Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/7270/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2021. Зареєстровано: 24.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2021.
Дата набрання законної сили: 22.12.2021
Номер судового провадження: К/9901/36182/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 грудня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 815/7270/14
		касаційне провадження № К/9901/36182/18 
		Верховний Суд у складі  Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Бившевої Л.І.,
		суддів: Хохуляка В.В.,  Ханової  Р.Ф., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Іллічівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області (далі - Інспекція) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 (суддя Бжассо Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді - Коваль М.П., Кравець О.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднання Одесаагрогаз» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області (правонаступником якої є Іллічівська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в Одеській області)  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, 
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		У грудні 2014 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.12.2014 № 0004162201.
		 
		На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ «Айма Плюс» щодо придбання будівельно-монтажних робіт згідно договорів підряду № 07/01-14 від 01.07.2014, № 07/02-14 від 02.07.2014, № 07/04-14 від 04.07.2014, № 07/14-14 від 14.07.2014, № 07/23-14 від 23.07.2014, № 07/28-14 від 28.07.2014, № 08/04-14 від 04.08.2014, № 08/06-14 від 06.08.2014, № 08/22-14 від 22.08.2014 підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, а доводи Інспекції щодо відсутності у ТОВ «Айма Плюс» трудових та матеріальних ресурсів, які економічно необхідні для виконання такого виду діяльності, є безпідставними та не підтверджені жодним доказом і ґрунтуються на припущеннях. 
		 
		Одеський окружний адміністративний суд постановою від 04.02.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016, позов задовольнив: визнав протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.12.2014 № 0004162201.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ «Айма Плюс» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що Інспекцією не було надано суду матеріали перевірок ТОВ «Айма Плюс», які б підтверджували викладені контролюючим органом у акті перевірки обставини щодо діяльності контрагента позивача, відомостей що відсутності залучення ТОВ «Айма Плюс» найманих працівників на підставі цивільно-правових угод, угод про сумісну діяльність щодо Інспекцією також надано не було, тоді як обставини щодо відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів, необхідних для виконання договірного обсягу робіт ґрунтуються лише на інформації з автоматизованих баз даних податкового органу, які недоступні для оцінки суду в якості доказів через статус «для службового користування». Також, суди виходили з того, що товарно-транспортні накладні є обов`язковими документами для обліку паливно-мастильних матеріалів при перевезенні вантажів, в адмініструванні податку на додану вартість товарно-транспортні накладні ключового значення не мають, оскільки підставою для формування податкового кредиту є виключно податкова накладна.
		 
		Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.10.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 
		 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: для виконання зазначених робіт необхідна відповідна кількість трудових ресурсів, тоді як згідно таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску» додатку 4 «Звіт про суми нарахованої заробітної плати», поданої ТОВ «Айма Плюс» за липень, серпень 2014 року, чисельність працівників у зазначеного підприємства  складала 1 людина; Товариство не надало до перевірки товарно-транспортні накладні, або ж інші первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт транспортування товарно-матеріальних цінностей.
		 
		У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попе6редніх інстанцій залишити без змін.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.11.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 09.11.2021.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини із платником податків ТОВ «Айма Плюс» за період з 01.08.2014 по 31.08.2014, результати якої оформлені актом від 08.12.2014 № 2263/15-21-22-01/13891526, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за серпень 2014 року на загальну суму 579453,00.
		 
		Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаних у ТОВ «Айма Плюс» підрядних будівельно-монтажних робіт із використанням самостійно придбаних матеріалів згідно укладених договорів підряду № 07/01-14 від 01.07.2014, № 07/02-14 від 02.07.2014, № 07/04-14 від 04.07.2014, № 07/14-14 від 14.07.2014, № 07/23-14 від 23.07.2014, № 07/28-14 від 28.07.2014, № 08/04-14 від 04.08.2014, № 08/06-14 від 06.08.2014, № 08/22-14 від 22.08.2014, оскільки: ТОВ «Айма Плюс» зареєстроване у ДПІ Святошинського району м. Києва та станом на 08.12.2014 не подало до податкового органу за місцем реєстрації звіт за формою № 1-ДФ, а згідно таблиці 1 «Нарахування єдиного внеску» додатку 4 «Звіт про суми нарахованої заробітної плати», поданої ТОВ «Айма Плюс» за липень, серпень 2014 року, чисельність працівників у зазначеного підприємства  складала 1 людина; враховуючи зазначені вище дані з комп`ютерних АІС та АРМ-ів, АІС «Податковий блок» та «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні Міністерства доходів і зборів України» та розрахунків по виконанню послуг, стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження об`єктів робіт, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такої діяльності, неможливо підтвердити взаємовідносини Товариства з ТОВ «Айма Плюс» у серпні 2014 року на суму 579453,00 грн. Також, у акті перевірки було вказано, що Товариство не надало до перевірки завірених копій документів. Підтверджуючих транспортування будівельних матеріалів, тому за рахунок кого проводилось транспортування будівельних матеріалів та вантажні роботи у ході перевірки встановити неможливо, у зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних  та інших документів, які б свідчили про перевезення товару.
		 
		На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 15.12.2014 № 0004162201, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 579453,00 грн. - за основним платежем, 289727,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
		 
		Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України. 
		 
		Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		 
		Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
		 
		За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 
		 
		Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
		 
		Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		 
		Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		 
		Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
		 
		За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.  Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 
		 
		Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
		 
		Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		 
		Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
		 
		Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
		 
		Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
		 
		За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
		 
		Положеннями підпунктів «а», «б» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:  придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
		 
		Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		 
		За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		 
		Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими. 
		 
		За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.
		 
		Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
		 
		Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
		 
		При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товарів (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
		 
		Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України  (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
		 
		За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
		 
		Згідно з частиною другою  статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України  (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		 
		У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. 
		 
		Наведене випливає зі змісту частини першої  статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України  (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статті 72 цього Кодексу.
		 
		Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.
		 
		Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.
		 
		Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
		 
		Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
		 
		Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
		 
		Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
		 
		Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
		 
		Згідно зі  статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України  (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що: реальність здійснення господарських операцій між Товариством (замовником) та ТОВ «Айма Плюс (підрядником) щодо придбання підрядних будівель-монтажних робіт згідно договорів підряду № 07/01-14 від 01.07.2014, № 07/02-14 від 02.07.2014, № 07/04-14 від 04.07.2014, № 07/14-14 від 14.07.2014, № 07/23-14 від 23.07.2014, № 07/28-14 від 28.07.2014, № 08/04-14 від 04.08.2014, № 08/06-14 від 06.08.2014, № 08/22-14 від 22.08.2014 підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, довідками про вартість виконаних робіт та витрати за серпень 2014 року (ф. КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2014 року (ф. КБ-2в), договорами про відступлення права вимоги, укладеними між ТОВ «Айма Плюс» (первісний кредитор) та ТОВ «Дім плюс дім» та відповідними повідомленнями Товариства, банківськими виписками.
		 
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм  статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, та наявність підстав для його скасування.
		 
		Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що: у розумінні положень пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів, а включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку, оскільки висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та без прийняття на підставі його висновків відповідного податкового повідомлення-рішення (іншого рішення контролюючого органу) не породжують правових наслідків для платника податків. 
		Також, суди обґрунтовано виходили з того, що відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних та інших документів, які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит за оспорюваними господарськими операціями, оскільки умовами договорів підряду, зокрема, положеннями пунктів 1.1 статті 1, визначено, що замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання силами свого персоналу із використанням самостійно придбаних матеріалів та устаткування виконати підрядні будівельно-монтажні роботи на об`єктах, визначений підрядником,  що свідчить про те, що обов`язок придбання та, відповідно, транспортування  вантажів був покладений саме на підрядника, а не на Товариство.
		 
		Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 - без змін. 
		 
		Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Іллічівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк   Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...