Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-1/02 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Інші злочини.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2022.
Дата набрання законної сили: 09.05.2022
Номер судового провадження: 51-2655км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 10001010010000001

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України 
		09 травня 2022 року
		м. Київ
		справа № 1-1/02
		провадження № 51-2655ск19
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 , 
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкас від 02 грудня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року щодо відмови у перегляді вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року за нововиявленими обставинами.
		 
		встановив:
		 
		За вироком Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочинів, передбачених статтями 69, 190-1, ч. 2 статті 223 Кримінального кодексу України(далі  КК у редакції 1960 року), ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі  КК у редакції 2001 року) із застосуваннямст. 42 КК в редакції 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
		Ухвалою Верховного Суду України від 09 липня 2002 року вирок апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року залишено без змін.
		ОСОБА_4 звернувся до суду із заявами про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року за нововиявленими обставинами.
		 
		Колегія суддів Придніпровського районного суду м. Черкас ухвалою від 02 грудня 2021 року заяви ОСОБА_4 про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року за нововиявленими обставинами залишила без задоволення.
		 
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року рішення місцевого суду від 02 грудня 2021 року залишено без змін.
		 
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 указує на незаконність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду його заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами і порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду у суді першої інстанції або зміну судових рішень стосовно нього в частині призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі.
		 
		Вважає, що зазначені в заяві обставини на його думку є нововиявленими відповідно до ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Проте, суди залишили без уваги наведені доводи, належної та обґрунтованої оцінки їм не надали.
		 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що місцевий суд формально розглянув його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року стосовно нього та без законних на те підстав відмовив у їх задоволенні 
		 
		На його переконання місцевий суд не врахував Рішення ЄСПЛ у справі ОСОБА_5 та інші (серед яких є він) проти України (його справа №43270/15), в якому ЄСПЛ констатував порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання заявників у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.
		 
		Крім цього, вважає, що показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є неправдивими і це встановлено під час розгляду справи апеляційним судом, однак вони безпідставно використані як джерела доказів. 
		 
		Також на думку засудженого, місцевий суд проігнорував його доводи стосовно того, що народний засідатель ОСОБА_8 , який входив до складу суддів апеляційного суду Черкаської області, на час розгляду кримінальної справи стосовно нього був у віці 72 роки та фактично не брав активної участі під час розгляду, а тому його справа була розглянута незаконним складом суду.
		 
		Посилаючись на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції вважає, що його апеляційна скарга на ухвалу місцевого суду розглянута незаконним складом суду оскільки суддя ОСОБА_9 не міг брати участь у розгляді справи враховуючи те, що раніше вже брав участь у розгляді його заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами. 
		 
		Апеляційний суд у своєму рішення безпідставно послався на Рішення Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року №11-рп/99, оскільки це рішення було прийнято раніше факту інкримінованого злочину. Вказане рішення є таким, що погіршує його становище.
		 
		Окрім цього вважає, що до нього враховуючи законодавчі зміни, не могло бути застосовано покарання у виді довічного позбавлення волі, а суд повинен був призначити покарання не більше 15 років.
		 
		Також засуджений в касаційній скарзі просить замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк, при цьому посилається на те, що він відбув у місцях позбавлення волі більше 28 років, а тому цей строк є достатнім для його виправлення. 
		 
		Перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та додані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		 
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону згідно ст. 412 КПК, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		 
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин.
		 
		З судових рішень убачається, що засуджений ОСОБА_4 звернувся із заявою про перегляд судового рішення щодо нього за нововиявленими обставинами. 
		 
		Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульованоглавою 34 КПК. У ст. 459 цього Кодексунаведеновичерпний перелік нововиявлених обставин,за наявності яких можутьбути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.
		 
		Відповідно до положень зазначеної норми праванововиявленими обставинами визнаються:
		 
		- штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
		 
		- скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
		 
		- інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
		 
		Отже, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду при прийнятті судового рішення, а також спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.
		 
		Згідно зі ст. 460 КПК учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.
		 
		Згідно зпунктами4, 5 ч. 2ст. 462КПК у заяві проперегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються:обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду таособі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду;обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимогособи, яка подає заяву до суду.
		 
		Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_4 про перегляд вироку суду щодо нього за нововиявленими обставинами. Такі висновки мотивував тим, що обставини, на які посилається заявник в своїх заявах, щодо необхідності перегляду вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року не є такими в розумінні приписів ст. 459 КПК і ніяким чином не впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні.
		 
		При цьому суд обґрунтовано послався, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилося під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.
		 
		Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого і неспростовного характеру.
		 
		Судом не встановлено таких обставин суттєвого і неспростовного характеру, які б не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судових рішень і які самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність рішень, що належить переглянути.
		 
		Суд апеляційної інстанції під час перегляду справи за заявами ОСОБА_4 , належним чином перевірив доводи, зазначені в апеляційній скарзі засудженого, надав на них детальні відповіді та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів, що обставини, зазначені у заявах ОСОБА_4 про перегляд вироку суду стосовно нього за нововиявленими обставинами, не відповідають критеріям нововиявлених обставин у розумінні ст. 459 КПК, а зводяться до незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими вироком суду, переоцінкою доказів та з визначеним видом і розміром призначеного покарання. 
		 
		Не обґрунтованими є доводи засудженого, що на рішення місцевого суду впливає Рішення ЄСПЛ Фарзієв та інші проти України (його справа №43270/15), в якому констатовано, порушенням ст. 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання заявників у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.
		 
		Висловлена ЄСПЛ у справі «Фарзієвта інші проти України» позиція з питань довічного ув`язнення стосується механізмів неіндивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених додовічного ув`язнення. Правомірності призначення такого виду покарання завчинення особливо тяжкого злочину ЄСПЛ під сумнів не ставив і постановив, що сам факт визнання існування порушення ст. 3 Конвенції вже становить достатню справедливу сатисфакцію. Тому вказане рішення міжнародної судової установи не створює підстав для безумовної підстави перегляду судового рішення в тому числі заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк 
		 
		Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в своєму рішення від 08 липня 2020 року (справа № 1-42/2004) за заявою ОСОБА_10 констатувала, що існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
		 
		Не є слушними доводи засудженого, про те, що показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 безпідставно взяті до уваги судом і покладені у вирок стосовно нього оскільки, під час розгляду справи апеляційним судом було встановлено, що вони неправдиві.
		 
		Вірною є позиція суду апеляційної інстанції в цій частині, який встановив, що відповідно до матеріалів кримінальної справи показання вказаних осіб були предметом безпосереднього судового дослідження, які отримали відповідну оцінку. Крім того, доказів у частині надання вищевказаними особами завідомо неправдивих показань, засуджений ОСОБА_4 не надав.
		 
		Наявність розбіжностей у їх показаннях, не може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
		 
		При цьому вказані обставини були перевірені касаційною інстанцією, однак порушень вимог кримінального та кримінального процесуального закону не встановлено, про що свідчить прийняте рішення Верховного Суду України від 09 липня 2002 року, яким вирок апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року стосовно ОСОБА_4 залишено без змін.
		 
		Доводи засудженого про те, що народний засідатель ОСОБА_8 не мав права входити до складу суду, який проводив розгляд справи, оскільки мав вік 72 роки, та будь якої активної участі у розгляді справи не брав, не є слушними, оскільки як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, згідно ст. 55 Закону України "Про судоустрій" від 05 червня 1981 року (втратив чинність 01 червня 2002 року) не були визначені вікові обмеження щодо кандидатів у народні засідателі, тобто склад суду на день винесення вироку від 28 січня 2002 року був легітимний.
		 
		Крім цього Суд бере до уваги, що вказана обставина та доводи про пасивне поведінку народного засідателя під час судового розгляду в розумінні ст. 459 КПК не є нововиявленими.
		 
		Посилання засудженого на незаконний склад суду, який розглядав його апеляційну скаргу на рішення місцевого суду з підстав того, що головуючий суддя ОСОБА_9 не міг брати участь у розгляді справи враховуючи те, що раніше брав участь у розгляді його заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами не є обґрунтованими оскільки, його доводи в цій частині не містять конкретних посилань передбачених ст. 75 КПК, які виключають участь судді у розгляді справи. При цьому Суд бере до уваги, що повторна участь судді апеляційного суду виключається якщо судове рішення було скасовано (ст. 76 КПК). 
		 
		Стосовно доводів засудженого про те, що апеляційний суд у своєму рішення безпідставно послався на Рішення Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року №11-рп/99 оскільки, це рішення було прийнято раніше факту інкримінованого злочину, Суд бере до уваги позицію суду апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що відповідно до цього рішення, положення ст. 24 Загальної частини та санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України тобто є неконституційними та запропоновано Верховній Раді України привести Кримінальний кодекс України у відповідність. 
		 
		При цьому апеляційний суд обґрунтовано послався на те, що Конституційний суд прийшов до висновку, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кримінальним кодексом (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.
		 
		Також колегія суддів бере до уваги, що Конституційний Суд в своєму Рішенні № 1-5/2011 від 26 січня 2011 рокуу справі за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України від 22 лютого 2000 року № 1483ІІІ, щодо їх дії в часі у взаємозв`язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу ХV „Перехідні положення Конституції України, статті 73 Закону України „Про Конституційний Суд України, частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року, виходив з того, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року і до набрання чинності Законом № 1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до Кримінального Кодексу 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом № 1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари. Однак наявність зазначеного проміжку не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей Кодексу 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п`ятнадцяти років.
		 
		Крім того, після Рішення від 29 грудня 1999 року Кодекс 1960 року не став новим законом, що пом`якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів.
		 
		Новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483  довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно зі смертною карою.
		 
		Положення Кримінального кодексу України 1960 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-111, якими смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, треба розуміти як такі, що пом`якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України». 
		 
		У зв`язку з викладеним доводи засудженого, що до нього не могло бути застосовано покарання у виді довічного позбавлення волі враховуючи законодавчі зміни, а суд повинен був призначити покарання не більше 15 років не ґрунтуються на вимогах закону.
		 
		Колегія суддів також бере до уваги, що Конституційний Суд України рішенням від 16 вересня 2021року № 6-р(ІІ)/2021 визнав такими, що не відповідають Основному Закону України, положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК через неможливість їх застосування до осіб, засуджених додовічногопозбавлення волі. Цим рішенням Верховну Раду України було зобов`язано невідкладно привести вказані статті КК у відповідність до Конституції України, зокрема, законодавчо унормувати порядок замінидовічногопозбавленняволі більш м`яким покаранням та порядок застосування умовно-дострокового звільнення від його відбування.
		 
		Отже, виконання цього рішення, насамперед повинно бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид заходу примусу, як довічне позбавлення волі.
		 
		Удосконалення нормативно-правових актів є прерогативою законодавчої влади і не належать до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України.
		 
		Крім того, питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміна його невідбутої частини більш м`яким вирішуються під час виконання вироку в порядку ст. 539 КПК, тобто місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
		Таким чином доводи засудженого, який просить замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк не ґрунтуються на вимогах закону. 
		 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_4 не наведено доводів, які би свідчили, що в цьому провадженні були допущені істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення.
		 
		 
		 
		 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних рішень, не встановлено.
		 
		Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 с. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
		 
		Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
		 
		постановив:
		 
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкас від 02 грудня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року провідмову у перегляді вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року за нововиявленими обставинами.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...