Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/9596/15 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2022.
Дата набрання законної сили: 12.01.2022
Номер судового провадження: 61-2689ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа  № 359/9596/15
		провадження № 61-2689св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство»,
		відповідачі: Київська обласна державна адміністрація, ОСОБА_1 , Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дем`янюка Романа Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		У лютому 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (далі - ДП «Бориспільське лісове господарство», ДП «Бориспільський лісгосп») звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), ОСОБА_1 , Бориспільської районної державної адміністрації (далі - Бориспільська РДА), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, витребування земельних ділянок, посилаючись на те, що розпорядженнями голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 вилучено з постійного користування ДП «Бориспільське лісове господарство» земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 9,9 га, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 . На підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2008 року ОСОБА_4 відчужив передану йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . За договорами купівлі-продажу від 05 вересня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_14 також відчужили передані їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 . Відповідно до висновків про експертну оцінку земельних ділянок, виготовлених Приватним підприємством «АВІРС», які стали підставою визначення ціни в договорах купівлі-продажу, ринкова вартість всього масиву земель площею 9,9 га, що перебуває у ОСОБА_15 , складає 4 797 240 грн. Розпорядженнями Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року № 1095, № 1096 було змінено цільове призначення вказаних земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва. На підставі зазначених розпоряджень Бориспільської РДА ОСОБА_1 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 9,9 га. Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення нею передбачених законом повноважень та порушення вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 20, 21, 57, 116, 118, 122, 149, 207 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 27, 31, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Враховуючи викладене, прокурор просив суд: 
		-    визнати недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року: № 499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 », № 502 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_3 », № 505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », № 508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 », № 510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 », № 511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_7 », № 512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », № 513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_9 », № 514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 », № 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_14 »; 
		-    визнати недійсним розпорядження голови Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року № 1095 в частині зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0242 загальною площею 4,95 га; 
		-    визнати недійсним розпорядження голови Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року № 1096 в частині зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243 загальною площею 4,95 га; 
		-    визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_15 : серії ЯД № 772060 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0244), серії ЯД № 772054 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0241), серії ЯД № 772057 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0246), серії ЯД № 772056 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0245), серії ЯД № 772058 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0247), серії ЯД № 772064 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0249), серії ЯД № 772063 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0250), серії ЯД № 772062 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0248), серії ЯД № 772055 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0242), серії ЯД № 772059 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0243); 
		-    витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Бориспільське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, розташовані за межами села Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242 загальною вартістю 4 797 240 грн. 
		 
		Київська ОДА заперечила проти позову, посилаючись на те, що розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року були прийняті відповідно до вимог ЛК України та ЗК України, в межах своїх повноважень, так як цими розпорядженнями вилучалися земельні ділянки площею 0,99 га кожна, а Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, площею понад 1 га. Також перший заступник прокурора Київської області не надав жодних доказів, які б свідчили про обмеження кількості видання обласними державними адміністраціями своїх розпоряджень в один день. Доводи про перевищення головою Київської ОДА своїх повноважень ґрунтуються на припущеннях.
		 
		Крім того, Київська ОДА подала до суду заяву, в якій просила відмовити в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, посилаючись на те, що прокуратурі Київської області було відомо про оспорювані розпорядження з часу їх прийняття, так як листом від 20 січня 2005 року № 07/-1-185 прокурор Київської області зобов`язав Київську ОДА після видання розпоряджень невідкладно надсилати їх копії на адресу прокуратури Київської області. 
		 
		Представник ОСОБА_1 - адвокат Дем`янюк Р. В. також заперечив проти позову, посилаючись на те, що позивачем не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені Кабінету Міністрів України. Повноваження щодо вилучення земельної ділянки належали як обласній державній адміністрації (якщо площа земельної ділянки до 1 га), так і Кабінету Міністрів України (якщо площа земельної ділянки понад 1 га). Доводи прокурора про те, що Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищує 1 га, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки на кожну земельну ділянку були розроблені окремі проекти землеустрою з присвоєнням окремих кадастрових номерів кожній земельній ділянці. В матеріалах проектів землеустрою міститься згода ДП «Бориспільське лісове господарство» на вилучення спірних земельних ділянок. Також проекти землеустрою отримали всі необхідні та передбачені законодавством позитивні оцінки, погодження, висновки, на підставі яких ОСОБА_1 стала добросовісним набувачем земельних ділянок. Тому позовні вимоги прокурора є безпідставними, необґрунтованими і недоведеними. Крім того, при зверненні до суду з цим позовом прокурором пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. 
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		 
		Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що посилання прокурора на вибуття земельних ділянок з постійного користування ДП «Бориспільське лісове господарство» поза його волею не відповідає дійсним обставинам справи, так як ДП «Бориспільське лісове господарство» погодило проекти землеустрою щодо вилучення і припинення права постійного користування земельними лісовими ділянками площею по 0,99 га. При цьому Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, тобто поза межами своєї компетенції. Органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування внаслідок добровільної відмови землекористувача, був Кабінет Міністрів України, а не Київська ОДА. Тому позовні вимоги про визнання недійсними розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 та розпоряджень Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року № 1095, № 1096 є обґрунтованими, однак задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском позовної давності. Листом від 20 січня 2005 року № 07/-1-185 прокурор Київської області зобов`язав Київську ОДА після прийняття розпоряджень невідкладно надсилати їх копії на адресу прокуратури Київської області. Листом Київської ОДА від 17 лютого 2009 року № 07/4-345вих повідомлено, що з січня 2005 року всі копії розпоряджень голови Київської ОДА щомісяця надаються прокуратурі Київської області, в тому числі і за 2008 рік. Оскільки 29 грудня 2007 року ДП «Бориспільське лісове господарство» надавало свої висновки про погодження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками та зміни їх цільового призначення, то воно було обізнане про вилучення земельних ділянок лісового фонду з користування для подальшої передачі їх у власність громадянам та мало можливість дізнатися про наявність розпоряджень Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 з часу їх прийняття, але не скористалося правом їх оскарження в межах загальної позовної давності, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження на розпорядження землями державної власності та здійснювали контроль за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, земельного законодавства України, було відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, тобто з квітня 2008 року. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 року № 388 «Про щорічні звіти голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій», яка була чинною на час прийняття оспорюваних розпоряджень, було затверджено перелік основних питань, що підлягають висвітленню у щорічних звітах голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, та перелік основних показників розвитку регіонів. Пунктом 2 зазначеної постанови визначено обов`язок голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій щороку до 1 березня подавати відповідні звіти Кабінету Міністрів України. Отже, про використання землі, тобто прийняті Київською ОДА розпорядження, а відтак, про порушення порядку відведення земельних ділянок Кабінет Міністрів України мав можливість дізнатися зі звіту за відповідний рік, який мав подаватися до 1 березня наступного року. Прокуратурі було і об`єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом з тим уповноважені державою органи не виконали покладених на них законом обов`язків щодо усунення цих порушень протягом позовної давності, а тому право держави як власника землі не підлягає судовому захисту. Позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, витребування земельних ділянок є похідними від вимоги про визнання недійсними оспорюваних розпоряджень. Оскільки позивачами пропущено позовну давність щодо основної вимоги, то похідні вимоги також не можуть бути задоволені, так як їх задоволення після спливу позовної давності є невиправданим та неспівмірним втручанням у право власності ОСОБА_1 на мирне володіння належним їй майном.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково. Визнано недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року: № 499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 », № 502 «Про  вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 », № 505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.              ОСОБА_4 », № 508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 », № 510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_6 », № 511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 », № 512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », № 513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_9 », № 514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 », № 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_14 ». Витребувано у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, що розташовані за межами села Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду про пропуск позовної давності ґрунтуються на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав або міг довідатися про порушення його прав до 18 лютого 2012 року. Представник Кабінету Міністрів України - Стовбчатий А. Ю. повідомив, що Кабінет Міністрів України дізнався про порушення права у березні 2015 року, тобто з часу отримання ухвали районного суду про відкриття провадження в цій справі та копії позовної заяви. Відповідачами не надано і судом не встановлено доказів, які б підтверджували, що Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався про порушення інтересів держави з часу надходження відповідних проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Бориспільське лісове господарство», переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Матеріали справи не містять доказів отримання Кабінетом Міністрів України або прокурором копій оскаржуваних розпоряджень, тому посилання відповідачів на лист прокурора Київської області від 20 січня 2005 року № 07/-1-185, яким зобов`язано Київську ОДА невідкладно після видання розпоряджень надсилати їх копії на адресу прокуратури Київської області, а також лист Київської ОДА № 07/4-345 від 17 лютого 2009 року, за яким з січня 2005 року щомісяця надаються усі копії розпоряджень голови Київської ОДА прокуратурі Київської області, в тому числі і за 2008 рік, є неспроможними. Доводи відповідачів про те, що 29 грудня 2007 року ДП «Бориспільське лісове господарство» надавало свої висновки про погодження проекту землеустрою щодо припинення права ДП «Бориспільське лісове господарство» постійного користування земельними ділянками та зміни їх цільового призначення не свідчить про обізнаність Кабінету Міністрів України про дії директора вказаного державного підприємства і прийняття Київською ОДА оскаржуваних розпоряджень. Тому, подавши 18 лютого 2015 року позов в інтересах Кабінету Міністрів України, прокурор не пропустив позовну давність. Крім того, Бориспільська РДА не заявляла про застосування позовної давності, тому суд не мав підстав вирішувати питання про застосування приписів про позовну давність до вимог, заявлених до неї. Висновки місцевого суду про те, що Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, тобто поза межами своєї компетенції, є правильними, так як органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування внаслідок добровільної відмови землекористувача, був Кабінет Міністрів України, а не Київська ОДА. Тому позовні вимоги про визнання недійсними розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Держави Україна - поза його волею, то наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача. Встановлені обставини справи повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а посилання ОСОБА_1 на порушення її прав власника як добросовісного набувача не можуть бути підставою для відмови в позові. Оскільки розпорядження Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки витребуванню у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 , то оспорювання розпоряджень Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року №№ 1095, 1096 в частині подальшої зміни цільового призначення спірних земельних ділянок та виданих на їх підставі на ім`я ОСОБА_1 державних актів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		07 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - Дем`янюк Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів і не звернув уваги на те, що в цій справі перший заступник прокурора Київської області не навів обґрунтування необхідності захисту прокуратурою інтересів держави та неможливість здійснення захисту таких інтересів безпосередньо Кабінетом Міністрів України. Також прокурор не мав підстав для представництва інтересів ДП «Бориспільське лісове господарство», оскільки законодавство, зокрема стаття 23 Закону України «Про прокуратуру», не допускає здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. Крім того, апеляційний суд безпідставно послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), оскільки остаточний правовий висновок у вказаній справі наведено в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року, і не врахував правових висновків щодо визначення початку перебігу позовної давності, викладених судами в подібних справах № 359/2421/15-ц та № 359/1728/16-ц.
		 
		29 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - Дем`янюк Р. В. подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, в яких звернув увагу на судову практику в подібних спорах та просив врахувати правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 363/1003/15-ц (провадження № 61-1022св18), від 30 травня 2018 року у справі № 367/762/15-ц (провадження № 61-9138св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 362/4790/14-ц (провадження № 61-15976св18).
		 
		Згідно з частиною першою статті 398 Цивільного процесуального кодексу України    (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
		 
		Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - Дем`янюк Р. В. подав доповнення до касаційної скарги до Верховного Суду у встановлений законом строк.
		 
		У березні 2020 року прокуратура Київської областіподала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.  
		 
		У березні 2020 року Київська ОДА подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких підтримала касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дем`янюка Р. В. та просила її задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року, посилаючись на те, що рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності є законним та обґрунтованим.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
		 
		27 травня 2020 року справа № 359/9596/15 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та                  ДП «Бориспільське лісове господарство», до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,       ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» (далі - ТОВ «Березова роща»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілквей комунікейшн» (далі - ТОВ «Сілквей комунікейшн»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена садиба» (далі - ТОВ «Зелена садиба»), треті особи:     ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга С. Г., про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року.
		 
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року, касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави, задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДП «Бориспільське лісове господарство», скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано та закрито провадження в частині позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV, від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, від 21 березня     2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI; визнання недійсними виданих ТОВ «Березова роща» свідоцтв на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також виданих ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтв на право власності від 04 січня 2016 серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними рішень Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1896, укладеного між ТОВ «Сілквей комунікейшн» та ТОВ «Зелена Садиба», і договору іпотеки від 19 липня 2016 року        № 1894, укладеного між ТОВ «Березова роща» та ТОВ «Зелена садиба»; витребування на користь держави з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща»  земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, з незаконного володіння ТОВ «Сілквей комунікейшн» - земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015, які розташовані в селі Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови та залишено без змін у резолютивній частині щодо вирішення позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області            від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV,           № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV,                      № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87?16?XXIV; визнання недійсними виданих ОСОБА_18 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_19 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_16 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га; визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_17 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_18 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22 квітня  2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_19 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021.       Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_18 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019, ОСОБА_19 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Ухвалено в частині цих позовних вимог нове рішення про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_18 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_19 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_16 - земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_17 - земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року поновлено провадження в цій справі.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
		 
		Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідають.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що відповідно до висновків від 29 грудня 2007 року №№ 694, 702, 703, 704, 705, 706, 707, 708, 709, 710 ДП «Бориспільський лісгосп» погодило проекти землеустрою щодо припинення його права постійного користування земельними ділянками площею по 0,99 га кожна за межами села Гнідин на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, передачі їх до земель запасу Бориспільської РДА зі зміною цільового призначення як сільськогосподарських земель та подальшої передачі їх у власність громадянам. 
		 
		Відповідно до висновків Державної експертизи землевпорядної документації від 12 лютого 2008 року, затверджених виконуючим обов`язки начальника Головного управління земельних ресурсів у Київській області, поданий на експертизу проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Бориспільський лісгосп», переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам та правилам, оцінюється позитивно. 
		 
		09 квітня 2008 року головою Київської ОДА прийнято розпорядження: № 499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 »; № 502 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 »; № 505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 »; № 508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 »; № 510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_6 »; № 511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 »; № 512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », № 513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_37 »; № 514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 »; № 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_14 ». Вказаними розпорядженнями було вилучено з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 9,9 га, змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано земельні ділянки площею по 0,99 га кожна у власність зазначених фізичних осіб. 
		 
		Апеляційним судом також встановлено, що за договорами купівлі-продажу 02 вересня 2008 року ОСОБА_4 , а 05 вересня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 відчужили передані їм земельні ділянки ОСОБА_1 . 
		 
		Розпорядженнями Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року №№ 1095, 1096 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, змінено цільове використання земельних ділянок площею по 5,9400 га кожна з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва. 
		 
		На підставі вищевказаних розпоряджень 20 липня 2009 року Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області зареєстровано та видано державні акти на право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки площею по 0,99 га кожна для ведення садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, а саме: серії ЯД № 772060 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0244), серії ЯД № 772054 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0241), серії ЯД № 772057 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0246), серії ЯД № 772056 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0245), серії ЯД № 772058 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0247), серії ЯД № 772064 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0249), серії ЯД № 772063 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0250), серії ЯД № 772062 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0248), серії ЯД № 772055 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0242), серії ЯД № 772059 (кадастровий номер 3220882600:03:004:0243). 
		 
		В позовній заяві перший заступник прокурора Київської області зазначив, що відповідно до висновків про експертну оцінку земельних ділянок, виготовлених Приватним підприємством «АВІРС», які стали підставою для визначення ціни в договорах купівлі-продажу, ринкова вартість всього масиву земель площею 9,9 га, що перебуває у ОСОБА_15 , становить 4 797 240 грн.
		 
		Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		 
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА та Бориспільської РДА,виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
		 
		Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
		 
		Згідно зі статтею 31 ЛК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА,Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; 4) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; 5) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними; 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; 7) обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; 8) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; 9) встановлюють ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань; 10) встановлюють максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав`яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо; 11) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.
		 
		Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції  про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону (стаття 32 ЛК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Бориспільської РДА).
		 
		Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
		 
		Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
		 
		Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
		 
		При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
		 
		Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
		 
		Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
		 
		Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
		 
		Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
		 
		Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
		 
		Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.
		 
		Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
		 
		Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.
		 
		Пунктом «а» частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		 
		Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		 
		Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		 
		Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища (частини перша, третя статті 57 ЛК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		 
		Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
		 
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що 29 грудня 2007 року ДП «Бориспільське лісове господарство» надавало свої висновки про погодження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками та зміни їх цільового призначення і мало можливість дізнатися про наявність розпоряджень Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 з часу їх прийняття. Державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження на розпорядження землями державної власності та здійснювали контроль за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, також було відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, тобто з квітня 2008 року. Оскільки уповноважені державою органи не виконали покладених на них законом обов`язків щодо усунення порушень права власності держави на землю протягом позовної давності, то право держави як власника землі не підлягає судовому захисту у зв`язку зі спливом позовної давності. Позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, витребування земельних ділянок є похідними від вимоги про визнання недійсними оспорюваних розпоряджень, тому також не підлягають задоволенню. 
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, апеляційний суд виходив з недоведеності того, що Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався про порушення інтересів держави з часу надходження відповідних проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Бориспільське лісове господарство». Крім того, Бориспільська РДА не заявляла про застосування наслідків спливу позовної давності. Розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 були прийняті поза межами компетенції Київської ОДА, так як органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування земельними лісовими ділянками площею більш як 1 гектар був Кабінет Міністрів України. Тому позовні вимоги про визнання недійсними вказаних розпоряджень голови Київської ОДА підлягають задоволенню. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - Держави Україна - поза його волею, то наявні правові підстави для витребування вказаних земельних ділянок від добросовісного набувача. Для такого витребування оспорювання розпоряджень Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року №№ 1095, 1096, якими змінено цільове призначення спірних земельних ділянок, а також виданих на ім`я ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельні ділянки, не є ефективним способом захисту права власника. Тому в іншій частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Бориспільське лісове господарство» необхідно відмовити.
		 
		Такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
		 
		Щодо позову першого заступника прокурора Київської області, поданого в інтересах ДП «Бориспільське лісове господарство».
		 
		Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		 
		Частиною другою статті 45 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року N 1789-XII «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		 
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		 
		Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано також у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		 
		Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу
		 
		З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.
		 
		За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
		 
		Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19,        пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).
		 
		При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
		 
		На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).
		 
		Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
		 
		Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21))
		 
		Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
		 
		Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		 
		Отже, рішення місцевого суду та оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині розгляду по суті позову першого заступника прокурора Київської області, поданого в інтересах ДП «Бориспільське лісове господарство», із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині. 
		 
		Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515, розпоряджень голови Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року №№ 1095, № 1096, державних актів на право власності на земельні ділянки.
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		 
		В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		 
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
		 
		Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження                    № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження                  № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження                            № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження                           № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження                        № 12-88гс19) та багатьох інших.
		 
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
		 
		У справі, яка переглядається, позов пред`явлено першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 . 
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження                   № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
		 
		Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень голови Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року №№ 1095, № 1096, державних актів на право власності на землю, так як для витребування спірних земельних ділянок вимога про визнання недійсними рішень органів державної влади та документів, що посвідчують право власності, не є ефективним способом захисту права власника. 
		 
		Однак при цьому суд апеляційної інстанції помилково визнав недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515, так як згідно з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування власником належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, оспорювання вказаних рішень органів державної влади також не є ефективним способом захисту права власника, у зв`язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		 
		Таким чином, оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень голови Бориспільської РДА від 06 квітня 2009 року №№ 1095, № 1096, державних актів на право власності на земельні ділянки, підлягає залишенню без змін, а рішення місцевого суду та оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року за №№ 499, 502, 505, 508, 510, 511, 512, 513, 514, 515 - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову на підставі статті 412 ЦПК України. При цьому рішення місцевого суду про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення по суті заявлених вимог, так як позовна давність може бути застосована лише до позовних вимог, які є обґрунтованими та доведеними.
		 
		Щодо витребування на користь Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок.
		 
		Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		 
		За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		 
		Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
		 
		Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц також зазначено, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).
		 
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
		- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
		- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. 
		 
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).
		 
		Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. 
		 
		Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
		 
		Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
		 
		Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		 
		Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). 
		 
		Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.
		 
		У справі, яка переглядається, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про витребування у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок, що розташовані за межами села Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242, апеляційний суд виходив з того, що розпорядження Київської ОДА були прийняті з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України, не вчинялося, тобто спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - Держави Україна поза його волею. Встановлені у справі обставини повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а посилання відповідача ОСОБА_1 щодо порушення її прав власника як добросовісного набувача не можуть бути підставою для відмови в позові.
		 
		При цьому, пославшись на те, що за договорами купівлі-продажу 02 вересня 2008 року ОСОБА_4 , а 05 вересня 2008 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_14 відчужили передані їм земельні ділянки ОСОБА_1 , апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні зазначені договори купівлі-продажу, не дослідив належним чином вказані договори, не встановив їх зміст та не з`ясував правовідносин, які виникли з цих договорів.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про витребування у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок.
		 
		Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі           № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
		 
		В оскаржуваному рішенні в означеній частині суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		 
		В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
		 
		Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зробити висновки про можливість витребування у відповідача ОСОБА_1 земельних ділянок з огляду на наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна, викладені, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), а також про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61)),та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 257, 400, 409, 410, 411, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дем`янюка Романа Володимировича задовольнити частково.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, заявлених в інтересах Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Бориспільської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсними розпоряджень голови Бориспільської районної державної адміністрації від 06 квітня 2009 року №№ 1095, № 1096, державних актів на право власності на право власності на земельні ділянки залишити без змін.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Бориспільської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року: № 499 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 », № 502 «Про  вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 », № 505 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », № 508 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 », № 510 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_6 », № 511 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_7 », № 512 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_8 », № 513 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр.  ОСОБА_9 », № 514 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_10 », № 515 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_14 » скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Бориспільської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про витребування у власність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок, що розташовані за межами села Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га                (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська   Судді:В. М. Ігнатенко    С. Ю. Мартєв    В. В. Сердюк   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...