Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/23538/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2021. Зареєстровано: 31.12.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2022.

Номер судового провадження: 2/761/2782/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/23538/20
		Провадження № 2/761/2782/2021
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       14 грудня 2021 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
		                головуючого судді: Савицького О.А.,
		                при секретарі: Горюк В.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «ТВК» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		03.08.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДП «ТВК» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. 
		Свої вимоги з врахуванням їх уточнення позивачка обґрунтовує тим, що з 23.03.2020 р. вона працювала у відповідача на посаді радника директора. Наказом № 21/1-а від 23.03.2020 р. позивачці до особового розпорядження змінено істотні умови праці, а саме переведено її на дистанційну роботу з можливістю віддаленого доступу до робочого комп`ютера та з дотриманням встановленого на підприємстві режиму праці. Також вказаним наказом визначено робоче місце позивачки за її місцем проживання. Разом з тим позивачка зазначає, що 03.07.2020 р. на її адресу від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов лист з доданим до нього наказом № 40-а від 16.06.2020 р. про зміну істотних умов праці, яким з 17.06.2020 р. скасовано наказ № 21/1-а від 23.03.2020 р. та зобов`язано позивачку з`явитись на робоче місце 18.06.2020 р. Так, позивачка зауважує, що була позбавлена можливості виконати наказ № 40-а від 16.06.2020 р. та з`явитись на робоче місце у визначену в ньому дату, оскільки дізналась про нього тільки 03.07.2020 р. Таким чином, у зв`язку з відсутністю позивачки на роботі без поважних причин, наказом № 45-к від 02.07.2020 р. її звільнено із займаної посади згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Враховуючи вищевикладене, позивачка своє звільнення вважає незаконним та безпідставним, оскільки відповідачем було порушено законодавство про працю, а тому звернулась до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
		Ухвалою від 07.12.2020 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання, а також задоволено клопотання позивачки про витребування доказів.
		Ухвалою від 04.06.2021 р. задоволено клопотання позивачки, прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, а також встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
		Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.
		Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що з 23.03.2020 р. позивачка була прийнята на посаду радника директора ДП «ТВК», відповідно до наказу № 24-к від 23.03.2020 р. про прийняття на роботу. 
		Згідно з наказом № 21/1-а від 23.03.2020 р., раднику директора ОСОБА_1 та контролеру ОСОБА_2 до особового розпорядження змінено істотні умови праці, а саме переведено на дистанційну роботу з можливістю віддаленого доступу до робочого комп`ютеру та з дотриманням встановленого на підприємстві режиму праці. Також вказаним наказом визначено робоче місце працівників за їх місцем проживання, зокрема ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Наказом № 40-а від 16.06.2020 р. про зміну істотних умов праці, з 17.06.2020 р. скасовано наказ № 21/1-а від 23.03.2020 р. та зобов`язано повідомити особисто та електронною поштою у тому числі радника директора ОСОБА_1 , а також зобов`язати її з`явитись на робоче місце 18.06.2020 р. 
		Згідно з доповідною запискою адміністративного помічника ОСОБА_3 , останнім повідомлено В.о. директора ДП «ТВК» Косенка В.М. про виконання наказу № 40-а від 16.06.2020 р., зокрема ознайомлення ОСОБА_1 за номером мобільного телефону та електронною поштою із положеннями наказу. 
		Наказом № 41-а від 18.06.2020 р. створено тимчасову комісію із фіксації прогулу у зв`язку з невиходом на роботу радника директора ОСОБА_1 .
		       Так, на виконання вказаного наказу, комісією зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 18.06.2020 р., 19.06.2020 р., 22.06.2020 р., 23.06.2020 р., 24.06.2020 р., 30.06.2020 р., що підтверджується відповідними актами №№ 1/Б, 2/Б, 3/Б, 4/Б, 5/Б, 6/Б. 
		Також комісією складено акт № 3/П від 02.07.2020 р. щодо відмови у наданні ОСОБА_1 пояснень з приводу її відсутності на робочому місці з 18.06.2020 р. по 30.06.2020 р. 
		Наказом № 45-к від 02.07.2020 р. ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з її відсутністю на роботі без поважних причин (прогул).
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що вона була позбавлена можливості виконати наказ № 40-а від 16.06.2020 р. та з`явитись на робоче місце у визначену в ньому дату, оскільки дізналась про нього тільки 03.07.2020 р., тобто уже навіть після її звільнення, а тому вважає, що її звільнено з порушенням вимог трудового законодавства. 
		Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з ч.3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		Отже, аналізуючи вказані норми закону та приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає, що позивачка про зміну істотних умов праці, викладених у наказі № 40-а від 16.06.2020 р., які пов`язані зі зміною її робочого місця та режиму роботи, повинна була повідомлятись протягом встановленого законом строку, а саме не пізніше ніж за два місяці, в даному випадку не пізніше 17.04.2020 р., однак відповідачем жодного доказу на підтвердження такого повідомлення позивачки не надано.
		Таким чином, суд вважає, що відповідачем не дотримано положень трудового законодавства, якими встановлено порядок повідомлення працівника, в даному випадку позивачку, про зміну істотних умов її праці.
		Зі змісту наказу № 40-а від 16.06.2020 р. вбачається, що колишні істотні умови праці встановлені щодо позивачки наказом № 21/1-а від 23.03.2020 р. не можуть бути збереженими, зокрема у зв`язку з виробничою необхідністю, з метою належного функціонування виробничих процесів та забезпечення діяльності підприємства, поетапного зняття карантину та повернення до функціонування підприємств регіону, відновлення роботи транспорту. 
		       Водночас з матеріалів справи не вбачається, що позивачка висловлювала будь-яку незгоду з продовженням роботи в нових умовах, при цьому у доповідній записці адміністративного помічника ОСОБА_3 зазначено тільки про ознайомлення 18.06.2021 р. позивачки зі змістом наказу № 40-а від 16.06.2020 р. 
		Відповідно до ч.4 ст. 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
		       Так, суд зазначає наступне, що за умови дотримання порядку повідомлення позивачки про зміну істотних умов праці та її незгоди з продовження роботи на запропонованих умовах, відповідач мав би правові підстави для її звільнення виключно за п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України. 
		       Разом з тим, позивачку було звільнено із займаної посади згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, тобто за відсутність на роботі без поважних причин, що підтверджується наказом № 45-к від 02.07.2020 р.
		Підставою для звільнення позивачки є складені комісією на виконання вказаного наказу акти №№ 1/Б, 2/Б, 3/Б, 4/Б, 5/Б, 6/Б про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 18.06.2020 р., 19.06.2020 р., 22.06.2020 р., 23.06.2020 р., 24.06.2020 р., 30.06.2020 р., а також акту № 3/П від 02.07.2020 р. про відмову ОСОБА_1 у наданні пояснень з приводу її відсутності на робочому місці з 18.06.2020 р. по 30.06.2020 р.
		       Тобто, з врахуванням встановлених обставин та аналізуючи підставу для звільнення, суд вважає, що відсутність позивачки на робочому місці зумовлена виключно неналежним повідомленням її про зміну істотних умов праці, що прямо пов`язано зі зміною її робочого місця та графіку роботи, а тому приходить до висновку про поважність причин для такої відсутності. 
		За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та враховуючи те, що звільнення позивачки відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, суд приходить до висновку, що позов у частині вимог про поновлення на роботі є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а тому вважає за необхідне визнати неправомірним наказ виконуючого обов`язки директора ДП «ТВК» Косенка В.М. від 02.07.2020 р. № 45-К про звільнення ОСОБА_1 з посади радника директора ДП «ТВК», та поновити ОСОБА_1 на цій посаді з 03.07.2020 р.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок).
		Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, а якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з п.8 цієї постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
		Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).
		Згідно з довідкою про середню заробітну плату (дохід) від 01.07.2020 р., заробітна плата позивачки за травень 2020 року становила 20000,00 грн., а за червень 2020 року - 12000,00 грн. Тобто, середньомісячна заробітна плата, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням позивачки, складає 16000,00 грн.
		Отже, на підставі ч.2 ст. 235 КЗпП України та у зв`язку з поновленням позивача на роботі з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.07.2020 р. по 14.12.2021 р. - день ухвалення рішення. Середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці, передуючі звільненню становить 820,51 грн./день (20000,00 грн. + 12000,00 грн. / 39 робочий день). 
		На час ухвалення судом рішення - 14.12.2021 р., позивачка не працює 366 робочих днів, тому за вимушений прогул підлягає стягненню 300306,66 грн. (366 дні * 820,51 грн./день).
		З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а тому вважає за необхідне стягнути з ДП «ТВК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2020 р. по 14.12.2021 р. включно в сумі 300306,66 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.
		Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
		Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. 
		Враховуючи роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, які були надані у пунктах 9, 13 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р., розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.
		Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку із незаконним звільненням позивачки, останній було завдано моральну шкоду, яка полягала у її стражданнях, пов`язаних з втратою нормальних життєвих зв`язків та вчиненням додаткових зусиль, необхідних для організації свого життя, внаслідок порушення її прав.
		При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, часу і зусиль необхідних для відновлення попереднього стану, тривалість вимушеного прогулу.
		Враховуючи усі встановлені судом у справі обставини та ступінь перенесених позивачкою страждань, суд вважає за необхідне позов у частині вимог про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн.
		Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн., а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збору в сумі 3843,86 грн. 
		Також, суд вважає за необхідне на підставі п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16000,00 грн. (20000,00 грн. + 12000,00 грн. / 2 міс.) без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.
		Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355, 430 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «ТВК» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
		Визнати неправомірним наказ виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «ТВК» Косенка Валерія Миколайовича від 02 липня 2020 року № 45-К про звільнення ОСОБА_1 з посади радника директора Державного підприємства «ТВК», та поновити ОСОБА_1 на цій посаді з 03 липня 2020 р.
		Стягнути з Державного підприємства «ТВК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2020 р. по 14 грудня 2021 р. включно в сумі 300306 (триста тисяч триста шість) грн. 66 коп. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. 
		       Стягнути з Державного підприємства «ТВК» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3000 (три тисячі) грн. 00 коп., а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
		В решті вимог позов задоволенню не підлягає.
		Стягнути з Державного підприємства «ТВК» на користь держави судовий збір в сумі 3843 (три тисячі вісімсот сорок три) грн. 86 коп. 
		Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді радника директора Державного підприємства «ТВК» та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню. 
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
		 
		       Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...