Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/2231/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 04.05.2022. Зареєстровано: 05.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2022.
Дата набрання законної сили: 04.05.2022
Номер судового провадження: К/9901/20242/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 травня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 460/2231/19
		адміністративне провадження № К/9901/20242/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Яковенка М. М.,
		суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №  460/2231/19
		за адміністративним позовом Державної установи «Полицька виправна колонія (№ 76)» до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),
		за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (суддя Недашківська К. М.) від 04 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Шинкар Т. І., Кухтей Р. В., Шевчук С. М.) від 18 лютого 2021 року,
		УСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У вересні 2019 року Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)» звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати: рішення № 0000101305 від 25 січня 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано єдиного внеску у розмірі 1 186 852,75 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 587  119,62 грн, та Вимогу про сплату боргу від 25 січня 2019 року № Ю-05 щодо сплати єдиного внеску у розмірі 1 186  852,75 грн.
		2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані вимога та рішення були прийняті контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)» не являється роботодавцем та податковим агентом, на якого покладений обов`язок зі сплати ЄСВ за засуджених.
		3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, позов задоволено.
		Визнано протиправними і скасовано рішення № 0000101305 від 25 січня 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 січня 2019 року № Ю-05, винесені Головним управлінням ДФС у Рівненській області.
		Стягнуто на користь Державної установи «Полицька виправна колонія (№76)» суму судового збору у розмірі 19210 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області.
		4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 01 червня 2021 року Головне управління ДПС у Рівненській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити Державній установі «Полицька виправна колонія (№76)» в задоволенні позову.
		5. 01 червня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Гімон М. М., Усенко Є. А.).
		6. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
		7. 04 серпня 2021 року до Верховного Суду від Державної установи «Полицька виправна колонія (№76)» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
		8. На підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1761/0/78-21 від 20 вересня 2021 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 07 вересня 2021 року № 1942/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».
		9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
		10. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
		IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)» зареєстрована як юридична особа 29 листопада 1999 року, взята на податковий облік в органах державної податкової служби 02 червня 2000 року № 434.
		Відповідно до Положення про Державну установу «Полицька виправна колонія (№76)», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року № 2151/3, Полицька виправна колонія (№76) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінальної виконавчої служби України, органом управління колонії є Міністерство юстиції України. Виправна колонія є юридичною особою, має самостійний баланс. Рахунки в установах казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, може мати інші печатки та штампи, є бюджетною неприбутковою установою. Виправна колонія є установою закритого типу та відповідно до діючого законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції.
		12. У період з 17 грудня 2018 року по 21 грудня 2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Рівненській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державної установи «Полицька виправна колонія (№76)» з питань дотримання законодавства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2018 року та правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2018 року за результатами якої складено акт від 03 січня 2019 року № 10/17-00-13-05/08564370.
		13. Відповідно до висновків зазначеного акта, документальною перевіркою виявлено порушення, зокрема, пункту 2 статті 6, статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року у період з 01 жовтня 2016 року по 31 грудня 2017 року, а саме: занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 1 186 589,13 грн за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених, у тому числі по звітним періодам: жовтень 2016 року - 30 361,16 грн, листопад 2016 року - 26 427,04 грн, грудень 2016 року - 23 656,40 грн, січень 2017 року - 55 616 грн, лютий 2017 року - 50 688 грн, березень 2017 року - 52 096 грн, квітень 2017 року - 52 800 грн, травень 2017 року - 54 208 грн, червень 2017 року - 42 240 грн, липень 2017 року - 52 800 грн, серпень 2017 року - 53 504 грн, вересень 2017 року - 54 923,66 грн, жовтень 2017 року - 61 952 грн, листопад 2017 року - 47 872 грн, грудень 2017 року - 45 760 грн, січень 2018 року - 53 128,90 грн, лютий 2018 року - 55 696,08 грн, березень 2018 року - 48 324,54 грн, квітень 2018 року - 46 686,41 грн, травень 2018 року - 53 238,90 грн, червень 2018 року - 45 125,89 грн, липень 2018 року - 58 153,26 грн, серпень 2018 року - 58 153,26 грн, вересень 2018 року - 63067,62 грн; пункту 1 статті 4, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 статті 7, пункту 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за січень 2016 року занижено суму єдиного внеску по додатковій базі нарахування із сум допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами на суму 263,62 грн.
		14. Досліджуючи обставини справи, суди попередніх інстанцій установили, що Державною установою «Полицька виправна колонія (№76)» як «Виконавцем» укладені договори про надання робочої сили з числа спецконтингенту з: ПАТ «Рафалівський кар`єр» (Замовник) - №Г-106 від 03 червня 2013 року, №Г-16 від 01 лютого 2017 року; фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) - №Г-281 від 01 листопада 2013 року, №Г-17 від 01 лютого 2017 року; фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Замовник) - №Г-245 від 01 жовтня 2017 року, №Г-155 від 04 липня 2017 року, №Г-154 від 29.06.2017; фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Замовник) - №Г-157 від 10 липня 2017 року.
		15. На підставі вказаних договорів у періоди, які перевірялись контролюючим органом, залучено до роботи 1716 засуджених, позивач як Виконавець відповідно до умов укладених договорів приймав участь разом з представником Замовника в комплектації бригад з числа спецконтингенту, згідно з наявністю спеціальностей, практичних навичок, а також враховуючи ступені їх виправлення, забезпечує своєчасний вихід робочої сили згідно з розрахунку потреби, яку надає Замовник. Замовник складає та направляє Виконавцю розрахунок потреба в робочій силі з розрахунком, встановленим законодавством тривалості робочого тижня для робітників із числа спецконтингенту, яких виділяє Виконавець згідно вказаного розрахунку.
		16. Умовами укладених договорів, також, передбачено, що Замовник веде табелі на робітників з числа спецконтингенту за фактично відроблений час на виробничому об`єкті з вказаними прізвищами працюючих, їх професій та присвоєних розрядів. Оплата виконаних робіт проводиться на основі підписаних Замовником нарядів-завдань та актів виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця або внесення готівки в касу Установи. Замовник проводить оплату праці згідно протоколу погодження оплати праці.
		17. Як зазначено в акті перевірки від 03 січня 2019 року № 10/17-00-13-05/ НОМЕР_1 , за надані послуги між позивачем та зазначеними господарюючими суб`єктами у відповідних періодах підписано акти виконаних робіт та проведено розрахунки як у безготівковій формі так і за готівку. Замовниками велись табелі на робочих з числа засуджених, наданих Виконавцем по фактичній наявності засуджених на їхніх робочих місцях і відпрацьованому часу з вказанням прізвищ робочих.
		18. За результатами перевірки правильності нарахування та утримання єдиного внеску із сум заробітної плати, контролюючим органом встановлено заниження позивачем у період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року бази нарахування єдиного внеску на суму 5 393 586,96 грн за рахунок невключення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених із врахуванням додаткової бази нарахування єдиного внеску та, як наслідок, заниження нарахованого єдиного внеску на суму 1 186 589,13 грн.
		19. 25 січня 2019 року на підставі матеріалів перевірки заступником начальника Головного управління ДФС у Рівненській області винесено рішення № 0000101305, яким до Державної установи «Полицька виправна колонія (№76)» на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у розмірі 587 119,62 грн.
		20. Також, 25 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Рівненській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-05 згідно з якою станом на 03 січня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 1 186 852,75 грн.
		21. Вважаючи зазначені рішення та вимогу протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		22. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що у відповідача відсутні підстави для вжиття заходів щодо притягнення позивача до відповідальності за ненарахування ЄСВ та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ, оскільки укладаючи цивільно-правові договори з іншими суб`єктами господарювання про надання робочої сили та розрахунки за неї, позивач в частині виконання умов вказаних договорів не виступав роботодавцем для засуджених, а лише створював умови для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці; робота, яка здійснювалася засудженими, виконувалася на підставі договорів про надання робочої сили з числа спецконтингенту, які укладалися з юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, а не з позивачем
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		23. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
		24. В доводах касаційної скарги контролюючий орган цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на порушення допущені позивачем, а також вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції положень чинного законодавства, а також того, що, зокрема, праця засуджених здійснюється лише на підставі строкових трудових договорів, що укладаються між засудженим і виправною колонією. Скаржник вказує, що суми виплат, отримувані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, є базою для нарахування ЄСВ. Скаржник зазначає, що норми податкового кодексу не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконану роботу, у зв`язку з чим обкладення цих доходів податками та зборами здійснюється в загальному порядку. 
		25. Як на підставу касаційного провадження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про застосування судами у справі норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 03 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 03 квітня 2020 року у справі № 580/908/19.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		26. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
		27. Відповідно до частини першої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
		Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
		Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
		28. Частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
		29. Згідно з частиною першою статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
		30. За правилами частин першої, другої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
		Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
		31. Таким чином, засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими трудовими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску.
		Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.
		32. Згідно з статтями 118-121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - засуджений), які тримаються в установах виконання покарань (далі - установа) та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України Наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (надалі також- Інструкція № 396/5).
		33. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 396/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.
		34. Пунктами 2.1 - 2.2 Інструкції № 396/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
		35. Відповідно до пункту 3.7 Інструкції № 396/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п`ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
		36. Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції № 396/5).
		37. Таким чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
		38. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
		39. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		40. Наведені норми дають підстави для висновку, що в разі виплати застрахованій особі заробітної плати (інших виплат) сплату єдиного внеску зобов`язаний забезпечити саме роботодавець, який використовує працю фізичних осіб.  
		41. Аналіз наведеного правового врегулювання дає підстави для висновку, що визначальною передумовою для сплати єдиного внеску є наявність між суб`єктом господарювання та працівником відносин, які фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.
		42. Зміст спірних аналогічних правовідносин між колонією та засудженими в контексті необхідності сплати єдиного соціального внеску вже був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом. Так, у постановах від 03 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі  № 809/710/17, від 03 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 08 травня 2020 року у справі №  560/1391/19, від 10 червня 2020 року у справі №440/2590/19, від 18 червня 2020 року у справі №  240/1700/19 Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якої особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми єдиного внеску із заробітної плати таких осіб.
		43. Такий правовий висновок Верховним Судом зроблено за результатом системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкції № 449, Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5, який дав підстави для висновку, що визначальним при вирішенні питання, чи повинна установа виконання покарання сплачувати єдиний внесок за залучених до суспільно корисної праці осіб, засуджених до позбавлення волі, є те, що відносини, які виникають у зв`язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні.
		44. При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
		45. Також Верховний Суд констатував, що ці відносини за своєю сутністю і змістом є трудовими безвідносно до того, чи були дотримані встановлені трудовим законодавством вимоги щодо оформлення підстави для виникнення цих відносин.
		46. Разом з тим, за змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
		47. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статтею 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
		48. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		49. Аналізуючи рішення судів попередніх інстанцій, встановлено, що в матеріалах справи відсутні, судами не витребувано та не досліджено докази оформлення засуджених осіб як робітників та докази обліку їх праці, виплати заробітної плати, зокрема, копії трудових договорів або копії наказів про призначення на посади робітників із числа спецконтингенту, бухгалтерські довідки тощо.
		50. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).
		51. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане, дослідити належним чином завірені копії документів, надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності.
		52. Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		53. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		54. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		55. Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити частково.
		Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 460/2231/19 скасувати, а справу направити до Рівненського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                             М. М. Яковенко
		Судді                                                                                          І. В. Дашутін
		                                                                                                                       О. О. Шишов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...