Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 428/8386/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2022.
Дата набрання законної сили: 06.05.2022
Номер судового провадження: 61-15003ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		06 травня 2022 року
		м. Київ
		справа № 428/8386/16-ц
		провадження № 61-15003св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малахов Сергій Олексійович, 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області, у складі судді Кордюкової Ж. І., від 14 квітня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Коновалової В. А., 
		Карташова О. Ю., Лозко Ю. П., від 05 серпня 2021 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
		ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування квартири договором купівлі-продажу квартири, визнання недійсним та скасування договору дарування квартири, визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що із 2001 року він та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом спочатку в орендованій квартирі, а згодом на його заощадження а також спільні заощадження із ОСОБА_3 , набуті за період їх проживання, придбали квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 2 000 доларів США. 
		Після придбання квартири за спільні кошти розпочали у квартирі капітальний ремонт, частину робіт він виконував самостійно. 17 вересня 
		2002 року сторони зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі. 
		Із січня 2015 року стосунки між ними погіршилися, після чого ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про його виселення зі спірної квартири. Саме з цього часу йому стало відомо про те, що квартира придбана ОСОБА_3 не за договором купівлі-продажу, а за договором дарування, що не відповідає дійсності. 
		Вважав, що факт придбання квартири за договором купівлі-продажу підтверджено розпискою продавця ОСОБА_4 . 
		В лютому 2016 року ОСОБА_3 подарувала без його згоди спірну квартиру ОСОБА_2 .
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:
		-          встановити факт його проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з осені 2001 року до січня 
		2016 року; 
		-          визнати, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 22 травня 
		2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , є договором купівлі-продажу; 
		-          визнати недійсним та скасувати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 23 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та 
		ОСОБА_2 ; 
		-          визнати спірну квартиру об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; 
		-          визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		У лютому 2017 року ОСОБА_2 пред`явив до ОСОБА_5 зустрічний позов про визнання таким, що втратив право користування житлом та усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення.
		Зустрічні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що йому на підставі договору дарування від 23 лютого 2016 року належить квартира АДРЕСА_1 . 
		У спірній квартирі зареєстрований колишній член сім`ї попереднього власника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , який втратив право користування спірною квартирою.
		Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі без будь-яких правових підстав та заперечує проти добровільного виселення, ОСОБА_2 просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири.
		Інформація про рух справи в судах та короткий зміст оскаржених судових рішень
		Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області 
		від 29 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов  ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент придбання спірної квартири він та ОСОБА_3 проживали разом як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, а спірна квартира була придбана ними у цей період за спільні кошти. На час укладення договору дарування сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а чинне на той час законодавство не містило положення щодо спільного сумісного майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 
		Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 згідно договору дарування від 23 лютого 2016 року є власником спірної квартири, в якій зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 , який не є членом сім`ї власника, а отже втратив право користування зазначеною квартирою. 
		Постановою Луганського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 березня 
		2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. 
		Позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з осені 2001 року по січень 2016 року. 
		Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 травня 
		2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , удаваним. 
		Визнано договір дарування квартири від 22 травня 2002 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , договором купівлі-продажу. 
		Визнано квартиру 
		АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 23 лютого 
		2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . 
		У задоволенні зустрічного позову відмовлено. 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач довів факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 з 2001 року. Сторони мали спільний бюджет, який складався із заробітної плати та пенсії 
		ОСОБА_1 , а також доходів ОСОБА_3 , які вона отримувала працюючи за межами України. Спільні кошти були використані для придбання спірної квартири. ОСОБА_3 не доведено наявність підстав та намірів у ОСОБА_4 для дарування їй квартири. 
		Апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), оскільки факт придбання квартири внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , є підставою для визнання за позивачем права власності на половину спірного майна на підставі статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин. 
		У зв`язку із задоволенням первісного позову, апеляційний суд дійшов висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
		Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 березня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 05 грудня 
		2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Колегія суддів вказала на те, що при вирішенні спору щодо поділу майна набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини спільного проживання сторін, а й те, що спірне майно придбано в результаті їх спільної праці.
		Крім того суди не звернули уваги, що позивач не є стороною оспорюваного договору дарування від 23 лютого 2016 року, не перевірили чи відповідає обраний ним спосіб захисту вимогам закону та критерію ефективності, не надали належної оцінки заяві ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 квітня 2021 року позовні вимоги  ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 13 березня 2006 року до січня 
		2016 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . 
		В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Врахувавши, що інститут проживання однією сім`єю чоловіка і жінки набув нормативного закріплення у Сімейному кодексі України (далі - СК України), який набрав чинності з 01 січня 2004 року, а до того сімейні правовідносини регулювались КпШС України, який не передбачав юридичних наслідків такого проживання, а також той факт, що відповідач до 12 березня 
		2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, суд вважав можливим встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінка без реєстрації шлюбу, із 
		13 березня 2006 року до січня 2016 року.
		Вимога про визнання недійсним договору дарування від 22 травня 
		2002 року пред`явлена ОСОБА_1 до неналежного суб`єктного складу відповідачів, крім того за цією вимогою ОСОБА_1 пропустив трирічний строк позовної давності.
		Інші вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимоги про визнання недійсним договору дарування спірної квартири від 22 травня 2002 року.
		ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_2 , а отже втратив право користування цією квартирою.
		Оскільки ОСОБА_1 фактично не проживає у спірній квартирі, то вимога ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Постановою Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 квітня 2021 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання договору дарування квартири від 22 травня 2002 року договором купівлі-продажу змінено, шляхом виключення з мотивувальної частини посилання суду на сплив позовної давності як підставу відмови у задоволенні цієї вимоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд вказав, що за вимогами про визнання удаваним договору дарування від 22 травня 2002 року мали би бути залучені спадкоємці дарувальника - ОСОБА_6 , а за їх відсутності чи неприйняття ними спадщини - територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування.
		Натомість незважаючи на те, що справа неодноразово розглядалась в суді першої інстанції ОСОБА_1 або його представник клопотань про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_6 та витребування відповідних доказів щодо правонаступництва не заявляли.
		Разом із тим відмовляючи у задоволенні цих вимог внаслідок неналежного суб`єктного складу, суд першої інстанції помилково вказав додатковою підставою відмови у задоволенні позову ще й сплив позовної давності.
		Крім того, колегія суддів вказала на те, що оскільки позивач за первісним позовом вважає, що 22 травня 2002 року був укладений договір купівлі-продажу квартири, і у його власності повинна бути 1/2 частка спірної квартири, ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , які він вважає порушеними, є звернення до суду із віндикаційним позовом до останнього набувача майна - ОСОБА_2 з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
		В іншій частині, за висновком апеляційного суду, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 квітня 2021 року ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, є законним і обґрунтованим. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		В поданій у вересні 2021 року касаційній скарзі на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 квітня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати в частині вирішення вимог первісного позову, в задоволенні яких судом було відмовлено, та в частині задоволених вимог зустрічного позову, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати договір дарування спірної квартири договором купівлі-продажу; визнати недійсним та скасувати договір дарування спірної квартири від 23 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири 
		АДРЕСА_1 .
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 428/8386/16-ц на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 квітня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року задоволено заяву судді Білоконь О. В. про самовідвід від розгляду цієї справи.
		На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 вересня 2021 року суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		У грудні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у цій справі.
		Заявник звертає увагу касаційного суду на те, що чинним законодавством не передбачено можливості пред`явлення позову до особи, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог частини четвертої статті 25 ЦК України припинилася. Крім того, суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, права та інтересів яких стосується спір. ОСОБА_1 невідомо про осіб, які є спадкоємцями 
		 ОСОБА_4 , о тому вказана інформація підлягає витребування судом.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У грудні 2021 року ОСОБА_3 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		19 жовтня 1973 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
		04 травня 2000 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та 
		ОСОБА_9 .
		Згідно договору дарування квартири, посвідченого 22 травня 2002 року приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малаховим С. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3094, ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 .
		Із 17 вересня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані у спірній квартирі.
		Згідно наданої ОСОБА_1 суду розписки від 18 лютого 2008 року, складеної від імені ОСОБА_4 , останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти за відчуження квартири АДРЕСА_1 , у розмірі 2 000 доларів США. Розписка надана на заміну розписки від 22 травня 2002 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
		Згідно акту КП «Єдиний розрахунковий центр м. Сєвєродонецька» 
		від 18 квітня 2016 року в квартирі за адресою: 
		АДРЕСА_1 , із 2002 року по теперішній час фактично мешкають ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..
		Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 травня 2015 року у справі №428/3601/15-ц відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та виселення ОСОБА_1 без надання іншого житла.
		На підставі договору дарування квартири, посвідченого 23 лютого 2016 року державним нотаріусом Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Ахметхановим М. Р. та зареєстрованим в реєстрі за № 1-96, ОСОБА_3 передала в дар ОСОБА_2 квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		Спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 (власник) з 01 серпня 
		2016 року; ОСОБА_10 (син власника) з 01 серпня 2016 року; ОСОБА_1 з 17 вересня 2002 року.
		Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що у 2008 році ОСОБА_1 просив зайти разом з ним в квартиру на третьому поверсі по АДРЕСА_3 , де жив чоловік похилого віку. ОСОБА_1 розмовляв з цим чоловіком про якусь квартиру, а потім вийшов і показав, що той написав розписку. Зміст розписки свідку невідомий. 
		Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що у 2002 році в нього в будинку на першому поверсі з`явились нові мешканці. З`ясувалось, що це ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , які купили квартиру і робили в ній ремонт. У ОСОБА_3 та 
		ОСОБА_1 були гарні стосунки, вони жили разом, проводили свята, ювілеї, їздили у село. Він був у їх квартирі та ОСОБА_1 показував хід ремонту. До них в цій квартирі жив чоловік похилого віку, який продав квартиру. Свідок сприймав ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , як чоловіка та дружину. Перед війною ОСОБА_1 і ОСОБА_3 стали сваритись, стосунки у них погіршились, після чого вони розійшлись. Фактично в квартирі зараз ніхто не живе. 
		Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що їй відомо про придбання 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири по АДРЕСА_1 . 
		ОСОБА_1 продав свою квартиру по пр-ту Космонавтів та взяв у своєї матері 900 доларів США, щоб купити квартиру. В 2000 році ОСОБА_1 вийшов на пенсію та отримав вихідну допомогу у великому розмірі. ОСОБА_3 не працювала, а доглядала жінку на ім`я ОСОБА_17 . В травні 
		2002 року їй зателефонував ОСОБА_1 та повідомив, що вони купили квартиру. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 робити в цій квартирі ремонт. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 жили разом, як чоловік та дружина. Матір 
		ОСОБА_1 казала, що давала сину гроші на купівлю квартири у 
		2002 році. В 2013 році стосунки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 погіршились.
		Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що його рідний брат ОСОБА_4 мав у власності квартиру за адресою: 
		АДРЕСА_1 , однак мешкав в квартирі по 
		АДРЕСА_3 . Одного разу ОСОБА_4 повідомив, що продав свою квартиру за 2 200 доларів США, однак 200 доларів США йому недоплатили. Отримані від продажу квартири грошові кошти ОСОБА_4 поклав на депозит та користувався дивідендами від них. ОСОБА_1 - це і є той чоловік, який купив квартиру. Свідок стверджував, що розписка від імені ОСОБА_4 написана братом.
		Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що у 2002 році ОСОБА_1 повідомив про придбання квартири. Він неодноразово бував у квартирі і бачив, що ОСОБА_1 займався ремонтом, робив прибудову. Він допомагав привозити будівельні матеріали. Стосунки, які склались між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , давали підстави вважати їх чоловіком та дружиною.
		Свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що у 2002 році у нотаріуса бачив ОСОБА_1 , який повідомив, що купує квартиру. Також там були ОСОБА_3 та чоловік похилого віку, як він зрозумів - продавець. Він був в квартирі по АДРЕСА_1 , допомагав порадами з приводу ремонту квартири та будівництва прибудови. Вважав, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були сімейні стосунки. 
		Позиція Верховного Суду
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального прававиключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
		За змістом статті 243 ЦК УРСР (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час укладення оспорюваного договору дарування від 22 травня
		2002 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. 
		Згідно частини третьої статті 244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.
		Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 ЦК УРСР). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації  у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).
		Відповідно до частини другої статті 58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
		У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору, як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі 
		№ 570/1533/20).
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
		За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
		Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
		Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 фактично просив визнати договір від 22 травня 2002 року дарування квартири  АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 таким, що укладено з метою приховати договір купівлі-продажу, тобто удаваним.
		При цьому, відповідачами за своїм позовом ОСОБА_1 визначив ОСОБА_3 (обдаровувана за договором від 22 травня 2002 року) та ОСОБА_2 (останній власник спірної квартири).
		Натомість інша сторона договору від 22 травня 2002 року - дарувальник ОСОБА_4 або його правонаступники до участі у розгляді справи залучені не були.
		Встановивши, що позивачем пред`явлено позов про визнання договору дарування квартири від 22 травня 2002 року удаваним не до всіх його сторін (належних відповідачів), суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, оскільки висновки суду по суті вирішення цієї вимоги мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.
		Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним та скасування договору дарування квартири від 23 лютого 2016 року та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, ОСОБА_1 посилався на те, що він є співвласником зазначеного майна, набутого із ОСОБА_3 спільну у власність на підставі договору від 22 травня 2002 року.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування договору дарування квартири 
		від 23 лютого 2016 року, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав, які він вважає порушеними.
		При цьому Верховний Суд у постанові від 05 червня 2019 року направляючи справу на новий розгляд акцентував увагу на положеннях статей 387, 388 ЦК України.
		Під час нового розгляду судами попередніх інстанцій в повній мірі враховано вказівки, що викладені в постанові Верховного Суду 
		від 05 червня 2019 року у цій справі.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .
		Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
		У частині першій статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		Судами установлено, що ОСОБА_2 є новим власником квартири  АДРЕСА_1 , який звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користування власністю на підставі положень статей 316, 317, 319, 321, 379, 383, 391, 405 ЦК України, та посилався, зокрема на те, що він як власник майна не має можливості повноцінно користуватися своєю власністю через дії відповідача.
		При цьому як ЖК УРСР, так і ЦК України передбачені підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника, може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі 
		№ 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі 
		№ 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
		Колегія суддів також враховує положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та статтю 8 цієї Конвенції та вважає, що за встановлених у цій справі обставин її вирішено з урахуванням балансу інтересів сторін спору і принципу пропорційності.
		ОСОБА_1 у спірній квартирі фактично не проживає, а мешкає в іншому житлі, про що, зокрема, повідомив апеляційному суду. При цьому посилань на відсутність у ОСОБА_1 іншого житла касаційна скарга не містить.
		Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
		В частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 , а також відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, касаційним судом не переглядаються.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 квітня 2021 року, з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін, та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:В. В. Шипович  О. М. Осіян Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...