Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/142/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2021. Зареєстровано: 12.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2021.
Дата набрання законної сили: 07.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/22432/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		07 грудня 2021 року 
		Київ
		справа №380/142/20
		адміністративне провадження № К/9901/22432/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М.,
		за участю секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.,
		представника позивача Яцишина А.В.,
		представника відповідача Тарасович О.І.,
		представників третіх осіб Павлової А.А., Різника В.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу №   380/142/20
		за позовом Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) 
		до Львівської міської ради,
		треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості», Міністерство культури та інформаційної політики України, Міністерство розвитку громад та територій України, 
		про визнання протиправною та скасування ухвали 
		за касаційною скаргою Львівської обласної організації Національної спілки художників України 
		на рішення Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Лунь З.І. від 3 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Хобор Р.Б., Кухтея Р.В., Шевчук С.М. від 25 травня 2021 року,
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У грудні 2019 року Львівська обласна організація Національної спілки художників України та Український національний комітет міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) (далі - позивачі), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» (далі - ТОВ «ЦРН», третя особа 1), Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - Мінкультури, третя особа 2), Міністерство розвитку громад та територій України (далі - Мінрозвитку громад, третя особа 3), звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - Львівська МР, відповідач), в якому просили визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 19 вересня 2019 року № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок» в частині затвердження детального плану території, що стосується пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові.
		2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна ухвала Львівської МР є протиправною та підлягає скасуванню з тих підстав, що відповідач не дотримався вимог щодо проведення громадських слухань, зокрема в частині дотримання процедури їх оголошення; відповідач не врахував того, що об`єкт, який знаходиться за адресою: пл. Міцкевича, 9 у м. Львові, є пам`яткою культурної спадщини, відтак повинен був повідомити про затвердження детального плану території Мінкультури, а також Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, оскільки означений об`єкт знаходиться в межах зони, охоронюваної ЮНЕСКО; вважає, що спірна ухвала порушує також інтереси позивачів.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час ухвалення спірного рішення відповідач діяв лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суди також звернули увагу на те, що ані в позові, ані під час розгляду справи судом, позивачами не наведено обґрунтованих підстав щодо того, яким чином спірне рішення відповідача порушує права позивачів, тобто породжує, змінює або припиняє їх права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5. Не погоджуючись з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Львівська обласна організація Національної спілки художників України звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		6. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 19, 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктів 2, 4, 5, 10 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2011 року № 555 (далі - Порядок № 555), у зв`язку з чим дійшли необґрунтованого висновку про дотримання відповідачем порядку проведення громадських слухань.
		7. Крім того, скаржник наголошує на неправильності висновку судів попередніх інстанцій про те, що детальний план території не належить до документації, яку необхідно погоджувати з Мінкультури та Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО чи іншими органами охорони культурної спадщини у порядку, встановленому Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		8. Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень не врахували низку висновків Верховного Суду стосовно застосування вищезазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах щодо затвердження детального плану території, викладених, зокрема, у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16 та від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а.
		9. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що судами не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 559/827/16-а, про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		10. Від ТОВ «ЦРН» надійшов відзив на касаційну скаргу Національної спілки художників України, в якому наголошується на законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій; зазначається, що суди дійшли правильного висновку про дотримання відповідачем встановленого порядку прийняття спірного рішення. Щодо посилання скаржника на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, ТОВ «ЦРН» зауважує, що у зазначених постановах мали місце інші обставини справи, ніж у цій справі, а тому вказані висновки не можуть бути застосовані. З огляду на зазначене, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. 
		11. Від Львівської МР надійшов відзив на касаційну скаргу Національної спілки художників України, в якому зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, вказує, що відсутні підстави для застосування до земельної ділянки за адресою: м. Львов, пл. А. Міцкевича, 9 правового режиму історичного ареалу, позаяк згода Міністерства культури та інформаційної політики України у зв`язку із затвердженням детального плану території в цьому районі не вимагається. Львівська МР наголошує, що аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі №   826/5755/17, просить суд врахувати цю правову позицію, касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. 
		12. Від представника скаржника надійшли письмові пояснення до касаційної скарги, в яких обґрунтовується посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 559/827/16-а, та Верховного Суду, висловлену у постановах 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16 та від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а.
		13. Зокрема, представник скаржника зазначає, що у цих постановах міститься висновок про те, що громадські слухання щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються з їх оприлюдненням, наданням особам, які мають право на подання пропозицій до проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії в разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проєктів містобудівної документації.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		14. Касаційну скаргу подано до суду 22 червня 2021 року.
		15. Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 380/142/20, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу Національної спілки художників України. 
		16. Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу № 380/142/20 призначено до розгляду у судовому засіданні на 19 жовтня 2021 року, яке у подальшому переносилось на 9 листопада та 7 грудня 2021 року.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської МР від 25 травня 2018 року № 542 «Про розроблення детального плану території у районі площі Ринок» вирішено дозволити розроблення детального плану території у районі площі Ринок відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, Генерального плану м. Львова та положень затвердженої містобудівної документації (схема додається).
		18. Визначено замовником, відповідальним за розроблення та фінансування розроблення детального плану території - Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування з залученням фінансових джерел організацій, зацікавлених у розробленні містобудівної документації.
		19. Управлінню архітектури та урбаністики Департаменту містобудування доручено:
		1. На конкурсній основі визначити ліцензовану проєктну організацію - розробника детального плану території з укладенням відповідного договору.
		2. Скласти з розробником детального плану території завдання на його розроблення.
		3. Забезпечити розроблення містобудівної документації:
		3.1. Відповідно до вимог ДБН 5.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території».
		3.2. Разом із розробленням планувальної структури забудови території, плану червоних ліній вулично-дорожньої мережі; з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок у комплексі з оточуючою забудовою на суміжних територіях; з пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території; з необхідними заходами щодо дотримання природоохоронних, санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів та вимог з ліквідації аварійних ситуацій.
		3.3. З урахуванням інтересів власників нерухомості та дійсних землекористувачів у межах визначеної території.
		3.4. З додатком на електронному носії, виконаним ліцензованою геодезичною організацією у цифровому вигляді (формату ДІЕмЕф) з прив`язкою до місцевої системи координат контурів проєктованих об`єктів, вулиць, проїздів та роздруківкою їх координат.
		4. Сприяти в організації проведення громадських слухань містобудівної документації відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		5. Надати визначеному у встановленому порядку розробнику містобудівної документації вихідні дані на розроблення детального плану території.
		6. Погодити детальний план території з Державним підприємством «Державний інститут проектування міст «Містопроект» (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та уточнення рішень затвердженого генерального плану м. Львова).
		7. Після розроблення детального плану для врахування громадських інтересів звернутись з заявою до управління «Секретаріат ради» про проведення громадських слухань.
		20. Проєктом детального плану було враховано попередні містобудівні рішення щодо території за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9, а саме, видані містобудівні умови та обмеження, затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської МР від 21 грудня 2018 року № 1414 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва на будівництво ТОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові».
		21. Рішення виконавчого комітету Львівської МР від 21 грудня 2018 року № 1414 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва на будівництво ТОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові» прийняте на підставі ухвали Львівської міської ради від 30 вересня 2010 року № 3924 «Про затвердження містобудівної документації «Корегування Генерального плану м. Львова II- стадія. Генеральний план».
		22. Рішенням виконавчого комітету Львівської МР від 28 вересня 2018 року № 1055 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 25 травня 2018 року № 542» викладено додаток в новій редакції.
		23. Державним інститутом проєктування міст «Містопроєкт» розроблено детальний план території.
		24. З 1 квітня 2019 року по 10 травня 2019 року тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території в районі площі Ринок у м. Львові.
		25. 22 квітня 2019 року відбулося громадське слухання згаданого проєкту детального плану території.
		26. На підставі рішення виконавчого комітету Львівської МР від 25 травня 2018 року № 542 «Про розроблення детального плану території у районі пл. Ринок» прийнято ухвалу Львівської МР від 19 вересня 2019 року № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі пл. Ринок», якою затверджено детальний план території у районі площі Ринок у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.
		27. У цій ухвалі також містяться приписи Управлінню архітектури та урбаністики Департаменту містобудування, а саме:
		1. Забезпечити доступність матеріалів містобудівної документації детального плану території у районі пл. Ринок способом її розміщення на офіційному сайті міської ради.
		2. Здійснювати підготовку та надання вихідних даних на проєктування об`єктів містобудування відповідно до рішень детального плану території у районі пл. Ринок та іншої затвердженої містобудівної документації.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		28. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		29. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		30. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		31. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		32. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		33. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
		34. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		35. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)   розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		36. Відповідно до статті 11 Конституції України держава   сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
		37. Частинами четвертою   та   п`ятою статті 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом.
		38. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
		39. Згідно з положеннями статті 66 Основного Закону України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
		40. У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 19, 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пунктів 2, 4, 5, 10 Порядку № 555. Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає таке.
		41. Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
		42. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
		43. Частиною восьмою цієї ж статті передбачено, що детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.
		44. Детальний план території за межами населеного пункту розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання.
		45. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.
		46. Замовники містобудівної документації зобов`язані забезпечити:
		1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров`я населення;
		2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку на своїх офіційних веб-сайтах, а також вільний доступ до такої інформації громадськості;
		3) реєстрацію, розгляд та врахування пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні;
		4) проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні;
		5) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;
		6) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
		47. Оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні, проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості замовнику містобудівної документації.
		48. Пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.
		49. Пропозиції, подані після встановленого строку, не розглядаються.
		50. Громадські слухання щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.
		51. Пунктами 2, 3 Порядку № 555 передбачено, що проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації здійснюється під час розроблення відповідних проектів містобудівної документації.
		52. Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забезпечують:
		оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення проектів містобудівної документації з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками;
		оприлюднення розроблених проектів містобудівної документації і доступ громадськості до зазначеної інформації;
		реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації;
		узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками проектів містобудівної документації через погоджувальну комісію (у разі її утворення);
		оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.
		53. Відповідно до пункту 4 Порядку № 555 виконавчі органи сільських, селищних, міських рад оприлюднюють у двотижневий строк прийняті органами місцевого самоврядування рішення щодо розроблення проектів містобудівної документації шляхом опублікування таких рішень у засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування. 
		54. Оприлюднення розроблених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх подання розробником до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці та інформування громадян через розповсюдження брошур і повідомлень, засоби масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування. 
		55. Пунктом 5 Порядку № 555 передбачено, що повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації має містити: 
		1) інформацію про мету, склад та зміст містобудівної документації, викладену у скороченій та доступній для широкої громадськості формі; 
		2) основні техніко-економічні показники, зокрема графічні матеріали, що відображають зміст містобудівної документації; 
		3) відомості про замовника та розробника проектів містобудівної документації та підстави для їх розроблення; 
		4) інформацію про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації; 
		5) інформацію про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій; 
		6) відомості про строк подання і строк завершення розгляду пропозицій; 
		7) інформацію стосовно запланованих інформаційних заходів (презентація, прилюдне експонування, телевізійні програми, публічні конференції тощо). 
		56. Осіб, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, призначає орган місцевого самоврядування. Зазначені особи є відповідальними за автентичність проектів містобудівної документації. 
		57. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що громадські слухання щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються шляхом оприлюднення таких проєктів, надання особам, які мають право на подання пропозицій до проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій, а також шляхом безпосереднього подання пропозицій громадськістю до відповідного органу місцевого самоврядування; утворення погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проєктів містобудівної документації.
		58. Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 вересня 2018 року у справі № 463/1230/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 527/43/17, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а та від 3 листопада 2020 року у справі № 826/11632/16.
		59. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що з 1 квітня по 10 травня 2019 року тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території у районі пл. Ринок.
		60. Оголошення щодо проведення громадського обговорення було розміщено на сайті Львівської міської ради у рубриці «Громадські слухання» та опубліковано у газеті «Львівська пошта» від 3 квітня 2019 року № 26 (2141). 
		56. В оголошенні зазначалось, що з відповідною проєктною документацією детального плану території в районі площі Ринок у м. Львові можна ознайомитись на сайті Львівської міської ради та у відділі містобудівної документації управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради, за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 1, каб. 449 б. В оголошені також містяться відсилання на сайт і відповідні матеріали детального плану території разом із завданням на проєктування, техніко-економічним обґрунтуванням проєкту.
		57. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 22 квітня 2019 року о 18.00 год відбулося громадське слухання з головним архітектором проєкту у великій сесійній залі Львівської міської ради. До участі зареєструвались 215 осіб.
		58. Під час громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території у районі площі Ринок у м. Львові не надходило пропозицій та зауважень.
		59. Як встановлено судами попередніх інстанцій з протоколу громадського слухання, обговорення тривало близько 50 хвилин, запитання стосувалися облаштування нових паркомісць, транспортного моделювання, можливої шкоди від підземних переходів. Зазначене зафіксовано на CD-носії, відтворення зафіксованого відео відбулося під час розгляду справи по суті.
		60. Одним із доводів касаційної скарги, а також адміністративного позову та апеляційної скарги, є те, що формулювання «у районі пл. Ринок», використане в оголошенні про проведення громадського слухання, не дало змогу встановити, що йдеться про детальний план саме території за адресою: площа А. Міцкевича, 9 у м. Львові.
		61. Суди попередніх інстанцій, надаючи правову оцінку цьому доводу, зазначили, що жодними нормативно-правовими актами не передбачено обов`язку замовника детального плану зазначати весь перелік вулиць, яких стосується проєктна документація.
		62. З огляду на це, суди дійшли висновку, що формулювання «у районі пл. Ринок» слід розуміти як територію, що розташована поблизу (навколо пл. Ринок), а тому знаходження пл. А. Міцкевича, 9 поблизу пл. Ринок є підставою вважати, що відповідач належним чином повідомив інформацію, яка стосується детального плану території.
		63. Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій неправильним, з огляду на наступне. 
		64. Громадські слухання відповідно до пункту 1 Порядку № 555 проводяться з метою врахування громадської думки та громадських інтересів під час розроблення проєктів містобудівної документації на місцевому рівні. 
		65. З огляду на мету громадських слухань, останні мають бути проведені якісно, послідовно та з дотриманням усіх вимог законодавства. 
		66. Інформація, яка повинна міститися у повідомленні про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості визначена пунктом 5 Порядку № 555. Зі змісту цього пункту вбачається, що метою повідомлення про початок процедури громадського обговорення містобудівної документації на місцевому рівні є доведення до відома суб`єктів, які потенційно можуть приймати участь у громадському обговоренні, точної та чіткої інформації, яка стосується, зокрема, й адреси, охопленої територією, щодо якої розробляється містобудівна документація.
		67. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (рішення у справах «Paradiso and Campanelli v Italy» (заява № 25358/12), «Sidabras and others v. Lithuania» (заява № 50421/08), «Ioannou v Turkey» (заява № 18364/91), «Schenk v. Switzerland» (заява № 10862/84), «Strцmblad v. Sweden» (заява № 3684/07), а також вітчизняної судової практики (постанови Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 806/1201/16) Верховний Суд зазначає, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов`язання, посилаючись на підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur)
		68. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що формулювання «у районі площі Ринок», що міститься у повідомлені про початок процедури громадського обговорення, не відповідає вимогам точності та чіткості, оскільки не дає змогу встановити, що проєкт детального плану території, поданого на громадське обговорення, стосується саме площі А. Міцкевича, 9 у м. Львові, а тому не повністю відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а саме засадам добросовісності та розсудливості.
		69. Зокрема, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право
		70. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 910/1873/17.
		71. Таким чином, приймаючи ухвалу від 19 вересня 2019 року № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі площі Ринок», Львівська МР не повністю дотрималася встановленої процедури проведення громадських обговорень та громадських слухань проєкту містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки оприлюднена інформація про адресу, щодо якої розроблено проєкт детального плану території була неповною та не відповідала вимогам пункту 5 Порядку № 555. Це у правовідносинах, що є спірними, спотворило процедуру громадського обговорення та, відповідно, результати, які могли бути отримані.
		72. Щодо дотримання відповідачем під час прийняття спірної ухвали Закону України «Про охорону культурної спадщини», колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до земельної ділянки за адресою м. Львів, площа А. Міцкевича, 9 правового режиму історичного ареалу та, відповідно, отримання погодження від Міністерства культури та інформаційної політики України та інформування Комітет культурної спадщини ЮНЕСКО, оскільки детальний план території не є проєктом містобудівних перетворень, зокрема, не має ознак нового будівництва. 
		73. Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій необґрунтованими, з огляду на наступне. 
		74. Пунктом 14 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.
		75. Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		76. Згідно з абзацом першим частини третьої статті 37-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт па об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		77. Пунктом 13 частини першої статті 37-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що до повноважень органу управління об`єктом всесвітньої спадщини належать надання висновків до науково-проектної документації містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні щодо їх впливу на видатну універсальну цінність об`єкта всесвітньої спадщини.
		78. Відповідно до пункту 2 Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини, та/або в межах його буферної зони, затвердженого наказом Міністерства культури України 20 квітня 2018 року № 345   (далі - Порядок № 345), містобудівні перетворення - нове будівництво, реконструкція, реставрація, земляні роботи, ландшафтні перетворення на території об`єкта всесвітньої спадщини та/або в межах його буферної зони.
		79. Відповідно до пункту 3 Порядку № 345 для забезпечення інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО замовник містобудівних перетворень подає до Мінкультури інформацію у чотирьох примірниках, два з яких складено українською мовою, два - англійською або французькою мовою, в письмовій формі та на електронних носіях (…).
		80. Згідно зі статтями 53 та 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
		81. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
		82. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
		Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
		83. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання погодження в органах охорони культурної спадщини.
		84. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 25 лютого 2021 року у справі № 522/8120/16-а. 
		85. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» м. Львів включено до Списку історичних населених місць України.
		86. За висновками Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львів розміщено найбільше пам`яток історії та архітектури   в Україні, що пояснюється давнім освоєнням цієї території, порівняно високим економічним розвитком та значною густотою населення. Місто Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам`ятки, починаючи від ХII   ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі, зокрема, площі Ринок (XV-XIX ст.).
		87. Крім того, з рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 9 грудня 2005 року № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» та додатку № 1 (графічні матеріали) до нього вбачається, що територія, охоплена площами Ринкова та А. Міцкевича, 9, включена до охоронної зони всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		88. Колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Отже, вищезазначене рішення виконкому Львівської МР на момент виникнення спірних правовідносин було чинним та підлягало застосуванню всіма суб`єктами, включно з тими, що здійснюють містобудівну діяльність у межах історичного ареалу м. Львів. 89. До того ж відповідач як орган місцевого самоврядування відповідно до пункту 37 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» має повноваження щодо скасування або внесення змін до рішення виконавчого комітету Львівської МР від 9 грудня 2005 року № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».
		90. Правова позиція про необхідність погодження господарської діяльності, включаючи містобудівну діяльність, що здійснюється у межах історичного ареалу м. Львова, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської МР від 9 грудня 2005 року № 1311, з органами Мінкультури, сформульована, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 813/1839/17, від 24 липня 2019 року у справі № 813/6602/13-а, від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, від 25 березня 2020 року у справі № 461/4489/16-а та від 22 жовтня 2020 року у справі № 813/840/18.
		91. Суд також вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірний детальний плат території не є проєктом містобудівних перетворень у розумінні пункту 2 Порядку № 345, оскільки не має ознак нового будівництва, а відповідач не є замовником нового будівництва у розумінні зазначених вище норм у межах цього спору. 
		92. З цього приводу колегія суддів зазначає, що ухвала про затвердження детального плану території, особливо, якщо такий план передбачає архітектурні зміни у межах історичного ареалу, охоплюється поняттям містобудівних перетворень, оскільки з урахуванням положень абзацу другого частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» такий документ розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
		93. З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що попри те, що рештки будівлі за адресою: площі А. Міцкевича, 9 у м. Львові не віднесені до пам   ятки культурної спадщини національного чи місцевого значень, проте знаходження території, охопленої пл. А. Міцкевича у м. Львові, в охоронній зоні всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та в історичному ареалі м. Львова, відповідно до статей 5, 32, 37-2 та 37-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є підставою для погодження проєкту детального плану території з відповідним органом охорони культурної спадщини та інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		94. Висновок стосовно того, що детальний план території, яка належить до історичного центру міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 522/8120/16-а та від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20.
		95. У цих постановах Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у справах такої категорії полягає у необхідності дотримання суб`єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об`єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини». 
		96. Також Верховний Суд наголосив, що до спірних правовідносин у такій категорії справ мають бути застосовані положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», який є спеціальним, та регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		97. Як встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечується сторонами, під час розроблення проєкту детального плану території у районі площі Ринок в частині, що стосується площі Адама Міцкевича, 9 у м. Львові, відповідного погодження з органом охорони культурної спадщини та інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не здійснено.
		98. Водночас, як передбачено статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI ( 6673-11 ) від 4 жовтня 1988 року), кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
		99.Цією Конвенцією також передбачено утворення Комітету всесвітньої спадщини, основними завданнями якого є складання, поновлення і публікація списку цінностей культурної і природної  спадщини (під назвою «Список всесвітньої спадщини»), які, на його думку, мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв з метою забезпечення особливої міжнародної охорони об`єктів, що увійшли до цього Списку (статті 8 та 11 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини).
		100. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем під час прийняття спірного рішення у відповідній частині не було дотримано спеціального режиму регулювання забудови території на місцевому рівні.
		101. Крім того, колегія суддів враховує, що відсутність висновку Мінкультури та висновку (за умови його надання) Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на момент проведення громадських слухань щодо детального плану території м. Львова у районі площі Ринок свідчить також про необізнаність громадськості про позицію відповідних уповноважених з цього питання органів. 
		102. При цьому судами попередніх інстанцій необґрунтовано враховано правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі № 826/5755/17, стосовно того, що обов`язок отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на юридичних осіб - замовників будівництва або підрядників не покладається, оскільки у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли щодо затвердження детального плану території, а не отримання дозволу на забудову відповідної земельної ділянки.
		103. Водночас колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки, що містяться у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16 та від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а, оскільки вони зроблені за інших встановлених обставин справ та відповідно, у сукупності із застосованим у цих справах законодавством, не може впливати на оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у справі, що розглядається. 
		104. Зокрема, у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 369/7675/14-а Верховний Суд сформулював висновок про те, що за наявності спірних питань під час обговорення проєкту містобудівної документації має утворюватися погоджувальна рада; справа № 695/725/15-а стосувалася недотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки; у справі № 815/1884/18 судами перевірявся факт належного сповіщення товариства про прийняття селищною радою оскаржуваного рішення; справа № 466/1264/18 стосувалася можливості ОСББ здійснювати захист інтересів співмешканців багатоквартирного будинку, у тому числі шляхом звернення до суду для представництва інтересів співвласників; справа № 520/14995/16-а стосувалася наслідків недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів щодо оскарження нормативно-правового акта; у постанові від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16 Верховний Суд вказав, що у зв`язку із втратою чинності оскаржуваним рішенням, суди попередніх інстанцій мали перевірити факт повного відновлення законних прав та інтересів мешканців громади; у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а Верховний Суд врахував, що відповідачами не забезпечено оприлюднення проєкту детального плану території. 
		105. Безпідставними також є доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 559/827/16-а, оскільки у цій справі вирішувалось питання про віднесення спору щодо оскарження рішення сільської ради про затвердження генерального плану населеного пункту до юрисдикції адміністративних судів.
		106. Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про непорушення прав позивача у спірних правовідносинах з огляду на те, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, колегія суддів зазначає наступне.
		107. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що детальний план території є містобудівною документацією на місцевому рівні та належить до нормативно-правових актів, а тому судовий розгляд справ про оскарження детального плану території здійснюється з особливостями, визначеними статтями 264, 265 КАС України.  
		108. З аналізу цих статей вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
		109. В аспекті права громадських організацій звертатися до суду із захистом суспільних інтересів суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Association Burestop and others 55 v. France» (заяви № № 56176/18, 56189/18, 56232/18, 56236/18, 56241/18, 56247/18), яка стосувалася права природоохоронної організації захищати у суді екологічні права громадян. 
		110. У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що громадська організація має право звертатися до суду із захистом суспільних інтересів у відповідній сфері, якщо це узгоджується із статутним завданням такої організації. 
		111. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування статей 5, 32, 37-2 та 37-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та неврахування правових висновків, що містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18 та від 25 лютого 2021 року у справі № 522/8120/16-а, дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для погодження детального плану території у районі пл. Ринок в частині території площі А. Міцкевича, 9, з Мінкультури та необхідність попереднього інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		112. В адміністративному позові позивач просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 19 вересня 2019 року № 5476. 
		113. Водночас, враховуючи, що детальний план території у районі площі Ринок, затверджений цією ухвалою, є нормативно-правовим актом, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та нечинною ухвали від 19 вересня 2019 року № 5476.
		114. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		115. Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини першої статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
		116. Отже, враховуючи, що суд визнає протиправним та нечинним нормативно-правовий акт у відповідній частині, резолютивна частина цієї постанови має бути невідкладно опублікована відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.
		117. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		118. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
		119. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)). 
		120. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. 
		121. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		122. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59). 
		123. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. 
		124. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
		125. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. 
		126. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		127. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Львівської обласної організації Національної спілки художників, скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
		128. Оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення, відповідно до статті 139 КАС України необхідно вирішити питання про розподіл судових витрат.
		129. Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		130. Відповідно до платіжного доручення № 123 від 19 грудня 2019 року за подання адміністративного позову Львівською організацією Національної спілки художників України сплачено судовий збір у розмірі 1   921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня. На підставі платіжного доручення № 316 від 24 лютого 2021 року за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3   405 (три тисячі чотириста п`ять) гривень. Згідно з квитанцією № 60075 від 13 липня 2021 року за подання касаційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 3   868 (три тисячі вісімсот шістдесят вісім) гривень. Тобто сплачений судовий збір за розгляд справ у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій склав 9   194 (дев`ять тисяч сто дев`яносто чотири) гривні. 
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Львівської обласної організації Національної спілки художників України задовольнити частково.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради від 19 вересня 2019 року № 5476 «Про затвердження детального плану території у районі площі Ринок» в частині затвердження детального плану території, що стосується площі Адама Міцкевича, 9 у м. Львові.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (ЄДРОПУ 26256622) на користь Львівської обласної організації Національної спілки художників України (ЄДРОПУ 02916619) судовий збір, сплачений за подання позову (платіжне доручення № 123 від 19 грудня 2019 року), апеляційної (платіжне доручення № 316 від 24 лютого 2021 року) та касаційної скарг (квитанція № 60075 від 13 липня 2021 року), у загальному розмірі 9   194 (дев`ять тисяч сто дев`яносто чотири) гривні.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                                  Н.В. Коваленко
		                                                                                                                     В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...