Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/1811/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2021.
Дата набрання законної сили: 01.12.2021
Номер судового провадження: 61-9419ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 грудня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 552/1811/15
		 
		провадження № 61-9419св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за скаргою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 року, постановлену суддею Турченко Т. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У січні 2021 року Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі - державний виконавець, Шевченківська ДВС), в якому посилалося на те, що 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист №552/1811/15-ц про стягнення коштів з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 . 
		Постановою правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
		21 лютого 2020 року старший державний виконавець Шевченківської ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №61345972 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа №552/1811/15-ц. 
		12 січня 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направив на адресу Шевченківської ДВС заяву про закінчення цього виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), у зв`язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Проте станом на 20 січня 2021 року виконавче провадження № 61345972 не закінчено. Проте державний виконавець не виніс постанови про закінчення виконавчого провадження.
		Заявник посилається на те, що державний виконавець допустив незаконну бездіяльність, оскільки не виніс постанови про закінчення виконавчого провадження № 61345972 та не направив виконавчий документ до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» як того вимагає Закон № 1404-VIII та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 
		Ураховуючи викладене, заявник просив визнати бездіяльність державного виконавця Шевченківської ДВС незаконною та зобов`язати посадових осіб Шевченківської ДВС вжити заходів щодо закінчення виконавчого провадження № 61345972 на підставі наведеної норми Закону.
		Короткий зміст судових рішень
		Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у задоволенні скарги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.
		Судові рішення мотивовані тим, що державний виконавець правомірно не закрив виконавче провадження, оскільки судове рішення про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 грошових коштів є чинним та підлягає виконанню.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У червні 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця.
		Заявник посилався на те, що після введення в банку тимчасової адміністрації державний виконавець не має права проводити примусове стягнення із цього банку, оскільки це порушує процедуру виведення банку з ринку. Крім того зазначав, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII відбувається незалежно від того, що рішення про стягнення грошових коштів з банку, який ліквідовується, прийнято раніше початку процедури ліквідації.
		Доводи інших учасників справи
		У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому вона посилається на законність та обґрунтованість судових рішень і просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - без задоволення.
		ОСОБА_1 посилається на те, що судове рішення про стягнення з банку заборгованості було прийнято до введення тимчасової адміністрації, тому має виконуватися державним виконавцем в загальному порядку.
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.
		Обставини справи 
		Судами встановлено, що 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист №552/1811/15-ц, на підставі якого Шевченківською ДВС 21 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження № 61345972.
		Постановою від 15 червня 2020 року виконавче провадження № 61345972 закінчене з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
		Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11  листопада 2020 року, визнано зазначену постанову державного виконавця від 15 червня 2020 року протиправною та скасовано.
		02 грудня 2020 року державний виконавець Шевченківської ДВС виніс постанову про відновлення виконавчого провадження.
		12 січня 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направив на адресу Шевченківської ДВС заяву про закінчення цього виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
		Звертаючись зі скаргою, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилалося на бездіяльність державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження станом на 20 січня 2021 року. 
		Позиція Верховного Суду
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. 
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
		Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		За правилом статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Суди встановили, що на даний час існують два рішення суду, що набрали законної сили, та на виконання яких старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремет Олександр Вікторович виніс постанову від 02 грудня 2020 року про відновлення виконавчого провадження № 61345972 та вчинив передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
		Оскільки рішення Київського районного суду м. Полтави, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в апеляційному чи касаційному порядку, то відсутні підстави щодо винесення державним виконавцем повторної постанови про закінчення виконавчого провадження, як цього вимагає Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
		Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, від 06 листопада 2019 року у справі №761/14537/15 та від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц.
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду враховує, що державний виконавець відповідно до ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2020 року зобов`язаний вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 61345972.
		Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання бездіяльності старшого державного виконавця Шевченківської ДВС щодо незакінчення виконавчого провадження № 61345972 незаконною немає, оскільки він діяв на виконання вказаного вище рішення суду. У той же час питання закінчення виконавчого провадження вже було предметом судового розгляду і ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2020 року постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII визнана неправомірною. Вказане судове рішення є чинним.
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).
		В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.
		У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
		Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
		Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» №    32053/13).
		Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права  на справедливий суд.
		Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права  на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.
		Таким чином, за відсутності вищенаведених обґрунтованих і вагомих підстав, ухвалення судами у даній справі рішення, яке б зобов`язувало державного виконавця вчинити інші дії ніж ті, що вже були передбачені попереднім судовим рішенням порушило б не тільки принцип юридичної визначеності, але й призвело б до ревізії рішення, що має силу закону. 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.
		Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                О.С. Ткачук
		Судді                                                                                                            А. І. Грушицький
		            А. А. Калараш
		І. В. Литвиненко
		                                                                                                                                    Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...