Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/282/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання цін і тарифів.
Надіслано судом: 26.01.2022. Зареєстровано: 15.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2022.
Дата набрання законної сили: 25.01.2022
Номер судового провадження: A/855/21550/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010,  м. Київ,  вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
		 
		Головуючий суддя у першій інстанції: Маруліна Л.О.                                                                                                       Суддя-доповідач: Епель О.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 січня 2022 року                                                                                         Справа № 640/282/21
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: 
		Головуючого судді                                Епель О.В., 
		суддів:                                                        Грибан І.О., Карпушової О.В., 
		за участю секретаря                               Сакевич Ж.В.,
		представника позивача                    Посікіри Р.Р.,
		представника          відповідача                    Смикалова В.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» на рішення Окружного адміністративного суду м.  Києва від 23 липня 2021 року у справі 
		 
		за позовом           Львівського комунального підприємства
		«Залізничнетеплоенерго»
		 
		до                     Національної комісії, що здійснює державне регулювання 
		у сферах енергетики та комунальних послуг,
		 
		про                     визнання протиправною та скасування постанови, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		          Історія справи.
		1. У січня 2021 року Львівське комунальне підприємство «Залізничнетеплоенерго» (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 07.10.2019 № 2080 про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог ЛКП «Залізничнетеплоенерго» зазначило, що оскаржуваною постановою НКРЕКП внесено зміни до Кодексу газорозподільних систем, зміни до Типового договору розподілу природного газу та до Методики визначення розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.
		Разом з тим, на переконання Позивача, прийняття оскаржуваної ним постанови, якою вводиться оплата не за спожиту, а за річну замовлену потужність, призводить до ситуації, коли він не спроможний сплачувати відповідно до графіку, а також до збільшення рівня заборгованості Позивача та спричиняє виникнення грошових вимог по сплаті компенсації.
		При цьому, Позивач вважає протиправним встановлення спірною постановою НКРЕКП компенсації за необмеження чи неприпинення споживання (відбору) природного газу, який, у свою чергу, не може бути обмежено чи припинено з огляду на особливий статус споживача (Позивача) як теплогенеруючого і теплопостачального підприємства.
		На думку Позивача, спірною постановою НКРЕКП установлено компенсацію, яка суперечить принципам встановлення цивільно-правової відповідальності, а також таким поняттям і складу таких зобов`язань як неустойка та/або відшкодування збитків, що висновується із формули розрахунку компенсації.
		Водночас, Позивач зауважує, що саме після прийняття такої постанови НКРЕКП, Оператором ГРМ - АТ «оператор газорозподільної системи «Львівгаз» було подано до суду позов про стягнення з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» заборгованості за розподіл природного газу, інфляційних витрат, трьох процентів річних, пені та компенсації, яку розраховано, згідно з пунктом 3 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем із змінами, внесеними оскаржуваною у цій справі постановою.
		2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що постанова НКРЕКП прийнята у межах наданих їй повноважень.
		При цьому, суд дійшов висновку, що обраний Позивачем в межах спірних відносин спосіб захисту порушеного права не відповідає наміру Позивача оскаржити саме встановлений у Кодексі ГРМ вид відповідальності, такий як «компенсація», та свідчить лише про його незгоду з розрахунком її величини, визначення якої є дискреційним повноваженням НКРЕКП.
		Разом з тим, суд зазначив, що Позивачем не наведено належних та допустимих доказів порушення НКРЕКП вимог законодавства України в частині встановлення порядку розрахунку за розподіл природного газу, а порушене право обґрунтовано визначеною Оператором ГРМ сумою компенсації, розрахованої відповідно до формули, встановленої оскаржуваною постановою, заявленою останнім до стягнення в судовому порядку в у господарській справі №  914/1261/20.
		3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову повністю, посилаючись на те, що спірною постановою НКРЕКП введено оплату не за спожиту, а за річну замовлену потужність, що призводить до ситуації, коли Позивач не спроможний сплачувати відповідно до графіку, збільшує рівень його заборгованості, спричиняє виникнення грошових вимог по сплаті компенсації.
		Апелянт вважає протиправним встановлення оскаржуваною постановою компенсації за необмеження чи неприпинення споживання (відбору) природного газу, який, у свою чергу, не може бути обмежено чи припинено з огляду на особливий статус споживача (Позивача) як теплогенеруючого і теплопостачального підприємства.
		На переконання Апелянта, спірною постановою НКРЕКП встановлено компенсацію, яка суперечить принципам цивільно-правової відповідальності, поняттям і складу таких зобов`язань як неустойка та/або відшкодування збитків, що висновується із формули розрахунку компенсації.
		При цьому, Апелянт зазначає, що його право порушено не лише можливістю пред`явлення до нього позову Оператора ГРМ, а й наявністю відкритого судового провадження  у Західному апеляційному господарському суді.
		Крім того, Апелянт зазначає, що до позову ним додавалися вимоги АТ «Львівгаз» про оплату заборгованості, копії листів та повідомлень про припинення газопостачання, але такі докази не були враховані судом першої інстанції.
		З цих та інших підстав, Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
		           4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 042010.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
		           5. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.
		6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 витребувано додаткові докази у справі, продовжено строк розгляду справи та оголошено перерву в судовому розгляді.
		7. 04.01.2022 від Відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
		8. 11.01.2022 від Позивача надійшло клопотання про участь в судовому розгляді справи в режимі відеоконференції.
		9. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2022 зазначене клопотання задоволено та призначено судовий розгляд цієї справи в режимі відеоконференції.
		10. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
		11. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у підпунктах 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1, підпункту 2.2.1 пункту 2.2 розділу 2 Статуту ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (код ЄДРПОУ 20784943) закріплено, що таке підприємство створене з метою отримання прибутку, повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої води і промислових технологічних процесів. Основними видами діяльності підприємства є виробництво, транспортування та реалізація теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлового фонду, об`єктів соціально-культурного та промислово-виробничого призначення міста і підприємницької діяльності.
		Для виробництва теплової енергії підприємство використовує виключно природний газ.
		Між ПАТ «Львівгаз» (далі також - Оператор ГРМ) та ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (далі також - Споживач) 01.01.2016 укладено типовий публічний договір приєднання про розподіл природного газу, яким регламентовано порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу газорозподільної системи. Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначених цим Договором. При вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов`язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.
		01.01.2016 між Сторонам укладено Заяву-приєднання №09420KLSQ7AT016 од умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).
		Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) прийнято постанову від 07.10.2019 № 2080 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП» наступного змісту:
		«Відповідно до статей 4, 40 та 41 Закону України «Про ринок природного газу» та статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановляє:
		1. Затвердити Зміни до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №     2494, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №  1379/27824, що додаються.
		2. Затвердити Зміни до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015  року №  2498, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06     листопада 2015 року за №  1384/27829, що додаються.
		3. Затвердити Зміни до Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2016 року № 236, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 2016 року за № 1434/29564.
		4. Ця постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур`єр».
		Зазначену постанову НКРЕКП офіційно опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» 11.10.2019 (№ 195).
		12. Позивач, вважаючи таку постанову НКРЕКП 07.10.2019 № 2080 протиправною, звернулося до суду з цим адміністративним позовом.
		Нормативно-правове обґрунтування.
		13. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VIII (далі - Закон № 1540-VIII), «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII (далі - Закон № 329-VIII).
		14. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		15. Згідно зі ст. 1 Закону № 1540-VIII Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Частиною п`ятою статті 5 Закону № 1540-VIII передбачено, що під час виконання своїх функцій та повноважень відповідно до закону Регулятор діє самостійно та незалежно від будь-якого іншого органу державної влади, іншого державного органу, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб`єктів господарювання, а також політичних партій, громадських об`єднань, професійних спілок чи їх органів.
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 3 Закону № 1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
		Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; вносить пропозиції до органів державної влади щодо вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг; розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб`єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них; затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до закону.
		16. Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначено Законом № 329-VIII.
		Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини третьої статті 3 Закону №  329-VIII державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
		Відповідно до статті 40 Закону № 329-VIII розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
		За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
		Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.
		Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.
		Договір розподілу природного газу є публічним.
		Згідно із статтею 41 Закону № 329-VIII Регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Оператор газорозподільної системи розміщує кодекс газорозподільних систем на своєму веб-сайті.
		Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: 1) основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; 2) умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; 3) правила обліку природного газу (у тому числі приладового); 4) правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; 5) порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; 6) інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.
		17. Відповідно до статей 4, 40, 41 Закону 329-VIII: постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2494, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за №1384/27824 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі також - Кодекс ГРМ); постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року №1384/27829, затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі також - Типовий договір); постановою НКРЕКП від 25.02.2016 року №236, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 року №1434/29564, затверджено Методику визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу (далі також - Методика).
		Оскаржуваною у справі постановою № 2080 внесено зміни до Кодексу ГРМ, Типового договору та Методики, що відповідає встановленому законодавством України обсягу повноважень НКРЕКП.
		18. Так, зокрема, у пункті 2 Типового договору розподілу природного газу змінено порядок розрахунків за послуги з розподілу природного газу, а саме:
		- у п.6.1. слова та символи «за потужність (абонентська плата)» змінено словами «за річну замовлену потужність»;
		- в абзаці другому п.6.2 слово «приєднаної» замінити словами «річної замовленої»;
		- після п.6.2. доповнити новим пунктом 6.3. такого змісту: розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
		Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності».
		У зв`язку з цим пункти 6.3 - 6.6 вважати відповідно пунктами 6.4-6.7;
		Оскаржуваною постановою пункт 7.4 розділу VII Типового договору розподілу природного газу доповнено підпунктом такого змісту:
		« 8) на вимогу Оператора ГРМ у десятиденний строк сплатити Операторові ГРМ компенсацію за порушення, які передбачені пунктом 3 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем (надалі - компенсація)».
		Методика розрахунку компенсації запроваджена оскаржуваною постановою внаслідок внесення змін до пункту 3 глави 7 Кодексу газорозподільних систем:
		« 3. Якщо внаслідок несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за договором розподілу природного газу Оператор ГРМ не здійснив припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачу-боржнику через відмову в доступі до об`єкта споживача або на письмову вимогу Оператора ГРМ споживач самостійно не обмежив чи не припинив споживання (відбір) природного газу з ГРМ, Оператор ГРМ має право вимагати від споживача, крім оплати послуги розподілу природного газу, сплати компенсації...».
		Згідно з пунктом 3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ у редакції, що діяла до моменту набрання чинності постановою № 2080, якщо внаслідок несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за договором розподілу природного газу Оператор ГРМ не здійснив припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачу-боржнику через відмову в доступі до об`єкта споживача або на письмову вимогу Оператора ГРМ споживач самостійно не обмежив чи не припинив споживання (відбір) природного газу з ГРМ, Оператор ГРМ має право вимагати від споживача компенсації, яка розраховується за формулою В = Wmax Ч Ц Ч T, де В - величина компенсації; Wmax - величина приєднаної потужності об`єкта споживача за договором розподілу природного газу; Ц - тариф, встановлений Регулятором для Оператора ГРМ за послуги розподілу природного газу; Т - період з часу, вказаного в повідомленні про припинення розподілу природного газу, до часу фактичного припинення розподілу природного газу або до моменту відсутності у споживача простроченої заборгованості за послуги розподілу природного газу.
		Пункт 3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ із змінами, внесеними постановою № 2080, викладено наступній редакції: «Якщо внаслідок несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за договором розподілу природного газу Оператор ГРМ не здійснив припинення (обмеження) розподілу природного газу споживачу-боржнику через відмову в доступі до об`єкта споживача або на письмову вимогу Оператора ГРМ споживач самостійно не обмежив чи не припинив споживання (відбір) природного газу з ГРМ, Оператор ГРМ має право вимагати від споживача, крім оплати послуги розподілу природного газу, сплати компенсації, яка розраховується за формулою В = W/12 Ч Ц Ч T, де В - величина компенсації; W - величина річної замовленої потужності об`єкта споживача за договором розподілу природного газу; Ц - тариф, встановлений Регулятором для Оператора ГРМ за послуги розподілу природного газу; T - кількість календарних місяців з часу, вказаного в повідомленні про припинення розподілу природного газу, до часу фактичного припинення розподілу природного газу або до моменту відсутності у споживача простроченої заборгованості за послуги розподілу природного газу. При неповному календарному місяці для розрахунку враховується фактична частка місяця, протягом якого здійснювався розподіл природного газу».
		Висновки суду апеляційної інстанції.
		19. Отже, станом на час прийняття НКРЕКП спірного рішення до виключної дискреції Комісії належало, зокрема внесення змін до Кодексу газорозподільних систем, до Типового договору розподілу природного газу та до Методики визначення розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу.
		20. При цьому, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №  R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		21. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судова колегія звертає увагу на те, що оскаржуваною Позивачем постановою Регулятора № 2080 внесено зміни до пункту  3 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ, якими передбачено, що для розрахунку величини компенсації застосовується величина річної замовленої, а не приєднаної потужності об`єкта споживання. Водночас, безпосередньо вид відповідальності під назвою «компенсація» установлений не вказаною постановою НКРКП, а Кодексом ГРМ.
		Разом з тим, як було правильно встановлено судом першої інстанції, спосіб захисту порушеного права, обраний Позивачем у межах спірних відносин, не відповідає його наміру оскаржити саме встановлений у Кодексі ГРМ вид відповідальності - «компенсація» та свідчить лише про його незгоду із розрахунком величини такої компенсації.
		Втім, як відзначалося вище, визначення такої величини є дискреційним повноваженням НКРЕКП.
		Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом при вирішенні справи № 826/6713/18.
		22. Доводи Апелянта про те, що спірною постановою НКРЕКП введено оплату не за спожиту, а за річну замовлену потужність, що призводить до ситуації, коли він не спроможний сплачувати відповідно до графіку, збільшує рівень його заборгованості, спричиняє виникнення грошових вимог по сплаті компенсації, колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджуються належними і допустимими в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами.
		При цьому, наявність судового спору у господарській справі №  914/1261/20, про який Апелянт зазначає у своїй скарзі, не є таким доказом та не підтверджує протиправності оскаржуваної ним постанови НКРЕКП і можливість пред`явлення Оператором ГРМ до Позивача, як споживача природного газу, позову не є підставою вважати для визнання постанови НКРЕКП протиправною та/або для її скасування.
		Втім, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є право та законний інтерес, порушений безпосередньо суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі.
		За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює можливість надання інтересу правової охорони.
		Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу розтлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		У зазначеному рішенні Конституційного Суду України також наведено ознаки, притаманні законному інтересу, та зокрема визначено поняття «охоронюваний законом інтерес». Так, КС України визначено, що охоронюваний законом інтерес є правовим феноменом, який:
		а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;
		б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
		в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
		г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
		д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
		є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
		Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом».
		Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
		Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
		Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
		1) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
		2) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
		3) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
		4) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу;
		5) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
		Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, від 28.09.2021 у справі № 335/3582/17 (2-а/335/171/2017) та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для колегії суддів при вирішенні цієї справи.
		Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність Позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме з боку Відповідача, а не інших суб`єктів господарювання.
		23. Доводи Апелянта про те, що його право порушено не лише можливістю пред`явлення до нього позову Оператором ГРМ, а й наявністю відкритого судового провадження в Західному апеляційному господарському суді, судова колегія відхиляє з підстав, наведених вище.
		24. З приводу тверджень Апелянта про те, що до позову ним додавалися вимоги АТ «Львівгаз» про оплату заборгованості, копії листів та повідомлень про припинення газопостачання, але такі докази не були враховані судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, указані правовідносини між АТ «Львівгаз» і Позивачем виникли на підставі їхніх договірних правовідносин з приводу здійснення Споживачем (тобто, Позивачем) розрахунків за спожиті послуги та щодо невиконання однією зі Сторін договірних правовідносин узятих на себе зобов`язань, а не внаслідок запровадження Регулятором формули компенсації, яка існувала, як вже зазначалося вище, й до прийняття спірної постанови.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу також на те, що Позивач є учасником відповідних договірних правовідносин з АТ «Львівгаз», починаючи з 2016 року, спірна постанова прийнята НКРЕКП у 07.10.2019, але з цим адміністративним позовом до суду він звернувся лише у січні 2021 року, хоча й до цього часу на нього поширювалися відповідні положення такої постанови, зокрема й щодо компенсації.
		У контексті аналізу таких доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції зазначає, що виникнення між учасниками господарських правовідносин спорів, зокрема переданих ними на вирішення господарського суду, не є достатнім доказом протиправності акта суб`єкта владних повноважень, положення, якими врегульовуються їхні правовідносини.
		25. Доводи Апелянта щодо протиправності встановлення оскаржуваною постановою НКРЕКП компенсації за не обмеження чи неприпинення споживання (відбору) природного газу, який, у свою чергу, не може бути обмежено чи припинено з огляду на особливий статус споживача (Позивача) як теплогенеруючого і теплопостачального підприємства, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки, як відзначалося вище, установлення такої компенсації належить до виключної компетенції Регулятора і не суперечить жодним законодавчим приписам, зокрема принципам цивільно-правової відповідальності, поняттям і складу неустойки, відшкодування збитків, як на тому наполягає Апелянт.
		26. Аналізуючи ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №  30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
		Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		27. Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
		28. Отже, судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 242 КАС України.
		29. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		30. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2021 року - без змін.
		31. Розподіл судових витрат.
		          З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
		          Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		          Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2021 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		Повний текст судового рішення виготовлено 26 січня 2022 року.
		 
		Головуючий суддя                                                  О.В. Епель
		 
		Судді:                                                                      І.О. Грибан
		 
		                                                                                                      О.В. Карпушова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...