Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/2875/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2022. Зареєстровано: 16.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2022.
Дата набрання законної сили: 15.06.2022
Номер судового провадження: К/9901/21295/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 червня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 520/2875/2020
		адміністративне провадження № К/9901/21295/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Тацій Л.В., 
		суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 (прийняте судом у складі судді Рубан В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 (ухвалену судом у складі: головуючого судді Калиновського  В.А., суддів: Мінаєвої О.М., Бартош Н.С.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до ГУ Держпраці про скасування припису, -
		ВСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01-4300/0201-0875 від 20.02.2020, винесений ГУ Держпраці щодо ФОП ОСОБА_1 (далі - Спірний припис).
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що Спірний припис є безпідставним та незаконним, а тому підлягає скасуванню.
		Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду України від 07.07.2020 позов задоволено.
		Визнано протиправним та скасовано Спірний припис.
		Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.01.2021 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем вжито всі належні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому припис ГУ Держпраці № 20-01-4300/0201-0875 від 20.02.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		10.06.2021 ГУ Держпраці звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постановлені у цій справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
		У скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права.
		Посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання правового застосування приписів частин третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
		Посилається на те, що фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
		У розумінні вимог статті 19 зазначеного Закону виконанням нормативу робочих місць є укладення трудового договору з особою з інвалідністю, слідує, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем у 2019 році не виконано.
		Йдеться у скарзі й про те, що постанови Верховного Суду, на які послалися суди у своїх рішеннях, прийняті у справах правовідносини в яких не є подібними до правовідносин у цій справі.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець  Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
		Верховний Суд ухвалою від 24.06.2021 відкрив касаційне провадження.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		У період з 10 по 21 лютого 2020 року на підставі наказу від 21.01.2020 № 162 та направлення на перевірку № 03.01-03/311 від 21.01.2020 фахівцями відповідача проведено планову перевірку додержання суб`єктом господарювання, ФОП ОСОБА_1 законодавства у сферах зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, за результатами якого складено акт № 20-01-4300/0201 від 20.02.2020.
		Відповідно до висновків вказаного акта, в ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01-4300/0201-0875 від 20.02.2020.
		Не погоджуючись із приписом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
		Відповідно до статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 №  875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
		При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування (частина восьма статті 19 вказаного Закону).
		З аналізу вказаної норми закону встановлено, що повноваження щодо проведення перевірок стосовно виконання нормативу робочих місць було покладено на Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.
		Як свідчать матеріали справи Спірний припис було прийнято через невиконання ФОП ОСОБА_1 нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є порушенням частини першої статті 19 Закону №  875-XII. При цьому, відповідач наполягає, що виконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, роботодавцем вважається працевлаштування особи з інвалідністю, для якої це місце роботи є основним.
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
		Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		За змістом статті 181 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
		Таким чином, обов`язок суб`єкта господарювання зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не є тотожним пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування.
		Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 5067-VІ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
		Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, роботодавець фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
		На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VІ наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 316, у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476).
		Згідно з приписами пункту 5 Порядку № 316 форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
		З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас і запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
		Доказами, які свідчать про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, є звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій.
		Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, між тим передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
		При цьому суди першої та апеляційної інстанцій слушно послалися на висновки Верховного Суду, наведені у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 31.01.2019 №809/750/17, від 17.01.2019 №811/1314/18.
		Також слід зазначити, що до обов`язків роботодавців з приводу забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або направлена до нього державною службою зайнятості.
		Отже, відсутність такого направлення чи самостійного звернення особи з інвалідністю на підприємство з питань працевлаштування (укладення трудової угоди) виключає наявність порушення вимог чинного законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок відсутності працевлаштування останніх.
		Судами встановлено, що згідно зі звітом форми №10 ПН про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу позивача фактично склала 21 особу, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність фактично склала 0 осіб, тоді як відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону Україні №875-XII кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях позивача повинна становити - 1 особу.
		З копій звітів форми №3-ПН вбачається, що протягом 2019 року позивачем регулярно подавалися до Харківського обласного центру зайнятості звіти про наявність вакансій та інформацію про попит на робочу силу (вакансій), у яких відображено наявність вакансій із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.
		Тобто, позивачем створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та поінформовано уповноважений органи про наявність вільних робочих місці на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
		При цьому, у ході проведення перевірки адміністративним органом не було виявлено фактів протиправної відмови позивача від працевлаштування осіб з інвалідністю, які самостійно зверталися до позивача з метою працевлаштування.
		Таким чином, позивачем здійснено всі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю та надання копії звітів про попит на робочу силу, у строк, передбачений Порядком № 316.
		Саме подання позивачем до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) із вказівкою про підходящі для осіб з інвалідністю вакансії за формою №  3-ПН та вчинення інших дій, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, свідчить про вчинення позивачем, як роботодавцем, усіх дій, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що винесення Спірного припису є протиправним.
		Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
		Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 - без змін.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                      Л.В. Тацій
		Судді          :                                                                      С.Г. Стеценко 
		                                                                                Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...