Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/1375/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 26.01.2022. Зареєстровано: 08.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2022.

Номер судового провадження: П/320/1375/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		17 січня 2022 року 320/1375/19
		 
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., 
		при секретарі судового засідання - Лащихіній І.М., 
		за участю:
		представника позивача - Онищенка П.В.,
		представника відповідача - Огнарьова Є.А.,
		розглянувши в м. Києві у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ №2513 від 19.11.2018 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ";
		- визнати протиправними дії з проведення перевірки на підставі наказу №2513 від 19.11.2018 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ";
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000841303 від 16.01.2019 на 7561954,20 грн. з ПДФО та 1890488,55 грн. штрафних санкцій;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000851303 від 16.01.2019 на 510,00 грн. штрафних санкцій з ПДФО за результатами річного декларування;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000861303 від 16.01.2019 на 510,00 грн. штрафних санкцій з ПДФО за результатами річного декларування;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000871303 від 16.01.2019 на 862508,74 грн. військового збору та 215672,19 грн. штрафних санкцій;
		- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0000811303 від 16.01.2019 на 461697,16 грн. єдиного соціального внеску;
		- визнати протиправним та скасувати рішення №0000831303 від 16.01.2019 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на 510,00 грн.;
		- визнати протиправним та скасувати рішення №0000821303 від 16.01.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на 132218,07 грн. 
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 позовні вимоги задоволено повністю.
		Протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 замінено відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №320/1375/19 скасовано.
		Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу №2513 від 19.11.2018 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ", а також в частині визнання протиправними дій з проведення перевірки на підставі зазначеного наказу - відмовлено.
		В іншій частині позовних вимог справу №320/1375/19 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. 
		Скасовуючи рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №320/1375/19, Верховний Суд вказав, що "…обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
		З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи…"
		У зв`язку з цим, Верховний Суд вказав, що "…під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову."
		Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
		26.11.2021 зазначена адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Балаклицькому А.І.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 прийнято адміністративну справу №320/1375/19 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І., вирішено розглядати адміністративну справу за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 21.12.2021.
		В обґрунтування позовних вимог позивач з урахуванням пояснень від 14.12.2021 зазначає, що оскаржувані рішення Головного управління ДФС у Київській області прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки при їх прийнятті відповідач дійшов помилкових висновків щодо ведення ним господарської діяльності та несплати у зв`язку з цим податків, що підлягають обов`язковій сплаті до бюджету.
		Звертав увагу на те, що він не був зареєстрований як фізична особа-підприємець в межах такого виду діяльності як операції з нерухомим майном та здійснював продаж належних йому об`єктів нерухомості як фізична особа. При цьому, позивач зауважив, що кожна угода з продажу вказаних об`єктів нерухомого майна посвідчена нотаріально і перед їх укладенням він сплачував податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% та інші збори і платежі встановлені законодавством, чинним на момент укладення таких правочинів. 
		Також, позивач звертає увагу на те, що відповідач безпідставно ототожнив його як фізичну особу з фізичною особою-підприємцем, оскільки закон не забороняє йому, як фізичній особі, здійснювати будівництво житлових будинків у встановленому законом порядку та в подальшому здійснювати продаж таких будинків (майнових прав), тому його дії в цьому випадку не можуть бути кваліфіковані як будь-яке порушення вимог податкового чи іншого законодавства.
		На думку позивача, фізичні особи можуть вважатися суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. І лише зареєстровані підприємці зобов`язані сплачувати податки, передбачені для підприємців, оскільки саме з моменту реєстрації особа набуває відповідний правовий статус. При цьому, реєстрація суб`єктом господарювання є добровільним рішенням фізичної особи. Чинним законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленої процедури, в тому числі й примусово, за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень.
		У зв`язку з цим, позивач звертав на постанову Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №810/1963/18, в якій Верховний Суд дійшов висновків, що "фізична особа-підприємець" та "фізична особа" мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування, а тому для цілей оподаткування необхідно надавати оцінку конкретним правовідносинам у контексті того, чи виступає особа у них як підприємець, чи як фізична особа. З огляду на зазначене Верховний Суд підтвердив неправомірність оформлених податковими органами повідомлень-рішень та вимог щодо нарахування недоїмки з ПДФО, ПДВ та іншого, як таких, що пов`язані з підприємницькою діяльністю.
		Окрім того, позивач звертав на статтю 4 Податкового кодексу України, якою закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого рішення може бути прийняте на користь кожної із сторін. У той же час, відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли має місце подібна колізія (норма або декілька норм ПКУ чи іншого нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне трактування), рішення приймається саме на користь платника податків.
		Під час нового розгляду справи відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач здійснював діяльність з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації об`єктів нерухомого майна, яка спрямована на досягнення економічних результатів у вигляді одержання доходу і належить до систематичної господарської діяльності у формі підприємництва, а тому до позивача, як до суб`єкта підприємництва, підлягають застосуванню відповідні норми податкового та іншого законодавства, які регулюють оподаткування господарської діяльності.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2022.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).
		Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
		Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
		ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 31.01.2007 (номер запису: 23570000000004327) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		08.02.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №23570060005004327 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
		Видом діяльності позивача у період з 31.01.2007 по 08.02.2017 за КВЕД є 68.31 Агентства нерухомості (основний).
		Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 19.11.2018 №2513 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )" призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна, за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 з 27 листопада 2018 року тривалістю 5 робочих днів.
		На підставі вказаного наказу Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано повідомлення від 19.11.2018 №902/10-36-13-03, в якому повідомлено, що з 27.11.2018 терміном 5 робочих днів за адресою: АДРЕСА_2 в приміщенні ГУ ДФС у Київській області буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 .
		Наказ від 19.11.2018 №2513 та повідомлення від 19.11.2018 №902/10-36-13-03 були направлені позивачу засобами поштового зв`язку, однак повернулися на адресу контролюючого органу з відміткою "не проживає"
		У період з 27.11.2018 по 03.12.2018 на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу від 19.11.2018 №2513 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_2 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна, за період з 01.01.2013 по 31.12.2017, за результатами якої складено від 10.12.2018 №1101/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .
		У вказаному акті посадова особа контролюючого органу зазначила про те, що відповідно до наданої інформації Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 22.06.2018 №10/10-16/2206/02, фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва на підставі Декларацій про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області за такими адресами:
		- АДРЕСА_3 (декларація №КС143163580612);
		- АДРЕСА_4 (декларація №КС143163502981);
		- АДРЕСА_5 (декларація №КС143152310591);
		- АДРЕСА_4 (декларація №КС143133310492);
		- АДРЕСА_4 (декларація №КС143133230695);
		- АДРЕСА_6 (декларація №КС143133230729);
		- АДРЕСА_6 (декларація №КС143133230705);
		- АДРЕСА_6 з (декларація №КС143131890056).
		Перевіркою встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 набувала у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, із залученням підрядних організацій після введення об`єктів нерухомості (багатоповерхових будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами. 
		У подальшому ОСОБА_1 реалізовувались об`єкти нерухомого майна (квартири) на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.
		В ході перевірки відповідачем встановлено, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював будівництво об`єктів нерухомого майна в м. Ірпінь Київської області та позиціонував об`єкти будівництва під назвою Житловий комплекс "Карат".
		Також перевіркою встановлено, що реалізація збудованих ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна здійснювалось у відділі продажу за адресою: АДРЕСА_4 (відділ продажу ЖК "Карат").
		Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet на офіційному веб-сайті www.karat-irpin.kiev.ua, ОСОБА_1 є начальником відділу продажу ЖК "Карат".
		Також, на даному веб-сайті розміщено інформацію щодо ТОВ "Акрополь груп", яке відповідно до наявних Декларацій про готовність об`єктів до експлуатації є уповноваженою особою на здійснення технічного нагляду.
		Так, в Акті перевірки зазначається, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб ДФС України за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 отримано дохід від реалізації об`єктів нерухомого майна за ознакою доходу "104" - доходи від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 4863135,00 грн., у тому числі за 2013 рік - 275183,00 грн., за 2014 рік - 776115,00 грн., за 2015 рік - 168750,00 грн., за 2016 рік - 1738455,00 грн. та за 2017 рік - 1904632,0 грн.
		Згідно з інформацією, яка міститься в інтегрованій картці платника податків ІС "Податковий блок" встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 на постійній основі відповідно до п. 172.5 ст. 172 Кодексу сплачувались податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичним особам - покупцям до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу на загальну суму 3905555,86 грн., у тому числі за 2013 рік - 167319,15 грн., за 2014 рік - 834669,25 грн., за 2015 рік - 49967,00 грн., за 2016 рік - 990043,65 грн., за 2017 рік - 1863556,81 грн., виходячи з чого сума отриманого доходу платником податків від продажу об`єктів нерухомого майна становить всього 78111117,20 грн., у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн., за 2014 рік - 16693385,00 грн., за 2015 рік - 999340,00 грн., за 2016 рік - 19800873,00 грн., за 2017 рік - 37271136,20 грн.
		Розбіжність між отриманим фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 доходом згідно відомостей, які містяться в ДРФО ДФС України та наявної інформації в ІС "Податковий блок" щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5% (п`ять відсотків) від реалізації об`єктів нерухомого майна виникла у зв`язку із не відображенням приватними нотаріусами даних в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку під час посвідчення договорів купівлі-продажу.
		Відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював продаж даних об`єктів, замовником будівництва яких він виступає.
		В Акті перевірки надалі зазначається, що вищезазначена інформація підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації об`єктів нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.
		Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.
		У зв`язку з цим, перевіркою встановлено отримання фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 доходу від провадження підприємницької діяльності, який згідно з п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи у загальній сумі 78111117,20 грн., у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн., за 2014 рік - 16693385,00 грн., за 2015 рік - 999340,00 грн., за 2016 рік - 19800873,00 грн., за 2017 рік - 37271136,20 грн.
		Також, перевіркою встановлено, що податкові декларації про майновий стан і доходи за 2013-2016 роки ОСОБА_1 подані, дохід отриманий від здійснення підприємницької діяльності не задекларований. Декларація про майновий стан і доходи за 2017 рік не подана та декларації за 2013-2014 роки подані невчасно, чим порушено п.177.5, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України.
		Перевіркою правильності визначення суми чистого оподатковуваного доходу, відображеного в додатках до декларації, встановлено заниження чистого доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, на загальну суму 78111117,20 грн., у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн., за 2014 рік - 16693385,00 грн., за 2015 рік - 999340,00 грн., за 2016 рік - 19800873,00 грн., за 2017 рік - 37271136,20 грн., чим порушено п. 177.2, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України.
		Згідно податкової інформації ОСОБА_1 протягом 2013-2017 років під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, що охоплені документальною позаплановою невиїзною перевіркою, сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 3905555,86 грн., у тому числі за 2013 рік - 167319,15 грн., за 2014 рік - 834669,25 грн., за 2015 рік - 49967,00 грн., за 2016 рік - 990043,65 грн., за 2017 рік - 1863556,81 грн.
		Посадова особа контролюючого органу в акті перевірки зазначила про те, що перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб, з урахуванням вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, за період з 01.01.2013 по 31.12.2017, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , встановлено його заниження всього на суму 7561954,20 грн., у тому числі за 2015 рік - 142593,00 грн., за 2016 рік - 2574113,49 грн., за 2017 рік - 4845247,71 грн., чим порушено п. 177.2, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України.
		На підставі вищезгаданих висновків Акту перевірки щодо визначення ГУ ДФС у Київській області чистого доходу сформовано похідні від цього висновки про донарахування податку і зборів, ЄСВ, військового збору, штрафних санкцій.
		Так, відповідач зазначив про те, що ОСОБА_1 занижено єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 в розмірі 461697,16 грн., у тому числі за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 88254,93 грн., за 2015 рік - 87163,60 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн.
		Також відповідач зазначив про те, що заниження ОСОБА_1 оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 862508,74 грн.
		З урахуванням викладеного, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про порушення фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, а саме:
		- п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України в частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат;
		- п. 177.5, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та невчасне подання декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки;
		- п.п.168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 7561954,20 грн., у тому числі за 2015 рік - 142593,00 грн., за 2016 рік - 2574113,49 грн., за 2017 рік - 4845247,71 грн.;
		- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2014 та 2017 роки;
		- абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 461697,16 грн., у тому числі за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 88254,93 грн., за 2015 рік - 87163,60 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн.;
		- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету за 2015-2017 роки на суму 862508,74 грн., у тому числі за 2015 рік - 14990,10 грн., за 2016 рік - 291954,10 грн., за 2017 рік - 555564,54 грн.
		На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті наступні рішення:
		- податкове повідомлення-рішення від 16.01.2019 №0000841303, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 9452442,75 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 7561954,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1890488,55 грн.;
		- податкове повідомлення-рішення від 16.01.2019 №0000851303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 510,00 грн.;
		- податкове повідомлення-рішення від 16.01.2019 №0000861303, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 510,00 грн.;
		- податкове повідомлення-рішення від 16.01.2019 №0000871303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 1078135,93 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 862507,74 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 215627,19 грн.;
		- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2019 №Ф-0000811303, яка містить вимогу сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 461697,16 грн.;
		- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16.01.2019 №0000821303, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 132218,07 грн.;
		- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 16.01.2019 №0000831303, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.
		Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
		Предметом спору у даній справі стосується ставки оподаткування доходу, отриманого ОСОБА_1 , який у період з 31.01.2007 по 08.02.2017 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, внаслідок систематичного продажу створеного ним нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2017, а також сплати такою особою військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами цієї діяльності.
		Основним законодавчим актом, який врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
		Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Підпунктом 44.3 статті 44 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
		Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
		Статтею 9 Закон України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою підприємців від провадження господарської діяльності встановлений статтею 177 ПК України.
		Пунктом 177.2 статті 177 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		Фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді (п. 177.10 ст. 177 ПК України).
		Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність затверджено Наказом Міністерства доходів і зборі України від 16.09.2013 №481 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за №1686/24218 (далі - Порядок; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Пунктом 5 Порядку встановлено, що записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.
		Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку, зокрема, у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).
		Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
		Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
		Так, досліджуючи діяльність позивача як фізичної особи та перевіряючи доводи контролюючого органу відносно того, що така діяльність є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою, судом встановлено наступне.
		ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 31.01.2007 (номер запису: 23570000000004327) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		08.02.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №23570060005004327 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
		Видом діяльності позивача у період з 31.01.2007 по 08.02.2017 за КВЕД є 68.31 Агентства нерухомості (основний).
		Протягом 2013-2017 років фізична особа ОСОБА_1 значиться забудовником об`єктів нерухомо мого майна (багатоповерхових будинків) в м. Ірпені Київської області. В подальшому протягом 2013-2017 років фізична особа ОСОБА_1 , як власник, систематично здійснював відчуження квартир, приміщень на користь інших фізичних осіб. Зазначене сторонами не заперечувалось.
		Тобто, позивач систематично отримував дохід від продажу нерухомого майна у 2013-2017 роках, який у вказаному періоді становив 78111117,20 грн. (у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн., за 2014 рік - 16693385,00 грн., за 2015 рік - 999340,00 грн., за 2016 рік - 19800873,00 грн., за 2017 рік - 37271136,20 грн.).
		Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
		Суд зазначає, що юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
		Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
		Стаття 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (стаття 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (стаття 30 ЦК України).
		Поряд з цим, ЦК України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
		Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
		Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
		Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
		Згідно зі статтею 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
		Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
		Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.
		Позивач, заперечуючи щодо правомірності рішень контролюючого органу зазначив, що фізична особа ОСОБА_1 не може вважатися суб`єктом господарювання, оскільки відсутня одна з основних ознак такого статусу - державна реєстрація фізичної особи-підприємця щодо здійснення діяльності з продажу (реалізації) об`єктів нерухомого майна.
		Проте, з такими твердженнями позивача суд не погоджується, оскільки позивач у період з 31.01.2007 по 08.02.2021 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за РНОКПП НОМЕР_1 . Станом на день здійснення відчуження зазначених в акті перевірки об`єктів нерухомості позивач був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця.
		Крім того, у видах економічної діяльності позивача дійсно відсутня інформація щодо здійснення ним діяльності з продажу (реалізації) об`єктів нерухомого майна.
		Разом з тим суд констатує, що у розумінні вимог Податкового кодексу України, систематична діяльність фізичної особи, яка провадить операції з продажу (реалізації) товарів, у т.ч. об`єктів нерухомого майна, підлягає державній реєстрації згідно з Законом України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
		При цьому доходи, отримані фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності оподатковуються відповідно до вимог статті 177 Податкового кодексу України.
		З приводу викладеного суд зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.03.2018 у справі №826/13138/15 та в постанові від 01.11.2021 у справі №520/5138/2020, який підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах, аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.
		У відповідності до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" від 25.04.2003 №3, під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану з виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
		Враховуючи наведене, суд констатує, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною (за період 2013-2017 роки) діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб позивача, а отже вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.
		При цьому, сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача як підприємця, не є свідченням непов`язаності таких операцій з підприємницькою діяльністю.
		Таким чином, твердження позивача, що об`єкти нерухомості були реалізовані ним як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем спростовується вищезазначеним.
		У той же час, в ході перевірки було встановлено, що протягом 2013-2017 років позивачем систематично здійснювалася продаж нерухомого майна (квартири, приміщення) громадянам, у той час як вид економічної діяльності не був зазначений серед видів діяльності ФОП ОСОБА_1 .
		В силу приписів пункту 177.6 статті 177 ПК України, у разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.
		При порушенні умов перебування на спрощеній системі оподаткування платник єдиного податку зобов`язаний перейти на сплату інших податків і зборів у строки, передбачені підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України.
		Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки:
		1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
		2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
		3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
		4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;
		5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;
		6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;
		7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;
		8) у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів;
		9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.
		Судом встановлено, що у період, що перевірявся, позивач отримав дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, який згідно з п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи у загальній сумі 78111117,20 грн., у тому числі за 2013 рік - 3346383,00 грн., за 2014 рік - 16693385,00 грн., за 2015 рік - 999340,00 грн., за 2016 рік - 19800873,00 грн., за 2017 рік - 37271136,20 грн.
		Також встановлено, що податкові декларації про майновий стан і доходи за 2013-2016 роки ОСОБА_1 подані, дохід отриманий від здійснення підприємницької діяльності не задекларований. Декларація про майновий стан і доходи за 2017 рік не подана та декларації за 2013-2014 роки подані невчасно, чим порушено п.177.5, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України.
		Згідно податкової інформації ОСОБА_1 протягом 2013-2017 років під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, що охоплені документальною позаплановою невиїзною перевіркою, сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 3905555,86 грн., у тому числі за 2013 рік - 167319,15 грн., за 2014 рік - 834669,25 грн., за 2015 рік - 49967,00 грн., за 2016 рік - 990043,65 грн., за 2017 рік - 1863556,81 грн. (нараховано податок за ставкою 5%).
		Відтак, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об`єктів нерухомого майна призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2013-2017 роки на загальну суму 78111117,20 грн., чим порушено п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.
		При цьому, перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб, з урахуванням вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, за період з 01.01.2013 по 31.12.2017, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , встановлено його заниження всього на суму 7561954,20 грн., у тому числі за 2015 рік - 142593,00 грн., за 2016 рік - 2574113,49 грн., за 2017 рік - 4845247,71 грн., чим порушено п. 177.2, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України.
		При цьому, позивачем не надано суду документів, які підтверджують фактичне понесення витрат за перевіряємий період.
		Отже, визначення позивачу податковим органом податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішення від 16.01.2019 №0000841303 на загальну суму 9452442,75 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 7561954,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1890488,55 грн., є правомірним.
		Відносно податкових повідомлень-рішень від 16.01.2019 №0000851303 та від 16.01.2019 №0000861303, якими до позивача застосовано штрафні санкції по 510,00 грн., то судом встановлено, що вони прийняті у зв`язку з неподанням позивачем декларацій про майновий стан і доходи за 2017 рік, несвоєчасного подання декларацій за 2013 та 2014 роки та за ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат.
		Так, відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
		Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
		Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
		Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
		Під час розгляду справи позивачем не надано суду жодних доказів на спростування висновків контролюючого органу щодо неподанням позивачем декларацій про майновий стан і доходи за 2017 рік, несвоєчасного подання декларацій за 2013 та 2014 роки та за ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат, а тому суд приходить до висновку, що вказані податкові повідомлення-рішення є правомірними.
		Щодо правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 16.01.2019 №0000871303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 1078135,93 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 862507,74 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 215627,19 грн., суд зазначає наступне.
		З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.
		Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
		Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, а саме:
		- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
		- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
		При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
		Відповідно до п.п.164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.
		Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
		Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
		Таким чином, заниження позивачем чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 на суму 58071349,20 грн., призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 862508,74 грн.
		Враховуючи те, що під час розгляду справи судом встановлено правомірність висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно донараховано позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, а тому податкове повідомлення-рішення від 16.01.2019 №0000871303 є правомірним.
		Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2014 та 2017 роки, а також порушення вимог абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 461697,16 грн., у тому числі за 2013 рік - 81612,63 грн., за 2014 рік - 88254,93 грн., за 2015 рік - 87163,60 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн., суд зазначає таке.
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2018) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
		Пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
		Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, яка дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
		Як встановлено в Акті перевірки, висновок контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 суми нарахувань по єдиному соціальному внеску ґрунтується на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід, тобто підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2019 №Ф-0000811303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 16.01.2019 №0000821303, від 16.01.2019 №0000831303 слугували твердження контролюючого органу про заниження суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 за здійснену ним діяльності як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.
		Враховуючи доведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про правомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, а тому вказані вимога та рішення є правомірними.
		При цьому, у даному контексті адміністративний суд не враховує висновок про застосування норм права, зроблений в постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №120/1565/19-а, оскільки у справі №120/1565/19-а суттєвим чином відрізняються обставини від обставин цієї справи.
		Ключовою відмінністю є те, що у справі №120/1565/19-а платник податків (позивач) не був зареєстрований як фізична особа-підприємець. У цій справі платник податків був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
		Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 березня 2018 року у справі №826/13138/15, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа. Незважаючи на те, що продаж нерухомого майна позивачем здійснено як фізичною особою, вказана діяльність по своїй суті є підприємницькою діяльністю, оскільки має всі ознаки такої діяльності, зокрема, носить систематичний характер та має на меті отримання прибутку і таку діяльність не можна кваліфікувати як таку, що мала на меті задоволення виключно власних (особистих) потреб громадянина - позивача. Лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов`язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю.
		При цьому, правовідносини у справі №826/13138/15 є подібними до правовідносин у справі №320/1375/19 з огляду на встановлений факт систематичного продажу нерухомого майна протягом одного року у великій кількості. Ані наявність серед видів діяльності ФОП відповідного КВЕД, ані обставини придбання одного будинку, а в подальшому продаж великої кількості квартир не змінюють безпосередній зміст спірних правовідносин, а тому безпідставними є доводи позивача про неподібність правовідносин.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.11.2021 у справі №520/5138/2020.
		Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
		Згідно пункту 29 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність його рішень.
		Натомість, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи спростовані фактичними обставинами справи.
		Таким чином, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши у сукупності наявні докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
		Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		У задоволенні адміністративного позову відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		Суддя Балаклицький А. І.
		 
		 
		Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 26 січня 2022 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...