18200431: постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі №   910/15476/16 встановлено факт часткового погашення суми заборгованості в розмірі 385   000 грн 00 коп. та 1   255   503   грн 83 коп. перераховано згідно з платіжним дорученням 13.08.2019 №   2184.
		- виконавче провадження №   18345209: 316   294   грн   05 коп. згідно з платіжним дорученням від 08.10.2019 №   2824 та 1   278   грн   55   коп. від 11.09.2020 №   1677;
		- виконавче провадження №   28891097: 110   807 грн   40   коп. згідно з платіжним дорученням від 08.10.2019 №   2821;
		- виконавче провадження №   22240441: 30   000   грн 00 коп. Подільським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві згідно з платіжними дорученнями від 30.11.2010 №   2451, від 12.01.2011 №   2785 та 55   830   грн   45   коп. згідно з платіжним дорученням від 13.08.2019 №   2183;
		- виконавче провадження №   17759287: 69   028 грн 06 коп. згідно з платіжним дорученням від 13.08.2019.
		3.3          У зв`язку з повним виконанням судових рішень державним виконавцем були винесені постави про закінчення виконавчих проваджень, а саме: 
		-             виконавче провадження №18200431- 11.09.2020;
		-          виконавче провадження №18345209 - 11.09.2020;
		-          виконавче провадження №28891097 - 17.10.2019;
		-          виконавче провадження №22240441 - 21.08.2019;
		-          виконавче провадження №17759287- 21.08.2019.
		3.4           Відповідач у межах виконавчого провадження №   18345209 згідно з платіжним дорученням від 11.09.2020 № 1677 перерахував Позивачу грошові кошти в сумі 1   278 грн 55 коп.
		3.5          Наказ Господарського суду міста Києва № 56/205 від 11.10.2010 про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Позивача боргу в сумі 85   830 грн 45 коп. було пред`явлено до виконання до Подільського районного управління юстиції, яким 30.10.2010 відкрито виконавче провадження №   22240441 та в межах зазначеного виконавчого провадження Позивачу перераховано грошові кошти на загальну суму 30 000 грн 00 коп., а саме: 30.11.2010 - у сумі 15 000 грн 00   коп. згідно з платіжним дорученням №   2451 від 30.11.2010, та 12.01.2011 - у сумі 15 000 грн 00   коп. згідно з платіжним дорученням №   2751 від 12.01.2011.
		Згідно з постановою про передачу матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем відділу ДВС Подільського РУЮ у м. Києві Корольовим М.А. матеріали виконавчого провадження № 22240441 передано 26.09.2014 на виконання Відповідачу.
		 
		4.          Короткий зміст вимог касаційної скарги
		4.1          09.09.2021 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020, а справу направити на новий розгляд.
		 
		5.          Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		5.1          Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, не врахували та не дослідили у цій справі докази щодо стверджуваних Позивачем обставин перебування на депозитному рахунку органу виконання рішень коштів, вже стягнутих з Комунального підприємства "Київпастранс" у межах виконання судових рішень на користь Позивача, та докази щодо обставин несвоєчасного їх перерахування Відповідачем Позивачу. А тому суди помилились щодо правової природи та підстав вимог у цій справі, як міри відповідальності не органу виконавчої служби, а боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, безпідставно пославшись на висновки Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17, сформульовані у правовідносинах, що не є подібними з правовідносинами у цій справі.
		5.2          При цьому скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо порушення органом виконавчої служби строку перерахування стягнутих з боржника у виконавчому провадженні коштів, що є подібними із правовідносинами у цій справі.
		5.3          Також скаржник вказує на неврахування та ненадання оцінки аргументам Позивача та поданим ним доказам, зокрема тим, що вказують на відновлення у 2016 році виконавчого провадження № 22240441 на всю суму боргу - 85 830   грн 45 коп. з урахуванням суми в 30 000 грн 00 коп., щодо якої суди зробили висновок про погашення цієї суми боргу перед Позивачем у межах виконавчого провадження.
		 
		6.          Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
		Щодо розмежування відповідальності за невиконання рішення суду та відповідальності за невиконання зобов`язання, присудженого за рішенням суду
		6.1          Суди встановили, що спір щодо заявленої до стягнення з Відповідача суми збитків ініційований Позивачем та виник через бездіяльність Відповідача у своєчасному виконанні судових рішень, якими присуджено до стягнення на користь Позивача грошових сум з Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - Боржник) (пункт1.2, 3.1, 3.2). 
		6.2          Стосовно наслідків прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, присудженого за судовим рішенням, Суд зазначає, що за змістом норм статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК   України) чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, у тому числі від відповідальності, передбаченої статтями 549, 550, 625 цього Кодексу та статтею 230 ГК України . 
		У цьому висновку Суд звертається до сталої правової позиції щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду, яка викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження №   14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі №   310/11534/13-ц (провадження №   14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі №   916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
		6.3          Водночас Суд зазначає про таке.
		За змістом статті 55 Конституції України, статті 15 ЦК України, статті 4 ГПК   України звернення до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного прав і охоронюваних законом інтересів, право на що є гарантованим.
		Реалізуючи це право, особа при зверненні до суду вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. 
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. 
		6.4          Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України). 
		При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		6.5          Визначені статтею 46 ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу (стаття 14 ГПК України), який у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. 
		Суд звертається до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі 922/1249/17.
		6.6          Згідно зі статтею 14 ГПК України (в чинній редакції) ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. 
		Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		6.7          Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. 
		Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду в питанні розподілу прав та обов`язків в господарському судочинстві, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 24.04.2019 у справі № 903/94/17, від 29.09.2021 у справі №   910/17079/19.
		6.8          За змістом позовних вимог (пункти 1.1, 1.2) підставами цього спору є завдання Відповідачем збитків Позивачу протиправною бездіяльністю Відповідача - зволіканням у перерахуванні Позивачу з депозитного рахунку Відповідача коштів, стягнених з Боржника у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень.
		При цьому Суд зауважує, що Позивач не зазначав таких підстав для своїх вимог як невиконання Боржником (у виконавчому провадженні) зобов`язань, присуджених до стягнення за рішеннями судів, що перебували на виконанні у Відповідача у відповідних виконавчих провадженнях; вказавши лише на бездіяльність Відповідача.
		6.9          Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		6.10          Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. 
		6.11          Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. 
		Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. 
		Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії/бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. 
		Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. 
		Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у питанні особливостей деліктної відповідальності органів державної влади, що викладена в постановах від 12.03.2019 у справі №   920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), а також в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №   916/978/19). 
		6.12          Отже, з огляду на зміст та підстави позовних вимог (пункти 1.1, 1.2) предметом дослідження та встановлення судом у цій справі є насамперед обставини бездіяльності Відповідача - щодо зволікання ним у перерахуванні Позивачу з депозитного рахунку Відповідача коштів, стягнених з Третьої особи у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень щодо стягнення на користь Позивача заборгованості з Третьої особи.
		Без дослідження та встановлення цих обставин (чи мала місце бездіяльність Відповідача), яка визначена в позові причиною стверджуваних Позивачем збитків на спірну суму, відсутні підстави для дослідження інших умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме тих обставин, чи ця бездіяльність перебуває у безпосередньому причинному зв`язку зі стверджуваними Позивачем наслідками, що настали для нього як сума збитків; а також для перевірки складу та підстав нарахування відповідної суми збитків.
		6.13          При цьому, у дослідженні цих обставин для встановлення тих фактів, які вказують саме на бездіяльність Відповідача у спірних правовідносинах, підлягають врахуванню положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012, №   512/5 (далі - Інструкція, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, що пов`язується з датою початку обрахування Позивачем спірних сум збитків - 26.05.2017), що є нормативним актом, який містить спеціальні норми, які визначають правила та строки перерахування виконавчим органом коштів, отриманих ним у межах виконавчого провадження (проваджень) як стягнуті з боржника.
		Зокрема, положення Інструкції (розділ VII "Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців") визначають порядок, строки та розподілення прав та обов`язків між учасниками виконавчого провадження на стадії перерахування з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця стягнутих з боржника грошових сум, що надходять на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску для здійснення виконавцем виплати коштів стягувачу у межах відповідного виконавчого провадження.
		Отже, без дослідження та встановлення, в контексті дотримання сторонами спору вказаної Інструкції, тих обставин, яким чином та у які строки відбувалось перерахування Відповідачем Позивачу коштів, отриманих Відповідачем від Боржника у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень на користь Позивача, унеможливлюється встановлення об`єктивної сторони цивільного правопорушення - неправомірної поведінки Відповідача як органу державної влади, як однієї із обов`язкових умов для покладення відповідальності за шкоду (збитки), що заподіяна відповідним органом державної влади (статті 1173, 1174 ЦК України, пункт 6.10, 6.12), а саме стверджуваної Позивачем у спірних правовідносинах бездіяльності Відповідача.
		У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду в постанові від 17.03.2021 у справі № 910/3884/20
		6.14          При цьому Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, у постанові від 13.03.2019 у справі № 920/715/17 зазначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази, самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди. 
		Таким чином, при вирішенні спору суди мають самостійно оцінити дії державного виконавця в контексті положень Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та відповідно зробити висновок про правомірність чи неправомірність таких дій.
		6.15          Суд також ураховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
		Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
		Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 06.10.2021 у справі № 9901/191/19 (провадження №   11-266заі21).
		6.16          Між тим суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, наведеного не врахували, та попри правильність висновку щодо загального правила застосування статті 625 ЦК  України (за невиконання боржником зобов`язання, присудженого до стягнення за рішення суду), на яку послався Позивач як на правову підставу вимог у цій справі, помилились у кваліфікації спірних правовідносин, не врахувавши предмет та підстави вимог Позивача, які полягали у бездіяльності (зволіканні) не Боржника у виконанні судових рішень, а Відповідача у перерахуванні Позивачу з депозитного рахунку Відповідача коштів, стягнених з Боржника у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень щодо стягнення на користь Позивача заборгованості з Боржника.
		При цьому, з огляду на визначений положеннями розділу VII Інструкції склад учасників правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні щодо перерахування виконавцем стягувачу отриманих від боржника грошових коштів у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення (стягувач, боржник та відповідний орган державної виконавчої служби або приватний виконавець), підстави та предмет позову (пункти 1.1, 1.2), їх неправильну кваліфікацію судами, Суд також зазначає про помилковий висновок судів в оскаржуваних рішеннях щодо неправильно визначеної особи відповідача за вимогами Позивача у спірних правовідносинах - щодо відшкодування шкоди, завданої протиправним утриманням на депозитних рахунках органу державної виконавчої служби спірної суми грошових коштів, що стягнута з боржника у відповідних виконавчих провадженнях.
		6.17          З урахуванням положень частини першої статті 2 ГПК України (щодо визначають завдання господарського судочинства) оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі    №  924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
		Положення статей 236, 237, 238, 282, 315 ГПК України, які встановлюють вимоги до судових рішень різних судових інстанцій та відповідні процесуальні повноваження суду при їх ухваленні, саме на суд покладають обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу jura novit curia ("суд знає закони"). 
		При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. 
		Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		У постановах Велика Палата Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №   917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25.06.2019 у справі №   924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 08.06.2021 у справі №   662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		6.18          Таким чином помилкові висновки судів у кваліфікації та щодо неналежної особи відповідача у спірних правовідносинах обумовили неповне з`ясування судами обставин справи та передчасність рішення, як про закриття провадження у справі в частині вимог (за відсутністю предмета спору через факт виконання зобов`язань Боржника перед Позивачем), так і про відмову у позові - в решті вимог, з тих підстав, що Відповідач не є суб`єктом відповідальності у спірних правовідносинах.
		Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1). 
		6.19          Дійшовши цього висновку Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги в пункті 5.3 щодо неврахування та ненадання судами оцінки аргументам Позивача та поданим ним доказам щодо окремих виконавчих проваджень, адже оцінка цих аргументів у цьому касаційному провадженні є передчасною, а тому не охоплюється повноваженнями касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України. 
		6.20          Враховуючи висновки в цій постанові, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду.
		6.21          Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд, Суд не здійснює розподіл судових витрат у справі.
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1.          Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" задовольнити.
		2.          Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі   №   910/9761/20 скасувати.
		3.          Справу №   910/9761/20 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                      О.В. Васьковський 
		Судді                                                                                          К.М. Огороднік
		                                                                                          В.Я. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...