Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/928/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2021.
Дата набрання законної сили: 14.12.2021
Номер судового провадження: 61-3343ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		14 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 363/928/18
		 
		провадження № 61-3343 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області; 
		відповідачі: Козаровицька сільська рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області звернувся до суду з позовом до Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання рішення незаконним та його скасування, визнання недійсними договору купівлі-продажу, державного акту на право власності на земельну ділянку.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 12 березня 2004 року та договору оренди від 17 листопада 2004 року ОСОБА_3 передано в оренду земельну ділянку, загальною площею 6,2000 га, під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів строком на 49 років. 
		15 вересня 2006 року між Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області та ОСОБА_3 укладено додатковий договір про внесення доповнень та змін до договору оренди землі від 17 листопада 2004 року, згідно якого ОСОБА_3 передано в оренду земельну ділянку, площею 2,0155 га, а рішенням Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 24 січня 2008 року зазначену земельну ділянку передано ОСОБА_3 в довгострокову оренду.
		Рішенням Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 05 серпня 2008 року № 156 надано ОСОБА_3 дозволу на викуп земельної ділянки не сільськогосподарського призначення, площею 2,0155га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташованої по АДРЕСА_1 .
		11 серпня 2008 року між Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В. Я. та зареєстровано в реєстрі за № 3938, на підставі якого в подальшому ОСОБА_3 отримав державний акт на зазначену земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, кадастровий номер 3221883601:21:005:0002.
		Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що у порушення закону земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 за рахунок земель водного фонду, прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 05 серпня 2008 року № 156 «Про викуп земельної ділянки громадянином ОСОБА_3 »; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року, укладений між Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 3938; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, розташованої по АДРЕСА_1 .
		Також прокурор просив суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити строк для звернення до суду.
		 
		Під час розгляду справи (в червні 2019 року) у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та залученням до справи його правонаступників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прокурор уточнив позовні вимоги, замість позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 , просив витребувати на користь територіальної громади с. Козаровичі в особі Козаровицької сільської ради з незаконного володіння  ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по  АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 липня 2020 року у складі судді Чіркова Г. Є. у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час передачі ОСОБА_3 у власність земельних ділянок закон не передбачав обов`язкового визначення території прибережної захисної смуги шляхом її виділення при розробці проекту землеустрою щодо встановлення водоохоронної зони і єдиним можливим способом встановлення меж прибережних захисних смуг було їх визначення (зображення) при розробці технічних документацій щодо посвідчення права на земельні ділянки та проектів землеустрою про відведення суміжних земельних ділянок громадянам та юридичним особам, тому вважав, що ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку у законний спосіб та на підставі необхідних погоджень та дозволів, наданих компетентними органами. 
		Суд визнав преюдиційними висновки та встановлений факт зменшення прибрежної захисної смуги річки Дніпро в частині, яка межує зі спірною земельною ділянкою, та перебування її в межах с. Козаровичі, встановлені постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2007 року за адміністративним позовом ОСОБА_3 .
		При цьому, суд врахував також тривале користування ОСОБА_3 земельною ділянкою та знаходження на ній об`єктів нерухомості, що належали останньому на праві власності, не встановивши таким чином, будь-яких порушень і при укладанні договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
		Окрім цього суд вважав, що запропоноване в позові прокурора втручання в права власника, добросовісного набувача майна, легітимної мети не переслідує, є явно непропорційним, призведе до істотного дисбалансу прав та інтересів добросовісного набувача і порушення його права в розумінні вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, призведе до невиправданого втручання в право мирно володіти своїм майном, коли умови будь-якої компенсації відповідача на дотримання принципу пропорційності та балансу інтересів позивачем не розроблялись і на розгляд суду не висунуті.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено. 
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 липня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов першого заступника прокурора Київської області задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 05 серпня 2008 року № 156 «Про викуп земельної ділянки громадянином ОСОБА_3 ».
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року, укладений між Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В. Я. та зареєстровано в реєстрі за № 3938.
		Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів по АДРЕСА_1 .
		Витребувано на користь територіальної громади с. Козаровичі в особі Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, вартістю 325 255,06 грн, яка розташована по АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за відсутності проекту землеустрою зі встановленням меж прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), а також орієнтованих розмірів і меж водоохоронних зон. Суд зазначив, що надання у користування земельної ділянки, яка знаходиться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу, тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про викуп земельної ділянки ОСОБА_3 , визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної, укладеного між сільською радою та ОСОБА_3 , та державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 . 
		Територіальна громада с. Козаровичі Вишгородського району Київської області, як власник земель комунальної власності, позбулася спірної земельної ділянки внаслідок незаконного розпорядження нею сільської радою. Тому таке виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 не є вираженням волі територіальної громади на відчуження цієї ділянки. З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (територіальної громади) не з його волі, її слід витребувати з володіння ОСОБА_1 .
		Також апеляційним судом встановлено, що заявлені прокурором позовні вимоги щодо незаконності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку безумовно мають суспільний інтерес у поверненні земельної ділянки водного фонду у державну власність, спрямовані на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу України на землі водного фонду, недопущення їх зміни цільового призначення, з огляду на що втручання у права відповідачів апеляційний суд вважає таким, що відповідає принципу пропорційності. Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у справі, що переглядається,  переважає приватний інтерес у збереженні цих земель у власності з метою використання всупереч їх цільового призначення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У березня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати  Касаційного цивільного суду від 12 березня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 363/928/18 із Вишгородського районного суду Київської області. 
		 
		У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що звертаючись до суду з позовом, прокурор вказав на порушення інтересів територіальної громади, не обґрунтовуючи, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та підстави звернення прокурора до суду; суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, про яку заявлено відповідачами. Також судом не враховано, що чинне на час прийняття сільською радою рішення про викуп спірної земельної ділянки ОСОБА_3 законодавство вимагало  визначення прибрежної захисної смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері, виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості. Разом з тим, апеляційний суд не досліджував умови забудови та містобудівну документацію при визначенні, чи знаходиться спірна земельна ділянка в прибрежній захисній смузі, та безпідставно не взяв до уваги робочий проект «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області», який погоджено на законних підставах згідно статті 87 ВК України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486. Вирішуючи спір, апеляційний суд не застосував норми законодавства, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, і не взяв до уваги визначений законодавством окремий порядок встановлення прибережних захисних смуг водосховищ в межах населених пунктів, а також висновок Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 29 січня 2007 року № ІД/8-124; висновок про проходження державної екологічної експертизи Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 20 лютого 2007 року № 06-12/993; висновок Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області від 29 грудня 2007 року, зроблений на виконання постанови Вишгородського районного суду у справі № 2/2 «А»-128/ 2007 від 23 квітня 2007 року, яке в межах своїх повноважень є державним природоохоронним органом, уповноваженим забезпечувати збереження прибережних захисних смуг водних об`єктів на відповідній території.
		Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, ухваливши рішення про визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 , оскільки на момент прийняття рішення апеляційним судом така вимога прокурором не була заявлена, отже, суд допустив порушення норм процесуального права. Позбавляючи ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, яке остання набула на законних підставах в порядку спадкування, апеляційний суд не оцінив пропорційність втручання у право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, а саме пропорційність повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном.
		Судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від  ОСОБА_2 , у якому заявник фактично підтримав доводи касаційної скарги ОСОБА_1 . 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, що рішенням Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 12 жовтня 2004 року № 3/XV-IV  ОСОБА_3 передано в оренду земельну ділянку, площею 6,2000 га, під розміщення студії по виробництву аудіо відео матеріалів, строком на 49 років, на якій знаходилися належні останньому на праві власності об`єкти нерухомого майна колишнього піонерського табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 травня 2004 року № 3570090, від 19 травня 2008 року № 18855791, від 28 травня 2008 року № 18986960, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно виданим 27 травня 2008 року, зареєстрованим 28 травня 2008 року під реєстраційним номером НОМЕР_1 .
		 
		Рішенням Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області 21 січня 2006 року № 2/XXVI погоджено ОСОБА_3 продаж земельної ділянки, площею 4,1845 га, розташованої по АДРЕСА_1 ; затверджено ринкову вартість зазначеної земельної ділянки у розмірі 629 767,25 грн і у зв`язку з викупом цієї земельної ділянки прийнято рішення про переукладення договору оренди від 17 листопада 2004 року на площу, що залишилася, - 2,0155 га. 
		 
		15 вересня 2006 року внесено зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки від 17 листопада 2004 року № 14545, зокрема, щодо передачі Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області в оплатне користування ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 2,0155 га, під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, розташованої по АДРЕСА_1 , строком дії договору на 49 років. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 8556.
		 
		Встановлено, що для оформлення ОСОБА_3 земельної ділянки в оренду проведені дії по підготовці відповідної технічної документації, яка погоджена Вишгородським районним відділом земельних ресурсів, відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, Київською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, обласним центром з охорони пам`яток історії, археології та мистецтва.
		 
		27 квітня 2006 року Київським обласним управлінням земельних ресурсів складено висновок державної експертизи № 8-868, згідно якого представлена на експертизу технічна документація (щодо оформлення в оренду земельної ділянки, площею 2,0155 га) відповідає вимогам земельного законодавства та діючим нормативно-технічним документам.
		 
		У подальшому ТОВ «Гідробудівельник» на замовлення ОСОБА_3 виготовлено робочий проект «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області».
		 
		29 січня 2007 року Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів погоджено вказаний проект, про що складено відповідний висновок                                № ІД/8-124.
		 
		У висновку відображено, що проект розроблено відповідно до технічного завдання замовника та існуючої нормативно-технічної документації, згідно статті 87 ВК України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 786. Разом з тим у висновку зазначено, що відповідно до статті 87 ВК України проект водоохоронної зони необхідно погодити з органами навколишнього середовища, земельних ресурсів і затвердити в органах місцевого самоврядування.
		 
		20 лютого 2007 року проект погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області шляхом проходження державної екологічної експертизи про, що складено висновок від 20 лютого 2007 року № 06-12/993, з якого убачається, що межі прибережної захисної смуги Київського водосховища визначаються статтею 88 ВК України та статтею 60 ЗК України. 
		 
		Також у висновку зазначено, що прибережна захисна смуга встановлюється вздовж берега водосховища. 
		 
		Внутрішня межа прибережної захисної смуги співпадає з внутрішньою межею водоохоронної зони при мінімальному рівні води 101,5 м. 
		 
		Зовнішня межа прибережної смуги встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (стаття 88 ВК України), а також з урахуванням існуючої забудови (постанова Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 року № 72). Крім того при визначенні зовнішньої межі прибережної захисної смуги враховувались положення статті 91 ВК України та статті 63 ЗК України, які стосуються смуг відведення під гідротехнічні споруди.
		 
		Прибережена захисна смуга на ділянці, що прилягає до водосховища, формується штучно і являє собою смугу відведення, згідно статті 91 ВК України та статті 63 ЗК України, для потреб захисту берега від пошкодження, руйнування. Конструкція прибережної захисної смуги призначається для захисту від розмиву берега території ділянки. Прибережна захисна смуга у даному випадку складається із зони берегоукріплення/існуючий пляж/ та зони залуження.
		 
		До прибережної захисної смуги віднесені наступні берегоукріплюючі споруди та міроприємства: зона берегоукріпленні існуючий пляж, довжиною 228,0 м; зона залуження; ловча на кава з поглинаючим колодязем.
		 
		Таким чином загальна ширина прибережної захисної смуги складає 100 м, внутрішня межа межує з мілководдям Київського водосховища, що практично відповідає вимогам статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України та забезпечує охорону поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
		 
		Також судами встановлено, що Вишгородський районний відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України відмовив ОСОБА_3 у погодженні проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області», у зв`язку з чим ОСОБА_3  звернувся до суду з позовом про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо погодження цього проекту.
		 
		Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2007 року у справі № 2/2 «А»-128/2007, яка набрала законної сили,  зобов`язано Вишгородський районний відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України вчинити дії щодо узгодження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області» відповідно до пункту 5 постанови Кабінету міністрів України від 08 травня 1996 року № 486. 
		 
		Зазначеною постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23 квітня 2007 року встановлено, що земельна ділянка, площею 2,0155 га, є невід`ємною частиною земельної ділянки, загальною площею 6,2 га, на якій знаходяться об`єкти нерухомості колишнього піонерського табору «Юнга», які належать ОСОБА_3 на праві приватної власності. Цільове призначення земельної ділянки - розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, зйомка відео- та кінофільмів, запис фонограм.
		 
		29 грудня 2007 року Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області складено висновок про погодження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області».
		 
		Рішенням Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 11 січня 2008 року № 130/ХІІ-V затверджено робочий проект «Водоохоронної зони та прибережної захисної смуги Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області», а рішенням від 24 січня 2008 року № 135/XIII-V - погоджено ОСОБА_3 продаж земельної ділянки, площею 2,0155 га, розташованої по АДРЕСА_1 .
		 
		26 лютого 2008 року Відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури надав ОСОБА_3 погодження про викуп спірної земельної ділянки, площею 2,0155 га, розташованої по АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до листа Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 26 лютого 2008 року № ІД/8-261, земельна ділянка, площею 2,0155 га, розташована по АДРЕСА_1 , знаходиться у водоохоронній зоні Київського водосховища між раніше приватизованою ділянкою ОСОБА_3 та прибережною смугою Київського водосховища і саме тому управління не заперечувало щодо надання ОСОБА_3 дозволу на викуп цієї земельної ділянки для розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів.
		 
		Згідно витягу із звіту про експертну грошову оцінку та висновку експертів про ринкову вартість земельної ділянки, площею 2,0155 кв. м, розташованої по  АДРЕСА_1 , вартість цієї земельної ділянки станом на 02 червня 2008 року складала 753 797 грн.
		 
		10 червня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області складено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 8-699ЕО, згідно якого представлений на державну землевпорядну експертизу звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташована по АДРЕСА_1 , яка перебувала в оренді у ОСОБА_3 , відповідає вимогам чинного земельного законодавства та методичним документам з експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення.
		 
		Відповідно до довідки Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, станом на 05 червня 2008 року площа землекористування ОСОБА_3 становить 6,2 га, у тому числі, землі промисловості.
		 
		Земельна ділянка, загальною площею 6,2 га, з яких 4,1845 га - знаходиться у власності та 2,0155 га - у користуванні ОСОБА_3 , яка надана під розміщення студії по виробництву аудіо відеоматеріалів у с. Козаровичі на території Козаровицької сільської ради і відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення.
		 
		05 серпня 2008 року Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області прийнято рішення №156/XVI-V «Про викуп земельної ділянки громадянином ОСОБА_3 ».
		 
		Цим же рішенням затверджено звіт про ринкову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що відноситься до земель промисловості, яка надана в тимчасове користування (оренду) під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, загальною площею 20155 кв. м, кадастровий номер 3221883601:21:005:0002, розташованої по АДРЕСА_1 , вартістю 753 797 грн; надано дозвіл ОСОБА_3 на викуп цієї земельної ділянки; встановлено ціну викупу земельної ділянки у розмірі 753 797 грн; доручено Козаровицькому сільському голові укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки; зобов`язано ОСОБА_3 зареєструвати договір купівлі-продажу земельної ділянки у відповідності з порядком державної реєстрації, а землевпорядну службу - виготовити державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та внести в земельну-кадастрову документацію.
		 
		11 серпня 2008 року між Козаровицькою сільської радою Вишгородського району Київської області (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В. Я. та зареєстровано в реєстрі за № 3938.
		 
		Із договору купівлі продажу від 11 серпня 2008 року убачається, що  ОСОБА_3 придбав у Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області земельну ділянку, загальною площею 2,0155 кв. м, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по  АДРЕСА_1 . Продаж вказаної земельної ділянки за домовленістю сторін здійснено за 753 797 грн, які сплачено ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок сільської ради згідно квитанції від 06 серпня 2008 року № ПН3915, тобто до підписання договору.
		 
		11 серпня 2008 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Ай Ті Ен» із заявою про розробку технічної документації із землеустрою щодо складення державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 2,0155 га, для розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів по АДРЕСА_1 і така технічну документація товариством була розроблена, а в подальшому - погоджена Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів, а також Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області, які не заперечували щодо викупу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки (а. с. 85-164, т. 1).
		 
		Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі, після розгляду вказаної технічної документації, складено висновок «Про погодження технічної документації по складанню та виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 на території Козаровицької сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 » і 20 травня 2009 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 050790 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 2,0155 кв. м, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по  АДРЕСА_1 .
		 
		Апеляційним судом встановлено, що відповідно до ортофото і кадастрових планів спірної земельної ділянки, площею 2,0155 га, остання повністю знаходиться у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро (а. с. 12-18, т. 1).
		 
		Відповідно до державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 026590, виданого ТОВ «Репід» у 1992 році, земельна ділянка, площею 6,2 га, за рахунок якої сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, площею 2,0155 га, межує із Київським водосховищем (а. с. 19-21, т. 1).
		 
		Згідно відповіді Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 15 квітня 2019 року № 17-08/838, водний об`єкт, який розташований поряд із спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, - річка Дніпро, Київське водосховище (а. с. 235, т. 1).
		 
		Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18 квітня 2019 року № 10-10-0.222-5444/2-19, проект землеустрою щодо відведення прибережної захисної смуги р. Дніпро поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 на території Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області відсутні (а. с. 234, т. 1).
		 
		Також апеляційний суд зазначив, що порушення меж прибрежної захисної смуги вбачається із викопіювання з плану меж Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області.
		 
		Не вбачається також відомостей про винесення в натурі меж прибережної захисної смуги річки на спірній території і з Публічної кадастрової карти.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 , та колишній піонерський табір «Юнга», розташований за тією ж адресою.
		 
		На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2018 року № 2000 син померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та сестра померлого ОСОБА_3 набули у власність по 1/2 частині піонерського табору «Юнга», розташованого по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину за законом від 28 липня 2018 року № 1853 набула у власність земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 . 
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає не в повній мірі.
		 
		За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		 
		Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України).
		 
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
		 
		Згідно зі статтею 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
		Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		 
		Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
		 
		Згідно з положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		 
		Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		 
		Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
		 
		Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
		 
		Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
		 
		Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
		 
		За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
		 
		Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
		 
		Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
		 
		Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
		 
		Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
		 
		Згідно з пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення  господарської діяльності в них» (далі - Порядк № 486), з урахуванням конкретної ситуації.
		 
		Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 55 Закону України «Про землеустрій».
		 
		Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
		 
		Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.
		 
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		 
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		 
		Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження                                            № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі                                                        № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до ортофото і кадастрових планів спірної земельної ділянки, площею 2,0155 га, остання повністю знаходиться у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
		 
		Відповідно до державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 026590, виданого ТОВ «Репід» у 1992 році, земельна ділянка, площею 6,2 га, за рахунок якої сформовано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, площею 2,0155 га, межує із Київським водосховищем.
		 
		Згідно відповіді Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 15 квітня 2019 року № 17-08/838, водний об`єкт, який розташований поряд із спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, - це природний водний об`єкт - річка Дніпро, Київське водосховище.
		 
		Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18 квітня 2019 року № 10-10-0.222-5444/2-19, проект землеустрою щодо відведення прибережної захисної смуги річки Дніпро поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 на території Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області відсутній.
		 
		Також апеляційний суд зазначив, що порушення меж прибрежної захисної смуги вбачається із викопіювання з плану меж Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області.Докази щодо зменшення прибережної захисної смуги р. Дніпро на цій місцевості в матеріалах справи відсутні.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка, площею 2,0155 га, знаходиться в межах прибрежної захисної смуги річки Дніпро Київського водосховища, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про визнання незаконним та скасування рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області від 05 серпня 2008 року № 156 «Про викуп земельної ділянки громадянином ОСОБА_3 » та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року, укладеного між Козаровицькою сільською радою Вишгородського району Київської області та ОСОБА_3 .
		 
		Доводи касаційної скарги щодо неправильного встановлення апеляційним судом обставин справи та помилкового надання оцінки наявним у справі доказам щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду не можуть бути підставами для скасування судового рішення апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Надаючи оцінку робочому проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області», суд апеляційної інстанції виходив із того, що цей проект виготовлений для отримання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки в оренду, проект не відповідає вимогам щодо його оформлення та не є документацією із землеустрою, на підставі якої має встановлюватись прибережна захисна смуга Київського водосховища, а відтак не є належним та допустимим доказом на підтвердження законності рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області про надання ОСОБА_3 права викупу спірної земельної ділянки.
		 
		Окрім цього, апеляційний суд зауважив, що наданий відповідачами робочий проект не містить матеріалів геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, відомостей про обчислення площі земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, матеріалів перенесення меж земельної ділянки в натурі, топографо- геодезичних і картографічних матеріалів, матеріалів польових топографо- геодезичних робіт, акту приймання передачі межових знаків на зберігання, акту перенесення в натурі (на місцевісті) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель, кадастрового плану земельної ділянки, плану меж земельної ділянки, складеного за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки - всіх тих необхідних документів, які б давали можливість вільно ідентифікувати межі прибережної захисної смуги Київського водосховища річки Дніпро у конкретному місці.
		 
		Щодо обраного прокурором способу захисту порушених прав територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області слід зазначити наступне.
		 
		Задовольняючи позовну вимогу про витребування земельної ділянки у на користь територіальної громади с. Козаровичі в особі Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області, апеляційний суд керувався приписами статей 387, 388 ЦК України.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		 
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		 
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
		 
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		 
		Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц , у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц , у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та у пункті 45 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та ВК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України.
		 
		Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
		 
		Тому суд апеляційної інстанцій, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності, помилково застосував для задоволення вимоги про витребування (повернення) спірної земельної ділянки у власність територіальної громади приписи статей 387, 388 ЦК України, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України.
		 
		Разом з тим, помилкова, з огляду на її обставини, юридична кваліфікація прокурором та судом апеляційної інстанції позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387, 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду по суті спору, до неправильного вирішення справи.
		Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		 
		З урахуванням наведеного та правильно встановленого апеляційним судом факту належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України.
		 
		Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року № 487/10128/14-ц, а також постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі                                                 № 469/1302/16-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 372/1252/15.
		 
		За таких обставин, мотивувальну частину оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки слід змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не врахованого пропуск прокурором строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, не заслуговують на увагу, враховуючи викладені правові висновки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) від яких Велика Палата Верховного Суду також не вбачала підстав відступати у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), відповідно до яких до негаторних позовів положення ЦК України про позовну давність не застосовуються.
		 
		Крім того, у наведеній справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду також дійшла правового висновку про те, що усунення перешкод територіальній громаді міста у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.
		 
		Водоохоронні зони встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів (абзац перший пункту 8.19. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів), для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку (частина перша статті 87 ВК України).
		 
		У межах вказаних зон з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України, пункт 1 частини першої статті 81, частина перша статті 88 ВК України).
		 
		Отже, таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.
		 
		З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59 ЗК України, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України тощо).
		 
		Оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України), у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт «г» частини другої статті 61 ЗК України, пункт 4 частини першої статті 89 ВК України, підпункт 4 абзацу третього пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому та конкретному водному об`єкту зокрема.
		 
		Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
		 
		Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
		 
		Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Посилання касаційної скарги на постанови Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду України щодо правильності застосування норм права про позовну давність не спростовують висновків суду та не впливають на правильність вирішення цього спору, враховуючи, що його предметом є землі водного фонду, витребування яких відбувається за негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, без обмеження строком позовної давності.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона набула право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах у порядку спадкування, тобто є добросовісним набувачем, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та відмови у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області.
		 
		Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні процесуальні підстави для звернення до суду із вказаним позовом, слід зазначити наступне.
		 
		Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		 
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		 
		Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Козаровичі Вишгородського району Київської області.
		З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.
		 
		Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права користування земельної ділянки, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.
		 
		Таким чином, звертаючись до суду із позовом й оскаржуючи, серед іншого, рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області, прокурор самостійно й належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо вказаної земельної ділянки та згідно положень статті 56 ЦПК України набув статусу позивача, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
		 
		Вказане узгоджується зі висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).
		 
		Натомість заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України та з урахуванням положення частини п`ятої статті 12 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
		 
		Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Із матеріалів справи убачається, що прокурор в ході розгляду справи в суді першої інстанції уточнив позовні вимоги, замість первинно заявленої позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по АДРЕСА_1 , просив витребувати на користь територіальної громади с. Козаровичі в особі Козаровицької сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану по  АДРЕСА_1 .
		 
		На вказане не звернув увагу апеляційний суд при вирішення спору, розглянувши позовну вимогу про визнання незаконним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, яка позивачем не заявлялась.
		 
		Разом з тим, вказане порушення не призвело до неправильного вирішення апеляційним судом спору по суті, тому із резолютивної частини оскаржуваного судового рішення слід виключити абзац стосовно визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів по АДРЕСА_1 .
		 
		У відповідності до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Виключити з резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року абзац 6 наступного змісту: «Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 050790, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2,0155 га, з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів по  АДРЕСА_1 ».
		 
		В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		                                                                                                            
		                                                                                                     О. М. Осіян
		 
		                                                                                                            Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                                     С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...