Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 212/7239/17 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2021.
Дата набрання законної сили: 15.12.2021
Номер судового провадження: 61-22891ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		15 грудня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 212/7239/17
		провадження № 61-22891св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М.
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз»,
		третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2019 року у складі судді Власенко М. Д. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів:                     Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2017 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (далі - ПАТ «Криворіжгаз»), третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії.
		Позовна заява мотивована тим, що  ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу для приготування їжі та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Розподіл природного газу відповідач здійснює відповідно до «Типового договору розподілу природного газу», затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 5498, фактом згоди приєднання до якого відповідно до пункту 1.3 був сплачений рахунок оператора ГРМ за споживання природного газу. 
		Крім того, позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, зокрема, на користування природним газом у розмірі 100%. Нарахування за спожитий природний газ до 01 грудня 2016 року здійснювалось згідно норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 по формулі 7,1 м3 х 6,879 грн х 2 особи = 97,68 грн на 2 осіб, що підтверджує довідка ПАТ «Криворіжгаз» про фінансовий стан від 27 липня             2017 року. 
		З 29 серпня 2016 року у будинку АДРЕСА_2 відповідачем встановлено загальнобудинковий вузол обліку газу та з дня введення його в експлуатацію 01 грудня 2016 року обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу (за відсутності у споживача індивідуального лічильника газу) визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщені. Після встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу та здійснення за ним нарахування, обсяги спожитого природного газу за його квартирою № 92 збільшились з 14,20 м3 на 19,68 м3, що потягло за собою зміну сум нарахування за послуги газопостачання.
		Позивач вважає незаконними дії відповідача щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку замість індивідуального, такими що порушують Закон України «Про захист прав споживачів», Типовий договір розподілу природного газу (постанова НКРЕКП від 30 вересня 2015 року                          № 2498), Кодекс газорозподільних систем (постанова НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494), оскільки ПАТ «Криворіжгаз» поставив у нерівне становище його як побутового споживача цього будинку перед іншими побутовими споживачами квартир багатоквартирних будинків у м. Кривий Ріг, в яких оператором ГРМ встановлені індивідуальні лічильники газу.
		Крім того, ПАТ «Криворіжгаз» не встановивши власника багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , не взявши до уваги ні листів ТОВ «Житлокомцентр» від 28 березня 2017 року № 330 та                                      від 19 вересня 2017 року № 1052, ні норм Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» щодо форми власності в багатоквартирному будинку, в порушення вимог Типового договору на газопроводі будинку здійснили монтаж приладу обліку з метою комерційного обліку природного газу.
		Таким чином, просив:
		-          визнати незаконними дії відповідача щодо встановлення під`їздного вузла обліку природного газу на зовнішньому (фасадному) газопроводі зовнішньої стіни будинку будинку АДРЕСА_2 , з метою комерційного обліку; 
		-          зобов`язати відповідача здійснити перерахунок об`ємів споживання природного газу по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 з 01 грудня 2016 року, відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203;
		-          зобов`язати відповідача відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу газорозподільної системи встановити на об`єкті побутового споживача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 комерційний вузол обліку газу.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано незаконними дії ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу в будинку АДРЕСА_2 . 
		Зобов`язано ПАТ «Криворіжгаз» здійснити перерахунок спожитого природного газу, відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників по об`єкту споживача ОСОБА_1 за адресою:      АДРЕСА_4 за період з01 грудня 2016 року по день ухвалення рішення суду, тобто до           05 квітня 2019 року. 
		Зобов`язано ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу газорподільних системвстановити індивідуальний лічильник обліку газу (комерційний вузол обліку) по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 за адресою:                 АДРЕСА_4 . 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку слід кваліфікувати як протиправні.
		Якщо загальнобудинковий лічильник природного газу відсутній або встановлений без дотримання з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку), то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).
		Позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, тому відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідач повинен забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.
		Відмова відповідача встановити позивачу індивідуальний лічильник суперечить статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». За статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» відповідач зобов`язаний забезпечити встановлення лічильника газу позивачу, що проживає у квартирі, в якій газ використовується тільки для приготування їжі у строк - до 01 січня 2018 року (на день подання позову), а в зв`язку із змінами у законодавстві - до          01 січня 2021 року (на день ухвалення рішень у справі).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У грудні 2019 року представник акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - АТ ««Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»), який є правонаступником ПАТ «Кривворіжгаз» - Мартинова Н. Ю. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
		У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від        05 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від                20 листопада 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 212/7239/17 до закінчення розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21).
		Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 212/7239/17.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій є безпідставними, оскільки позивач забезпечений згідно Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильником газу, а саме, встановленим загальнобудинковим приладом обліку. Натомість, цим законом в редакції на час встановлення загальнобудинкового лічильника (2016 рік) не було передбачено встановлення індивідуальних лічильників газу для споживачів.
		20 січня 2018 року, тобто після встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу у будинку АДРЕСА_2 , набрали чинності зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Так, змінами до цього Закону було доповнено статтю 2 новою частиною другою, згідно з якою з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Вищезазначений обов`язок встановлення лічильнику газу трактується Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лише з технічної точки зору як виконання робіт і не включає в себе поняття повного фінансування таких робіт за кошти ПАТ «Криворіжгаз».
		Позивач не довів порушення його суб`єктивного права з боку відповідача. Його вимога про захист права, факт порушення якого на момент подання позову судом не встановлений, а також права, щодо якого невідомо чи відбудеться таке порушення у майбутньому, не є належним способом захисту.
		09 грудня 2021 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» надіслало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Клопотання мотивоване необхідністю відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та постанов КМУ про встановлення норм споживання природного газу, викладеної у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21).
		У цій постанові викладені наступні висновки щодо застосування норм права:.
		«Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а також у контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
		Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку слід кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 року чи після цієї дати.
		Дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу будуть правомірними за одночасного дотримання таких умов: у споживачів не встановлені індивідуальні лічильники обліку газу; загальнобудинковий лічильник газу встановлений з дотриманням положень законодавства, зокрема за наявності згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку.
		За відсутності хоча б однієї з указаних умов дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу суперечитимуть як Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і приписам законодавства про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
		Законодавство передбачає два механізми визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника та за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
		Якщо з будь-яких причин установити загальнобудинковий лічильник природного газу у певний проміжок часу з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку) не виявляється можливим, то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
		У разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу».
		У частині четвертій статті 403 ЦПК України зазначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).
		У наведених правових висновках Великої Палати Верховного Суду надано чіткі роз`яснення щодо застосування відповідних норм права у спірних подібних правовідносинах між споживачами (позивачами) та відповідачем (оператором ГРМ), зокрема щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу та порядку визначення обсягу спожитого природного газу.
		З урахуванням викладеного, зважаючи на предмет та підстави позову у даній справі, відсутні підстави для відступу від правової позиції,  викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі      № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21) у подібних правовідносинах.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Позиція інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу в установлений ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року строку до суду не надходив.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ПАТ «Криворіжгаз» є оператором ГРМ до будинку АДРЕСА_2 .
		Позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме, споживає газ з метою приготування їжі.
		Позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
		Постановою НКРЕКП від 31 березня 2016 року № 547 затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування. У підпункті 3.3.426 додатку до цієї постанови визначено витрати на встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу в будинку АДРЕСА_2 - 28 500,00 грн.
		В акті від 29 серпня 2016 року представниками ПАТ «Криворіжгаз» та за відсутності представників споживача здійснено опломбування вузла обліку газу, встановленого за адресою: АДРЕСА_2 .
		22 лютого 2017 року ПАТ «Криворіжгаз» було направлено директору ТОВ «Житлокомцентр» для розгляду та підписання проекти договору про зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку природного газу, а також договору про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ.
		Листом від 28 березня 2017 року ТОВ «Житлокомцентр» повідомило ПАТ «Криворіжгаз» про відсутність правових підстав для підписання договрів, оскільки ТОВ «Житлокомцентр» не є балансоутримувачем та/або власником будинку АДРЕСА_2 , якими є власники квартир багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності.
		03 серпня 2017 року ПАТ «Криворіжгаз» надано відповідь на звернення          ОСОБА_1 з приводу встановлення індивідуального лічильника газу, у якій зазначено наступне. 29 серпня 2016 року в будинку АДРЕСА_2 встановлений загальнобудинковий вузол обліку газу; з дня введення його в експлуатацію 01 грудня 2016 року обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу визначаються згідно Постанови КМУ від 16 травня 2002 року  № 620. Квартира № 92 , розташована у цьому будинку обладнана газовою плитою; у квартирі зареєстровано дві особи, які користуються пільгою в розмірі 100% зниження оплати за використаний природний газ на затверджену пільгову норму, яка складає 7,1 м3. газу на одну особу на місяць. У разі споживання газу понад встановленої норми, сплачувати слід додатково за надлишки спожитого природного газу. Фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_2 за кошти товариства не передбачено. У разі незгоди сплачувати за спожитий газ за показаннями загальнобудинкового вузла обліку, позивач може встановити індивідуальний (квартирний) лічильник газу (вузол обліку) за власні кошти. 
		У довідці ПАТ «Криворіжгаз» від 27 липня 2017 року зазначено, що до 01 грудня 2016 року нарахування за спожитий природний газ ОСОБА_1 здійснювались відповідачем згідно норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 23 березня 2016 року № 203 по формулі 7,1 м3 х 6,879 грн х 2 особи = 97,68 грн на 2 осіб. Після встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу, обсяги спожитого природного газу в квартирі позивача збільшились з 14.20 м3 до   19,68 м3, що потягло за собою зміну сум нарахування за послуги газопостачання, яку не покриває пільга.
		Листом начальника управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради від 25 вересня 2017 року № 6444/13 повідомлено, що багатоквартирні житлові будинки, в яких приватизовано хоч одну квартиру, перебувають у спільній сумісній власності. Управління благоустрою та житлової політики виконкому міської ради не приймало участь у прийнятті в експлуатацію загальнобудинкового приладу обліку газу, встановленого за адресою: АДРЕСА_2 та не укладало з                            ПАТ «Криворіжгаз» договори на монтаж та зняття показань з відповідного обладнання.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» не підлягає задоволенню, з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		У статті 6 Конвенціївказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції на час подання позову визначала, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 01 січня 2018 року.
		Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.
		Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». 
		До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.
		Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови КМУ від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:
		- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;
		- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;
		- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
		Згідно із пунктом 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року        № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
		З наведеного видно, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.
		Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
		Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження           № 14-11цс21).
		Оскільки відповідачем самостійно (в односторонньому порядку) було установлено загальнобудинковий вузол обліку (лічильник) природного газу у будинку АДРЕСА_2 , суди обґрунтовано визнали такі дії відповідача неправомірними.
		Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановлено систему стимулів та гарантій запровадження повного комерційного (приладового) обліку та здійснення контролю за використанням ресурсів природного газу.
		З прийняттям цього Закону внесено зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» (який втратив чинність 01 жовтня 2015 року з прийняттям Закону «Про ринок природного газу»), відповідно до яких відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. При цьому населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		Однак, як норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і норми Закону України «Про ринок природного газу» не ставлять у залежність визначення обсягу споживання населенням природного газу від наявності чи відсутності загальнобудинкового лічильника газу.
		Закон України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» змінив строк постачання природного газу, яке здійснюється за умови його комерційного обліку в частині населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, - з 1 січня 2021 року. Ці зміни набули чинності 20 січня 2018 року.
		Отже, з 01 січня 2018 року почало діяти правило про облік до моменту встановлення лічильників газу за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. Це положення не пов`язується з наявністю загальнобудинкового лічильника газу.
		Таким чином, законодавчими актами передбачено лише два механізми обчислення обсягу спожитого газу: за даними лічильників газу; за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами споживання.
		Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу ГРС якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу.
		Тому для застосування такої санкції, як визначення фактичного об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ.
		Отже, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними КМУ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження                   № 14-11цс21)).
		Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено неправомірність дій відповідача щодо установлення загальнобудинкового вузла обліку (лічильника) природного газу у будинку АДРЕСА_2 , а також відсутність у позивача індивідуального лічильника, суди обґрунтовано зобов`язали відповідача здійснити перерахунок спожитого природного газу позивачем відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, за період з 01 грудня 2016 року (коли нарахування здійснювалося позивачу за загальнобудинковим лічильником) і по день ухвалення рішення у даній справі (05 квітня 2019 року).
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		У статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
		Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
		Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон України № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивача до суду з позовом (виникнення спору), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
		Згідно зі статтею 2 Закону України № 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		За статтею 3 Закону України № 1875-IV предметом його регулювання є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону України № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону України № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 Закону України № 1875-IV).
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України № 1875-IV виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
		Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України № 1875-IV державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
		Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		За статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.
		Позивач є споживачем природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
		Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
		Позивач     ОСОБА_1 приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачуює рахунки за спожитий природний газ.
		Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
		У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
		У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		У постанові НКРЕКП від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» зазначено, що до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1 000,00 м3 природного газу.
		Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови НКРЕКП, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1 000,00 м3 природного газу у розмірі 6,96 грн, а згідно з додатком  № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 - 25,20 грн.
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша статті 2 ЦПК України).
		У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
		Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Враховуючи викладене, оскільки позивач ОСОБА_1 сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуального лічильника газу позивачу, що проживає у квартирі, де газ використовується тільки для приготування їжі.
		Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закон України № 1875-IV волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди правильно керувалися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Саме на ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», покладений обов`язок з встановлення лічильників газу у строк до 01 січня 2018 року - на час звернення позивача до суду, (до 01 січня 2021 року - на час ухвалення оскаржуваних рішень, до 01 січня 2023 року - на день розгляду справи Верховним Судом) і відповідач повинен вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
		Зазначені висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (касаційне провадження № 14-347цс18), від якої Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав відступати у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21).
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від      16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, (касаційне провадження                  № 14-446цс18)).
		Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши належним чином всі фактичні обставини у справі, ухвалили законні та обгрунтовані судові рішення.
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим в частині задоволення позовних вимог, оскільки позивач забезпечений згідно вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме встановленим загальнобудинковим приладом обліку газу, не заслуговують на увагу, оскільки відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує його права. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України № 1875-IV(який діяв на час виникнення спору)волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		Встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без відповідного погодження із співвласниками будинку (власниками квартир у багатоквартирному будинку) та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами. 
		Посилання в касаційній скарзі на помилковість висновків суду щодо безпідставності встановлення індивідуального лічильника, не заслуговують на увагу, як не обґрунтовані, оскільки задоволення вимог позивача буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату ним саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд першої інстанції правильно керувався частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладення такого обов`язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету.
		Аналогічнівисновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від     07 листопада 2018 року справа № 214/2435/17 (касаційне провадження              № 14-347цс18).
		Доводи апеляційної скарги про те, що право позивача, як споживача, на забезпечення та встановлення лічильника природного газу за рахунок суб`єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу не порушено, безпідставні та спростовуються вищевказаними встановленими судами  обставинами та нормами права, які правильно застосовані.
		Зазначені висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (касаційне провадження № 14-347цс18), від якої Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав відступати у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21), а також у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2021 року в справі № 214/5240/17 (касаційне провадження № 61-15796св19).
		Аргументи касаційної скарги щодо неможливості захисту прав позивача на майбутнє в частині наявності обов`язку встановлення індивідуального лічильника не заслуговують на увагу, оскільки на день звернення до суду із цим позовом у листопаді 2017 році такий обов`язок був визначений для відповідача до 01 січня 2018 року. Натомість Законом України № 2260-VIII від 21 грудня 2017 року «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу», який набрав чинності 20 січня 2018 року цей строк було продовжено до 01 січня 2021 року.
		У період з 01 січня 2018 року до 20 січня 2018 року, ні в подальшому (на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) відповідачем не було виконано обов`язку по встановленню такого лічильника позивачу, що свідчить про порушення цього права позивача і правомірність заявленої до суду вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити такі дії згідно Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі    № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21) зазначила, що особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. Позивач має правомірні очікування стосовно законності й дійсності юридичних актів, які приймають органи публічної влади. Триваюча ситуація невизначеності сама по собі становить непропорційний тягар для особи (див mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) § 77).
		Аргументи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли підтвердження.
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи та застосовані норми матеріального і процесуального права, що підлягали застосуванню.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 403, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від          20 листопада 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     І. М. Фаловська
		 
		Судді:                                                                                                 В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                            С. О. Карпенко
		                                                                                                            
		                                                                                                            С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                                            В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...