Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/4091/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2022. Зареєстровано: 14.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2022.

Номер судового провадження: П/357/4091/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		31 січня 2022 року справа №357/4091/17
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині.
		Суть спору: 13 квітня 2017 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом звернулось Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення сьомої сесії сьомого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 14 липня 2016 року, в частині пункту 3 абзацу 2 рішення № 7-67/2016, яким затверджено Положення «Про встановлення плати за землю на території міста Узин» (додаток № 2).
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено порядок прийняття оспорюваного рішення та введення його в дію, посилаючись на недотримання відповідачем вимог п.271.2 статті 271 Податкового кодексу України, яким встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Оскільки відповідач не опублікував оскаржуваний акт в офіційних виданнях або друкованих засобах масової інформації, відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», оспорюване рішення не можна вважати таким, що відповідає чинному законодавству.
		Позивач також вказує, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2017 році, у тому числі плати за землю, оскаржуване рішення мало бути офіційно оприлюднене місцевою радою до 15 липня 2016 року, що узгоджується із нормами пп.12.5.1, 12.3.2 та 12.3.2 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, ст.3 Бюджетного кодексу України. Натомість оскаржуване рішення було прийнято відповідачем 14 липня 2016 року, та взагалі не було офіційно оприлюднене в ЗМІ, що не відповідає вимогам податкового законодавства.
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.04.2017 відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа  Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
		Відповідач проти позову заперечує, у запереченнях на адміністративний позові від 14.06.2017 б/н вважає, що Узинська міська рада прийняла оскаржуване рішення в межах строків, визначених п. 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, та вчасно оприлюднила даний регуляторний акт на офіційному сайті відповідача. На думку відповідача вказаною нормою не встановлено норм про прийняття відповідного рішення радою, а встановлено офіційне оприлюднення даного рішення, відтак відповідачем було виконано цю вимогу закону, так як спірне рішення оприлюднене на сайті міської ради в червні 2016 року. Як доказ оприлюднення оспорюваного рішення на офіційному сайті Узинської міської ради відповідачем надано докази розміщення на сайті місцевої ради проекту рішення.
		Третя особа проти позову заперечує, у запереченнях на адміністративний позов від 12.06.2017 №4516/10/10-02-10 вказує, що встановлені пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України вимоги про те, що рішення про встановлення місцевих податків і зборів має бути офіційно оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків і зборів, - не застосовуються до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік, оскільки пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
		Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» задоволено. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 скасовано та прийнято нову постанову, яким адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано пункт 3 абзац 2 рішення від 14 липня 2016 року, прийнятого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин».
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.04.2021 касаційні скарги виконавчого комітету Узинської міської ради, Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі № 357/4091/17 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №357/4091/17 у зв`язку з допущеною в резолютивній частині постанови опискою та не зазначенням про скасування постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 викладено п. 2 резолютивної частини постанови Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №357/4091/17 у наступній редакції: «Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі № 357/4091/17 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа - Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення в частині - скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду».
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №357/4091/17 заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про виправлення описки в постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 357/4091/17 задоволено. Викладено п. 29 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №357/4091/17 у наступній редакції: «Отже, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно у першу чергу вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом. За наявності підстав для поновлення строку звернення до суду встановити всі обставини справи, зокрема, наявність або відсутність порушення прав позивача внаслідок прийняття оскарженого рішення відповідача. З цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами вирішити спір по справі».
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 адміністративна справа прийнята до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О., зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правового акта та призначене підготовче засідання у справі на 20.05.2021.
		14.05.2021 та 26.05.2021 до суду надійшли заяви відповідача про виконання вимог ухвали про опублікування на офіційному сайті Узинської міської ради та газеті «Громадська думка» № 39-40 від 14.05.2021 оголошення. Разом з тим, у наданій відповідачем копії сторінки газети було розміщено оголошення про те, що пункт 3 рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», ухваленого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району, скасовано на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів, зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про новий розгляд Київським окружним адміністративним судом справи № 357/4091/17 про оскарження пункту 3 рішення від 14 липня 2016 р. № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», ухваленого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району із зазначенням дати, часу і місця судового розгляду адміністративної справи у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Підготовче засідання відкладено на 29.06.2021.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 повторно зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про новий розгляд Київським окружним адміністративним судом справи № 357/4091/17 про оскарження пункту 3 рішення від 14 липня 2016 р. № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», ухваленого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району із зазначенням дати, часу і місця судового розгляду адміністративної справи у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Підготовче засідання відкладено на 20.07.2021.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 повторно зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про новий розгляд Київським окружним адміністративним судом справи № 357/4091/17 про оскарження пункту 3 рішення від 14 липня 2016 р. № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин», ухваленого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району із зазначенням дати, часу і місця судового розгляду адміністративної справи у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Підготовче засідання відкладено на 29.07.2021.
		Після судового засідання 20.07.2021 від відповідача до суду надійшли пояснення разом з копією сторінки № 5 газети «Громадська думка» від 16.07.2021, на якій розміщено оголошення про новий розгляд Київським окружним адміністративним судом справи № 357/4091/17 про оскарження пункту 3 рішення від 14 липня 2016 р. № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин».
		У поясненнях від 19.07.2021 №03-10-562 відповідач зазначив, що внесення змін до ПКУ та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» необхідно вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, пославшись на постанову Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17.
		29.07.2021 представником позивача до суду подано клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення строку звернення до суду. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідачем на своєму офіційному сайті 30.06.2016 було оприлюднено лише проект Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин, але сам оскаржуваний акт після його прийняття відповідачем не оприлюднювався. Представники позивача не приймали участі у засіданні сьомої сесії сьомого скликання Узинської міської ради, а тому про наявність рішення Узинської міської ради позивачу стало відомо тільки 27.10.2016 після отримання листа відповідача з оскаржуваним рішенням.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначене судове засідання для розгляду справи по суті на 09.09.2021.
		В судовому засіданні 09.09.2021 представник позивача підтримав поданий позов у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
		Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки не повідомили.
		У зв`язку з неявкою представників відповідача та третьої особи в судове засідання представником позивача було заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
		Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
		18.01.2022 представником позивача до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000494 від 14.02.1997, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Узинської міської ради № 87 від 10.09.1996. Клопотання обґрунтоване тим, що при розгляді даної справи у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області позивач посилався на Державний акт на право постійного користування землею, як на підставу своїх порушених прав землекористувача, на якого поширюється оскаржуване рішення відповідача. Судом був долучений письмовий доказ представника позивача до матеріалів справи.
		Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		в с т а н о в и в:
		Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (ідентифікаційний код: 00372536, місцезнаходження: 09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вулиця В. Симиренка, буд. 2) з 20.10.2003 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» здійснює наступну діяльність: Код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; Код КВЕД 01.64 Оброблення насіння для відтворення; Код КВЕД 10.81 Виробництво цукру (основний); Код КВЕД 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції, н. в. і. у.; Код КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; Код КВЕД 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; Код КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; Код КВЕД 52.10 Складське господарство. Місцезнаходження юридичної особи: 09161, Київська обл., Білоцерківський район, місто Узин, вул. Симиренка, буд. 2.
		Відповідно до статуту ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» є правонаступником ВАТ «Узинський цукровий комбінат».
		ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» здійснює господарську діяльність на земельній ділянці загальною площею 113,58 га на підставі державного акта про право постійного користування землею ІІ-КВ №000494, від 14 лютого 1997 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Узинської міської ради № 87 від 10 вересня 1996 року, включаючи земельну ділянку площею 44,4830 га (ділянка №6), кадастровий номер 322410500:05:023:0001, цільове призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
		Вказані обставини встановлені постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 357/8113/16-ц (номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 87393150).
		Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Наявність правовстановлюючого документа на землю також підтверджується копією державного акта про право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000494, долученою до матеріалів справи.
		Судом встановлено, що 14 липня 2016 року на сьомій сесії Узинської міської ради сьомого скликання прийнято рішення № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2017 рік» (далі - рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016) (т. 1, а.с. 57).
		Пунктом першим рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016 на території міста Узин встановлені такі місцеві податки:
		1) Податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; плати за землю, транспортного податку;
		2) Єдиний податок.
		Пунктом другим рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016 на території міста встановлено Узин місцевий збір:
		1) Збір за паркування транспортних засобів.
		Пунктом третім рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016 були затверджені наступні Положення:
		1) Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста Узин (додаток № 1);
		2) Положення про встановлення плати за землю на території міста Узин (додаток № 2);
		3) Положення про транспортний податок на території міста Узин (додаток № 3);
		4) Положення про особливості справляння єдиного податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (додаток № 4);
		5) Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів на території міста Узин (додаток № 5).
		Відповідно до п.5 рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016 рішення набуває чинності з 01.01.2017.
		25 жовтня 2016 року Узинська міська рада на ім`я директора ТДВ «Узинський цукровий комбінат» листом № 02-14-406 від 25.10.2016 за власної ініціативи направила рішення Узинської міської ради № 7-67/2016 від 14.07.2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2017 рік», а також додаток № 1  Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та додаток № 2  Положення про земельний податок, для подальшого використання в роботі (т. 1, а.с. 5).
		Вказаний лист було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції позивача 27.10.2016 вхідний №100, про що свідчить відтиск відповідного штампу на листі.
		Відповідно до пункту 4.2 Положення про земельний податок, затвердженого рішенням № 7-67/2016 сьомої сесії Узинської міської ради сьомого скликання від 14 липня 2016 року, ставка земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності) встановлюються у розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за земельні ділянки зайняті дачно-будівельними товариствами, гаражно-будівельними кооперативами  0,1 відсотка від їх нормативно-грошової оцінки (т. 1, а.с. 64-67).
		Судом встановлено, що рішення від 14.07.2016 № 7-67/2016 після його прийняття не було оприлюднено у будь-який зі способів, передбачених чинним законодавством (на офіційному веб-сайті, офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації, на дошці оголошень міської ради).
		Суд зазначає, що Узинською міською радою не було надано суду жодного доказу оприлюднення оспорюваного рішення, у будь-який спосіб, після його прийняття.
		Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», вважаючи оскаржуване рішення відповідача, в частині пункту 3 абзацу 2 про затвердження Положення «Про встановлення плати за землю на території міста Узин», незаконним та таким, що порушує права позивача, звернувся з адміністративним позовом до суду.
		Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 у справі №357/4091/17 в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі №357/4091/17 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» задоволено; постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 скасовано та прийнято нову постанову, яким адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано пункт 3 абзац 2 рішення від 14 липня 2016 року, прийнятого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин».
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №357/4091/17 касаційні скарги виконавчого комітету Узинської міської ради, Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задоволено частково. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі № 357/4091/17 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа - Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення в частині - скасовано, справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		У пункті 29 мотивувальної частини постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 357/4091/17 зазначено, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно у першу чергу вирішити питання щодо наявності або відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом. За наявності підстав для поновлення строку звернення до суду встановити всі обставини справи, зокрема, наявність або відсутність порушення прав позивача внаслідок прийняття оскарженого рішення відповідача. З цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також суд касаційної інстанції доручив надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а за наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами вирішити спір по справі.
		В силу частини п`ятої статті 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
		Вирішуючи питання щодо строку звернення до суду із даним позовом, судом встановлено таке.
		Станом на день звернення позивача до суду із даним позовом (13.04.2017) особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень були визначені статтею 171 КАС України (в редакції КАС України до 15.12.2017).
		Відповідно до змісту частини першої цієї статті, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
		1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
		2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
		Строк звернення до адміністративного суду станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом був встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Кодексу до 15.12.2017).
		Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом та іншими законами.
		Згідно з абзацом першим частини другої статті 99 КАС України (в редакції Кодексу до 15.12.2017) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
		За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
		Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
		Питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 р. та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 р. Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		29.07.2021 представником позивача до суду подано клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважним та поновлення строку звернення до суду. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідачем на своєму офіційному сайті 30.06.2016 було оприлюднено лише проект Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин, але сам оскаржуваний акт після його прийняття відповідачем не оприлюднювався. Представники позивача не приймали участі у засіданні сьомої сесії сьомого скликання Узинської міської ради, а тому про наявність рішення Узинської міської ради позивачу стало відомо тільки 27.10.2016 після отримання листа відповідача з оскаржуваним рішенням.
		Із заперечень відповідача на адміністративний позов від 14.06.2017 випливає, що проект Положення про земельний податок був оприлюднений на офіційному сайті Узинської міської ради (т. 1, а.с. 36-47). У поясненнях відповідача від 19.07.2021 вих. № 03-10-562 зазначено, що оприлюднення на офіційному веб-сайті міської ради акта про затвердження, зокрема, ставок місцевих податків і зборів вважається офіційним оприлюдненням та пов`язується з моментом набрання ним чинності. Відповідач вважає, що фактично у цьому випадку відсутнє виключення нормотворчих процедур щодо встановлення місцевих податків і зборів з-під дії таких основоположних принципів податкового законодавства, як стабільність і публічність (т. 2, а.с. 53-54, 77-78).
		Разом з позовом Товариством з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» було надано копію листа Узинської міської ради від 25 жовтня 2016 р. № 02-14-406 (зареєстрованого позивачем 27.10.2016 за вх. № 100), з якого випливає, що Узинська міська рада на ім`я директора ТДВ «Узинський цукровий комбінат» за власної ініціативи направила рішення Узинської міської ради № 7-67/2016 від 14.07.2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2017 рік», а також додаток № 1  Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та додаток № 2  Положення про земельний податок, для подальшого використання в роботі (т. 1, а.с. 5).
		Судом встановлено та підтверджено відповідачем у запереченнях на позов (т. 1, а.с. 36-38), що на офіційному веб-сайті Узинської міської ради 30 червня 2016 року був оприлюднений тільки проект Положення про земельний податок, що підтверджується доданими відповідачем до заперечень на адміністративний позов скрін-шотами сторінок з офіційного веб-сайту Узинської міської ради (т.1, а.с.39-47).
		Проте рішення Узинської міської ради від 14.07.2016 № 7-67/2016 після його прийняття не було оприлюднено у будь-який зі способів, передбачених чинним законодавством (на офіційному веб-сайті, офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації, на дошці оголошень міської ради).
		Вказані обставини жодним чином не спростовані відповідачем.
		Отже, суд зазначає, що Узинською міською радою не було надано суду жодного доказу оприлюднення оспорюваного рішення, у будь-який спосіб, після його прийняття.
		Яких-небудь підтверджень того, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав до моменту отримання листа відповідача суду надано не було.
		Таким чином, позивач не знав та не міг дізнатися про порушення своїх прав до моменту отримання листа відповідача від 25 жовтня 2016 р. № 02-14-406, тобто до 27 жовтня 2016 року. Позов був поданий до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 13 квітня 2017 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
		На підставі зазначеного вище суд прийшов до висновку, що у цій справі Товариством з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» не був пропущений строк звернення до адміністративного суду.
		Щодо наявності наявність або відсутності порушення прав позивача внаслідок прийняття оскарженого рішення відповідача, суд зазначає таке.
		Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
		У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За приписами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Згідно з частиною першою статті 36 Податкового кодексу України (в редакції Кодексу станом на дату виникнення спірних правовідносин) податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
		Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту про встановлення місцевих податків чи зборів визначає передумови виникнення у платника податків податкового обов`язку за відповідним податком чи збором, який полягає у його обчисленні, декларуванні та/або сплаті в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України.
		Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції Кодексу станом на день виникнення спірних правовідносин) землекористувачі є платниками земельного податку.
		Частиною другою статті 171 КАС України (в редакції Кодексу до 15.12.2017) передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Отже, оскільки ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» є користувачем земельної ділянки в місті Узин Білоцерківського району Київської області та на нього покладається обов`язок плати за землю, оскаржуваним рішенням відповідача порушується суб`єктивне право позивача.
		Відтак позивач має право оскаржувати до суду рішення Узинської міської ради від 14.07.2016 № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2017 рік» в частині підпункту пункту 3 рішення № 7-67/2016, яким затверджено Положення «Про встановлення плати за землю на території міста Узин (додаток № 2).
		Вирішуючи питання про те, чи є оспорюване рішення регуляторним актом, суд зазначає таке.
		Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 відступив від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 02.12.2020 у справі № 357/14346/17 у частині висновків про регуляторну природу оскаржуваних актів на користь позиції, що йдеться про правовстановлювальні нормативно-правові акти, які не є регуляторними актами в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та на які не поширюються положення цього Закону щодо офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації відповідних рад.
		Враховуючи, що у розглядуваній справі в доводах і запереченнях учасників справи міститься посилання на норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що впливає й на питання щодо офіційного оприлюднення оскаржуваного рішення, суд вважає за необхідне врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		Частина перша статті 143 Конституції України визначає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
		Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Частина друга статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування (м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року; ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР) передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції та вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
		Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абзац перший пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).
		Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
		Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Податкового кодексу України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
		Пункт 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема:
		загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4);
		презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4);
		стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4);
		єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4).
		Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. При встановленні або розширенні існуючих податкових пільг такі пільги застосовуються з наступного бюджетного року (пункти 4.2-4.5 статті 4 ПК України).
		Відповідно до підпунктів 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
		Підпунктами 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
		Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
		Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України врегульовано, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Згідно з пунктом 274.2 статті 274 Податкового кодексу України. Ставка податку на земельні ділянки нормативну грошову оцінку яких проведено встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).
		Абзацом першим пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
		Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Відповідно до пункту 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
		Відповідно до частини першої, п`ятої, абзацу першого частини одинадцятої, частини дванадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Стаття 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (абзац другий цієї статті).
		Відповідно до абзаці 3-7 статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це:
		прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;
		прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
		регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;
		регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.
		Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», і мають ознаки регуляторного акта; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за винятком тих, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 6, 7, 9, 11 - 13, 14, 16, 17, 21, 22, 24 - 26, 30, 30 1, 34 та 37 8 частини другої статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», та мають ознаки регуляторного акта; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 4, 6, 8, 16, 18, 19, 21 та 22 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та мають ознаки регуляторного акта; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Дія цього Закону також не поширюється на порядок укладання, виконання, опублікування, реєстрації та денонсації міжнародних договорів України.
		Частини перша, друга статті 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачає, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.
		Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
		Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
		Частини друга - п`ята статті 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначають, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
		Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади.
		Частиною першою статті 33 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що у разі внесення на розгляд сесії ради проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія приймає рішення про направлення проекту регуляторного акта на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.
		Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.
		Відповідно до статей 35, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові.
		За рішенням сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради або відповідальної постійної комісії відповідної ради:
		оприлюднюються проекти регуляторних актів, які не оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради;
		можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради.
		У разі оприлюднення проектів регуляторних актів за рішенням відповідної ради або відповідальної постійної комісії цієї ради функцію розробника проекту виконує орган, особа чи група осіб, які внесли цей проект на розгляд сесії відповідної ради, якщо інше не встановлено у рішенні ради чи відповідальної постійної комісії.
		Зауваження і пропозиції щодо оприлюдненого проекту регуляторного акта, внесеного на розгляд сесії ради, та відповідного аналізу регуляторного впливу надаються фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями розробникові цього проекту та головній постійній комісії ради.
		Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:
		відсутній аналіз регуляторного впливу;
		проект регуляторного акта не був оприлюднений.
		У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
		Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016 № 1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VIII установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.
		Відповідно до пункту 2 частини першої, частини другої, третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
		Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
		Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
		Відповідно до статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.
		Суд зазначає, що оскаржуване рішення міської ради за своєю сутністю, юридичною природою і предметом регулювання є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування, що учасниками справи не оспорюється і не ставиться під сумнів судом. При цьому приналежність спірного рішення міської ради про встановлення місцевих податків та зборів до нормативно-правових актів з питань оподаткування місцевими податками та зборами прямо передбачена підпунктом 12.5 пункту 12 статті 12 Податкового кодексу України.
		Водночас, однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний вплив на урегульовані ним правовідносини.
		Як відзначив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18, у подібних правовідносинах, оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
		Навіть у разі неприйняття рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, про вказано у підпункті 12.3.5 пінку 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
		Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.
		У будь-якому разі, незалежно від виконання відповідною радою свого обов`язку щодо прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, правовідносини стосовно їх справляння та порядку адміністрування не залишаються неврегульованими і регламентуються відповідними положеннями Податкового кодексу України, які можуть бути змінені лише шляхом внесення законодавцем змін до «тіла» цього Кодексу й застосовуються безпосередньо та без здійснення аналізу їх регуляторного впливу.
		До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна віднести й закріплену нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» спеціальну процедуру його підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення, яка включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу такого акту і оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (статті 8, 9 цього Закону).
		Водночас відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен (тобто включаючи й суб`єктів господарювання) зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
		За визначенням же пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком (у тому числі й місцевим податком і збором, як видом податку) є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.
		Верховний суд звернув увагу й на те, що виходячи із наведеного у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначення поняття регуляторного акту, останній має свої власні, специфічні й притаманні лише йому ознаки, зокрема, такий акт або його окремі положення спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання шляхом встановлення, зміни чи скасування норм права саме у цих правовідносинах.
		Спірні ж у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії Податкового кодексу України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		При цьому за змістом статті 2 Податкового кодексу України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
		До складу податкового законодавства України віднесено й рішення, зокрема, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, як це визначено пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України), однак у будь-якому випадку такі рішення повинні бути прийняті за правилами, встановленими цим Кодексом і це прямо передбачено вказаною вище нормою.
		Такі рішення органів місцевого самоврядування напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 Податкового Кодекс України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять як Податковий кодекс України, так і Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Податкові правовідносини, як окремий і самостійний вид відносин, унормовуються, насамперед, Податковим кодексом України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.
		Жодних бланкетних або відсильних норм права, які б встановлювали обов`язок застосування у податкових правовідносинах спеціальних правових процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Податковий кодекс не містить.
		Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів (статті 4, 7 цього Кодексу), якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковим кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
		Отже податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Аналіз змісту оскаржуваного у цій справі рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки, свідчить, що таке рішення прийнято з метою упорядкування податкових відносин і виконує функцію наповнення місцевого бюджету, а тому не врегульовує жодних господарсько - виробничих, організаційно - господарських та/або внутрішньогосподарських відносин за участю позивача у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а отже господарських відносин загалом.
		Оскільки процедура прийняття органами місцевого самоврядування рішень з питань оподаткування місцевими податками та зборами регламентується виключно спеціальними нормативними актами у сфері оподаткування й не охоплюється сферою регулювання актів адміністративного законодавства, то у такому випадку відсутнє регулювання і адміністративних відносин.
		Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 дійшов висновку, що Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширює свою дію на правовідносини щодо оскарження нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.
		Таким чином, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не регулює спірні правовідносини і не підлягає застосуванню під час розгляду даної справи, а оспорюване рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів не є регуляторним актом.
		Розглядаючи питання дотримання відповідачем процедури прийняття нормативно-правового акта, суд зазначає таке.
		Як вже було встановлено судом та підтверджено відповідачем у запереченнях на позов (т. 1, а.с. 36-38), на офіційному веб-сайті Узинської міської ради 30 червня 2016 року був оприлюднений проект Положення про земельний податок, що підтверджується доданими відповідачем до заперечень на адміністративний позов скрін-шотами сторінок з офіційного веб-сайту Узинської міської ради (т.1, а.с.39-47).
		Також відповідач у своїх поясненнях від 19.07.2021 вих. № 03-10-562 зазначив, що оприлюднення на офіційному веб-сайті міської ради акта про затвердження, зокрема ставок місцевих податків і зборів, вважається офіційним оприлюдненням та пов`язується з моментом набрання ним чинності (т. 2, а.с. 53-54, 77-78).
		Статтею 57 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
		Таким чином, обов`язковою умовою набрання чинності нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування є його оприлюднення шляхом розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб`єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо.
		Відповідач помилково вважає, що оприлюднення на своєму веб-сайті проекту Положення про земельний податок звільняє його від обов`язку оприлюднення прийнятого ним нормативно-правового акта після його ухвалення.
		Суд зауважує, що оприлюднення проектів актів нормативно-правової дії є окремим обов`язком органів місцевого самоврядування, який випливає з регламентації частини одинадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту другого частини першої статті 15 Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		Проекти рішень органів місцевого самоврядування оприлюднюються, зокрема з метою урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, що є одним із критеріїв перевірки судом оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень (п. 2 ч. 2 ст. 2 КАС України).
		Істотною відмінністю між проектом та прийнятим нормативно-правовим актом може бути їх вміст. Адже рішення міської ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради (ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Судом встановлено наявність відмінності розміру ставки земельного податку між проектом Положення про земельний податок (т. 1, а.с. 39-47), який був оприлюднений на офіційному сайті відповідача 30.06.2016, та затвердженим оскаржуваним актом Положенням про встановлення плати за землю на території міста Узин (т. 1, а.с. 64-67).
		Так, в пункті 4.2. Положення про земельний податок, на який посилається позивач, ставка земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності), проектний та затверджений розмір від їх нормативної грошової оцінки земельної ділянки  не співпадають.
		Відповідач своєю чергою зосередив увагу на контраргументації позивача щодо способу офіційного оприлюднення рішень.
		В адміністративному позові позивач послався на порушення відповідачем статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», якою регламентовано, що рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		Суд погоджується з аргументом відповідача, що оприлюднення нормативно-правового акта щодо встановлення ставок земельного податку на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування є достатнім способом оприлюднення для набрання чинності таким актом.
		Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи № 0940/2301/18 про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання, у своїй постанові від 10 грудня 2021 року звернув увагу на те, що терміни «оприлюднення» та «опублікування» не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження.
		Такий висновок підтверджує й аналіз приписів частини п`ятої статті 94 Конституції України, яка передбачає, що закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
		Тобто термін «оприлюднення» має більш широке значення порівняно із терміном «опублікування» та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб`єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо.
		Що ж стосується рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно-правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або буд-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.
		Разом з цим, Узинською міською радою не було надано суду жодного доказу оприлюднення, у будь-який спосіб, оскаржуваного акта після його прийняття.
		Щодо доводів відповідача та третьої особи про необхідність застосування до спірних правовідносин Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016 № 1791-VIII та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VIII, що на думку відповідача та третьої особи звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку офіційно оприлюднювати рішення про встановлення місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів, суд зазначає таке.
		Так, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016 № 1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VIII установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.
		Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
		У постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 викладено правовий висновок про те, що принцип стабільності скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
		Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
		Отже, суд погоджується, що в 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону, що означає звільнення органу місцевого самоврядування від обов`язку офіційно оприлюднювати рішення про встановлення місцевих податків і зборів саме до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів.
		Проте прийняття Законів № 1791-VIII та № 1797-VIII не означає, що орган місцевого самоврядування взагалі звільнений від обов`язку офіційно оприлюднювати рішення про встановлення місцевих податків і зборів.
		Отже, посилання відповідача та третьої особи на Закони № 1791-VIII та № 1797-VIII не змінює висновків суду про те, що Узинською міською радою не було надано суду жодного доказу оприлюднення, у будь-який спосіб, оскаржуваного акта після його прийняття.
		Відповідно до частини другої статті 77 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, відповідач суду не довів, що ним були дотримані вимоги частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Вищезазначені обставини свідчать про те, що оскаржуване в частині рішення відповідача має бути визнано нечинним.
		Судом встановлено та підтверджено відповідачем у запереченнях на позов (т. 1, а.с. 36-38), що проект Положення про земельний податок був оприлюднений на офіційному веб-сайті міської ради 30 червня 2016 року, проте оскаржуване рішення про затвердження місцевих податків і зборів було прийнято 14 липня 2016 року.
		Отже, між датою оприлюднення проекту нормативно-правового акта та датою його розгляду з наступним ухваленням минуло 14 календарних днів.
		За регламентацією частини третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (в редакції Закону станом на день вчинення спірних правовідносин) проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
		Оскільки відповідачем не була дотримана процедура прийняття нормативно-правового акта, цей акт слід визнати протиправним.
		Суд звертає увагу, що позовні вимоги були сформовані в межах чинних на день звернення до суду процесуальних норм  пункту першого частини четвертої статті 105 та частини восьмої статті 171 КАС України (в редакції Кодексу до 15.12.2017).
		Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, що набрав чинності 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладений в новій редакції.
		Відповідно до частини першої статті 5 КАС України (у чинній редакції) кожна особа має право на захист порушеного права від рішення суб`єкта владних повноважень і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
		За регламентацією частини дев`ятої статті 264 КАС України (у чинній редакції) суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
		Отже, чинною редакцією Кодексу адміністративного судочинства України скасування судом нормативно-правового акта не передбачено.
		Згідно з частиною другою статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Враховуючи викладене, з урахуванням частини 9 статті 264 КАС України оскаржуване рішення відповідача в частині підлягає визнанню судом протиправним та нечинним.
		Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст.71 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		З огляду на наведене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
		При цьому, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч.1 ст.265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1600,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 12.04.2017 №636 (т.1, а.с.1).
		Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Узинської міської ради.
		Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		 
		1. Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та нечинним підпункт 2 пункту 3 рішення № 7-67/2016 сьомої сесії Узинської міської ради сьомого скликання від 14 липня 2016 року «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2017 рік», яким затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Узин (додаток № 2).
		3. Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (ідентифікаційний код: 00372536, місцезнаходження: 09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вулиця В. Симиренка, буд. 2) за рахунок бюджетних асигнувань Узинської міської ради (ідентифікаційний код 04054990) судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Повний текст рішення суду складено 31.01.2022.
		 
		 
		 
		Суддя Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...