Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/8569/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2022. Зареєстровано: 19.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2022.
Дата набрання законної сили: 15.02.2022
Номер судового провадження: К/9901/39234/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 лютого 2022 року 
		м. Київ
		справа №160/8569/20
		адміністративне провадження № К/9901/39234/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., 
		за участю секретаря судового засідання: Король Ю.Д.,
		представника позивача Присяжнюк Л.П.,
		представника відповідача Джафарова Д.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу № 160/8569/20
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Омега»
		до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві 
		про визнання протиправною та скасування постанови,
		за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Омега»
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С., Шлай А.В. від 28 вересня 2021 року,
		У С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У липні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Омега» (далі - ТОВ «Омега», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (далі - ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві № 52 від 19 травня 2020 року про накладення штрафу, передбаченого статтею 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин».
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що незгода з прийнятою відповідачем постановою зумовлена тим, що нормами законодавства не встановлено заборони проводити обіг нефасованих харчових продуктів (овочів та фруктів), які не захищені від будь-якого забруднення на всіх стадіях обігу в умовах надзвичайної ситуації, пов`язаною з епідеміологічним спалахом небезпечних інфекційних хвороб, що створює загрозу для життя та/або здоров`я людей. На підтвердження того, що продаж нефасованих овочів та фруктів жодним чином не впливає на поширення COVID-19 позивач наводить той факт, що було винесено розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради № 41 від 12 травня 2020 року, яким заборону продажу нефасованих овочів та фруктів було знято.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено.
		4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неможливості притягнення до відповідальності за порушення скасованого нормативного акта, оскільки у частині першій статті 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		6. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення частини першої     статті 58 Конституції України     про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, крім тих випадків, коли про це є спеціальна вказівка в самому     Законі     або іншому нормативно-правовому акті.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		7. Касаційну скаргу подано до суду 29 жовтня 2021 року.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 8 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/8569/20, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Омега». 
		9. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2021 року справу № 160/8569/20 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 січня 2022 року, яке було перенесено на 15 лютого 2022 року.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		10. Не погоджуючись з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року, ТОВ «Омега» звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2020 року.
		11. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», що призвело до невірних, на думку скаржника, висновків про протиправність дій позивача щодо продажу нефасованих продуктів харчування під час спалаху гострої респіраторної хвороби.
		12. ТОВ «Омега» стверджує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин» та просить сформувати такий висновок, зокрема, про те, що для притягнення операторів ринку до відповідальності необхідне одночасне існування двох умов: по-перше, факту порушення встановлених законодавством гігієнічних вимог до виробництва та/або обігу харчових продуктів та, по-друге, створення загрози для життя та здоров`я людини. 
		13. Від ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Омега», в якому зазначається, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення та дійшов правильного висновку про те, що положення частини першої     статті 58 Конституції України     про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		14. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказами, що ТОВ «Омега» (код ЄДРПОУ 30982361) зареєстровано як юридичну особу приватного права 12 червня 2000 року. Основним видом економічної діяльності є КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
		15. Посадовими особами ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві 8 квітня 2020 року було проведено позапланову перевірку магазину «Варус-513» (ТОВ «Омега»), розташованого за адресою: вул. Вишгородська,     буд. 45, м. Київ, з питань додержання операторами ринку вимог законодавства про харчові продукти та корми, здоров`я та благополуччя тварин.
		16. За результатами перевірки було складено акт проведення позапланового заходу державного контролю (інспектування) стосовно додержання операторами ринку вимог законодавства про харчові продукти та корми, здоров`я та благополуччя тварин № 1583-2 від 8 квітня 2020 року.
		17. Відповідно до акта перевіркою було встановлено порушення:
		- частин першої та другої статті 37 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», а саме - вимоги до обігу об`єктів санітарних заходів не дотримано;
		- пунктів 2 та 3 частини першої статті 49 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», а саме - первинна продукція (овочі та фрукти), харчові продукти не захищено від забруднення в умовах карантину стосовно COVID-19.
		18. 9 квітня 2020 року було складено протокол № 38 про порушення Закону України «Про державний контроль за дотримання законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», законодавства про харчові продукти та корми.
		19. 19 травня 2020 року ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві прийнято постанову № 52 про накладення штрафу, якою на ТОВ «Омега» накладено штраф у розмірі 47     230 грн за порушення вимог законодавства.
		20. Спірна постанова отримана позивачем 11 червня 2020 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		22. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		23. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		25. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
		26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		27. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		28. У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 частини першої статті 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», унаслідок чого, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов хибних висновків про вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена цією правовою нормою.
		29. Неправильність застосування вищезазначеної правової норми скаржник вбачає у тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що для притягнення операторів ринку до відповідальності необхідне одночасне існування двох умов: по-перше, факту порушення встановлених законодавством гігієнічних вимог до виробництва та/або обігу харчових продуктів та, по-друге, створення загрози для життя та здоров`я людини. Скаржник вважає, що оскільки друга умова не була доведена відповідачем, відповідно постанова про накладення штрафу є необґрунтованою та підлягає скасуванню. 
		30. Оцінюючи доводи касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.
		31. Правовідносини між органами виконавчої влади, операторами ринку харчових продуктів та споживачами харчових продуктів, а також порядок забезпечення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї врегульовані     Законом України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».
		32. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» забороняється     обіг харчових продуктів на потужностях, що не відповідають вимогам санітарних заходів.
		33. Згідно з пунктами 2 та 3 частини першої статті 49 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» оператори ринку дотримуються таких вимог: первинна продукція та всі інгредієнти, які зберігаються на потужностях, утримуються в умовах, що запобігають їх псуванню та забезпечують захист від забруднення; харчові продукти повинні бути захищеними від будь-якого забруднення на всіх стадіях виробництва, переробки та/або обігу.
		34. Відповідно до пункту 80 частини першої статті 1 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» санітарний або фітосанітарний захід - будь-який захід, що проводиться з метою:
		захисту життя або здоров`я тварин чи рослин від ризиків, що виникають внаслідок проникнення, укорінення чи поширення шкідливих організмів, хвороб, організмів, які є носіями хвороб, а також хвороботворних організмів;
		захисту життя або здоров`я людей та/або тварин від ризиків, що виникають від добавок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у харчових продуктах або кормах;
		захисту життя або здоров`я людини від ризиків, що виникають внаслідок хвороб, які переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або внаслідок проникнення, укорінення чи поширення шкідливих організмів;
		уникнення або обмеження іншої шкоди, що заподіюється внаслідок проникнення, укорінення чи поширення шкідливих організмів.
		Санітарні або фітосанітарні заходи, зокрема, включають усі нормативно-правові акти, які стосуються питань забезпечення безпечності харчових продуктів, здоров`я тварин і карантину рослин; виробничі процеси та способи виробництва; процедури випробувань, інспекції та ухвалення; карантинні режими, включаючи відповідні вимоги щодо перевезення тварин чи рослин або щодо матеріалів, необхідних для їх виживання під час перевезення; положення щодо відповідних статистичних методів, процедур відбору зразків та методів аналізу ризику; вимоги щодо пакування та маркування, які безпосередньо стосуються безпечності харчових продуктів.
		35. На виконання вимог частини першої статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України, Уряд постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2020 року № 255; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановив з 12 березня 2020 року на усій території України карантин.
		36. Згідно зі статтею 32 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.
		Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.
		37. Відповідно до статті 75 Кодексу цивільного захисту України, керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації відповідного рівня, приймає рішення (розпорядження), необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та забезпечення безпеки постраждалих, залежно від ситуації в даному регіоні.
		Розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а також громадянами і суб`єктами господарювання, розташованими у зоні надзвичайної ситуації.
		38. Керівником робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано розпорядження від 25 березня 2020 року № 2, яким затверджено Вимоги щодо якості реалізації продуктів харчування у закладах громадського харчування та продовольчої торгівлі (у т.ч. на автозаправних комплексах та станціях, які здійснюють реалізацію продовольчих товарів) (далі - Вимоги щодо якості реалізації продуктів харчування № 2).
		39. Пунктом 3 Вимог щодо якості реалізації продуктів харчування № 2 (у редакції від 4 квітня 2020 року) встановлено заборону продажу незахищених продуктів харчування (дозволено до продажу лише фасовані продукти та продукти в упаковці виробника).
		40. У подальшому розпорядженням керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 травня 2020 року № 41 Вимоги щодо якості реалізації продуктів харчування № 2 було викладено у новій редакції, в якій положення про заборону продажу незахищених продуктів харчування відсутні.
		41. Отже, розпорядженням керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) запроваджено додаткові вимоги до якості реалізації продуктів харчування у закладах громадського харчування та продовольчої торгівлі. Зокрема, встановлено вимогу щодо продажу продуктів харчування із обов`язковим фасуванням таких продуктів або їх продажом в упаковці виробника. При цьому у подальшому таку вимогу було скасовано. 
		42. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, перевірка позивача співробітниками ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві була проведена 8 квітня 2020 року. Того ж дня складено акт перевірки, в якому зафіксовано порушення частин першої та другої статті 37 та пунктів 2, 3 частини першої статті 49 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», яке виразилось у тому, що первинна продукція - фрукти та овочі не захищено від забруднення в умовах карантину, запровадженого внаслідок COVID-19.
		43. Водночас, спірна постанова № 52, якою позивача притягнуто до відповідальності з накладенням штрафу, була прийнята ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві 19 травня 2020 року.
		44. Таким чином, на момент проведення перевірки чинними були Вимоги щодо якості реалізації продуктів харчування № 2, що містили положення про заборону поширення нефасованої або незахищеної продукції, однак, на час складання постанови про накладення штрафу набула чинності нова редакція Вимог щодо якості реалізації продуктів харчування № 2, яка не містила відповідної заборони. 
		45. Суд першої інстанції, вважаючи, що моментом виникнення спірних правовідносин у цій справі є саме момент винесення ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві постанови про накладення штрафу № 52 від 19 травня 2020 року, дійшов висновку, що скасування станом на 19 травня 2020 року заборони на продаж нефасованих або незахищених товарів є підставою вважати, що зафіксоване в акті перевірки порушення перестало вважатися таким, а тому притягнення до відповідальності позивача суперечить статті 58 Конституції України щодо дії закону у часі. 
		46. Проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки станом на момент проведення перевірки (8 квітня 2020 року) чинними були Вимоги щодо якості реалізації продуктів харчування № 2, що містили положення про заборону поширення нефасованої або незахищеної продукції, то ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві правомірно притягнули позивача до відповідальності за продаж овочів та фруктів без фасування та упаковки. 
		47. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем було допущено порушення вимог законодавства, а саме - здійснено продаж продуктів харчування без їх фасування, внаслідок чого відповідачем правомірно застосовано до позивача відповідальність, передбачену статтею 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин».
		48. При цьому колегія суддів зазначає, що запровадження тимчасових обмежувальних протиепідемічних заходів, які у даному випадку виразились у встановленні тимчасової заборони на продаж нефасованих продукцію харчування, було зумовлено загостреною епідемічною ситуацією, стрімким поширенням інфекційної хвороби COVID-19 серед населення. 
		49. Суд також враховує загальновідомі обставини про те, що Всесвітня організація охорони здоров`я визнала світову пандемію, викликану поширенням інфекційної хвороби COVID-19, надзвичайною ситуацією в галузі міжнародної охорони здоров`я та внесла заходи з боротьби проти неї до тимчасових рекомендацій згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 року.
		50. Отже, запровадження таких обмежень відбувалося в умовах безпрецедентної глобальної епідеміологічної ситуації у всьому світі, а тому їх метою була необхідність захисту життя та здоров`я людей та захист населення від інфекційних хвороб, зумовлених поширенням COVID-19, позаяк обмежувальні заходи були обґрунтованими, пропорційними та переслідували легітимну мету. Вони також не суперечили положенням Конституції України про право на підприємницьку діяльність, гарантовану статтею 42 Основного Закону України, а також відповідали принципу рівності (недискримінаційності), оскільки поширювали свою дію на всіх суб`єктів господарювання, що здійснювали діяльність у сфері реалізації продуктів харчування.
		51. Водночас подальші зміни у законодавстві та зняття тимчасової заборони на продаж нефасованих продуктів харчування на підставі розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 травня 2020 року № 41 були зумовлені зміною об`єктивної епідемічної ситуації та поступовим спадом захворюваності. 
		52. Крім того, частина перша статті 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		53. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		54. У Рішенні від 9 лютого 1999 року №   1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої   статті 58 Конституції України   про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, крім тих випадків коли про це є спеціальна вказівка в самому   Законі   або іншому нормативно-правовому акті.
		55. Отже, у випадку прийняття рішення про притягнення до юридичної відповідальності суб`єкт владних повноважень застосовує законодавство, що було чинним на момент виявлення правопорушення суб`єктом, що притягається до відповідальності. Факт наступного скасування або зміни умов притягнення до відповідальності (складу правопорушення, санкції тощо), може впливати на можливість суб`єкта владних повноважень приймати рішення лише у випадку, якщо така законодавча зміна зумовлена волею суб`єкта нормотворення визнати певні дії такими, що не потребують визнання правопорушенням та, відповідно, притягнення до відповідальності.
		56. Щодо доводів скаржника про необхідність формулювання висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», колегія суддів зазначає наступне.
		57. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у спірній постанові № 52 від 19 травня 2020 року зазначено, що штрафна санкція до позивача застосована відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин», відповідно до якого оператори ринку несуть відповідальність, зокрема за порушення встановлених законодавством гігієнічних вимог до виробництва та/або обігу харчових продуктів або кормів, якщо це створює загрозу для життя та/або здоров`я людини або тварини.
		58. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що конструкція цієї правової норми передбачає, що для притягнення операторів ринку до відповідальності необхідне одночасне існування двох умов: по-перше, факт порушення встановлених законодавством гігієнічних вимог до виробництва та/або обігу харчових продуктів та, по-друге, створення загрози для життя та здоров`я людини. Разом з тим, умова щодо створення загрози для життя та здоров`я людини в умовах дії карантинних обмежень для суб`єктів господарювання виражається безпосередньо у порушенні такими суб`єктами відповідних обмежень.
		59. Зокрема, відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
		60. Згідно зі статтею 10 цього ж Закону основними принципами профілактики інфекційних хвороб є, зокрема:
		визнання захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
		дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.
		61. Таким чином, в умовах надзвичайної ситуації, пов`язаної з епідеміологічним спалахом небезпечних інфекційних хвороб, сам факт недотримання суб`єктом господарювання карантинних обмежень, визнаних доцільними та обґрунтованими у встановленому порядку уповноваженим суб`єктом, створює загрозу для життя та/або здоров`я людей. 
		62. Колегія суддів враховує, що статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		63. Частина третя статті 42 Конституції України передбачає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		64. Згідно зі статтями 415 та 416 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року, Україна взяла зобов`язання забезпечувати високий рівень захисту прав споживачів.
		65. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров`я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції.
		66. У силу вимог статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» держава зобов`язана забезпечувати, зокрема, дотримання прав споживачів на належну якість продукції та безпеку продукції.
		67. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		68. Правовий висновок про пріоритетність життя та здоров`я людини у сфері захисту прав споживачів, що забезпечується, у тому числі належним інформуванням споживачів про якість товару, його відповідність встановленим вимогам, неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 817/381/16, від 14 лютого 2020 року у справі № 808/2525/16, від 28 вересня 2020 року у справі № 826/855/16, від 17 лютого 2021 року у справі № 640/19248/19, від у справі № 640/15352/19.
		69. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві під час прийняття постанови № 52 від 19 травня 2020 року про накладення штрафу на позивача діяла у межах повноважень та у порядку, визначених Конституцією та законами України, а тому спірна постанова є правомірною.
		70. Суд враховує вже сформовану практику ЄСПЛ у категорії справ, пов`язаних з COVID-19, зокрема, рішення у справах «Terhes v. Romania» (заява № 49933/20), «Vavricka v. the Czech Republic» (заява № 47621/13).
		71. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.
		72. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами   стаття 341 КАС України   суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		73. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		74. Оскільки при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
		75. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		76. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
		77. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №   30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)). 
		78. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. 
		79. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		80. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59). 
		81. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №   30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. 
		82. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
		83. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. 
		84. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		85. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні суду апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		86. Оскільки колегія суддів залишає в силі постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» залишити без задоволення.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                        Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                                В.М. Бевзенко
		                                                                                                                            Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...