Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/15603/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2022.
Дата набрання законної сили: 17.02.2022
Номер судового провадження: 61-12451ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                     
		17 лютого 2022 року
		м. Київ
		справа № 953/15603/20
		провадження № 61-12451св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Харківська міська рада,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду    м. Харкова під головуванням судді Шаренко С. Л. від 25 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів:                     Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради та просив визначити йому додатковий строк 3 (три) місяці, що починається з дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба -                            ОСОБА_2 , якій належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 .
		Крім того, його баба прийняла спадщину та стала власницею ще 1/4 частки вказаної квартири після смерті свого сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є його батьком та після смерті якого він також прийняв спадщину та став власником 1/4 частки квартири на АДРЕСА_1 .
		Зазначає, що після смерті баби він не звернувся у встановлений законом 6 місячний термін з заявою про прийняття спадщини з поважних причин, а саме: з 28 грудня                         2018 року по 16 березня 2019 року він знаходився на лікарняному з діагнозом - закритий перелом правої п`яткової кістки. Вказану травму він отримав 29 листопада 2018 року. В результаті травми йому призначено лікування із застосуванням гіпсової пов`язки. Після виходу з лікарняного він приступив до роботи. 
		У період з 01 жовтня 2018 року по 21 червня 2019 року він працював в ТОВ «НВФ СОЮЗ - КАДУЦЕЙ» на посаді інженера зв`язку 2-ї категорії. 
		З 18 березня 2019 року по 03 червня 2019 року позивач перебував у службовому відрядженні поза межами Харківської області. 
		01 квітня 2020 року Четвертою харківською міською державною нотаріальною конторою була винесена постанова, якою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті баби, у зв`язку з тим, що на момент смерті він не був зареєстрований разом з спадкодавцем та не подав заяву про прийняття спадщини.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Київський районний суд м. Харкова рішенням від 25 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовив. 
		Харківський апеляційний суд постановою від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2021 року без змін.
		Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені позивачем причини пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, не можуть вважатись об`єктивними та непереборними перешкодами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для сприйняття спадщини.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У поданій касаційній скарзі заявник навів підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 червня                2019 року у справі № 565/1145/17; від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17;                 від 02 квітня 2020 року у справі № 420/23/18; від 01 квітня 2020 року у справі                                    № 241/372/15-ц; від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц; від 13 березня                2020 року у справі № 314/2550/17; від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц;                 від 07 квітня 2021 року у справі № 638/6870/19; від 08 липня 2021 року у справі                                № 644/4393/20.
		Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на ті обставини, що тривала хвороба спадкоємця та складні умови праці, які зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
		Заявник вважає, що відмова у визначенні йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позбавить його прав власності на неї.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У вересні 2021 року представник Харківської міської ради - Голубенко О. Ю.  подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
		Вказує, що із заявою про прийняття спадщини позивач повинен був звернутися                                  до 29 травня 2019 року, проте звернувся лише 01 квітня 2020 року, отже вважається таким, що не прийняв спадщину.
		Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову, адже позивач не довів, що він мав об`єктивні та непереборні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Київського районного суду м. Харкова. 
		08 листопада 2021 року цивільна справа № 953/15603/20 надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 237 (а. с. 12).
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до спадкового майна якої входила 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Спадкоємцями після його смерті були, позивач -                        ОСОБА_1 та його баба - ОСОБА_2 , по 1/4 вказаної квартири. (а. с. 14-18). Право власності на вказані частки спадкоємцями зареєстровані у встановленому законом порядку.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис 17723 (а. с 13).
		Відповідно до копії спадкової справи № 325/2020, після смерті ОСОБА_2 з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 звернувся 01 квітня 2020 року позивач, ОСОБА_1 .
		Постановою державного нотаріуса Четвертої харківської міської державної нотаріальної контори м. Харків Козелько Т. М. відмовлено позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки на час відкриття спадщини позивач не був зареєстрований зі спадкодавцем та не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
		ОСОБА_1 у період з 28 грудня 2018 року по 16 березня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні з приводу закритого перелому правої п`яткової кістки. Призначено лікування - гіпсова пов`язка, яку знято 22 лютого 2019 року, тобто до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини. Під час лікування позивач знаходився на лікарняних листках з 23 грудня 2018 року по 23 січня 2019 року та                       з 24 січня 2019 по 16 березня 2019 року (а. с. 23).
		Окрім цього, з довідки ТОВ «Науково-виробнича фірма Союз Кацудей» від 03 березня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 працював у товаристві з 01 жовтня 2018 року по 21 червня 2019 року та у період з 28 грудня 2018 року по 16 березня 2019 року перебував на лікарняному, а з 18 березня 2019 року по 03 червня 2019 року перебував у службових відрядженнях поза межами Харківської області (а. с. 24).
		Строк звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 з 29 листопада 2018 року по 30 квітня 2019 року.
		Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ОСОБА_1 звернувся       01 квітня 2020 року.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
		Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
		За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
		З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
		Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
		Судами встановлено, що спадкодавець -  померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Останнім днем визначеного законом строку для прийняття спадщини є 30 травня                 2019 року.
		Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ОСОБА_1 звернувся      01 квітня 2020 року, тобто пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини складає 11 місяців.
		При оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини                           (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		Суди попередніх інстанцій вказували, що в обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 вказує на тривале лікування та перебування у тривалому відрядженні.
		Проте надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я, хворобою, лікуванням є недостатніми доказами, оскільки охоплюють неповний період строку, відведеного на прийняття спадщини.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 28 грудня 2018 року по 16 березня                   2019 року перебував на амбулаторному лікуванні з приводу закритого перелому правої п`яткової кістки. Призначено лікування - гіпсова пов`язка, яку знято 22 лютого                             2019 року, тобто до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини. Під час лікування позивач знаходився на лікарняних листках з 23 грудня 2018 року по 23 січня 2019 року та з 24 квітня 2019 року по 16 березня 2019 року (а. с. 23).
		Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
		Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.
		Судами попередніх інстанцій не встановлено існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини з підстав перебування на лікуванні. Обставини перебування ОСОБА_1 на лікуванні мали місце за два місяці до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті                  ОСОБА_2 .
		Крім того суди попередніх інстанцій надали оцінку також і тій обставині, що довідкою ТОВ «Науково-виробнича фірма Союз Кацудей» від 03 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 працював у товаристві з 01 жовтня 2018 року по 21 червня 2019 року та у період з 28 грудня 2018 року по 16 березня 2019 року перебував на лікарняному, а                            з 18 березня 2019 року по 03 червня 2019 року перебував у службових відрядженнях поза межами Харківської області (а. с. 24).
		Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказував, що позивачем не доведено того, що перебуваючи на лікарняному, він був не мобільним та не мав змоги та можливості пересування. До того ж, знаходячись на лікарняному чи у відрядженні, позивач мав можливість надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                     № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини, не встановивши при цьому обставин, які створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а саме частину третю статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, а тому дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
		Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 332/3796/19 (провадження № 61-10896св21) де вказано, що позивач не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування.
		У вказаній постанові Верховний Суд зазначав, що  вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. 
		Порядок видачі свідоцтв про право на спадщину регламентовано Главою 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок). Згідно з пунктом 2.1 Глави 10 Порядку спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (пункт 3.5 Глави 10 Порядку). Пунктом 3.23 Глави 10 Порядку передбачено, що своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку. Нотаріус приймає такі заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій не засвідчено нотаріально, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У таких випадках конверт підшивається у спадкову справу. Згідно з пунктом 2.1. розділу IV Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України                                                    від 11 листопада 2011 року № 3306/5, спадкова справа заводиться посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми), що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, визначених у статтях 1261, 1262, 1266 ЦК України, осіб, вказаних у заповіті, заінтересованих в охороні цього майна, або вимоги кредиторів. 
		Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що тривала хвороба спадкоємця та складні умови праці, які зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, адже як правильно зазначав місцевий суд, позивач не був позбавлений можливості звернутись із заявою про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв`язку в межах строку звернення із такою заявою.
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17; від 13 березня 2020 року у справі                        № 314/2550/17; від 02 квітня 2020 року у справі № 420/23/18; від 01 квітня 2020 року у справі № 241/372/15-ц; від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц;                                       від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17; від 17 жовтня 2018 року у справі                        № 681/203/17-ц; від 07 квітня 2021 року у справі № 638/6870/19; від 08 липня 2021 року у справі № 644/4393/20 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
		Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
		Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ               від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення місцевого суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційного суду не спростовують.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   А. І. Грушицький   Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...