Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/2458/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2022.
Дата набрання законної сили: 18.05.2022
Номер судового провадження: 61-3244ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 травня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 442/2458/19
		провадження № 61-3244св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи за первісним позовом:
		позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», 
		 
		учасники справи за зустрічним позовом:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_2 , 
		третя особа - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,
		 
		розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2019 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПАТ «СК «Уніка») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта»), про відшкодування шкоди.
		 
		Первісний позов мотивований тим, що 27 квітня 2018 року між ПАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування № 014037/4610/0000273, предметом якого є страхування транспортного засобу «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . 
		 
		19 серпня 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю вказаного автомобіля під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Опель», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . 
		 
		Відповідно до постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року ДТП наступила внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху. 
		 
		Відповідно до висновку від 18 лютого 2019 року № 68 вартість відновлювального ремонту та матеріальний збиток становить 470 285,61 грн. Згідно з рахунками ТОВ «Ніко-Захід» від 30 серпня 2018 року № 00714 та ТОВ «Ніко Захід Моторс» від 19 вересня 2018 року № 00908, від 13 грудня 2018 року № 01260 вартість ремонту становить 476 104,29 грн. Оскільки відповідно до умов договору страхування ПАТ «СК «Уніка» на підставі страхового акта, виплатило страхове відшкодування у розмірі 476 104,29 грн на рахунок СТО (платіжне доручення № 047655, 047650 та № 073601), то товариство набуло права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом АМ/7486389, (страхова сума 100 000,00 грн; франшиза 1 000,00 грн.). Відповідно до Єдиної бази МТСБУ та розширеної довідки ПАТ «НАСК «Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування у межах ліміту за полісом АМ/7486389. Таким чином, не відшкодованою залишилась сума 377 104,29 грн.
		 
		ПАТ «СК «Уніка» просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства шкоду 
		у розмірі 377 104,29 грн.
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ПАТ «СК «Уніка», третя особа - ПАТ «НАСК «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП.
		 
		Зустрічний позов мотивований тим, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року ОСОБА_4 визнано винним 
		у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП. Вважав, що ступінь його вини у вчиненні ДТП становить 20 %, а ступінь вини 
		ОСОБА_2 - 80 %. 
		 
		ОСОБА_4 просив:
		визначити ступінь вини ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у настанні 19 серпня 2018 року ДТП у селі Дорожів Дрогобицького району Львівської області у розмірі 80 %, а ступінь його вини - 20 %.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		 
		Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «СК «Уніка», третя особа - ПАТ «НАСК «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ПАТ «СК «Уніка» до ОСОБА_1 , третя особа - ПАТ «НАСК «Оранта», про відшкодування шкоди, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
		 
		Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2020 року залучено до участі в справі як співвідповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «СК «Уніка», третя особа - ПАТ «НАСК «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2020 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та його представника про призначення 
		у справі судової автотехнічної та автотоварознавчої експертиз відмовлено.
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. З урахуванням наведеного та враховуючи бажання відповідача довести певні обставини, в тому числі ті, які викладені у клопотаннях про призначення авто технічної та автотоварозначої експертиз, саме на нього покладається обов`язок такого доведення. Вимогами статті 106 ЦПК України визначено, що учасник справи вправі був подати до суду відповідний висновок експертизи, складений на його замовлення. Отже, з наведених вище норм вбачається, що відповідач, з метою обґрунтування своїх вимог та заперечень щодо позову, добросовісно користуючись своїми процесуальними правами, вправі був за час знаходження справи в суді (з 10 квітня 2019 року) подати на розгляд суду відповідний висновок експертизи, який би підтверджував чи спростовував такі його доводи, що сприяло би своєчасному розгляду і вирішенню даної справи. Враховуючи вище наведене, той факт, що відповідно до статті 105 ЦПК України, проведення експертизи в даному випадку не є обов`язковим, позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовом - ПАТ «СК «Уніка» заперечує з приводу задоволення даного клопотання, а тому суд доходить висновку про те, що у задоволенні клопотань ОСОБА_4 та його представника необхідно відмовити.
		 
		Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 
		2020 року первісний позов ПАТ «СК «Уніка» задоволено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Уніка» 377 104,29 грн на відшкодування шкоди та 5 656,56 грн понесених судових витрат.
		 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, а відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого, а тому в порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», цей факт підтверджується полісом АМ 007486389 (страхова сума - 100 000,00 грн; франшиза - 1 000,00 грн). Винною особою у настанні ДТП визнано ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2018 року у справі №442/5648/18. Таким чином, особою безпосередньо відповідальною за завданні збитки є ОСОБА_1 , а до ПАТ «СК «Уніка» у порядку суброгації перейшло право вимоги до відповідача, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Оскільки ПАТ «СК «Уніка» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ТОВ «Ніко Захід Моторс», а тому до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди, в порядку суброгації. Звертаючись до суду з первісним позовом ПАТ «СК «Уніка» вказувало на те, що ПАТ «НАСК «Оранта» відшкодовано страхове відшкодування в межах ліміту за полісом АМ 007486389 в сумі 99 000,00 грн, не відшкодованими залишилось 377 104,29 грн. Тому ці кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
		 
		При відмові в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог вказував на наявність вини іншого учасника ДТП - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 . На підтвердження позовних вимог долучив висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 червня 2020 року № 15/2/686. Відповідно до вказаного висновку експерта з технічної точки зору, факт руху автомобіля «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 до зіткнення без гальмування, тобто факт невідповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам підпункту 12.3 Правил дорожнього руху, знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням вказаного зіткнення.
		 При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Винною особою у вчиненні вказаної ДТП визнано саме ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в справі № 442/5648/18 від 17 жовтня 
		2018 року, яка набрала законної сили. Таким чином, беручи до уваги наявність преюдиційного рішення суду, яке набрало законної сили, чітко та беззастережно встановлює вину саме ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, встановлення наявності можливої часткової вини іншого учасника ДТП є недоцільним, що повністю узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовстановлено, що винною особою у настанні ДТП є ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , який керував іншим транспортним засобом, причетним до ДТП, до адміністративної відповідальності щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17 вересня 2018 року, не притягувався, чого не заперечують сторони. На підтвердження висновків суду першої інстанції щодо вини водія ОСОБА_1 у зіткненні автомобілів не може бути взятий висновок експертизи, долучений до матеріалів справи в апеляційному суді. Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк х причин, що не залежали від нього. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є відповідальним за завданні збитки. До позивача у порядку суброгації переходить право вимоги до відповідача, у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що відповідно до умов договору страхування ПАТ «СК «Уніка» на підставі страхового акту здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн на рахунок СТО (платіжне доручення № 047655, 047650 та № 073601). Цим набуло права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.  ПАТ «СК Уніка»  здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн.шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок «Ніко Захід Моторс ТзОВ», тому до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди, в порядку суброгації. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вчинення ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», що підтверджується Полісом АМ 007486389 (страхова сума - 100 000; франшиза - 1000 грн). ПАТ «СК Уніка» посилається на те, що ПАТ «НАСК «Оранта» відшкодовано страхове відшкодування в межах ліміту за полісом АМ 007486389 в сумі 99 000 грн., не відшкодованими залишилось - 377 104, 29 грн.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що на підтвердження висновків суду першої інстанції щодо вини водія ОСОБА_1 у зіткненні автомобілів не може бути взятий висновок експертизи. Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. ОСОБА_1 посилається на наявність вини ОСОБА_2 у ДТП. Долучає висновок експерта №15/2/686 від 22 червня 2020 року Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, з якого вбачається, що з технічної точки зору, факт руху автомобіля «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , до зіткнення без гальмування, тобто факт невідповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам п.п.12.3 чинних ПДР України, знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням даного зіткнення. При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Судом встановлено, що винною особою у вчиненні ДТП визнано ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2018 року, яка набрала законної сили. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову ПАТ «Страхова компанія «Уніка» та відмову у задоволення позову ОСОБА_1 .
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		26 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив: рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		норма закону, викладена у пункті 3 частини першої статті 1188 ЦК України, є спеціальною нормою закону по відношенню до загальної норми закону, викладеної у статті 1166 ЦК України. Тобто, відповідно мала застосовуватись спеціальна норма закону, а саме передбачена в пункті 3 частини першої статті 1188 ЦК України, внаслідок чого суди дійшли необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову;
		суди під час вирішення справи виходили з того, що єдиним доказом вини ОСОБА_2 у настанні ДТП може бути лише постанова суду про притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі статті 124 КУпАП, і не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18 про те, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну, а відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не означає відсутність вини для цілей її притягнення до цивільно-правової відповідальності;
		вину особи у настанні ДТП для цілей її притягнення до цивільно-правової відповідальності можна підтвердити не лише постановою суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, але й у разі відсутності відповідного судового рішення, у спосіб призначення судової експертизи у цивільній справі, зокрема у випадку, коли працівники поліції не склали щодо такої особи протокол про адміністративне правопорушення на підставі статті 124 КУпАП;
		суд першої інстанції під час розгляду справи досліджував, але не надав оцінку висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 червня 2020 року № 15/2/686. При цьому суд не визнавав недопустимим цей доказ.
		після того як позивачу за зустрічним позовом було відмовлено у призначенні експертизи, він звернувся до експертної установи із заявою про проведення відповідної експертизи. У мотивувальній частині постанови апеляційного суду помилкового зазначено, що докази не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, а відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. ОСОБА_1 , надаючи суду першої інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку автотехнічної експертизи від 22 червня 2020 року за № 15/2/686, обґрунтував неможливість подання цього доказу у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Водночас суд першої інстанції це клопотання задовольнив, висновок експертизи до матеріалів справи приєднав та досліджував цей доказ під час судового засідання. Обґрунтованість рішення суду першої інстанції про приєднання вказаного доказу до матеріалів справи, його дослідження у суді, сторонами не оспорювалося.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року закрито касаційне провадження в частині оскарження ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2020 року.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 11 березня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема те, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 161/5264/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18; судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що 27 квітня 2018 року між ПАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування № 014037/4610/0000273, предметом якого є страхування транспортного засобу «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		19 серпня 2018 року сталася ДТП за участю вказаного автомобіля, яким керував ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Опель», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
		 
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», що підтверджується полісом АМ 007486389 (страхова сума - 100 000,00 грн; франшиза - 1 000,00 грн).
		 
		Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУПП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340 грн.
		 
		У постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 зазначено, що правопорушник ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю. Просить суворо не карати. Вина ОСОБА_1 стверджується матеріалами адміністративної справи, зокрема, протоколом серії БД № 085276 від 19 серпня 2018 року, схемою місця ДТП.
		 
		Згідно з висновком судового експерта від 18 лютого 2019 року № 68 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 470 285,61 грн.
		 
		Відповідно до рахунків ТОВ «Ніко-Захід» від 30 серпня 2018 року № 00714, ТОВ «Ніко Захід Моторс» від 19 вересня 2018 року № 00908 та від 13 грудня 2018 року № 01260, вартість ремонту автомобіля «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 476 104,29 грн.
		 
		ПАТ «СК Уніка» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн. шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ТОВ «Ніко Захід Моторс».
		 
		ПАТ «НАСК «Оранта» сплачено ПАТ «СК Уніка» страхове відшкодування в межах ліміту за полісом АМ 007486389 в сумі 99 000,00 грн, не відшкодованими залишилося 377 104,29 грн.
		 
		Відповідно до висновку експерта № 15/2/686 від 22 червня 2020 року Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з технічної точки зору, факт руху автомобіля «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 до зіткнення без гальмування, тобто факт невідповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам пункту 12.3 чинних ПДР України, знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням даного зіткнення.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо зустрічного позову 
		 
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
		 
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що:
		«ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). 
		Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання). 
		Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)). 
		Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що:
		«обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30)). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила і щодо словосполучень «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) та «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 157 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 238 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) (постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42 і 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункт 34), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 20)).
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовну вимогу про те, щоби визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій, як і відповідні доводи позивача, наведені у його касаційній скарзі, про можливість розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства є помилковими.
		Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Господарський суд Львівської області визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року, та зауважує, що порушене чи оспорюване право або інтерес зазвичай мають бути ефективно захищені в одному судовому процесі та в одному виді судочинства. Відсутність юридичної можливості використати для захисту права чи інтересу позивача вимогу визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за наявності іншого ефективного способу захисту є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права».
		 
		Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (пункт 3 частини першої статті 1188 ЦК України).
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
		 
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
		 
		У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову (частина перша статті 178 ЦПК України).
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Обставини щодо ступеня вини учасників ДТП при зіткненні транспортних засобів можуть складати сутність заперечень відповідача у межах позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи, а не бути предметом окремого позову. Відсутність у позивача юридичної можливості пред`явити позов про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи учасника ДТП про ступінь вини кожного з учасників ДТП має перевірити суд, за наявності для цього підстав, при розгляді позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи. Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП і такі позови не підлягають судовому розгляду.
		 
		Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.  Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
		 
		Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
		 
		Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП, в задоволенні якого суди відмовили у зв`язку із необґрунтованістю;
		суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту; 
		            суди не звернули увагу, що обставини щодо ступеня вини учасників ДТП при зіткненні транспортних засобів можуть складати сутність заперечень відповідача у межах позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи, а не бути предметом окремого позову. Аргументи учасника ДТП про ступінь вини кожного з учасників ДТП має перевірити суд, за наявності для цього підстав, при розгляді позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи. Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП і такі позови не підлягають судовому розгляду;
		суди зробили помилковий висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову, судові рішення судів в частині зустрічного позову належить скасувати та а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		 
		Щодо первісного позову ПАТ «СК «Уніка»
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		 
		Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (пункт 2 частини першої статті 980 ЦК України).
		 
		Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою (пункт 4 частини першої статті 512 ЦК України).
		 
		До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
		 
		У разі наявності юридичних фактів передбачених статтею 993 ЦК України відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) вказано, що:
		«на думку ПАТ «СК «Провідна», оскільки протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутні, позивач не довів наявності вини ОСОБА_3 у завданні шкоди автомобілю марки «Audi».
		Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).
		За змістом частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
		Згідно з пунктом 33.2 статті 33 Закону № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про ДТП. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України про її настання. У разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України, що діяли на день настання страхового випадку.
		Отже, для отримання страхової виплати за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.
		У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що учасники ДТП, яка сталася 5 липня 2014 року, скористалися таким правом, і відповідний протокол був наданий позивачем до ПАТ «СК «Провідна». Водії погодили у протоколі, що механічні пошкодження автомобілю марки «Audi» заподіяні внаслідок руху каменя, який вилетів саме з-під коліс автомобіля марки «Kia», яким керував ОСОБА_3.
		Враховуючи наведені приписи та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ПАТ «СК «Провідна» про те, що ДТП не є страховим випадком, і що повідомлення про неї, складене відповідно до Закону № 1961-IV, не може підтверджувати вини ОСОБА_3 у завданні шкоди автомобілю марки «Audi».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року в справі № 328/2750/18 (провадження № 61-13747св19) вказано, що
		            «розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому відповідно до вимог статті 1188 ЦК України, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.
		Суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували, досліджуючи висновок експерта від 16 серпня 2016 року № 547/16, як один з доказів у справі, не взяли до уваги, що у ньому встановлена невідповідність дій Правилам дорожнього руху обох учасників ДТП, а тому відповідно до вимог статті 1188 ЦК України завдана кожним з них шкода підлягає відшкодуванню залежно від ступеня вини.
		При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 640/2161/16-ц (провадження № 61-15762св19) зазначено, що:
		«установивши, що унаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_2, ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, що виразилася у пошкодженні належного позивачу автомобіля, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про покладення на винну особу цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування спричиненої ним майнової шкоди у розмірі 188 411,37 грн, що становить вартість виконання робіт, необхідних для відновлення транспортного засобу «Jaguar XF».
		При визначенні розміру майнової шкоди суди правильно дослідили та оцінили надані сторонами докази, зокрема експертне автотоварознавче дослідження від 11 січня 2016 року. Зазначений доказ ОСОБА_2 не спростував, інший розмір шкоди ним не доведено, що є його процесуальним обов`язком, а тому доводи касаційної скарги про недоведеність розміру шкоди є необґрунтованими. 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність вини у ДТП обох її учасників, оскільки постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2015 року винним у ДТП визнано саме ОСОБА_2. 
		При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
		Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18)».
		 
		Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		            суди встановили, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУПП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340 грн. У постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 зазначено, що правопорушник ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю. Просить суворо не карати. Вина ОСОБА_1 стверджується матеріалами адміністративної справи, зокрема, протоколом серії БД № 085276 від 19 серпня 2018 року, схемою місця ДТП. Тому у настанні ДТП винною особою є ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 , який керував іншим транспортним засобом, причетним до ДТП, яка мала місце 17 вересня 2018 року, до адміністративної відповідальності не притягувався;
		ПАТ «СК Уніка» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Ніко Захід Моторс», а тому до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах фактичних витрат. Тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди в порядку суброгації;
		            з урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», яке сплатило відшкодувало страхове відшкодування у межах ліміту за полісом АМ 007486389 в розмірі 99 000,00 грн, і невідшкодованими залишилися 377 104,29 грн, то суди зробили обґрунтований висновок про стягнення цих коштів з ОСОБА_1 . Тому в цій частині судові рішення належить залишити без змін.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 червня 2020 року № 15/2/686, оскільки, як свідчить аналіз оскаржених судових рішень суди, з урахуванням постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18, висновків зроблених в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), оцінили його та вказали про це в мотивувальній частині судових рішень.
		 
		Колегія суддів приймає аргумент касаційної скарги про те, що у мотивувальній частині постанови апеляційного суду докази не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, а відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. ОСОБА_1 , надаючи до суду першої інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку автотехнічної експертизи від 22 червня 2020 року за № 15/2/686, обґрунтував неможливість подання цього доказу у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Як свідчить аналіз матеріалів справи судом першої інстанції задоволено клопотання представника ОСОБА_1 (а. с. 96-97, том 2) та протокольною ухвалою від 21 липня 2020 року задоволено клопотання про долучення висновку експерта (а. с. 109-110, том 2), в апеляційній скарзі ОСОБА_1 (а. с. 130-134, том 2) не оскаржував те, що суд першої інстанції помилково приєднав висновок експертизи до матеріалів справи. Тому апеляційний суд помилково зазначив, що докази не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, а відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього і це слід виключити з мотивувальної частини постанови апеляційного суду.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 640/2161/16-ц (провадження № 61-15762св19) колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення в частині зустрічного позову скасувати та провадження у цій частині закрити; виключити посилання із мотивувальної частини постанови апеляційного суду проте, що «відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього»; в іншій частині оскаржені судові рішення суду слід залишити без змін.
		 
		Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
		 
		Керуючись статтями 255, 400, 409, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди скасувати.
		 
		Провадження в справі № 442/2458/19 в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, закрити.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року змінити, шляхом виключення посилання із мотивувальної частини проте, що «відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього».
		 
		В іншій частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанова Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в скасованих частинах втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		         
		Судді:                                                                                               Н. О. Антоненко
		         
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                       Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...