Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/469/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.04.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2022.
Дата набрання законної сили: 26.04.2022
Номер судового провадження: 61-20523ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                   
		Іменем України          
		26 квітня 2022 року
		м. Київ
		справа № 466/469/20
		провадження № 61-20523св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В.,Осіяна О. М., Хопти С. Ф. 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України», Кабінет Міністрів України,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, у складі судді Ковальчука О. І., від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: 
		Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 09 листопада 2021 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі - АТ «НАК «Надра України», Товариство), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) про визнання незаконним та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 17 грудня 2019 року його ознайомлено із наказом АТ «НАК «Надра України» № 75-к від 13 грудня 
		2019 року, виданим на підставі розпорядження КМУ від 4 грудня 2019 року 
		№ 1198-р, про звільнення з посади голови правління Товариства
		04 грудня 2019 року.
		Позивач вважав, що його звільнення відбулось незаконно, з порушенням визначеної трудовим законодавством процедури звільнення працівників, які призначаються на посади та звільняються з посад за рішенням КМУ, за відсутності будь-яких порушень трудової дисципліни з його боку.
		Звертав увагу, що ані в розпорядженні КМУ, ані у виданому на підставі цього розпорядження наказі не зазначено жодної підстави, передбаченої частиною першою статті 40, статтею 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, тут і надалі по тексту в редакції Кодексу, чинній на час звільнення позивача).
		Крім того, звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності всупереч вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України.
		Також ОСОБА_1 посилався на порушення роботодавцем вимог статті 47 КЗпП України.
		З урахуванням викладеного, позивач просив суд: визнати незаконними і скасувати розпорядження КМУ від 04 грудня 2019 року № 1198-р та наказ Товариства від 13 грудня 2019 року №75-к про звільнення з посади голови правління АТ «НАК «Надра України»; поновити його на посаді голови правління Товариства та стягнути з АТ «НАК «Надра України» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи із дати звільнення.
		Короткий зміст оскаржених судових рішень
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 
		2021 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що при винесені оспорюваного позивачем розпорядження, КМУ діяв в межах повноважень наданих йому статтею 117 Конституції України, статтями 3, 25, 52 Закону України № 794-VII від 27 лютого 2014 року «Про Кабінет Міністрів України» (далі Закон 
		№ 794-VII).
		Це розпорядження є обов`язковими до виконання і при його винесені норми КЗпП України не порушені.
		Негативні наслідки звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності можуть бути усунені шляхом зміни дати звільнення  ОСОБА_1 , однак така вимога позивачем не заявлена.
		За відсутності підстав для задоволення вимог  ОСОБА_1 про поновлення на роботі, відсутні також і підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення вимог позову ОСОБА_1 .
		Змінено дату звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу АТ «НАК «Надра України» від 13 грудня 2019 року №75-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади голови правління Товариства відповідно до розпорядження КМУ 
		від 04 грудня 2019 року № 1198-р, із 04 грудня 2019 року на 16 грудня 
		2019 року.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту порушення відповідачами вимог трудового законодавства при його звільненні з посади голови правління Товариства, оскільки КМУ, виконуючи функції управління АТ «НАК «Надра України», як засновник компанії від імені держави, при призначенні та звільненні позивача, діяв як спеціальний та повноважний суб`єкт.
		Суд першої інстанції фактично встановив порушення вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України при звільненні позивача, однак помилково не застосував відповідні наслідки шляхом зміни дати звільнення позивача, - тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		В поданій у грудні 2021 року касаційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		10 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/469/20.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		У лютому 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували, що міжнародним та національним законодавством гарантується стабільність трудових відносин та захист від незаконного та безпідставного їх припинення. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути лише у визначених законом випадках та за наявності обґрунтованих і законних підстав, які у розглядуваній справі не встановлені.
		Також  ОСОБА_1 посилається на те, що всупереч вимог статті 47 КЗпП України в день його звільнення з посади голови правління АТ «НАК «Надра України» йому не було вручено роботодавцем відповідний наказ.
		Підставою касаційного оскарження зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У лютому 2022 року АТ «НАК «Надра України» та КМУ подано до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в яких представники відповідачів, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, просять оскаржене судове рішення залишити без змін.
		Також у відзивах представниками АТ «НАК «Надра України» та КМУ викладено клопотання про закриття касаційного провадження за на підставі пункту 4частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		На підставі розпорядження КМУ № 551-р від 11 червня 2014 року 
		 ОСОБА_1 був призначений головою правління АТ «НАК «Надра України».
		Розпорядженням КМУ від 04 грудня 2019 року № 1198-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління АТ «НАК «Надра України» позивача звільнено з посади голови правління Товариства.
		На підставі зазначеного розпорядження 13 грудня 2019 року головою правління АТ «НАК «Надра України» видано наказ № 75-к «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким позивача звільнено з посади 04 грудня 
		2019 року.
		АТ «НАК «Надра України» утворене на виконання Указу Президента України від 14 червня 2000 року № 802 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр».
		Пунктом 9 статуту АТ «НАК «Надра України», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 640, далі - Статут), передбачено, що компанія є юридичною особою приватного права згідно із законодавством. Компанія набула статусу юридичної особи з дати її державної реєстрації.
		Компанія діє як самостійній суб`єкт господарювання відповідно до законодавства та цього Статуту.
		Організаційно-правовою формою Компанії є акціонерне товариство. Компанія за типом є приватним акціонерним товариством. Компанія може здійснювати тільки закрите (приватне) розміщення акцій.
		Пунктом 16 Статуту передбачено, що засновником компанії є держава в особі КМУ.
		КМУ як засновник приймає рішення про: затвердження статуту компанії та внесення до нього змін; зміну типу компанії; збільшення або зменшення розміру статутного капіталу компанії; виділ, реорганізацію, ліквідацію компанії, обрання комісії з припинення Компанії (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу; продаж або відчуження в будь-який інший спосіб пакетів акцій, переданих до статутного капіталу компанії; призначення на посаду та звільнення з посади голови правління і його заступників за поданням Держгеонадр, погодженим з Мінприроди; відсторонення голови правління від здійснення ним повноважень та призначення за погодженням з Мінприроди особи, яка тимчасово виконує обов`язки голови правління.
		Пунктом 17 Статуту передбачено, що акціонером компанії є держава в особі Держгеонадр, якій повноваження з управління державними корпоративними правами компанії передано згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року № 912 «Деякі питання Національної акціонерної компанії «Надра України».
		Абзацами 1, 2, 3 підпункту 8 пункту 63 Статуту передбачено, що до компетенції правління компанії належать такі питання: щодо організації господарської діяльності компанії, фінансування, ведення обліку та звітності, роботи з цінними паперами, інших питань діяльності компанії; щодо управління роботою дочірніх підприємств, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів Компанії; підготовка та попередній розгляд питань, що підлягають обговоренню на загальних зборах, підготовка у зв`язку з цим матеріалів; організація виконання рішень загальних зборів.
		Згідно із пунктом 65 Статуту голова правління: видає накази та приймає інші рішення з питань діяльності компанії; розпоряджається майном, у тому числі коштами, Компанії з урахуванням обмежень, встановлених цим Статутом та законодавством; представляє компанію у відносинах з державними органами, юридичними та фізичними особами; видає довіреності на вчинення юридичних дій від імені компанії; установлює порядок підписання договорів від імені компанії; призначає на посаду та звільняє з посади працівників компанії, вирішує питання щодо застосування до них заходів дисциплінарного стягнення або матеріального стимулювання; розподіляє обов`язки між заступниками голови правління та членами правління; затверджує положення про структурні підрозділи компанії; вирішує питання щодо добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів; затверджує відповідно до своєї компетенції внутрішні документи компанії; приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності працівників компанії; укладає контракти з керівниками дочірніх підприємств, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів компанії; укладає договори від імені компанії; погоджує договори, що укладаються філіями, представництвами, іншими відокремленими підрозділами компанії та дочірніми підприємствами на суму (ціна договору), що перевищує 30 тис. гривень, крім тих, погодження яких належить до компетенції правління компанії згідно із цим Статутом; затверджує штатний розпис апарату компанії; організовує ведення обліку військовозобов`язаних та проведення мобілізаційної підготовки згідно із законодавством; вирішує відповідно до законодавства інші питання, що не належать до компетенції інших органів компанії.
		ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Київської міської клінічної лікарні № 18 із 04 по 13 грудня 
		2019 року.
		Позиція Верховного Суду
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
		Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та сформулювала критерії розмежування підсудності у вказаних справах.
		Так, у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження 
		№ 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у 
		статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
		У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
		За змістом пункту 58 Статуту АТ «НАК «Надра України», управління поточною діяльністю компанії здійснює правління, яке є колегіальним виконавчим органом компанії.
		До складу правління входять голова правління, його заступники та інші члени правління (пункт 61 Статуту).
		Звільнення ОСОБА_1 , який є членом виконавчого органу АТ «НАК «Надра України», з посади голови правління Товариства на підставі розпорядження КМУ, за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства прийняти рішення про припинення виконання повноважень голови правління міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового законодавства.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року 
		№ 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
		У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
		Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством.
		Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
		Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17.
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
		Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України.
		Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення до цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальної записки до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.
		Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
		При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про необхідність розгляду справи в порядку господарського судочинства.
		Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі 
		№ 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).
		Виходячи із предмету та підстав позову ОСОБА_1 , характер спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 
		Наведе узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19, 
		від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15 та постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 522/1792/19, від 17 березня 
		2021 року у справі № 161/14986/18.
		Про належність справи до юрисдикції господарських судів правильно вказували і представники відповідачів у своїх відзивах на позовну заяву, однак суд першої інстанції ухвалою від 17 грудня 2020 року помилково відмовив у задоволенні клопотання представника АТ «НАК «Надра України» про закриття провадження у справі.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		Суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули та помилково розглянули справу по суті в порядку цивільного судочинства, а тому оскарженісудові рішення підлягають скасуванню, а провадження у цивільній справі - закриттю.
		Оскільки наявні обов`язкові підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому не підлягають задоволенню клопотання представників відповідачів про закриття касаційного провадження, викладені у відзивах на касаційну скаргу. 
		Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року скасувати.
		Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.
		Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів та протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він має право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...