Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 697/2653/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 18.04.2022. Зареєстровано: 18.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2022.
Дата набрання законної сили: 07.07.2022
Результат оскарження 02.08.2023 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: 2/697/140/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №  697/2653/21 
		Провадження №  2/697/140/2022 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 квітня 2022 року                                                м. Канів
		Канівський міськрайонний суд Черкаської області
		в складі: головуючого судді Євтушенко Б.В., 
		за участі секретаря судового засідання Дашковської Н.І., 
		представника позивача - адвоката Потієнко Т.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Канів Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Будинка дитячої творчості Шевченківського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач в особі представника - адвоката Потієнко Т.М. звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Будинка дитячої творчості Шевченківського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, у якому просить суд:
		визнати наказ Будинку дитячої творчості Шевченківського районну міста Києва від 08 листопада 2021 року № 103-ктр незаконним та скасувати його; 
		стягнути з Будинку дитячої творчості Шевченківського району міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08 листопада 2021 року по 28 грудня 2021 року в сумі 35833,32 грн.;
		стягнути з Будинку дитячої творчості Шевченківського району міста Києва на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 51000,00 грн.; 
		відшкодувати судові витрати.
		В обґрунтування позову зазначено наступне:
		з 29.08.2012 позивач ОСОБА_1 займає посаду завідуючої організаційно-масового відділу Будинку дитячої творчості Шевченківського району міста Києва; 
		08.11.2021 ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом відповідача від 08.11.2021 № 103-ктр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати завідуючу організаційно-масовим відділом ОСОБА_1 »;
		згідно наказу № 103-ктр (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання) позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили відсторонення;
		позивач вважає наказ таким, що прийнятий всупереч вимогам Конституції України та чинного законодавства України, а дії роботодавця вважає такими, що порушують право на працю, право на отримання заробітної плати та право на збереження конфіденційної інформації щодо стану здоров`я. У зв`язку з цим звернулась до суду з даним позовом за відновленням порушеного права;
		відповідно до рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватись виключно законом;
		про примусову вакцинацію не може навіть вестись мова, оскільки права людини на життя та здоров`я є основною цінністю держави. В Україні закріплений принцип недискримінації, але чомусь обов`язковість вакцинації від COVID-19 визначена для працівників окремих професій, а для інших - не є обов`язковою;
		 
		примусова вакцинація від COVID-19 не врегульована нормативно-правовими актами, наразі відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язковою є профілактична вакцинація згідно з календарем щеплень тільки від таких захворювань: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. У списку відсутнє захворювання COVID-19, тому вакцинація від COVID-19 не є обов`язковою;
		відмова від вакцинації не призводить до такого правового наслідку як відсторонення від роботи, оскільки Кодекс законів про працю України не передбачає таких підстав;
		також враховуючи відсутність в оспорюваному наказі всупереч п. 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» посилання, як на підставу його винесення, на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Посилання в оспорюваному наказі на правові норми не може будь-яким чином замінити процедуру відсторонення, визначену п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання, визначене законом;
		оспорюваний наказ №103-ктр є незаконним, та як грубо порушує Конституцію України, не ґрунтується на вимогах ст. 46 Кодексу законів про працю України, порушує право працівника на медичну таємницю;
		у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»  від 24.12.1999 року № 13 роз`яснено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП). Розмір середнього заробітку за період з 08.11.2021 по 28.12.2021 становить: 995,37 грн. (середньоденний заробіток) х 36 робочих днів = 35833,32 грн.;
		згідно з ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Стаття 1167 Цивільного кодексу України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до положень даної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою, та вини заподіювача. Згідно з ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з протиправною поведінкою роботодавця (відповідача у справі) шляхом порушення трудових прав позивача тощо змінився усталений спосіб життя позивача, вона втратила можливість займатися улюбленою справою, заробляти кошти на своє проживання, та через дискримінаційні дії змінилась атмосфера у трудовому колективі - це призвело до погіршення здоров`я позивача та звернення її за медичною допомогою, позивач продовжує лікування і зараз. Розмір, спричиненої відповідачем, позивачу моральної шкоди становить 51000,00 грн.; 
		Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29.12.2021 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. 
		Відповідач у відзиві на позов (а.с. 57-58) просив у задоволенні позову відмовити, а справу розглянути без представника відповідача, з огляду на таке:
		 
		керівник відповідача діяла в межах своїх повноважень, відповідно до чинного законодавства України;
		позивач була завчасно проінформована відповідачем, але не надала відповідного документу - це стало підставою для видання оспорюваного наказу про її відсторонення від роботи до усунення причин, які зумовили відсторонення (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання).
		У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с. 67-73) позивач з відзивом не погодилась, просила позов задовольнити, оскільки:
		Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Якщо норма закону чи нормативно-правового акта суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції; 
		органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України належить виключно Конституційному Суду України. Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції України, заборонено видавати та виконувати. Таким чином, виходячи з вищезазначених норм матеріального права, сумлінний громадянин, який проінформований про невідповідність Конституції України певного нормативно-правового акта, зобов`язаний відмовитись від виконання незаконного акта.
		карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акта, повинен суворо відповідати закону і Конституції та видаватися за встановленою процедурою. З огляду на вимоги ст. 29, п. й ч. 1 ст. 40 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», які не були дотримані, можна стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства карантин не введено, оскільки станом на цей момент головний санітарний лікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, такі повноваження виникають, коли в Україні введено надзвичайний стан, а у Кабінету Міністрів не було підстав встановлювати карантин;
		у відповідності до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні Великої Палати Конституційного Суду України від 28.08.2020 за № 1-14/2020 (230/20), обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом. Отже, встановлення такого обмеження підзаконним нормативним актом суперечить ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Позивачем на ім`я директора відповідача було подано обґрунтовану заяву про відмову від щеплення проти інфекційної хвороби COVID-19, а тому у директора відповідача не було законних підстав на видачу оспорюваного наказу, який приймався на виконання незаконних нормативних актів Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України. У відповідності до ст. 46 КЗпП України, відмова працівника від надання конфіденційної медичної інформації або обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробуванні лікарських засобів не може бути підставою для відсторонення працівника від роботи;
		відповідач, викладеним у відзиві на позов, не спростував факти, викладені позивачем у позовній заяві.
		У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, хоча належним чином повідомлялась про місце, дату та час судового засідання. Про причини її неявки у судове засідання повідомила представник позивача. 
		Представник позивача - адвокат Потієнко Т.М. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, вказала, що позивач перебуває на лікуванні та досі не допущена до роботи відповідачем. 
		Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, у відзиві на позов (а.с. 57-58) просив розглядати справи без участі представника відповідача.
		Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до відомостей з копії трудової книжки ОСОБА_1 від 16.03.2009 (а.с. 26 зворотній бік), 29.08.2012 ОСОБА_1 прийнята на роботу завідуючою методичним відділом Будинка дитячої творчості за строковою угодою по 31.05.2013, 15.10.2012 ОСОБА_1 переведена на посаду завідуючою організаційно-масовим відділом з 15.10.2012 за строковою угодою по 31.05.2013, 01.06.2013 ОСОБА_1 переведена на постійну роботу.
		У заяві від 08.11.2021 директору Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва від завідуючої організаційно-масовим відділом, керівника «Молодіжний клуб» ОСОБА_1 (позивача у справі) ОСОБА_1 вказала, що не надає згоду на поширення (розголошення) конфіденційної інформації про себе та про стан свого здоров`я, в тому числі наявність чи відсутність вакцинації, зокрема від COVID-19, що є медичною таємницею та захищено законом (а.с. 30).
		Наказом директора Будинку дитячої творчості Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Манчак Л. від 08.11.2021 № 103-к-тр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати завідуючу організаційно-масовим відділом ОСОБА_1 » (оспорюваний наказ, а.с. 31) відсторонено ОСОБА_1 , завідуючу організаційно-масовим відділом, від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили відсторонення (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання) - відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, частини другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом  SARS-CoV-2 (зі змінами), наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 «Прозатвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 № 1306/36928. На наказі міститься відмітка: «Не погоджуюсь. Проставлений підпис. ОСОБА_1 08.11.2021».
		Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої Управлінням освіти Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві від 11.11.2021 № 722, загальна суму доходу позивача за період з травня 2021 року по жовтень 2021 року становить 118382 грн. 69 коп., середньомісячна заробітна плата становить 19730 грн. 45 коп. (а.с. 32).
		З листа представника Уповноваженого з дотримання соціальних та економічних прав за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо добровільності вакцинування від COVID-19 вбачається, що звернення ОСОБА_1 надіслано за належністю до Міністерства охорони здоров`я (а.с. 33).
		Згідно листа представника Уповноваженого з дотримання соціальних та економічних прав за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо стверджуваного порушення права на працю в частині відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою від вакцинації проти COVID-19, звернення ОСОБА_1 надіслано за належністю до Держпраці. Вказано, що дії керівництва можна оскаржити в судовому порядку. Роз`яснено, що на час відсторонення від роботи за працівником зберігається робоче місце, але не зберігається оплата праці. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб встановлюється Міністерством охорони здоров`я України. З позицією Уповноваженого щодо обов`язковості вакцинації від COVID-19 можна ознайомитись на сайті Уповноваженого в розділі «Заяви Уповноваженого" від 22.11.2021 (а.с. 34).
		З листа начальника Головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Департамента дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України № 4/1010-21 від 29.11.2021 вбачається, що звернення ОСОБА_1 , що надійшло 26.11.2021 за № К-3573/0-21 надіслано за належністю Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с. 42). 
		       З листа першого заступника керівника Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України від 17.11.2021 № 22/054719-10 (а.с. 35) вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 09.11.2021 надіслано на розгляд до Київської міської державної адміністрації. 
		У листі Головного управління Держпраці у Київській області № 4.2./3-к-6900-7900 від 03.12.2021 за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 09.11.2021 щодо можливого порушення законодавства про працю з питання законності відсторонення від роботи, звернення розглянуте на виконання доручення Держпраці від 26.11.2021 та вказано, що відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника можливості реального здійснення ним права на працю на підставі, виявленого власником чи уповноваженим ним органом, факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи. Таким чином, за змістом ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, передбачених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом. З огляду на вищевикладене, працівники, для яких обов`язковість профілактичної вакцинації проти COVID-19 передбачена наказом № 2153 та механізм можливого відсторонення від роботи (виконання обов`язків) визначено п. 41-6 Постанови № 1236, мають право звернутись за захистом своїх трудових прав безпосередньо до суду в порядку, встановленому для розгляду індивідуальних трудових спорів (а.с. 36-38). 
		З листа Голови Федерації професійних спілок України від 30.11.2021 №07/198з-2 на звернення ОСОБА_1 від 15.11.2021 вх.198з стосовно порушення трудових прав, вбачається, що Федерація професійних спілок України повідомила ОСОБА_1 , що з метою розв`язання цієї проблеми (стосовно вакцинації) на законодавчому рівні, 19.11.2021 Голова Федерації професійних спілок України звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо внесення до Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я акту реагування Уповноваженого для заходів з метою усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина (а.с. 39-40).
		У листі Голови Шевченківської районної у м. Києві організації профспілки працівників освіти і науки України від 08.12.2021 № 18-12/01 на звернення ОСОБА_1 від 09 та 17 листопада 2021 року щодо надання матеріальної допомоги у зв`язку з відстороненням від роботи вказано, зокрема, що за зверненням членів профспілки, Київська міська організація Профспілки освітян подала позов до Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (судова справа № 640/31674/21) (а.с. 43).
		У листі директора КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» від 11.11.2021 № 1719 на лист-звернення ОСОБА_1 від 03.11.2021 щодо надання довідки про відтермінування проведення вакцинації від COVID-19, адміністрація КНП «ЛІЛ Боярської міської ради» повідомляє ОСОБА_1 , що їй необхідно звернутися до свого сімейного лікаря для обстеження та вирішення питання вакцинації, при необхідності - консультація профільного спеціаліста. Після огляду та обстеження у сімейного лікаря, консультації профільного спеціаліста буде вирішено питання отримання довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-Cov-2» (а.с. 41).
		У консультаційних висновках спеціаліста від 26.11.2021 та від 08.12.2021, від 14.12.2021, від 15.12.2021, від 12.01.2022 викладені медичні рекомендації спеціалістів пацієнту ОСОБА_1 (а.с. 44, 45, 46, 77, 78, 79-80).
		Оцінивши докази у всіх їх сукупності, суд приходить до таких висновків.
		Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
		При видачі оспорюваного наказу від 08.11.2021 № 103-к-тр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати завідуючу організаційно-масовим відділом ОСОБА_1 » відповідач в особі директора, як вказано у самому наказі, керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645- III, наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 та Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236. 
		Згідно зі ст. 46 КЗпП України, допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		У законодавстві відсутнє чітке визначення поняття відсторонення від роботи. За своїм змістом це призупинення трудових відносин, яке полягає у тимчасовому увільненні працівника від виконання трудових обов`язків з метою відвернення та/або попередження негативних наслідків.
		Зокрема, з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань, небезпечних для населення, законодавство України про охорону здоров`я передбачає відсторонення від роботи у разі необґрунтованої відмови або ухилення працівника від обов`язкового щеплення.
		Так, у статті 30 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 № 2801-XII закріплена можливість запровадження щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань проведення обов`язкових медичних оглядів, профілактичних щеплень, карантинних заходів в порядку, встановленому законами України.
		Спеціальними законами у цій сфері є Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 №1645-ІІІ (далі - Закон №1645-ІІІ).
		Частинами першою та другою статті 12 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій , виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		Відтак Закон №1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" регулює кілька важливих у цій справі питань: 
		1) до обов`язкових профілактичних щеплень віднесені ті, які включені до календаря щеплень, а також ті, що запроваджені проти поширення інфекційних хвороб. 
		Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2020 №521 до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133, включений COVID-19.
		2) перелік працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, тобто Міністерством охорони здоров`я ( МОЗ).
		Згідно із Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням обов`язковій вакцинації проти COVID-19" їй підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		3) працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт:
		- у разі ухилення чи відмови від обов`язкового щеплення,
		- та у порядку, встановленому законом.
		На час винесення оскаржуваного наказу, як і на даний час, порядок відсторонення від роботи працівників через ухилення чи відмову від проходження обов`язкового профілактичного щеплення законом не врегульований .
		Системний аналіз законодавства - ч. 3 ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного балгополуччя населення", згідно якої порядок і терміни проведення профілактичних щеплень, в тому числі обов`язкових, визначаються центральним органом виконавчої владжи, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, ч. 6, ч. 7 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Положення про організацію і проведення профілактичного щеплення, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 595 (у редакції від 11.08.2014 № 551), постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та зпровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою зпобігання поширеннюю на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2" дає суду підстави для висновку, що за відсутності законодавчо визначеного алгоритму дій, відсторонення працівника від роботи через ухилення чи відмову від обов`язкового профілактичного щеплення допускається за умов:
		- виникнення у працівника обов`язку пройти таке щеплення, про що він має бути проінформований,
		- надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання,
		- документування факту відмови лікарем;
		- видання керівником підприємства, установи, організації наказу про відсторонення працівника від роботи із зазначенням конкретної правової і фактичної підстави (ухилення чи відмова) та строку відсторонення.
		Судом встановлено, що позивач є працівником закладу освіти, та підлягає обов`язковій вакцинації.
		Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набув чинності 08.11.2021 .
		Отже, з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку.
		У письмовій заяві від 08.11.2021 за місцем роботи директору відповідача позивач вказала, що не надає згоду на надання інформації про наявність чи відсутність у неї вакцинації від COVID-19. Так само не надано довідку щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
		У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
		Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.
		Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
		З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
		Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.
		Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.
		Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.
		Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.
		Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.
		Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
		З врахуванням того, що позивача правомірно відсторонили від роботи, та того, що у зазначений період вона не виконувала трудових обов`язків, а тому і немає підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за період її відсторонення від роботи.
		Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
		Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Тим більше, у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений.
		Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.
		Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.
		Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.
		Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності . Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд встановив на підставі оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивача було відсторонено від роботи з дотриманням положень трудового законодавства.
		У зв`язку із законністю наказу про відсторонення від роботи позивача, суд відмовляє і у інших вимогах позивача: про стягнення середнього заробітку за період з 08.11.2021 по 28.12.2021, про стягнення моральної шкоди. 
		Отже, у позові слід відмовити повністю.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 76-80, 89, 258, 259, 263-264, 274, 279 ЦПК України, суд
		В И Р І Ш И В:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Будинка дитячої творчості Шевченківського району м. Києва про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення суду складено 18 квітня 2022 року (16 квітня, 17 квітня 2022 року - вихідні дні).
		 
		       Суддя                                                                Б . В . Євтушенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...