Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 30/282 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.07.2010. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			22 червня 2010 р. № 30/282 (5020-5/099-3/221)   
				 
			
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			 
			 Головуючий суддя
			судді Муравйов О. В. 
			Кривда Д. С.
			Полянський А. Г. 
			розглянувши у відкритому судовому засіданні
			касаційну скаргуФізичної особи підприємця ОСОБА_4 
			на постанову
			відКиївського апеляційного господарського суду 
			22.03.2010 року 
			у справі№ 30/282 Господарського суду міста Києва 
			за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_4 
			до
			 
				 
					 за участю 
					 проЦентрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд), Міністерства оборони України 
					Військового прокурора МВС України в м. Севастополі
					визнання договору недійсним, визнання права власності 
					за позовом 
					 
						 до 
						 проВійськового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України 
						Фізичної особи підприємця ОСОБА_4
						визнання недійсним договору

За участю представників сторін: 
						прокурор: 
						від позивача:
						від відповідача - 1:
						від відповідача 2:  
							 Спорий І. Г. посв. №4
						
						не з'явились 
						не з'явились
						ОСОБА_6 дов. від 13.11.09р.  
							 
						
						В С Т А Н О В И В: 
						 Фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Севастополя з позовом до Державного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна", Севастопольської міської Ради та Філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) про визнання дійсним договору №14/03-06/2 КЛф45 від 28.03.2006 року, про визнання права власності на нерухоме майно: вбудоване нежитлове приміщення з двома ганками і навісом у двоповерховому житловому будинку, розташованому за адресою: АР Крим, м. Севастополь, сел. Любимівка, вул. Федоровська, 45; про зобовязання КП "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна", Севастопольської міської Ради зареєструвати право власності на вказане майно.
						Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору №14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 року.
						Ухвалою Господарського суду міста Севастополя від 01.06.2009 року, матеріали справи № 5020-5/099-3/221 направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
						Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2009 року суддею Ващенко Т. М. було прийнято до свого провадження справу Господарського суду місту Севастополя № 5020-5/099-3/221 та присвоєно їй № 30/282.
						Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2010 року по справі №30/282 (суддя Ващенко Т. М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2010 року по справі №30/282 (головуючий суддя Дикунська С. Я., судді Рєпіна Л. О., Алданова С. О.), в задоволенні позову Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 відмовлено повністю. Позовні вимоги Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено повністю: визнано договір №14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 року про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі від 20.03.2006 року №14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельника В. Л. та Приватним підприємцем ОСОБА_4, недійсним з моменту укладення; зобовязано Фізичну особу підприємця ОСОБА_4 повернути філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45 та становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме: вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі, загальною площею 75,7 кв. м; вирішено стягнути з філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 45000 грн., сплачених за викуп пайової участі (паю) Міністерства оборони України згідно договору №14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 року про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі від 20.03.2006 року №14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
						Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа  підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 657 ЦК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення та постанову і направити прийняти нове, яким в задоволенні позову прокурора відмовити.
						Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
						Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.06.2010 року №02.03-10/395 у звязку з відпусткою судді Фролової Г. М. для перегляду в касаційному порядку справи №30/282 утворено колегію суддів в наступному складі: Муравйов О. В. (головуючий, доповідач), судді: Кривда Д. С., Полянський А. Г.
						Відводів складу суду не заявлено.
						До Вищого господарського суду України надійшла телеграма від Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з клопотанням про залишення касаційної скарги без розгляду. 
						Колегія суддів відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки останнє не містить доводів та нормативно-правового обгрунтування. 
						Представники позивача та першого відповідача в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином. 
						Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників позивача та першого відповідача.
						За згодою прокурора, представника другого відповідача в судовому засіданні 22.06.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
						Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника другого відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
						Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
						Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
						Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 20.03.2006 року між Державою України через орган, уповноважений управляти майном, Міністерство оборони України (сторона-1), від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) Мельник Вячеслав Леонідович, та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (сторона-2) укладено інвестиційний договір №14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (договір-1).
						Згідно з п. 2.5 договору-1, предметом даного договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою : військове містечко №5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45).
						Пайовим внеском у спільну діяльність з боку Міністерства оборони України є нерухоме майно, а саме: вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі площею 75,7 кв. м.
						Пайовим внеском сторони-2 за даним договором-1 є його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100 % площі обєкту та кожної його складової частини, та всі інші витрати, безпосередньо повязані з виконанням предмету цього договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.
						Відповідно до п. 10.1 договору-1 за взаємною згодою сторін Фізична особа підприємець ОСОБА_4 має право здійснити викуп дострокову компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладенні цивільно-правових угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що складає розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України за даним Договором.
						28.03.2006 року між сторонами укладено договір №14/03-06/2КЛф45 про компенсацію (викуп) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі від 20.03.2006 року №14/03-06/1КЛф45 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №5 (АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (договір-2), відповідно до умов якого Фізична особа підприємець ОСОБА_4 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 20.03.2006 року №14/03-06/1КЛф45 за ціною та в строки, що визначені даним договором-2.
						Відповідно до п. 2 договору-2 Фізична особа підприємець ОСОБА_4 здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України у Договорі від 20.03.06. № 14/03-06/1КЛф45 шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка №5, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45 та становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме: вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі, загальною площею 75,7 кв. м. Вартість нерухомого майна згідно з актом експертної оцінки, що є невідємною частиною даного договору-2, становить 34765,00 грн.
						Для цілей договору-2 грошова оцінка пайового внеску сторони-1 в цьому договорі, запропонована стороною-2, становить: оцінка вартості нерухомого майна складає 45000,00 грн.
						З договору-2 вбачається, що викуп стороною-2 пайової участі (паю) сторони-1 в договорі від 20.03.2006 року № 14/03-06/1КЛф45 здійснюється за 45000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
						На підставі акта від 28.03.2006 року прийому-передачі матеріального активу пайової участі (паю) за договором від 28.03.2006 року №14/03-06/2КЛф45 Держава Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) Мельник В. Л. передала, а Фізична особа підприємець ОСОБА_4 прийняв нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: військове містечко № 5, АР Крим, м. Севастополь, пос. Любимівка, Федоровська, 45, що є пайовим внеском сторони-1 за інвестиційним договором від 20.03.2006 року 14/03-06/1 КЛф45, а саме: вбудовані нежилі приміщення з двома ганками та навісом у двоповерховій жилій будівлі площею 75,7 кв. м.
						Судами встановлено, що Фізична особа підприємець ОСОБА_4 здійснив оплату паю Міністерства оборони України щодо умов договору від 28.03.2006 року №14/03-06/2КЛф45 на підставі платіжних доручень №25 від 30.01.2008 року та №22 від 28.01.2008 року на суму 45000,00 грн.
						28.03.2006 року між сторонами укладено акт про припинення дії інвестиційного договору від 20.03.2006 року №14/03-06/1 КЛф45, відповідно до якого сторони не мають один до одного претензій майнового характеру.
						Розпорядженням від 13.12.2004 року №894-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міноборони щодо надання Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, яке належить до сфери управління Міністерства оборони України, повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил.
						На підставі рішення Міністра оборони України від 23.11.2005 року №13965/3 затверджено перелік військових містечок, що передаються замовнику будівництва у Збройних Силах України Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для укладання договорів по їх забудові та реконструкції. 
						18.04.2005 року наказом №63 начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління було створено філію Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" та затверджено Положення про філію Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд".
						Згідно Положення про філію Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" (п. 2.1.) метою створення філії є зберігання та реалізація військового (списаного, конверсійного та іншого) майна Збройних Сил України та інших військових и силових формувань України.
						Наказом №64 начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління від 18.04.2005 року директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" було призначено Мельника Вячеслава Леонідовича.
						08.12.2005 року начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління видано наказ № 211, згідно якого директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" наказано доручити постійній робочій групі організувати збір необхідних документів та інформації стосовно військових містечок з метою ефективної оцінки; для забезпечення конкурентного відбору потенційних інвесторів, розмістити інформацію, про укладання інвестиційних договорів щодо забудови та реконструкції військових містечок.
						Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. 
						Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
						Частина 2 п. 1 ст. 1134 ЦК України визначає, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
						Отже, учасники за спірним договором обєднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників договору.
						Філією Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" не могли бути надані як внесок у спільну власність право користування земельною ділянкою і нерухомим майном, оскільки вона не є власником і землекористувачем земельної ділянки та нерухомого майна, яке на ній розташовано.
						Відповідно до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
						Вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
						Передача земель оборони в якості пайового внеску у забудові чинним законодавством не передбачена.
						Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
						Судами встановлено, що рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, що розташована на території військового містечка №5, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось. 
						Згідно зі ст. 141 ЗК України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
						Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
						Згідно з п. 10.2 договору-1, передача Фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 майна, що становить пайовий внесок Міністерства оборони України за цим договором, повинна здійснюватись за актом прийому-передачі, а після переходу права власності на це майно сторони зобовязались скласти двосторонній акт про припинення дії даного договору. При цьому, відповідно до цього ж пункту договору-1, сторони домовились про те, що акт припинення дії договору виконує функцію заяви Міністерства оборони України про його відмову від права користування земельною ділянкою загальною площею 3,8 га, що суперечить встановленому земельним законодавством порядку відмови від права користування земельною ділянкою.
						В той же час, судами встановлено, що доказів звернення Міністерства оборони України на адресу Севастопольської міської ради з добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою на території військового містечка № 5 не подано, а тому зазначений орган не приймав рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою.
						Правовий режим майна у Збройних Силах України та його особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні Сили України" (ч. 2 ст. 14) та Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (ст. 1), згідно яких майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління.
						З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України, воно набуває статусу військового майна.
						Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно ст. 2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
						Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
						Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.
						Частиною 2 статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
						Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919, цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил. 
						Під терміном "відчуження військового майна" пункт 2 Положення визначає вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей. 
						Терміном "реалізація військового майна" п. 2 Положення визначає господарську операцію, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.
						Уповноважені підприємства (організації) - суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку (п. 2 Положення).
						Відповідно до п. 3 Положення повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
						Пунктом 5 Положення передбачено, що повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна (крім майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення), списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно. 
						Отже, розпорядженням від 13.12.2004 року № 894-р Кабінет Міністрів України надав Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, яке належить до сфери управління Міністерства оборони України, повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил.
						Судами встановлено, що докази на підтвердження того, що майно військового містечка № 5 списано, у встановленому Порядку про облік, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1225 від 04.08.2000 року не надано.
						Пунктом 6 Положення встановлено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. 
						Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України рішення саме про відчуження майна військового містечка № 5 не приймали.
						Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що договір-2 укладено з порушенням законодавства, що передбачає особливий порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України.
						Згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
						Договір-1 та договір-2 укладені з Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 підписані між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" ОСОБА_7.
						Судами встановлено, що згідно довіреності №610 від 09.03.2006 року Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України ОСОБА_8 уповноважило директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України (Укроборонбуд) Мельника Вячеслава Леонідовича укладати від імені Міністерства оборони України на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти субєктів господарювання право чини (договори, контракти) про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво купівлі-продажу житла (квартир).
						Отже, Мельник В. Л. мав право укладати відповідні правочини (договори, контракти), які вказані у довіреності № 610 від 09.03.2006 року, виключно на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України.
						В матеріалах справи відсутні відповідні рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України на укладення відповідного договору.
						Колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний договір №14/03-06/2КЛф45 від 28.03.2006 року та інвестиційний договір №14/03-06/1КЛф45 від 20.03.2006 року укладені особою (Мельником В. Л.) з перевищенням наданих їй повноважень.
						Крім того, довіреність від 14.02.2006 року №162з була видана начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України Ісаєнком Д.В., який діяв на підставі довіреності, засвідченої приватним нотаріусом17.08.04. та зареєстрованої в реєстрі за №2369, директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Мельнику В. Л.
						Слід зазначити, що дорученнями Міністра оборони України Кузьмука О. І. від 28.09.2004 року №6670/з, 02.10.2004 року №6828/з, 02.09.2004 року №6023/з всі безпосередньо видані довіреності Міністерства оборони України були скасовані в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України. 
						Враховуючи положення ст. ст. 248, 249 ЦК України суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки дія основної довіреності від 17.08.2004 року за реєстровим №2369 була припинена, передоручення, видане на підставі цієї довіреності від 14.02.2006 року за реєстровим №162з також втратило чинність, суд приходить до висновку, що договори 1 і 2 укладені з боку Держави без належних повноважень на їх укладення.
						Крім того, всупереч положень ст. 657 ЦК України договір-2 про викуп паю Міністерства оборони України, який є договором купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка №5 всупереч згаданої норми нотаріально посвідчений не був та не відбулась його державна реєстрація.
						Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в тому числі наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідної цивільної дієздатності.
						Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 
						Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 
						У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
						Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. 
						Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 
						Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
						Оскільки, рішення про відчуження військового майна, яке є предметом договору-2 Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України не приймали, і вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому ніж передбачено законодавством порядку не можу породжувати правових наслідків, а тому вимоги Фізичної особи  підприємця ОСОБА_4 щодо спірного військового майна є безпідставним.
						З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України є обґрунтованими та відмові в задоволенні позову Фізичної особи підприємця ОСОБА_4.
						Доводи скаржника колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
						Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду не вбачається.
						Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, - 
						 П О С Т А Н О В И В:
						 Касаційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
						Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2010 року по справі №30/282 Господарського суду міста Києва залишити без змін.
						 
							 Головуючий суддя О. В. Муравйов 
							 
								 Судді Д. С. Кривда 
								 
									 А. Г. Полянський

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...