Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/8288/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2021. Зареєстровано: 23.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2021.
Дата набрання законної сили: 31.03.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		22 грудня 2021 року Справа № 280/8288/21  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу 
		за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 
		до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168 код ЄДРПОУ 26316700)
		про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі  позивач) звернувся із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі  відповідач), в якій позивач просить суд:
		визнати протиправним і скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 02 серпня 2021 року № 78-ос щодо зупинення з 02 серпня 2021 року виплати доплати до посадового окладу за вислугу років та за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) судці Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 ;
		зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області проводити нарахування та виплату суддівської винагороди з 02 серпня 2021 року судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, у відповідності до наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2020 року №6-К та з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) у розмірі 15% посадового окладу у відповідності до наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року №15-К.
		В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області та переведений на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Відповідними наказами голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя позивачу встановлена доплата до посадового окладу за вислугу років в розмірі 30 % та доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) у розмірі 15% посадового окладу. Однак, наказом начальника ТУ ДСА України в Запорізькій області від 2 серпня 2021 року № 78-ос, позивачу була зупинена виплата доплат до посадового окладу за вислугу років та за науковий ступінь з 2 серпня 2021 року. Позивач вважає дії відповідача протиправними щодо видачі оспорюваного наказу і нарахування та виплати суддівської винагороди без врахування оплати за вислугу років, оскільки позивач, як суддя, який не здійснює правосудця через обставини, що не залежать від позивача особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухваленняРішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 за №11-р/2018у справі №1-7/2018(4062/15). З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.
		Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 04.10.2021 вх. №56955 посилається на те, що за висновками Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 встановлено виплату доплат суддям та зроблено висновок про те, що «зайво нараховано та виплачено доплат до посадового окладу суддів на суму 1220987,16 грн. та сплачено єдиного внеску на суму 160465,11 гривень». У 2019 році судді до проходження кваліфікаційного оцінювання отримують суддівську винагороду, яка складається з посадового окладу і доплат. Починаючи з 01.01.2020 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), згідно з ч.10ст.135 Закону України від 02.06.2016 за №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», зі змінами та доповненнями, не має права на отримання доплат до посадового окладу. У Вимозі про усунення виявлених порушень (лист Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 за №040808-15/2661-2021) від територіального управління вимагається забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державшого бюджету за кодом доходів 24060300 «Інші надходження» зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів. Вимога Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про усунення виявлених порушень від 09.07.2021 за №040808-15/2661-2021 є обов`язковою до виконання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, як підконтрольної установи в розумінніЗакону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». Виплата позивачу доплати до посадового окладу судді з огляду на висновки органу державного фінансового контролю буде свідчити про порушення відповідачем вимог ч.2ст.19 Конституції України. Також, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача проводити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві то вона звернена на майбутнє, а тому права позивача в даній частині позовних вимог не є порушеними та не потребують захисту в судовому порядку. Оскільки позивач не висунув вимог про стягнення суми суддівської винагороди, підстави, передбачені процесуальним законом для допуску судового рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, відсутні. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити. 
		Ухвалою суду від 14.09.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 11.10.2021.
		Протокольною ухвалою суду від 11.10.2021 відкладено підготовче засідання до 08.11.2021.
		Протокольною ухвалою суду від 08.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.12.2021.
		13.12.2021 від сторін у справі надійшло клопотання вх. № 73689 про розгляд справи в порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України Уучасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
		Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне. 
		Указом Президента України «Про призначення суддів» № 352/2013 від 27 черпня 2013 року ОСОБА_1 призначено па посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області строком на п`ять років.
		Указом Президента України № 534/2014 від 17 червня 2014 року ОСОБА_1 , переведено в межах п`ятирічного строку на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
		Наказом голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя №5-К від 14 липня 2014 року ОСОБА_1 зараховано до штату Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
		Наказом начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області №85-ос від 15 липня 2014 року ОСОБА_1 з 14 липня 2014 року встановлено: - посадовий оклад, згідно штатного розпису; - щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу за стаж роботи до 5 років.
		Наказом голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя «Про зміну розміру доплати за вислугу років судді ОСОБА_2 » №9-К від 20 липня 2016 року, встановлено ОСОБА_1 з 23 липня 2016 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% від посадового окладу, як такому стаж роботи якого станом на 23.07.2016 становить 03 роки 00 місяців 00 днів.
		Наказом голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя «Про встановлення доплати за науковий ступінь судді ОСОБА_1 » №11-К від 23 вересня 2016 року, встановлено ОСОБА_1 з 23 вересня 2016 року щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) у розмірі 15% посадового окладу.
		Наказом заступника голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя «Про припинення виплат щомісячних доплат судді ОСОБА_1 » №7-К від 26 червня 2018 року, з 27 червня 2018 року припинено нарахування і виплата відповідних доплат, які складають суддівську винагороду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , як такому, повноваження якого на посаді судді припинені у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді та зазначено, що Наказ втрачає чинність з моменту обрання ОСОБА_1 на посаду судді безстроково.
		Наказом голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя «Про встановлення доплати за вислугу років, науковий ступінь суддям Шевченківського районного суду м. Запоріжжя» №15-К від 11 грудня 2018 року, встановлено з 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років розмірі 20% посадового окладу судді, як такому, що має стаж роботи станом на 04.12.2018 більше п`яти років (08 років 04 місяці 11 днів) та не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин та щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) у розмірі 15% посадового окладу.
		Наказом голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя «Про зміну розміру доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » №6-К від 01 липня 2020 року, встановлено ОСОБА_1 з 23 липня 2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, як такому стаж роботи судді якого станом на 23.07.2020 становить 10 років 00 місяців 00 днів.
		26.07.2021 у відповідь на лист ТУ ДСА України в Запорізькій області №08-04/3095 від 21.07.2021, Шевченківським районним судом м. Запоріжжя було надано відповідь від 26.07.2021 №01 -36/121/2021, відповідно до якої повідомлено, що з урахуванням позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні №11-р/2018 від 04.12.2018, підстави для видачі наказу про зупинення дії наказу від 01.07.2020 №6-К «Про встановлення доплати до посадового окладу за вислугу років», наказу від 11.12.2018 №15-К (в частині встановлення доплати за науковий ступінь), зупинення з 21.07.2021 виплати доплати до посадового окладу за вислугу років та доплати до посадового окладу за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії), а також перерахунок суддівської винагороди за період з 01.01.2020 по 21.07.2021 з утриманням зайво виплаченої доплати за вислугу років судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 відсутні. Скасування виплати доплат до посадового окладу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , який не має повноважень для здійснення правосуддя з незалежних від нього причин, призведе до порушення Конституційного принципу незалежності суддів.
		Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 02 серпня 2021 року № 78-ос, ОСОБА_1 була зупинена виплата доплати до посадового окладу за вислугу років та доплати за науковий ступінь.
		Не погоджуючись із наказом від 02.08.2021 № 78-ос та з вимогою вчинити певні дії позивач звернувся із вказаним позовом до суду. 
		Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
		Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі- Закон №1402-VIII)
		За правилами частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		За правилами частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
		Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, для цілей застосування окремих положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:
		- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
		- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
		- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
		Конституційний Суд України вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.
		Законом №2453 у редакції Закону №192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.
		Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).
		Як зазначалось вище, Закон №2453 у редакції Закону №192 втратив чинність на підставі Закону №1402 (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402).
		Проте Закон №1402 містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов`язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону №192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402.
		Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
		Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
		Проте якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
		Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
		Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
		Конституційний Суд України дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.
		Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
		Таким чином, суд зазначає, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним судом України від 04.12.2018.
		З наявних у матеріалах справи доказів убачається, що суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 отримував доплату за вислугу років та доплату за науковий ступінь у період, коли він не здійснював правосуддя саме з незалежних від нього причин та обставин, а тому нарахування і виплата судді протягом спірного періодудоплати за вислугу років та доплати за науковий ступінь здійснена правомірно.
		Суд погоджується з доводами відповідача про те, що положення частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, відповідно до якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, не визнавалися неконституційними, проте така норма у даному випадку не може підлягати застосуванню, з огляду на таке.
		Редакції обмежувальних норм:
		частина десята статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192: Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу;
		частина десята статті 135 Закону №1402-VIII: Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
		Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України Про судоустрій і статус суддів та положень пункту 5 розділу III ;Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці), зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).
		Враховуючи викладене, обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя, допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 (Справа №1-7/2018(4062/15)).
		Відповідачем не надано до суду доказів притягнення позивача до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності та як наслідок відсторонення позивача від посади чи від здійснення правосуддя.
		Відтак, на думку суду, відповідач протиправно зупинив з 02.08.2021 виплату доплати до посадового окладу за вислугу років та доплати за науковий ступінь судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 .
		Суд звертає увагу на те, що наявність листа Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 за №040808-15/2661-2021 не може бути причиною для вчинення та прийняття ТУ ДСА в Запорізькій області протиправних дій та рішень.
		З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що Наказ від 02.08.2021 за №78-ос "Про зупинення виплати доплат до посадового окладу судді Наумову О.О." прийнятий ТУ ДСА в Запорізькій області не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є не правомірним та підлягає скасуванню.
		Відповідно до ч. 2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		В прохальній частині позовної заяви вимоги зобов`язального характеру сформульовані позивачем на майбутнє " проводити нарахування та виплату ". 
		Однак, виходячи з положень статті 5 КАС України захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.
		Тому, в такому вигляді позовні вимоги задоволенні бути не можуть.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Заява N 40450/04) зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (пункти 51 і 52).
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Заява N 22414/93) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
		Відтак, суд вважає належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплатити суддівську винагороду з 02 серпня 2021 року судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, у відповідності до наказу голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2020 року №6-К та з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) у розмірі 15% посадового окладу у відповідності до наказу голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року №15-К..
		При цьому суд не виходить за межі позовних вимог, оскільки позивач просив проводити нарахування та виплату саме з 02.08.2021. 
		Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
		Оскільки позивач не висував вимог про стягнення суми суддівської винагороди, то підстави, передбачені процесуальним законом для допуску судового рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, відсутні.
		Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
		Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
		Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
		Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168 код ЄДРПОУ 26316700) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
		Визнати протиправним і скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 2 серпня 2021 року № 78-ос «Про зупинення виплати доплат до посадового окладу судді ОСОБА_1 ».
		Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплатити суддівську винагороду з 02 серпня 2021 року судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, у відповідності до наказу голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2020 року №6-К та з урахуванням доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук (доктора філософії) у розмірі 15% посадового окладу у відповідності до наказу голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року №15-К.
		В іншій частині в позові відмовити. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.12.2021.
		 
		 
		Суддя Л.Я. Максименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...