Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-3925/2010 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2010. Забезпечено надання загального доступу: 09.07.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		 
		 Справа № 22- 3925/2010          Головуючий у 1-й інстанції: Татарінов В.І.  
		                                   Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. 
		  УХВАЛА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		      05 липня 2010 року                    м. Запоріжжя 
		 Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: 
		Головуючого:  Осоцького І.І. 
		суддів :        Мануйлова Ю.С. 
		              Давискиби Н.Ф. 
		при секретарі:  Бурима В.В. 
		       
		      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до  АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення заборгованості за депозитним договором та визнання недійсним кредитного договору, 
		 ВСТАНОВИВ: 
		 У травні .2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до  АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - , АТ»Банк «Фінанси та кредит») про стягнення заборгованості за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року на суму 7349 319 грн. 84 коп. (сім мільйонів триста сорок девять тисяч триста девятнадцять гривень 84 коп.), відповідно п.1.2 якого банк нараховує та виплачує ОСОБА_3 проценти від вкладу за ставкою 15,7% річних. Однак, банком не було виплачено за цим договором, відсотки за період з 01 квітня .2008 року по 01 вересня 2008 року на загальну суму 490853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.  
		Оскільки основною причиною відмови у виплаті грошових коштів по депозиту, який є заставою майнових прав в забезпечення повернення кредиту, банк вказував на наявність непогашеного кредиту за кредитним договором №5 92-03 8Д (про що свідчать письмові відповіді на звернення позивача). Ним,. ОСОБА_3, 08 вересня 2009 року були надані уточнення позовних вимог, які мають пряме відношення до предмету позовних вимог по первісному позову, зачіпають ті самі споріднені права і обовязки між тими самими сторонами, а тому підлягають розгляду в одному провадженні. Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії  
		№592-038Д на суму, станом на 21 квітня 2008 року, 1415000 доларів США (один мільйон чотириста пятнадцять тисяч доларів США), у звязку з чим повернути всі зайво сплачені ним відсотки по кредиту, при цьому встановити суми, які підлягають поверненню, як наданий кредит, та суми відсотків сплачених ним за кредит у грошовій одиниці - гривні, за курсом, який діяв на момент укладення договору кредиту №592-03 8Д та на момент здійснення платежів (відсотків за кредит). Також в уточнених позовних вимогах позивач просив повернути суму вкладу за депозитним договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яку відповідач відібрав в погашення заборгованості за кредитним договором  
		 №592-03 8Д, стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року у сумі 490853 грн. 83 коп., стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором, за період лютий 2009 року, березень 2009 року у розмірі на загальну суму  
		18 8851 грн. 50 коп.  
		         Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, наполягав на їх задоволенні з підстав зазначених у позові та доповненні до позову, заперечення відповідача проти позову вважає безпідставними та необгрунтованими, посилаючись на те, що 03 березня 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, який суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач, надавши кредит у доларах США, порушив норми статті  
		99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня .2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обовязків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Це дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнати в цілому кредитний договір недійсним. Щодо невиплат відсотків по депозитному договору позивач пояснив, що відповідачем були порушені вимоги ст. 586 ЦК України, якою встановлено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Також відповідач порушив: норми статті 1058 ЦК України, яка встановлює, що за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї; норми ч.2 ст.1060 ЦК України якою встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобовязаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, норми ст.321 ЦК України, якою встановлено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, відповідачем безпідставно невиплачені відсотки по депозитному договору за період з 01 квітня 2008 року по  
		01 вересня 2008 року у розмірі на загальну суму 490853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.  
		Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними та необгрунтованими, просив суд у позові відмовити.  
		Суду пояснив, що договір укладено на законних підставах, є позиція НБУ, що банки мають право укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Позивач ухиляється від виконання своїх зобовязань за кредитним договором, згідно якого позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1415000 дол. США (один мільйон чотириста пятнадцять тисяч доларів США) зі сплатою  
		13,7 відсотків річних терміном погашення по 06 квітня 2009 рок, а саме погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Також, по суті позовних вимог, представник відповідача пояснив, що 1 квітня 2008 року позивач уклад з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір про банківський строковий вклад (депозит) пенсійний в національній валюті України. Згідно цього договору позивач розмістив на депозит у банку суму 7349319 грн. 84 коп. з відсотковою ставкою 15,7 відсотків річних. Позивач передав банку договір про банківський  
		 строковий вклад в заставу забезпечення виконання зобовязання за Договором про відкриття кредитної лінії. У звязку з чим, позивачем було укладено два договори, відсоткова ж ставка за кредитним договором у доларах США становила  
		13, 7 відсотків річних, а за депозитним договором в національній валюті України 15,7 процентів річних. Таким чином, різниця у відсоткових ставках була на користь позивача. 
		Рішенням  Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року   позов ОСОБА_3 задоволено частково.  
		     Кредитний договір №592-038Д від 03 березня 2008 року визнано недійним, у звязку з чим кожна із сторін за кредитним договором зобовязана повернути другій стороні всі суми, що вона одержала на виконання цього договору у грошовій одиниці - гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту та на момент здійсненням виплат позивачем відсотків за користування кредитним договором.  
		       Повернуто позивачу суму депозиту за договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яка була відібрана відповідачем в погашення заборгованості за кредитним договором №592-038Д від 03 березня 2008 року. 
		Стягнуто нараховані, але невиплачені відсотки за депозитним договором  
		№1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, а саме: нараховані за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року, але невиплачені відсотки у сумі 490853 грн. 83 коп., нараховані, але невиплачені відсотки за лютий, березень 2009 року у сумі 188851 грн. 50 коп. . 
		Позовні вимоги про зобовязання банк філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» перерахувати з рахунку № 26005051445001 відкритого за договором № 14450 грошові кошти у сумі 37 000 грн. на р/рахунок № 35425009000739 на користь КУ «Центральна поліклініка № 1» Хортицького району м. Запоріжжя залишені без задоволення. 
		АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит»,  подало апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. повному обсязі. 
		     Вислухавши доповідача, перевіривши обгрунтованість та законність постановленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. 
		     Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. 
		     Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.  
		      У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.  
		Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи,  03 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було підписано кредитний договір №592-038Д про надання кредиту в сумі 1415000 доларів СІ1ІА. 
		     Пославшись на надані у справі докази, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку філії Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а саме: 
		      1. Невиконання переддоговірної роботи з позичальником. 
		      Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 
		     2) кредитні умови, зокрема: 
		       а)    мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; 
		      б)    форми його забезпечення; 
		        в)    наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому  
			числі між зобовязаннями споживача; 
		
		        г)    тип відсоткової ставки; 
		      д) суму, на яку кредит може бути виданий; 
		        є)    орієнтовну сукупну  вартість кредиту та вартість послуги  з оформлення  
			договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних  з  одержанням кредиту,  
				його  обслуговуванням  та поверненням,  зокрема таких,  як  адміністративні  виграти,  
					витрати на страхування, юридичне оформлення тощо): 
				
				є) строк, на який кредит може бути одержаний; 
			
			ж) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги; 
		
		         з)    можливість дострокового повернення кредиту та його умови; 
		и)    необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким  
			вона здійснюється; 
		
		і) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; 
		        к) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. 
		Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту,  які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. 
		        Ця інформація майже в повному обсязі не була надана Позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. 
		Ч. 2 п. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»: У договорі про надання споживчою кредиту зазначаються: - детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. 
		        Детальний розпис загальної    вартості кредиту відсутній. 
		        Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна  (ст. 632  ЦК  України). 
		Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. 
		        Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 22е) цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. 
		        2. Зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України,  тексі якого складений Відповідачем носить положення, які значно погіршили стан позивача. 
		        Договір про надання споживчого кредиту суперечить ряду норм чинного законодавства, а саме: 
		- Відповідач надавши кредит у доларах СІНА порушив норми статті 99  Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України. ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6. 7 Постанови Національного  банку  України  №200  від  30.05.2007  «Про  затвердження  Правил 
		використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара СІПА. як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про  захист  прав  споживачів»,  вимагати  в  цілому  кредитний  договір  недійсним. 
		Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, а за ненадання позичальником банку у встановлені строки будь-яких документів сплачує штраф у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних ресурсів. Вказані пункти договору порушують вимоги ст. З ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» : розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. ГІ. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. 
		     3. Застосування іноземної валюти при споживчому кредитуванні населення. 
		    Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобовэязаннями, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію. або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. 
		     Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобовязання та валюту виконання зобовязання. 
		     Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має бути виражене грошовій одиниці України  гривні. Сторони можуть визначній грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. 
		      Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування па рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. 
		      Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. 
		      Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обовязків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. 
		     Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. 
		     Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку пінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. 
		     Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. 
		      Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. 
		      Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 
		Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. 
		Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: 
		- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. 
		Таким чином, враховуючи вищевикладене. надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні субєктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. 
		Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка мас відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. 
		Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обовязок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, вважаємо, що іноземна валюта долар США -- використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ. 
		Проте, індивідуальна ліцензія, на надання філією Запорізьке РУ ,.АТ ..Банк ..Фінанси та Кредит" на отримання ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті та ведення по ньому платежу в іноземній валюті жодною стороною не отримувалась, внаслідок чого, з урахуванням вимог ст.524 ЦК України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Більш гою, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не надано доказів і про наявність в них генеральної ліцензії. 
		У звязку з тим, що вказана ліцензія у позивача і відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №592-038Д від 03.03.2008р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». 
		Наявність банківської ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та не робить укладений кредитний договір законним. 
		Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. 
		Грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. 
		Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 гри., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7.99 гри. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобовязань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позичальнику необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. 
		Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одною із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті З Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так. як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обовязків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. 
		Несправедливістю є. зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США. що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара СІЛА, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункт), що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими. якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. 
		Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 
		Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин. визнаний судом недійсним, є недійсним з момент) його вчинення. 
		Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину. щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все. що вона одержала на виконання цього правочину. 
		У разі застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачеві  суму  наданого  кредиту,  а саме  1415000 доларів США. що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ по ставці 5,05 грн. у відношенні до 1 долару США (курс НБУ на 03.03.2008р.) . що складає 7145 750 грн. Відповідач повинен повернути позивачеві сплачені платежі за кредитом, а також  
		       Тим самим, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження доказами, у зв'язку з чим не можуть бути прийняті до уваги. 
		       За таких обставин , судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції зясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи . викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає. 
		   Керуючись ст. ст. 307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів,  
		 УХВАЛИЛА: 
		 Апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», відхилити.  
		       
		      Рішення  Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року  у цій справі залишити без змін.  
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.  
		 
		        Головуючий:                      
		судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...