Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 342/1225/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2022.
Дата набрання законної сили: 12.01.2022
Номер судового провадження: 61-17872ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 січня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 342/1225/18
		провадження № 61-17872св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Городенківська міська рада Івано-Франківської області, Городенківська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, Державна казначейська служба України,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до Городенківської міської ради Івано-Франківської області, Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, звільнення від сплати податків та зобов`язання вчинити дії.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Городенківської міської ради Івано-Франківської області (далі - Городенківська міська рада), Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - Городенківська РДА), Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, звільнення від сплати податків та зобов`язання вчинити дії.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 .
		 
		20 серпня 2018 року внаслідок пожежі, що сталася у квартирі АДРЕСА_2 в цьому ж будинку було істотно пошкоджено належну позивачу квартиру. Після пожежі позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_2 не є жилим приміщенням у розумінні законодавства України, оскільки згідно з технічною документацією в будинку відсутній другий поверх, квартира АДРЕСА_2 жодним чином не була ізольована від дерев`яного покриття (стелі) квартири  АДРЕСА_3 , відстань від підлоги до стелі у квартирі АДРЕСА_2 становила 205-207 см, що на понад 40 см менше, ніж нормативно встановлено Державними будівельними нормами.
		 
		Крім того, відсутні відомості про одержання від органів державного пожежного нагляду позитивних результатів експертизи (перевірки) на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки проектної та іншої документації щодо реконструкції будинку АДРЕСА_4 , що підтверджує проведення самовільної реконструкції зазначеного будинку Городенківською міською радою (власником будинку до 1995 року), що призвело до негативних наслідків - пожежі, яка сталася 20 серпня 2018 року в зоні знаходження квартири АДРЕСА_2 .
		 
		За змістом статті 86 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання, зокрема, шляхом закупівлі квартир або житлових будинків. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Придбання шляхом централізованої закупівлі житлового будинку чи квартири для постраждалого здійснюється за бажанням одержувача. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		 
		Згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку від 06 грудня 2018 року № 335 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» опосередкована ціна одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) в розрізі регіонів України, станом на 01 січня 2019 року в Івано-Франківській області становить 10 655,00 грн.
		 
		Позивач звернулася до Городенківської міської ради із заявою про передачу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 54,30 кв. м у власність відповідачеві, а тому відповідно до положень статті 86 КЦЗ України та статті 1166 ЦК України вона має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі 578 566,50 грн (опосередкована вартість квартири) та 50 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди, заподіяної пошкодженням належного їй майна, що знаходилося у квартирі (меблів тощо).
		 
		Внаслідок пожежі вона та її малолітній син ОСОБА_3 не мають власного місця проживання, з кінця серпня 2018 року змушені проживати у інших осіб, що змінило їх звичний спосіб життя, позбавляє можливості займатися звичною роботою, підготовкою малолітнього сина до навчання та завдає моральні страждання.
		 
		Посилаючись на наведене, позивач просила суд:
		 
		-       стягнути з Держави Україна шляхом списання з державного бюджету України 578 566,50 грн на відшкодування майнової шкоди за пошкоджену пожежею та наслідками її гасіння квартиру АДРЕСА_1 з підстав, передбачених статтею 86 КЦЗ України; 
		 
		-       встановити, що зазначену квартиру було передано нею у власність Городенківської міської ради; 
		 
		-       звільнити позивача від сплати податків та інших обов`язкових платежів при реєстрації права власності на придбану квартиру за ціною до 578 566,50 грн; 
		 
		-       стягнути з Городенківської міської ради 50 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди (збитків), заподіяної пошкодженням належного їй майна та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області
		у складі судді Гайдича Р. М. від 23 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ймовірною причиною пожежі є коротке замикання електропроводки на горищі, позивач не надала будь-яких інших доказів виникнення пожежі в квартирі, що належить ОСОБА_2 , клопотання про проведення експертизи з цього приводу не подавалось, позивач не надала доказів добровільної передачі зруйнованого житла місцевій державній адміністрації або органу місцевого самоврядування в розумінні статті 86 КЦЗ України, тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення грошових коштів за квартиру, яку пошкоджено внаслідок пожежі.
		 
		Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду від 23 травня 2019 року повернуто апелянту.
		 
		Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року скасовано.
		 
		Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Зобов`язано Городенківську міську раду прийняти у свою власність пошкоджену внаслідок надзвичайної події квартиру АДРЕСА_1 , а також частину земельної ділянки, якою для обслуговування будинку користувалася ОСОБА_1 .
		 
		Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 622 757,90 грн компенсації за пошкоджене житло.
		 
		У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Городенківська міська рада не надала жодних доказів про те, що після зняття згідно її рішення, прийнятого у 2000 році, з балансу КП «Городенка-Житлосервіс», тобто підприємства, яке обслуговувало будинок АДРЕСА_4 , цей будинок був переданий на баланс іншому обслуговуючому підприємству. Суду надано рішення Городенківської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1272, яке свідчить про те, що позивач звернулася із заявою до органу місцевого самоврядування відповідно до частини дев`ятої статті 86 КЦЗ України про добровільну передачу квартири у власність органу місцевого самоврядування. Проте, всупереч вимог Закону, ця квартира останнім не була прийнята. При тому Городенківською міською радою не подано суду жодних доказів про те, що органом місцевого самоврядування вживалися заходи щодо визначення реальних збитків, які понесла ОСОБА_1 внаслідок пожежі, чи підлягає її квартира ремонту і необхідний для цього розмір витрат, а також доказів про те, що вживалися ефективні заходи з метою відшкодування шкоди ОСОБА_1 . Щодо відшкодування шкоди позивачу за пошкоджене майно та моральної шкоди слід виходити з того, що позивачем не надано суду доказів щодо розміру такої шкоди і ця шкода спричинена не з вини відповідачів по справі, тому позов в цій частині є необґрунтованим.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Городенківського районного суду Івано-Франківської області.
		 
		23 листопада 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.
		 
		На підставі ухвали Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06 грудня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
		 
		В касаційній скарзі зазначається, що законодавством не передбачено покладення відповідальності на Державну казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування. Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Позивач не надала доказів добровільної передачі зруйнованого житла місцевій державній адміністрації або органу місцевого самоврядування та не надала доказів того, що квартира АДРЕСА_1 повністю зруйнована та не придатна для життя. 
		 
		Вказаний спір за своєю правовою природою є публічно-правовим спором, який підлягає розгляду в адміністративному суді.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просив касаційне провадження у вказаній справі закрити. Разом з тим, зазначив, що резолютивна частина оскарженої постанови апеляційного суду не зовсім коректна, оскільки мала б відповідати уточненим позовним вимогам.
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд із довідки виконавчого комітету Городенківської міської ради від 13 березня 2018 року № 447 установив, що АДРЕСА_5 відповідним рішенням міської ради перейменована на АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 13).
		 
		ОСОБА_5 набула права власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Городенківської міської ради від 03 березня 1992 року № 195 про продаж їй квартири (т. 1 а. с. 10).
		 
		Із довідки КП «Городенка-Житлосервіс» від 01 жовтня 2010 року за № 89 вбачається, що будинок  АДРЕСА_4 знятий з балансу підприємства в 2000 році, згідно рішення виконкому міської ради від 18 грудня 2000 року № 587 «Про зняття з балансу ЖРЕП житлових приватизованих будинків» (т. 2 а. с. 88-90).
		 
		Згідно договору купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 991 приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Стефурак Н. Я., ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартиру  АДРЕСА_1 , площею 54,3 кв. м (т. 1 а. с. 11).
		 
		ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві приватної спільної часткової власності належало по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 , право власності зареєстроване в Коломийському МБТІ 20 грудня 2005 року, номер витягу 9345328 (т. 1 а. с. 12).
		 
		Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності у частці 1/1 (одна ціла) належить квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 54,8 кв. м. Підстава виникнення права власності - договір дарування від 02 лютого 2010 року (т. 1 а. с. 14).
		 
		Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 матір`ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 17).
		 
		ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/3 квартири АДРЕСА_5 . Підстава виникнення права власності - договір дарування від 24 липня 2006 року (т. 1 а. с. 15).
		 
		Згідно акта про пожежу від 21 серпня 2018 року, складеного комісією Городенківського РВ УДСНС України в області, 20 серпня 2018 року орієнтовно о 12 годині 29 хвилин у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_4 сталася пожежа, яка виникла на горищі житлового будинку. Ймовірною причиною пожежі є коротке замикання електропроводки на горищі, власником однієї із квартир у будинку є позивач ОСОБА_1 . Пожежею знищено повністю горище багатоквартирного житлового будинку, стелі в квартирі ОСОБА_1 . Цей акт підписаний зокрема і  ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 18).
		 
		Комісією Городенківської міської ради складено акт про обстеження наслідків пожежі від 06 вересня 2018 року. Зазначено, що будинок АДРЕСА_4 складається з трьох квартир. Згідно акта про пожежу пошкоджено стелю в квартирах АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , а також повністю знищено дерев`яні стіни квартири АДРЕСА_2 . 
		 
		Згідно відомостей із технічного паспорта квартира АДРЕСА_1 складається з приміщень: коридор з кладовим приміщенням, кімната № 1 , кімната № 2, кухня, веранда. В результаті пожежі та її гасіння в зазначеній квартирі зафіксовані такі пошкодження: вхідні двостворчаті дерев`яні двері розміром 3,05х1,25 м частково деформовані внаслідок гасіння пожежі, внаслідок гасіння пожежі частково деформована створка розміром 2,10х0,60 м міжкімнатних двостворчатих (двостулкових) дерев`яних дверей до кімнати № 1; двері з ламінованої ДВП до кладового приміщення розміром 1,95х0,80 м внаслідок гасіння пожежі деформовані повністю; гардеробна шафа з ламінованої ДСП частково деформована внаслідок гасіння пожежі, задня стінка покрита пліснявою; на стінах коридору та кладового приміщення подекуди проглядаються тріщини, поверхня стін внаслідок гасіння пожежі волога та покрита пліснявою.
		 
		Відповідно до акту (т. 1 а. с. 19), який складений за результатами візуального огляду приміщень квартири АДРЕСА_1 вбачається, що:
		 
		В кімнаті № 1: стіни вологі та покриті пліснявою, частина стелі обвалилась; двоє дерев`яних вікон частково деформовані внаслідок гасіння пожежі, на одному з вікон розміром 1,10х0,80 м проглядається діагональна тріщина на склі; внаслідок гасіння пожежі частково деформована створка (стулка) розміром 2,14х0,32 м міжкімнатних двостворчатих (двостулкових) дерев`яних дверей до кімнати № 2; внаслідок гасіння пожежі сильно деформована меблева стінка з ламінованої ДСП, поверхня стінки покрита вологою та пліснявою; поверхня підлоги волога, подекуди деформована.
		 
		В кімнаті № 2: на стінах кімнати подекуди проглядаються тріщини, поверхня стін внаслідок гасіння пожежі волога та покрита пліснявою; шафа-купе з ламінованої ДСП знаходиться в розібраному стані, внаслідок гасіння пожежі деформована, поверхня стінки покрита вологою та пліснявою; дерев`яні двері з кімнати № 2 до кухні розміром 2,15х0,82 м частково деформовані внаслідок гасіння пожежі.
		 
		На кухні: стіна зі сторони кімнати № 2 внаслідок гасіння пожежі волога та покрита пліснявою; дерев`яні двері з кухні на вулицю розміром 2,00х0,82 м деформовані частково; кухонна стінка з ламінованої ДСП частково деформована, частина покрита пліснявою та волога; кухонна витяжка зовні та всередині покрита вологою; поверхня газового котла індивідуального опалення волога та покрита пліснявою.
		 
		У веранді: у веранді квартири, яка переобладнана під санвузол, візуальних пошкоджень внаслідок гасіння пожежі не виявлено.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Городенківської міської ради від 03 жовтня 2018 року № 137 вирішено надати ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 5 000,00 грн (т. 1 а. с. 150).
		 
		Із змісту заяви ОСОБА_1 від 02 листопада 2018 року, адресованої Городенківській міській раді встановлено, що заявник просить прийняти у власність пошкоджену надзвичайною подією квартиру АДРЕСА_1 , а також із спільного користування частину земельної ділянки біля цього будинку площею 909 кв. м. Вжити негайних заходів на відшкодування шкоди за знищений та істотно пошкоджений об`єкт права власності внаслідок пожежі. Придбати за рахунок держави квартиру з передачею її безоплатно у власність ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 50, 51).
		 
		Рішенням 27 сесії Городенківської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1272 відмовлено в прийнятті в комунальну власність територіальної громади м. Городенка приватної житлової квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю державних коштів на придбання іншого житла для заявника. Виконкому міської ради доручено звернутись до обласного резервного фонду з проханням про виділення з державного бюджету України коштів на придбання за рахунок держави іншого житла з передачею його безоплатно у власність заявника ОСОБА_1 . Рекомендовано заявниці звернутись до Городенківської державної адміністрації з клопотанням про виділення коштів з державного бюджету на відновлення власної квартири на АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 153).
		 
		Розпорядженням виконавчого комітету Городенківської міської ради від 26 грудня 2018 року № 205 постановлено виділити матеріальну допомогу на відновлення житлових квартир в будинках АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 , пошкоджених внаслідок пожежі, в тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі по 10 000,00 грн (т. 1 а. с. 152).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Відповідно до статті 1 ЖК Української РСР громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного та громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
		 
		Згідно із пунктами 1-4, 8, 12, 13 частини першої статті 15 ЖК Української РСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства, на території району, міста, району в місті здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству (стаття 138); здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154); подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).
		 
		Відповідно до статті 18 ЖК Української РСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
		 
		Згідно із статтею 30 ЖК Української РСР державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.
		 
		Відповідно до статті 112 ЖК Української РСР, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
		 
		Частиною першою статті 86 КЦЗ України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.
		 
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 86 КЦЗ України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.
		 
		Згідно із частиною дев`ятою статті 86 КЦЗ України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.
		 
		За змістом частини десятої статті 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		 
		За визначенням, даним у пункті 24 частини першої статті 2 КЦЗ України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.
		 
		Згідно з пунктом 26 частини першої статті 2 КЦЗ України небезпечним чинником є складова частина небезпечного явища (пожежа, вибух, викидання, загроза викидання небезпечних хімічних, радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу, що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників і створює загрозу життю та/або здоров`ю людини.
		 
		Відповідно до визначення ДСТУ 2272-06 «Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять» небезпечним чинником пожежі є прояв пожежі, що призводить чи може призвести до опечення, отруєння леткими продуктами згоряння або піролізу, травмування чи загибелі людей та (або) до заподіяння матеріальних, соціальних, екологічних збитків. До небезпечних факторів пожежі належать: підвищена температура, задимлення, погіршення складу газового середовища.
		 
		Згідно з вимогами пункту 33 частини першої статті 2 КЦЗ України пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов`язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю.
		 
		Таким чином, пожежі відносяться до надзвичайних ситуацій, а загроза життю та здоров`ю людей виникає як за наявності порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, так і за наявності інших порушень по нездійсненню заходів щодо захисту людей від наслідків такого порушення, що підвищують ризик виникнення пожеж та шкідливого впливу небезпечних чинників при пожежі, яка уже виникла. 
		 
		Такий висновок Верховний Суд зробив у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № П/320/1129/20.
		 
		Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що КЦЗ України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, оскільки передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу).
		 
		 
		Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 КЦЗ України).
		 
		Суд першої інстанції у цій справі зробив правильний висновок, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час пожежі майно на підставі статті 86 КЦЗ України є безпідставними, оскільки у цій справі відсутні умови для застосування вказаної норми законодавства про цивільний захист, не встановлено, що втрата майна відбулася внаслідок дій держави,а квартира не може бути відновлена та є непридатною для проживання внаслідок надзвичайної ситуації.
		 
		Слід зазначити, що зобов`язання та обов`язки держави в найбільш загальному розумінні означають вид та міру належної поведінки держави в особі її представників щодо поваги, захисту та сприяння реалізації прав людини, що кореспондує відповідним вимогам носіїв прав і свобод.
		 
		У матеріалах справи відсутні дані про те, що Городенківська міська рада порушила встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки чи будь-які інші вимоги законодавства, внаслідок чого позивачу було заподіяно майнову шкоду.
		 
		Разом з тим, позивач не позбавлена можливості пред`явити позов про відшкодування заподіяної шкоди до її заподіювача. 
		 
		Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазначала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		 
		За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		 
		Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
		 
		Згідно з усталеною судовою практикою заподіяна особі і майну шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Разом з тим, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо юрисдикції спору, виходячи з наступного.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають
		у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема,
		з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		 
		Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Разом з тим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		 
		Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних
		з реалізацією публічної влади.
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона
		у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства,
		у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку
		з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		 
		З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору
		в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один
		з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають
		в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. 
		 
		У цій справі спір стосується приватноправових відносин і тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи, які зазначені у відзиві на касаційну скаргу представником  ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про наявність підстав для закриття касаційного провадження у вказаній справі (у зв`язку із відсутністю повноважень у представника Державної казначейської служби України) є безпідставними, оскільки повноваження Варшавського О. П., заступника начальника Юридичного відділу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, підтверджені довіреністю від 08 січня 2020 року № 5-18-08/275, він брав участь у вказаній справі у суді першої інстанції, був допущений судом до участі у справі як представник Державної казначейської служби України.
		 
		Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
		 
		Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
		 
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий:                                                                                          А. І. Грушицький
		 
		 
		Судді:                                                                                                      А. А. Калараш
		 
		                                                                                                                                                                                І. В. Литвиненко                                                                                                                      Є. В. Петров     О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...