Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 16/124 (5/102) : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Орендні правовідносини; Інший спір про орендні правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.07.2010. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			22 червня 2010 р. № 16/124 (5/102) 
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
			 
			головуючого Овечкіна В.Е., 
			суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., 
			за участю представників: 
			позивача - не з'явився,  
			відповідача 
			третіх осіб - не з'явився, 
			- не з'явилися, 
			розглянувши у відкритому
			судовому засіданні 
			касаційні скарги  
				 ТОВ "О.О.Б.", ТОВ "Оксамит", приватних підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 
			
			на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 
			у справі№16/124 (5/102)  
			за позовом Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради 
			до
			(треті особиТОВ "О.О.Б."
			- ТОВ "Оксамит", приватні підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8) 
			про розірвання договору оренди та звільнення займаних приміщень 
			ВСТАНОВИВ:
			Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2009 (суддя Коротченко Л.С.) позов задоволено повністю у зв'язку з доведеністю передбачених законом підстав для розірвання договору оренди №1 від 28.04.2000 року.
			Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 (судді: Павловський П.П., Чус О.В., Швець В.В.) рішення скасовано з мотивів незалучення до участі у справі шістьох приватних підприємців-суборендарів частини приміщень цілісного майнового комплексу, прав та обов'язків яких стосується даний спір. Прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю. 
			ТОВ "О.О.Б.", ТОВ "Оксамит" та приватні підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у поданих касаційних скаргах просять постанову скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.ст.526,530,607,651,767,783 ЦК України, ст.ст.18,24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Зокрема, скаржники вважають, що судом помилково визнано претензію Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради (далі Управління) №6/784 від 28.08.2008 в якості вимоги орендодавця про виконання зобов'язань, передбачених п.п.5.1,5.5,5.6,5.7 договору оренди та невизначених строком виконання (ч.2 ст.530 ЦК України), оскільки остання містить вимогу про надання у 20-денний термін доказів виконання цих пунктів договору. Окрім того, на думку відповідача та третіх осіб, апеляційний суд також порушив норми процесуального права, залучивши ухвалою від 17.03.2010 до участі у справі в якості третіх осіб лише шістьох із 32 суборендарів частини приміщень цілісного майнового комплексу, прав та обов'язків яких стосується оскаржувана постанова, що є в будь-якому випадку підставою для її скасування.
			Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню, а оскаржувана постанова залишенню без змін з наступних підстав.
			Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову суто з мотивів незалучення до участі у справі шістьох приватних підприємців-суборендарів частини приміщень цілісного майнового комплексу, прав та обов'язків яких стосується даний спір, та приймаючи рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що: 
			На підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради №202 від 23 березня 2000 року „Про надання в оренду цілісного майнового комплексу - комунального підприємства „Олександрійська оптова база” 28.04.2000 року між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради (орендодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю “О.О.Б” (орендар) був укладений договір оренди №1 цілісного майнового комплексу комунального підприємства “Олександрійська оптова база”. Предметом даного договору став цілісний майновий комплекс комунального підприємства “Олександрійська оптова база”, який був переданий орендодавцем орендарю в строкове платне володіння та користування (п.1.1 договору). Склад і вартість цілісного майнового комплексу визначено відповідно до Акта оцінки та передавального балансу вказаного підприємства станом на 01.04.2000р. і становить 149,2 тис. грн. (за залишковою вартістю). Факт передачі майна підтверджується актом прийому-передачі цілісного майнового комплексу комунального підприємства “Олександрійська оптова база”, який був підписаний 28.04.2000 року і є додатком до договору оренди. 
			В силу ч.3 ст.291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
			Ця норма узгоджується з приписом ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. 
			Оскільки орендоване майно є комунальним, то згідно з ч.3 ст.26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, вказаною нормою не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення яких тягне за собою розірвання договору оренди комунального майна.
			За умовами договору орендар прийняв на себе відповідні зобовязання, у тому числі: своєчасно і в повному обсязі вносити до місцевого бюджету орендну плату (п.5.2), застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством (п.5.5), організувати та налагодити вирощування та реалізацію грибів (п.5.6), збільшити робочі місця до 25 (п.5.7).
			Відповідно до розділу 2 Статуту ТОВ "О.О.Б." відповідач може проводити такі види діяльності як переробка і реалізація с/г продукції, виробництво продуктів громадського харчування (до яких вирощувані орендарем у 2000-2004рр. їстівні гриби вешенка та шампіньйони безумовно відносяться). 
			Однак, всупереч вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна” відповідач не виконав зобов'язань щодо використання орендованого майна за цільовим призначенням та щодо страхування орендованого майна. Невиконання такої істотної умови як страхування орендованого комунального майна є самостійною та достатньою підставою для розірвання спірного договору.
			Крім того, відповідач не заперечив факт невиконання ним зобов'язань, передбачених п.п.5.1,5.6,5.7 договору оренди, обґрунтовуючи неможливістю їх виконання через обставину невідповідності орендованих приміщень Державних санітарних правил для підприємств промислового виробництва міцелію та їстівних грибів.
			Апеляційна інстанція не прийняла до уваги вказані посилання відповідача з підстав недоведеності непридатності для використання за цільовим призначенням (для вирощування грибів) орендованого цілісного майнового комплексу комунального підприємства „Олександрійська оптова база” загальною площею 3215 кв.м. Окрім того, відповідач не надав доказів вжиття ним заходів для приведення орендованих приміщень у відповідність до вимог Державних санітарних правил та неможливості вжиття таких заходів, а також доказів вжиття заходів, спрямованих на усунення причин загибелі грибів та на збереження існуючих робочих місць.
			Апеляційний суд також зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення, що стосується прав та обов'язків шістьох приватних підприємців-суборендарів частини приміщень цілісного майнового комплексу, не залучивши їх до участі у справі, що є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення.
			Колегія погоджується з висновками апеляційного суду в частині задоволення позову з огляду на таке.
			Підстави, за наявності яких наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, вичерпно встановлені ст.783 ЦК України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач: користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування інший особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення 
				капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був 
					покладений на наймача.
				
				Відповідно до ч.ч.1,2 ст.773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
			
			Окрім того, відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
			Постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2009, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи достовірно зясувати обставини непридатності для вирощування грибів всіх орендованих товариством підвальних приміщень, а також надати належну правову оцінку претензії Управління від 28.08.2008 №6/784 (а.с.20) на предмет наявності в неї ознак вимоги про виконання обов'язку в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України та обставинам її невиконання у згаданий 20-денний термін.
			На виконання вимог ст.11112 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору оренди №1 від 28.04.2000 року, Статуту ТОВ "О.О.Б." та інших наявних у справі доказів їх сукупності встановлено, а скаржниками не спростовано наявність передбачених п.1 ст.783 ЦК України та ч.3 ст.26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” підстав для розірвання даного договору оренди та звільнення орендарем займаних приміщень з мотивів невиконання зобов'язань, передбачених п.п.5.1,5.5,5.6,5.7 договору оренди.
			При цьому, скаржниками навіть не заперечується факт невикористання товариством орендованого майна за цільовим призначенням (для вирощування грибів).
			Колегія не приймає до уваги посилання скаржників на положення ст.607 ЦК України в обґрунтування припинення зобов'язання орендаря по вирощуванню грибів з посиланням на загибель у травні 2004 року 2000 блоків грибів вешенка, які було закладено 1 та 21 квітня 2004р. та невідповідність орендованих підвальних приміщень вимогам державних санітарних правил, оскільки, по-перше, в матеріалах справи відсутній акт обстеження приміщень чи експертний висновок Олександрійської міської санітарно-епідеміологічної станції, яким би достовірно встановлювався факт непридатності для вирощування грибів всіх орендованих товариством підвальних приміщень, загальна площа яких згідно акту передачі в оренду ЦМК КП "Олександрійська оптова база" становить 880 кв.м. (а.с.17-18), чи лише певної частини цих приміщень, в яких знаходилися загиблі блоки грибів. 
			По-друге, як встановили суди попередніх інстанцій, в період з серпня 2000 року по квітень 2004 року орендарем все ж таки здійснювалося вирощування та реалізація грибів, а тому в разі виявленої невідповідності всіх орендованих товариством підвальних приміщень чи їх частини вимогам Державних санітарних правил для підприємств промислового виробництва міцелію та їстівних грибів, відповідач мав би вжити заходів для приведення приміщень у придатний санітарний стан та усунення на майбутнє причин загибелі грибів, визначених Олександрійською міською санітарно-епідеміологічною станцією.
			Водночас, відповідно до ч.3 ст.26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
			Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
			Враховуючи посилання позивача на надіслану відповідачу претензію від 28.08.2008 №6/784 (а.с.20), в якій чітко зазначені пункти договору (в тому числі п.5.5 договору щодо обов'язку орендаря застрахувати орендоване майно), які не виконуються та які необхідно виконати у 20-денний термін, суди надали належну правову оцінку даній претензії та встановили, що вказана претензія, яка не була виконана у згаданий 20-денний термін, за своєю суттю та змістом є вимогою про виконання обов'язку в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України. Судом також встановлено факт невиконання вимоги орендодавця у згаданий 20-денний термін, оскільки орендар застрахував майно лише після винесення ухвали господарського суду Кіровоградської області від 05.11.2008 про порушення провадження у справі, уклавши договір добровільного страхування від 10.11.2008 (а.с.51-54).
			Окрім того, колегія враховує, що Верховний Суд України при здійсненні перегляду справ у спорах про розірвання договорів оренди комунального майна (постанова від 17.09.2002 №12/153), зокрема, зазначив, що лише після звернення позивача з даним позовом до суду року відповідач застрахував майно, тому суди першої і апеляційної інстанцій правильно прийшли до висновку, що орендар відповідно до ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” не виконав свої зобов'язання по страхуванню взятого ним в оренду комунального майна. 
			Тобто факт невиконання такої істотної умови договору оренди комунального майна, як страхування орендарем взятого ним в оренду майна, є достатньою підставою для його розірвання в судовому порядку.
			Слід також зазначити, що скаржниками не спростовано висновок суду про те, що обов'язок застрахувати орендоване майно виконано орендарем неналежним чином, оскільки за договором страхування вартість орендованого майна склала 97026 грн., тоді як відповідно до договору оренди вона складає 149,2 тис. грн. Метою передачі в оренду даного цілісного майнового комплексу було збереження комунального підприємства, створення і освоєння нових робочих місць та вирощування грибів. Дані умови були запропоновані відповідачем у бізнес-плані і були вирішальними при прийнятті рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради про надання в оренду цілісного майнового комплексу комунального підприємства “Олександрійська оптова база”. 
			Наявні ж заперечення скаржників щодо вказаної претензії як вимоги кредитора в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України зводяться до посилань на необхідність переоцінки її змісту, однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
			Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (постанова ВСУ від 03.11.2009 у справі №34/36-09-910).
			Помилковими також визнаються твердження відповідача та третіх осіб про те, що Статутом ТОВ "О.О.Б." не передбачено такого предмету діяльності товариства як промислове вирощування грибів, оскільки згідно п.2.1 Статуту відповідач може проводити такі види діяльності як переробка і реалізація с/г продукції, виробництво продуктів громадського харчування (до яких вирощувані орендарем у 2000-2004рр. їстівні гриби вешенка та шампіньйони безумовно відносяться), надання послуг населенню тощо.
			Отже, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права при вирішенні даного спору.
			Однак, колегія вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо необхідності залучення до участі у справі шістьох приватних підприємців-суборендарів частини приміщень цілісного майнового комплексу, прав та обов'язків яких стосується рішення суду першої інстанції, та аналогічні доводи скаржників щодо необхідності залучення до участі у справі всіх інших суборендарів, з огляду на наступне.
			Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обовязків цієї особи, тобто має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обовязки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обовязки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обовязки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обовязки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обовязків. Будь-який інший правовий звязок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
			Касаційна інстанція враховує те, що наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах, повязаних із застосуванням ст.107 Господарського процесуального кодексу України (постанови ВСУ від 30.11.2004 у справі №1/50-03-1133, від 03.06.2008 у справі №20/139, від 24.06.2008 у справі №2/164-35/246).
			Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
			Згідно з ч.4 ст.188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
			Відповідно до ч.3 ст.26 та ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
			Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень ч.2 ст.651 ЦК України, ч.4 ст.188 ГК України, ч.3 ст.26 та ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" учасниками правовідносин розірвання договору оренди є лише сторони цього договору. 
			З матеріалів справи вбачається, що треті особи та інші суборендарі не є зобов'язаною стороною за договором оренди, підставою його розірвання стало невиконання саме відповідачем (орендарем) своїх зобов'язань, в зв'язку з чим розірвання вказаного договору в судовому порядку жодним чином не зачіпає прав та обов'язків суборендарів, які не були учасниками спірних правовідносин.
			Більш того, згідно з ч.ч.1,2 ст.22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача цілісних майнових комплексів у суборенду забороняється. Орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. 
			За умовами договору оренди №1 від 28.04.2000 року в користування відповідачу був переданий саме цілісний майновий комплекс комунального підприємства “Олександрійська оптова база”, передача якого в суборенду в цілому чи його окремих частин забороняється в силу імперативних приписів ч.1 ст.22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". 
			Відтак, договори суборенди, укладені відповідачем з третіми особами та іншими господарюючими суб'єктами, є такими, що не породжують юридичних наслідків до спірних орендних правовідносин.
			Разом з тим, враховуючи те, що помилкове застосування апеляційним судом норм процесуального права в частині залучення в якості третіх осіб суборендарів, прав та обов'язків даний спір не стосується, не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, касаційна інстанція не вбачає достатніх підстав для її скасування. 
			Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6,8,125,129,150 Конституції України, постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 №8-рп/2010 та ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, 
			ПОСТАНОВИВ:
			Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 у справі №16/124 (5/102) залишити без змін, а касаційні скарги ТОВ "О.О.Б.", ТОВ "Оксамит" і приватних підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без задоволення.
			Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
			 Головуючий, суддя В.Овечкін
			 
				 
					 
						 
							 
								 
									 
										 
											 Судді: Є.Чернов
											 
												 
													 
														 
															 
																 
																	 
																		 
																			  В.Цвігун

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...