Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 808/2743/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2022. Зареєстровано: 17.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2022.
Дата набрання законної сили: 14.06.2022
Номер судового провадження: К/9901/41191/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 червня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 808/2743/16
		адміністративне провадження № К/9901/41191/18  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Пасічник С.С.,
		суддів: Олендера І.Я.,  Васильєвої І.А., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року (головуючий суддя - Дурасова Ю. В., судді: Щербак А. А., Баранник Н. П.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (яку протокольною ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року та ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року було замінено правонаступниками, відповідно, - Запорізькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області та Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, ДПІ, податковий орган), про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24 червня 2016 року №Ф-12-1304, рішення про застосування штрафних санкцій від 11 липня 2016 року №0000191304, податкових повідомлень-рішень №0000461304, №0000471304 від 11 липня 2016 року.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що не зобов`язана вести бухгалтерський облік, а веде виключно Книгу обліку доходів і витрат, до складу яких нею включена покупна вартість реалізованих алкогольних напоїв, в тому числі у складі алкогольних коктейлів. Показники податкових декларацій про майновий стан і доходи ФОП ОСОБА_1 за 2013, 2014, 2015 роки відповідають показникам Книги обліку доходів і витрат за відповідний період, а відтак, висновки про завищення позивачем витрат не відповідають дійсності.
		 
		Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 01 лютого 2017 року позов задовольнив у повному обсязі.
		 
		Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
		 
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
		 
		Податковий орган провів документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року та з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої склав акт від 24 червня 2016 року №27/08-26-13-04/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).
		 
		В Акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем:
		- пункту 138.4 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 20 540,61 грн, у тому числі: за 2013 рік - в сумі 2 745,13 грн, за 2014 рік - в сумі 5 909,40 грн, за 2015 рік - в сумі 11 886,08 грн;
		- підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України, у зв`язку із чим занижено суму утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік на 1 188,61 грн;
		- підпункту "в" пункту 176.1 статті 176 ПК України, що виразилося у перекрученні даних в наданих деклараціях за 2013-2015 роки, а саме - завищення валових витрат;
		- пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що спричинило заниження єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, в загальній сумі 47 517,22 грн.
		 
		На підставі вказаних висновків Акту перевірки ДПІ прийняла:
		- податкове повідомлення-рішення №0000461304 від 11 липня 2016 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 25 675,76 грн, в тому числі за основним платежем - 20 540,61 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 135,15 грн;
		- податкове повідомлення-рішення №0000471304 від 11 липня 2016 року про збільшення позивачеві суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 1 485,46 грн, в тому числі за основним платежем - 1 188,61 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 297,15 грн;
		- вимогу від 24 червня 2016 року №Ф-12-1304 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 47 517,22 грн;
		- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000191304 від 11 липня 2016 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 5 069,23 грн.
		 
		При цьому, як вказали суди, порушення позивачем норм податкового законодавства ДПІ пов`язувала із таким:
		1) за 2013 рік ФОП ОСОБА_1 задекларувала чистий дохід у сумі 37848,62 грн. Перевіркою повноти визначення останнього встановлено його заниження всього у сумі 18 300,85 грн. Так, податковий орган вказав, що залишки товарно-матеріальних цінностей по алкогольним напоям станом на 01 січня 2013 року складали 65,39 л на загальну суму 11 525,25 грн. Водночас, за видатковими накладними, чеками, банківськими виписками позивачем в 2013 році придбано алкогольних напоїв в кількості 174,85 л на суму 29 337,37 грн. При цьому, згідно звітів по проданим товарам, контрольних стрічок протягом цього періоду позивачем реалізовано алкогольні напої, зокрема у вигляді коктейлів у кількості 80,48 л на суму 37  340,00 грн. Отже, за позицією податкового органу, залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31 грудня 2013 року мали складати 159,765 л на суму 28 220,38 грн, а не 56,50 л на суму 9 919,53 грн, як вказала платник податків. Таким чином, у 2013 році позивач включила до складу витрат витрати на придбання алкогольних напоїв, які не були реалізовані протягом цього періоду;
		2) за 2014 рік ФОП ОСОБА_1 задекларувала чистий дохід у сумі 39 722,17 грн. Перевіркою ж повноти визначення чистого доходу виявлено його заниження всього у сумі 39 395,96 грн. Так, податковий орган встановив, що залишки товарно-матеріальних цінностей по алкогольним напоям станом на 31 грудня 2013 року становлять 159,765 л на суму 28 220,38 грн, а не 56,50 л на загальну суму 9 919,53 грн, як зазначив платник податків. Видаткові ж накладні, чеки, банківські виписки свідчать про придбання позивачем протягом 2014 року алкогольних напоїв в кількості 186,20 л на суму 37286,64 грн. При цьому, відповідно до звітів по проданим товарам, контрольних стрічок у період 2014 року позивачем реалізовано алкогольні напої, зокрема у вигляді коктейлів, у кількості 80,83 л на суму 44049,80 грн. Отже, за позицією податкового органу залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31 грудня 2014 року мають складати 265,135 л на суму 53259,08 грн, а не 62,85 л на суму 13863,12 грн, як визначав платник податків. Наведене свідчить, що у 2014 році позивач включав до складу витрат витрати на придбання алкогольних напоїв, які не були реалізовані протягом цього періоду;
		3) за 2015 рік ФОП ОСОБА_1 задекларувала чистий дохід у сумі 54049,99 грн., проте при перевірці повноти його визначення встановлено його заниження всього у сумі 79240,59 грн. Так, податковий орган з`ясував, що залишки товарно-матеріальних цінностей по алкогольним напоям станом на 31 грудня 2014 року становлять 265,135 л на суму 53259,08 грн (а не 62,85 л на суму 13863,12 грн, як зазначив платник податків). Разом з тим, за видатковими накладними, чеками, банківськими виписками протягом 2015 року позивачем придбано алкогольних напоїв в кількості 144,90 л на суму 41913,26 грн. При цьому, перевіркою звітів по проданим товарам, контрольних стрічок встановлено, що протягом 2015 року позивачем реалізовано алкогольні напої, зокрема у вигляді коктейлів, 77,449 л на суму 54944,70 грн. Отже, за позицією податкового органу залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31 грудня 2015 року мають складати 332,59 л на суму 102218 грн, а не 65,505 л на суму 22977,41 грн, відповідно даним платника податків. Зазначене свідчить, що у 2015 році позивач включав до складу витрат витрати на придбання алкогольних напоїв, які не були реалізовані протягом цього періоду.
		 
		Враховуючи встановлені порушення, які призвели до заниження чистого оподатковуваного доходу, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску за періоди 2013 - 2015 роки, а також військового збору за 2015 рік (перший звітний період з цього збору). Нарахування податковим органом єдиного внеску стало підставою для застосування штрафних санкцій.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що алкогольні напої позивач реалізовує на розлив як в чистому вигляді, так і в складі коктейлів. При перевірці перевіряючими враховано лише обсяг реалізованих алкогольних напоїв в чистому вигляді; обсяг алкогольних напоїв, використаних для приготування коктейлів, відповідачем помилково не включено до складу витрат. Суд зазначив, що позивач до матеріалів справи надав документи на підтвердження понесення витрат та отримання у зв`язку з цим доходу, в тому числі щодо обсягів алкогольних напоїв, використаних для приготування коктейлів та докази щодо реалізації алкогольних коктейлів у 2013-2015 роках. Надані позивачем до матеріалів справи документи містять дані про здійснені позивачем операції з реалізації алкогольних напої (на розлив та у складі коктейлів), що відображають обсяги реалізації алкогольних напоїв, які відповідач вважає такими, що не використані позивачем в господарській діяльності.
		 
		З цих підстав суд дійшов висновку, що позивач мав право на віднесення до витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, витрат на придбання алкогольних напоїв, обсяг використання яких підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
		 
		Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, мотивуючи свою позицію тим, що в Акті перевірки обсяги реалізованої продукції визначені в тому числі у складі коктейлів. При цьому, позивачем включено до складу валових витрат суми залишків алкогольних напоїв, які не були реалізовані протягом 2013, 2014, 2015 років. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків податкового органу, як наслідок, правомірність прийнятих за наслідками перевірки рішень.
		 
		Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована правильністю висновків суду першої інстанції, які, на переконання позивача, відповідають дійсним обставинам справи у сукупності з наявними в матеріалах справи доказами. ФОП ОСОБА_1 зазначає, що нею не було допущено порушень норм податкового законодавства при визначенні чистого оподатковуваного доходу, оскільки витрати, які були включені до складу витрат при визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, документально підтверджені і пов`язані з отриманням доходу у відповідному періоді.
		 
		Відзив (заперечення) на касаційну скаргу від податкового органу не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		 
		В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
		 
		Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Відповідно пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції чинній до 01 січня 2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
		 
		Згідно із пунктом 138.1 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		 
		Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
		 
		Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Кодексу до складу витрат не включаються витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		 
		Норма пункту 177.4 статті 177 ПК України, в редакції чинній з 1 січня 2015 року, передбачає, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:
		- 177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;
		- 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
		обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;
		- 177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
		- 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		 
		Отже, положення пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) не містять прив`язки до поняття "операційної діяльності", разом з тим, прямо пов`язують витрати із безпосереднім отриманням доходу. Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв`язок між понесеними витратами з отриманим доходом. При цьому зазначені у вказаній правовій нормі види витрат умовно можна віднести до категорій: прямі матеріальні витрати, на оплату праці, на сплату ЄСВ, інші витрати (загальновиробничі, адміністративні тощо).
		 
		Прямі матеріальні витрати пов`язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг. 
		 
		Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).
		 
		Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).
		 
		Згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
		 
		Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218 (далі - Порядок №481), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
		 
		Відповідно до пункту 6 означеного Порядку №481 у графі 9 Книги обліку доходів і витрат зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності (графи 6, 7, 8). Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку №481 у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.
		 
		За правилами статті 161 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) під час прийняття постанови суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.
		 
		Зазначені положення знайшли своє відображення у статті 244 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
		 
		Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Аналогічні положення знайшли своє відображення у статті 242 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року
		 
		Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2021 року у справі №320/6147/19 зазначив, що при розгляді справ, пов`язаних з бухгалтерським і податковим обліком платників податків, в обов`язковому порядку має бути здійснений аналіз первинних та інших документів і такий аналіз має бути відображений у судових рішеннях. Зазначення у судових рішеннях загальних посилань, що матеріалами справи підтверджується той чи інший довід учасника справи без посилання на конкретний первинний документ, який суд визнає доказом, який підтверджує відповідний довід, не може вважатися належним обґрунтуванням судового рішення в розумінні статті 242 КАС України.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам статті 159 КАС України не відповідає.
		 
		Так, виходячи із Акту перевірки та позиції сторін під час судового розгляду справи, спір між сторонами виник внаслідок здійсненого відповідачем розрахунку обсягів реалізованих алкогольних напоїв, що мало наслідком визначення ДПІ обсягу залишків цих напоїв в іншому (більшому) розмірі, ніж позивач. Саме ці обставини стали підставою для констатації завищення позивачем витрат у розмірі, визначеному арифметично, з огляду на обсяг залишків, встановлених ДПІ і визначених позивачем.
		 
		При цьому, позивач доводила, що ДПІ встановила обсяг реалізованої продукції, виключно враховуючи її реалізацію в чистому вигляді та залишила поза увагою реалізацію алкогольних напоїв у складі коктейлів, й на підтвердження таких своїх доводів надала, зокрема, звіти реєстраторів розрахункових операцій, фіскальні чеки, технологічні карти на виготовлення коктейлів, книгу обліку доходів і витрат, а також письмові пояснення із розрахунками обсягів реалізації алкогольних напоїв у розрізі кожної товарної позиції.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, врахувавши надані позивачем документи, наявні в матеріалах справи додатки №1, №2, №3 до Акту перевірки, бухгалтерські відомості щодо вартості товарів на складах станом на 31 грудня 2012 року, 31 грудня 2013 року, 31 грудня 2014 року, 31 грудня 2015 року, дійшов висновку, що визначений ДПІ обсяг реалізованої продукції відповідає обсягам їх реалізації в чистому вигляді (згідно з відомостями звітів реєстраторів розрахункових операцій) і не враховує реалізації у складі коктейлів.
		 
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції, фактично обмежившись посиланням на те, що в Акті перевірки міститься вказівка про визначення обсягів реалізації алкогольних напоїв, у тому числі у вигляді коктейлів, дійшов висновку про обґрунтованість позиції податкового органу, проте, при цьому, не перевірив таких доводів ДПІ на їх відповідність наявним в матеріалах справи первинним документам.
		 
		Посилання ж суду апеляційної інстанції на доведеність матеріалами справи включення позивачем до складу валових витрат суми залишків алкогольних напоїв, які не були реалізовані протягом 2013, 2014, 2015 років, також здійснено без зазначення конкретного доказу (аркуша матеріалів справи), який суд апеляційної інстанції визнав таким, що підтверджує висновки ДПІ, викладені в Акті перевірки.
		 
		В той же час, ДПІ в Акті перевірки не обґрунтувало, в чому саме полягає перекручування відомостей у цій книзі, водночас, за вищенаведеними висновками саме ДПІ під час перевірки не врахувало усіх документів та специфіки діяльності позивача, що призвело до безпідставних висновків про допущення нею порушення норм податкового законодавства.
		 
		Водночас, оскільки з огляду на висновки про завищення позивачем витрат було донараховано як податок на доходи фізичних осіб, так і єдиний внесок та військовий збір, позиція суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі є правильною.
		 
		Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи наведене, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року скасувати, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року - залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер   І.А. Васильєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...