Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/1769/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 17.12.2021. Зареєстровано: 19.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2021.
Дата набрання законної сили: 16.12.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 грудня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  905/1769/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
		 
		за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
		 
		розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
		 
		на рішення Господарського суду Донецької області
		(суддя - Макарова Ю.В.)
		від 14.04.2021
		та постанову Східного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Лакіз В.В., судді: Мартюхіна Н.О., Плахов О.В.)
		від 27.07.2021
		 
		у справі №905/1769/20 
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське"
		до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Центренерго"
		про переведення прав і обов`язків постачальника,
		 
		 
		 
		за участю представників учасників справи:
		 
		позивача - Шох С.М.
		відповідача - не з`явився; 
		третьої особи - Бугаєнко М.Б.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", в якому просило суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 та перевести на нього права і обов`язки постачальника.
		 
		1.2. В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" посилається на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором комісії на продаж товару №05/05-1 від 05.05.2020 в частині сплати грошових коштів в розмірі 32 034 164, 39 грн, через неналежне виконання Публічним акціонерним товариством "Центренерго" прийнятих на себе зобов`язань перед відповідачем за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в частині сплати у повному обсязі вартості поставленого в травні та червні 2020 вугілля.
		 
		2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", задоволено частково, суд визнав Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" - в межах поставки вугільної продукції за звітами комісіонера (Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська") №1 від 31.05.2020 період реалізації з 25.05.2020 по 31.05.2020, №2 від 30.06.2020 період реалізації 10.06.2020 та перевів на нього права постачальника в цій частині. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		 
		2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідно до змісту статей 512-514, 1016 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні опосередковує зміну суб`єктного складу у зобов`язанні, але залишає незмінним його зміст. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав попереднього кредитора. Таким чином, відступлення права вимоги кредитором є підставою для заміни сторони не в цілому у договорі, а в окремому зобов`язальному правовідношенні - в даному випадку у відношенні щодо 32 034 164, 39 грн з відповідними наслідками прострочення (штраф, пеня, вимоги за ст. 625 ЦК України, тощо). У той же час переведення прав та обов`язків за договором поставки в цілому як захист порушеного права є недоведеним за іншими поставками, а тому може призвести до втручання у правовідносини сторін за договором, що є неприпустимим та неспівмірним з обсягом порушених прав позивача.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 в частині задоволених позовних вимог, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в цій частині скасувати, ухваливши нове про відмову в позові, а в іншій частині - залишити судові рішення без змін.
		 
		3.2. Підставою касаційного оскарження Публічне акціонерне товариство "Центренерго" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 (щодо застосування статей 74, 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України). Так, на думку скаржника, господарські суди дійшли хибних висновків щодо недоведення третьою особою здійснення повної оплати за поставлене вугілля у травні-червні 2020 року.
		 
		Також підставою касаційного оскарження Публічне акціонерне товариство "Центренерго" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 статті 1016 Цивільного кодексу України та статті 16 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.
		 
		3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" просило закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" (комісіонер) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (комітент) 05.05.2020 уклали договір комісії на продаж товару №05/05-1, за змістом п. 1.1. якого сторони погодили, що комісіонер зобов`язався за дорученням та за рахунок комітента укласти від свого імені одну або декілька угод щодо продажу товару в асортименті та на умовах, викладених у специфікації до цього договору.
		 
		Відповідно до п. 1.2. договору комісії належним виконанням комісіонером своїх безпосередніх зобов`язань за цим договором вважається продаж комісіонером товару за цінами, що вказані в специфікаціях до даного договору (далі - товар).
		 
		Згідно з п. 1.3. договору комісії комісіонер виконує свої договірні зобов`язання за комісійну винагороду. Загальна сума винагороди за цим договором складає 960  000,  00 грн (в т.ч. ПДВ) на місяць.
		 
		Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договір (договори) поставки вугілля з третьою особою (покупцем) (п. 1.4. договору комісії).
		 
		У п. 1.5. договору комісії його сторони дійшли згоди, що поставка товару третій особі (покупцю) здійснюється комісіонером.
		 
		Проект договірної форми угоди комісіонера із третіми особами щодо продажу товару попередньо не підлягає візуванню комітентом (п. 1.6. договору комісії).
		 
		За умовами п. 1.7. договору комісії взяті на себе за договором зобов`язання комісіонер зобов`язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента.
		 
		Товар, що надійшов до комісіонера від комітента є власністю комітента (п. 1.8. договору комісії).
		 
		Комісіонер зобов`язався, зокрема, самостійно здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти покупця на продукцію комітента, виконати всю переддоговірну роботу та укласти з покупцем договір постачання продукції відповідно до вказівок комітента, визначених у специфікаціях до цього договору, та на найвигідніших для нього умовах (п. 2.1.1. договору комісії).
		 
		Згідно з п. 2.1.5 договору комісії комісіонер зобов`язався інформувати комітента про хід виконання доручення, отриманого за цим договором. Протягом п`яти робочих днів після укладення договору постачання із третьою особою щодо продукції комітента повідомити останнього про таке укладення та про передання продукції покупцю.
		 
		Комітент також зобов`язався надавати комісіонеру письмовий звіт про виконання його доручення поставки товару третій особі (покупцю) до 10 числа місяця наступного за звітним (п. 2.1.6. договору комісії).
		 
		Відповідно до п. 2.1.7. договору комісії комісіонер зобов`язався передати комітенту отримані грошові кошти за договором постачання із третьою особою протягом двох робочих днів з моменту отримання грошових коштів шляхом перерахування на поточний рахунок комітента.
		 
		Грошові кошти, належні комітенту за договором купівлі-продажу із третьою особою, виплачуються комісіонером протягом двох днів з моменту надходження коштів від покупця на поточний рахунок комісіонера шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок комітента (п. 4.2. договору комісії).
		 
		Передання продукції комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом приймання-передачі (п. 6.1. договору комісії).
		 
		Згідно з п. 7.1. договору комісії одностороння відмова від виконання умов цього договору не допускається.
		 
		За умовами п. 7.2. договору комісії у разі порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
		 
		Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання (п. 7.3. договору комісії).
		 
		У п. 10.1. договору комісії його сторони дійшли згоди, що договір комісії набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
		 
		Зміни та доповнення до цього договору мають юридичну силу у разі їх викладення в письмовій формі та підписання сторонами (п. 10.3. договору комісії).
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" та Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" уклали специфікацію №1 від 05.05.2020 до договору комісії, у якій погодили марку, базову ціну за 1 тону вугілля, а також умови продажу за якісними характеристиками вугілля.
		 
		На виконання умов договору комісії на продаж товару №05/05-1 від 05.05.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" за актами приймання-передачі вугільної продукції №1-К від 16.05.2020, №2-К від 17.05.2020, №3-К від 18.05.2020, №4-К від 19.05.2020, №5-К від 20.05.2020, №6-К від 23.05.2020, №7-К від 25.05.2020, №8-К від 26.05.2020, №9-К від 27.05.2020, №10-К від 28.05.2020, №11-К від 30.05.2020, №12-К від 31.05.2020 передало, а Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" прийняло продукцію в кількості 30 117 тон.
		 
		Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (покупець) та Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" (постачальник) 15.05.2020 уклали договір поставки №111/6, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався постачати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) на визначених у договорі умовах.
		 
		Відповідно до п. 1.2. договору поставки необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є його невід`ємною частиною.
		 
		Пунктом 3.6. договору поставки встановлено, що узгоджений сторонами в відповідній специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями.
		 
		Згідно з п. 3.6. договору поставки результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та Актах приймання-передачі вугілля.
		 
		За умовами п. 7.1. договору поставки вугілля, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на вказаний в розділі 12 Договору рахунок ВП "Матеріально-технічне забезпечення підприємства" ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" (код ЄДРПОУ 43235260) протягом 30 календарних днів з моменту підписання відповідних актів. Покупець має право здійснити попередню оплату за вугілля.
		 
		Відповідно до п. 8.1.1. договору поставки постачальник зобов`язався поставити покупцеві вугілля на умовах договору та на підставі підписаних сторонами специфікацій.
		 
		Згідно з п. 8.3.1. договору поставки вугілля покупець зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вугілля на умовах договору.
		 
		За змістом п. 10.7 договору жодна зі сторін не може передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, а також здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення Наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Центренерго" згідно з Статутом Публічного акціонерного товариства "Центренерго".
		 
		Договір поставки набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє по 31.12.2020, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.11.1. договору поставки).
		 
		На виконання договору поставки №111/6 від 15.05.2020 Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" за актами приймання-передачі №1-КЛ від 25.05.2020, №2-КЛ від 29.05.2020, №3-КЛ від 31.05.2020, №4-КЛ від 10.06.2020 здійснило поставку партії вугільної продукції Публічному акціонерному товариству "Центренерго".
		 
		Як наслідок, на виконання п. 2.1.6. договору комісії Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" звіти комісіонера № 1 та №2.
		 
		Так, відповідно до звіту комісіонера №1 від 31.05.2020 Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" на виконання доручення згідно з п. 1 договору комісії в травні 2020 здійснило продаж вугільної продукції Публічному акціонерному товариству "Центренерго" за договором поставки вугілля в кількості 16 659,758тон на загальну суму 34 776 429, 46 грн.
		 
		Відповідно до звіту комісіонера №2 від 30.06.2020 Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" на виконання доручення згідно з п. 1 договору комісії в червні 2020 здійснило продаж вугільної продукції Публічному акціонерному товариству "Центренерго" за договором поставки вугілля в кількості 13 491,076 тон на загальну суму 28 257 699,93 грн.
		 
		Як стверджує позивач, на виконання умов договору комісії з продажу товару відповідачем в травні 2020 було перераховано 27 000 000, 00грн та в червні 2020 - 3  999 965, 00 грн, а загалом 30 999 965, 00 грн, при цьому, залишок несплаченої заборгованості за договором комісії складає 32 034 164, 39 грн.
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" 21.07.2020 звернулося до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" з претензією №95/1, в якій посилалося на необхідність погашення заборгованості за договором комісії у розмірі 32 034 164, 39 грн, яка залишилася без відповіді та задоволення.
		 
		За твердженням позивача, у телефонному режимі він був повідомлений відповідачем про неможливість виконання Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" своїх зобов`язань перед позивачем через невиконання третьою особою - Публічним акціонерним товариством "Центренерго", п. 8.3.1. договору поставки вугілля та несплату в повному обсязі вартості поставленого вугілля, а тому, відповідач позбавлений можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем щодо перерахування коштів за отриманий за договором комісії та поставлений Публічному акціонерному товариству "Центренерго" товар (вугілля) за договором №111/6 від 15.05.2020.
		 
		У зв`язку з цим, позивач наполягає на тому, що всупереч частини 4 статті 1016 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази, відповідач не вжив передбачених заходів, а навпаки продовжує здійснювати поставку вугілля Публічному акціонерному товариству "Центренерго", чим завдає додаткові збитки позивачу як власнику спірного вугілля.
		 
		Посилаючись на обставини невиконання в повному обсязі умов договору щодо оплати вартості поставленого вугілля, позивач звернувся з позовом до суду про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 та переведення на нього прав і обов`язків такого постачальника за вказаним договором.
		 
		5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
		 
		5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 та переведення на нього прав і обов`язків постачальника.
		 
		Матеріальною підставою позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" визначило частину 4 статті 1016 Цивільного кодексу України.
		 
		5.3. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до змісту положення 4 статті 1016 Цивільного кодексу України комітент, який отримав повідомлення про порушення його прав з боку третьої особи, має право вимагати передачі йому вимог, які має комісіонер до цієї особи. Комітент виступає як особа, якій комісіонер передав свої права, та зможе використати передбачені законодавством заходи для безпосереднього впливу на третю особу.
		 
		Виходячи з фактичних обставин цієї справи, господарські суди дійшли висновку, що без набуття прав кредитора за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманська" (комітент) не має ні юридичних, ні фактичних підстав для вчинення дій направлених на забезпечення дотримання Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (третя особа) строків розрахунків, встановлених вказаним договором поставки.
		 
		Крім того, виходячи із загальних правил та положень статті 514 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.
		 
		Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
		 
		Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора, проте це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 925/1204/15.
		 
		Також господарські суди врахували, що в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі N 31/160 (29/170 (6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
		 
		З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, господарські суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" та Публічним акціонерним товариством "Центренерго", в межах поставки вугільної продукції за звітами комісіонера (Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська") №1 від 31.05.2020 період реалізації з 25.05.2020 по 31.05.2020, №2 від 30.06.2020 період реалізації 10.06.2020 та переведення на нього права постачальника в цій частині.
		 
		5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, підставою касаційного оскарження Публічне акціонерне товариство "Центренерго" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 статті 1016 Цивільного кодексу України та статті 16 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.
		 
		5.5. Відповідно до пункту 4 статті 1016 Цивільного кодексу України у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.
		 
		Виходячи зі змісту наведеної норми якщо третя особа порушує умови правочинів, які з нею уклав комісіонер, останній зобов`язаний без зволікання повідомити про це комітента, зібрати і забезпечити необхідні докази. В свою чергу, комітент, який отримав повідомлення про порушення його прав з боку третьої особи, має право вимагати передачі йому вимог, які має комісіонер щодо цієї особи.
		 
		Отже, передумовою відступлення комісіонером права вимоги до третьої особи комітенту є вчинення низки дій комісіонером, а саме: комісіонер без зволікання повідомляє комітента про порушення третьою особою умов правочинів, укладених між комісіонером та третьою особою; комісіонер збирає та забезпечує необхідні докази; наведене дає підстави комітенту реалізувати своє право вимагати передачі йому вимог, які має комісіонер щодо цієї особи.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі звітів комісіонера № 1 від 31.05.2020 та № 2 від 30.06.2020, комітент звернувся до комісіонера з претензією №95/1, в якій посилався на необхідність погашення заборгованість за договором комісії у розмірі 32 034 164, 39 грн, яка залишилася без відповіді та задоволення. Також за твердженням позивача, у телефонному режимі він був повідомлений комісіонером про неможливість виконання ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" своїх зобов`язань перед позивачем через невиконання третьою особою - ПАТ "Центренерго", п. 8.3.1. договору поставки вугілля та несплату в повному обсязі вартості поставленого вугілля, а тому, відповідач позбавлений можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем щодо перерахування коштів за отриманий за договором комісії та поставлений ПАТ "Центренерго" товар (вугілля) за договором №111/6 від 15.05.2020. 
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій з врахуванням положень статті 237 Господарського процесуального кодексу України не було належним чином з`ясовано питання щодо того, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також щодо того чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, виходячи зі змісту норми частини 4 статті 1016 Цивільного кодексу України, яка визначена позивачем матеріально-правовою підставою позову та яка застосована судами до спірних правовідносин.
		 
		Так, виходячи з предмета та підстав позову, судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та встановити обставини, з якими закон пов`язує настання певних наслідків. Зокрема, необхідно було встановити які права та обов`язки виникають у сторін з договору комісії, чи відповідали дії сторін умовам договору та вимогам закону.
		 
		5.6. При цьому колегія суддів також зазначає, що відступлення права вимоги регулюється статтею 512 Цивільного кодексу України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
		 
		Отже, відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
		 
		Договір про відступлення права вимоги укладається на виконання іншого договору, в даному випадку як передбачено частиною 4 статті 1016 Цивільного кодексу України - договору комісії. При цьому навіть якщо умовами правочину комісіонера з третьою особою зазначено про неможливість відступлення права вимоги за правочином, відступлення прав вимоги відбудеться, оскільки прямо передбачено законом.
		 
		З огляду на викладене, за наявності передумов, передбачених в першому реченні частини 4 статті 1016 Цивільного кодексу України, на вимогу комітента сторони мали укласти договір відступлення права вимоги.
		 
		Разом з тим судами попередніх інстанцій не перевірено чи вчинялися сторонами, зокрема позивачем, дії, спрямовані на укладення такого договору, чи відповідачем було відмовлено позивачу в укладенні договору відступлення права вимоги до третьої особи.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		 
		Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		 
		При цьому порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		 
		З огляду на викладене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, при цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		 
		При цьому виключно порушене право підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		 
		Отже, у разі якщо суд установить, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не є порушеним, суд має відмовити в задоволенні пред`явленого позову з підстав його недоведеності та необґрунтованості.
		 
		У такому випадку питання про належність та ефективність конкретного способу захисту права не вирішується, оскільки такі способи, закріплені у статті 16 Цивільного кодексу України, покликані на забезпечення та поновлення лише порушеного права позивача.
		 
		З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про те, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту, а саме: переведення на ТОВ "Краснолиманське" прав ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" як постачальника за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ "Центренерго" вугільної продукції за звітами комісіонера ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020, а отже, й про задоволення позовних вимог, не встановивши чи було порушено права позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		 
		5.7. Іншою підставою касаційного оскарження Публічне акціонерне товариство "Центренерго" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 (щодо застосування статей 74, 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України). Так, на думку скаржника, господарські суди дійшли хибних висновків щодо недоведення третьою особою здійснення повної оплати за поставлене вугілля у травні-червні 2020 року.
		 
		Так, зокрема у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18 викладено правову позицію про застосування статті 534 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
		 
		Як зазначає скаржник, не врахувавши наведеної правової позиції, суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку, що платіжними дорученнями, наданими третьою особою, не підтверджується оплата за вугілля.
		 
		5.8. Зі змісту частини 4 статті 1016 Цивільного кодексу України випливає, що передумовою відступлення комісіонером права вимоги до третьої особи комітенту, є порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером.
		 
		Виходячи з наведеного, слід враховувати наявність двох груп відносин: внутрішніх (між комітентом та комісіонером) та зовнішніх (між комісіонером та третьою особою). Тобто, в даному випадку з`ясуванню підлягають обставини порушення в зовнішніх відносинах - між комісіонером та третьою особою, за укладеним між ними договором поставки.
		 
		З огляду на викладене, колегією суддів відхиляються аргументи ТОВ  "Краснолиманське", наведені у відзиві на касаційну скаргу, щодо неподібності правовідносин у цій справі та справах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, оскільки в останніх мова йшла про стягнення заборгованості. 
		 
		5.9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на спростування аргументів позивача щодо порушення ПАТ  "Центренерго" умов договору поставки, останнім до матеріалів справи надані наступні платіжні доручення:
		 
		- №2171 від 19.05.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №2209 від 21.05.2020 на суму 5  000  000, 00 грн, №2248 від 26.05.2020 на суму 2 000 000,00 грн, №2299 від 29.05.2020 на суму 15 000 000,00 грн - за призначенням платежу передплата за вугілля згідно договору №111/6 від 15.05.2020;
		 
		- №2539 від 25.06.2020 на суму 2 000 000,00 грн, №2587 від 26.06.2020 на суму 2  000  000, 00 грн, №2775 від 14.07.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №2864 від 20.07.2020 на суму 50 000,00 грн, №2912 від 23.07.2020 на суму 10 000 000,00 грн, №2963 від 28.07.2020 на суму 5 000 000,00 грн, №3004 від 30.07.2020 на суму 5  000  000, 00 грн, №3069 від 04.08.2020 на суму 10 000 000, 00 грн - за призначенням платежу доплата за вугілля згідно договору №111/6 від 15.05.2020.
		 
		Надане ПАТ "Центренерго" платіжне доручення №3166 від 12.08.2020 на суму 10  000  000, 00 грн враховано судом першої інстанції як, таке, що помилково надане суду замість платіжного доручення №3069 від 04.08.2020 на суму 10  000  000, 00 грн. 
		 
		Таким чином, наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями ПАТ  "Центренерго" підтверджував оплату товару за договором №111/6 від 15.05.2020 в загальному розмірі 66 050 000, 00 грн.
		 
		Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до звітів комісіонера Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" здійснило продаж вугільної продукції Публічному акціонерному товариству "Центренерго" за договором поставки вугілля на загальну суму 63  034  129, 39, при цьому наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями ПАТ  "Центренерго" підтверджено оплату товару за договором №111/6 від 15.05.2020 в загальному розмірі 66  050  000,  00 грн.
		 
		Разом з тим господарські суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" постачальником за договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, укладеним між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" та Публічним акціонерним товариством "Центренерго", в межах поставки вугільної продукції за відповідними звітами комісіонера та переведення на нього права постачальника в цій частині.
		 
		Так, судами попередніх інстанцій з урахуванням відповідного призначення платежу не було надано належної правової оцінки аргументам ПАТ  "Центренерго" про те, що платіжним дорученням № 3069 від 04.08.2020 товариством було перераховано Державному підприємству "Вугільна компанія "Краснолиманська" доплату за вугілля, яке надійшло у червні 2020 року, що охоплюється звітами комісіонера № 1, 2 у сумі 5  984  129, 39 грн, та суму в розмірі 4 0015 870, 61 грн, що є доплатою за вугілля поставлене згідно з іншими періодами та актами приймання-передачі, які не стосуються предмета спору в цій справі.
		 
		При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що виходячи зі звітів комісіонера, оскільки останньою датою реалізації товару є 10.06.2020, а враховуючи умови п. 7.1. договору поставки щодо строків розрахунків 10.07.2020 є граничним строком виконання третьою особою зобов`язань з оплати партії товару, отриманого у травні-червні 2020 року, то всі платежі здійснені третьою особою після 10.07.2020 спростовують доводи ПАТ  "Центренерго" про належне виконання умов договору відносно оплати поставленого у травні-червні 2020 вугілля.
		 
		Так, наведений висновок не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки підставою позову було визначено саме порушення ПАТ  "Центренерго" умов договору поставки в частині неоплати в повному обсязі вартості поставленого вугілля, а не порушення строків оплати. Адже позивач наполягає на наявності в ПАТ  "Центренерго" боргу перед Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" в розмірі 32  034  164, 39 грн, а не в порушенні строків сплати вказаної суми.
		 
		5.10. Також скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 щодо специфіки доказування в триваючих правовідносинах. 
		 
		Так, з метою з`ясування дійсних обставин, щодо здійснення розрахунків між відповідачем та третьою особою за укладеним договором поставки вугілля №111/6 від 15.05.2020, а також перевірки доводів третьої особи щодо належного виконання своїх зобов`язань з повного та своєчасного виконання умов вказаного договору, суд першої інстанції ухвалою від 19.01.2021 зобов`язав відповідача та третю особу надати суду розгорнутий акт звірки взаєморозрахунків за договором №111/6 від 15.05.2020 в частині продажу ПАТ "Центренерго" вугільної продукції, яка вказана у звітах №1 від 31.05.2020 та №2 від 30.06.2020 про виконання комісійного доручення до договору комісії №05/05-1 від 05.05.2020.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що з наданого ПАТ "Центренерго" на виконання вимог суду першої інстанції акту звірки по договору по договору №111/6 від 15.05.2020, який складено за підписом головного бухгалтера та керівника, вбачається, що сума всіх платежів, сплачених ПАТ "Центренерго" у період з 19.05.2020 по 04.08.2020 становить 63 034 129,39 грн. Проте суди попередніх інстанцій вказали, що зазначений акт не містить відображення в облікових регістрах назви, періоду реєстрації господарських операцій у співвідношенні до сум здійснених оплат (враховуючи предмет заявлених вимог та підстави позову), оскільки відображає лише відомості щодо здійсненних оплат за певний проміжок часу та свідчить про загальну суму здійснених ПАТ  "Центренерго" оплат в розмірі 63 034 129,39 грн, в той час як ПАТ  "Центренерго" до матеріалів справи надано платіжні доручення на загальну суму 66 050 000,00 грн. З огляду на викладене, господарськими судами такий акт не був прийнятий у якості належного доказу, що підтверджує здійснення повного розрахунку за отримане вугілля у спірний період.
		 
		Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем та третьою особою до матеріалів справи надано двосторонній акт звірки розрахунків між ПАТ  "Центренерго" та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" за підписами головних бухгалтерів підприємств, за яким у обох сторін за дебетом та кредитом суми кінцевого сальдо відсутні (в цілому по контрагенту).
		 
		Дослідивши вказаний акт, господарські суди дійшли висновку, що він складений відповідачем та третьою особою відносно стану розрахунків між сторонами за господарськими операціями з відвантаження вугільної продукції на загальну суму 373 557 813, 01 грн за період 31.05.2020, 30.06.2020, 31.07.2020, 30.08.2020, 30.09.2020, 31.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, в той час як за наявними в матеріалах справи звітами комісіонера відповідач за дорученням позивача здійснив продаж вугільної продукції 25.05.2020, 29.05.2020, 31.05.2020, 10.06.2020 на загальну суму 63 034 129, 39 грн, тобто спірним є саме період травень-червень 2020 року. У зв`язку з чим, вказаний акт звірки за наслідками дослідження не був прийнятий судами як належний та допустимий доказ у розумінні статей 76, 77 ГПК України у якості підтвердження повного розрахунку за вугілля саме у спірний період.
		 
		З врахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наявність двох груп відносин між учасниками справи: внутрішніх та зовнішніх. Як наслідок господарські суди не дали належної правової оцінки тим обставинам, що зовнішні правовідносини за договором поставки між ПАТ  "Центренерго" та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" мають триваючий характер, а отже, для достеменного з`ясування належного чи неналежного виконання ПАТ  "Центренерго" своїх зобов`язань за цим договором, господарським належало перевірити всі доводи сторін, а також надати оцінку доказам, поданим на їх підтвердження.
		 
		5.11. Крім того, колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладені в постанові від 05.03.2019 у справі №  910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі №  924/233/18.
		 
		Так, у згаданих постановах Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. 
		 
		Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. 
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки ні первинним документам, на акту звірки розрахунків, який складений ПАТ "Центренерго" та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" за підписами головних бухгалтерів підприємств.
		 
		5.12. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
		 
		У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		 
		Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
		 
		Разом з тим наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.
		 
		З урахування наведеного у своїй сукупності суд констатує, що місцевим та апеляційним господарським судом в межах наданих їм повноважень (стаття 86, 269 Господарського процесуального кодексу України) не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених Господарським процесуальним кодексом України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		 
		Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		 
		До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		 
		Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованим.
		 
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України"). 
		 
		Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
		 
		Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
		 
		Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		 
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").
		 
		Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.
		 
		6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		6.2. Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		6.3. Враховуючи те, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшли своє підтвердження, і суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		6.4. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, надати оцінку змісту заявлених вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за договором з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні. 
		 
		7. Судові витрати
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється. 
		 
		Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" задовольнити частково.
		 
		2. Рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 скасувати, а справу №  905/1769/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
		 
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                     В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                                 О. Баранець
		 
		 
		                                                                                                                          О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...