Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/3794/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2022.
Дата набрання законної сили: 15.06.2022
Номер судового провадження: 61-3078ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		15 червня 2022 року
		м. Київ
		справа № 303/3794/20
		провадження № 61-3078св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		відповідачі: квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево, військова частина НОМЕР_1 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу 
		м. Мукачево на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Куцкіра Ю. Ю. від 27 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., від 14 лютого 2022 року.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		У липні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево та військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити дії, вселення та визнання права власності. 
		Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що у 2012 році їм були розподілені квартири, що підтверджується протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 207 від 18 грудня 2012 року та списком розподілу постійного житла у новобудові по АДРЕСА_1 . Проте вони не були вселені до зазначених квартир, оскільки будинок не було введено в експлуатацію. Наказом Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 запроваджено експеримент щодо забезпечення військових службовим житлом шляхом його закріплення за конкретними посадами, зазначено, що житло не підлягатиме передачі у комунальну чи приватну власність і при зміні посади його необхідно буде здавати. Разом з тим у пункті 3 цього наказу визначено, що під час проведення експерименту необхідно використовувати житлові приміщення, які не надано військовослужбовцям Збройних Сил України. Отже позивачі вважали, що виділені їм квартири не можуть використовуватись в процесі експерименту. 01 лютого 2019 року начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України затвердив Порядок про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом його закріплення за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, у пункті 3 якого вказано, що до службового (штатно-посадового) житла можуть бути віднесені житлові приміщення, які вже мають статус службових, житлові приміщення в об`єктах нового будівництва, реконструкції, придбані, набуті в порядку, передбаченому законодавством, на які зареєстровано право власності за Міністерства оборони України. Вказували, що на виділені їм квартири право власності за Міністерством оборони України не зареєстровано. На виконання Наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 до начальника гарнізону м. Мукачево надійшло окреме доручення першого заступника Генерального штабу Збройних Сил України про необхідність здійснити організацію розподілу військовою частиною НОМЕР_1 всіх 40 квартир за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі і їхніх квартир. Наказом Міністерства оборони України № 667 від 26 грудня 2019 року закріплено на праві оперативного управління за КЕВ міста Мукачево об`єкт реконструкції казарми військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 під 41-квартирний будинок. Наказом Міністерства оборони України № 680 від 29 грудня 2019 року закріплено на праві оперативного управління за військовою частиною НОМЕР_1 нерухоме майно, визначене в додатку до наказу, серед якого і виділені позивачам квартири. Позивачі стверджували, що з вини відповідачів порушено їхнє право на житло як військовослужбовців, а розподілені їм квартири передані для використання як штатно-посадове житло. 
		Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд зобов`язати КЕВ м. Мукачево Збройних Сил України забезпечити їх з сім`ями квартирами шляхом подання до виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області їхніх облікових справ та витяг зі списків надання постійного житла у Збройних Силах України, що затверджений рішенням комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 18 грудня 2012 року № 207; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати розподілені їм квартири та вселити їх разом із членами сім`ї до квартир по АДРЕСА_3 ; визнати за ними право власності на розподілені їм квартири.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
		Зобов`язано КЕВ м. Мукачево забезпечити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з сім`ями квартирами по АДРЕСА_3 , а саме:
		ОСОБА_4  квартира АДРЕСА_4 ;
		ОСОБА_1  квартира 
		АДРЕСА_5 ;
		ОСОБА_3  квартира АДРЕСА_6 ;
		ОСОБА_2  квартира АДРЕСА_7 ;
		ОСОБА_5 (вдову покійного ОСОБА_6 )  квартира  
		АДРЕСА_8 подати до виконавчого комітету Мукачівської міської ради:
		облікові (квартирні) справи ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5  вдови померлого ОСОБА_6 ;
		витяг із списками про надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постійного житла у Збройних Силах України, затверджений рішенням комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 207 від 18 грудня 2012 року, та копію протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 про розподіл квартир.
		Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 надати розподілені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з сім`ями квартири за адресою: АДРЕСА_3 :
		ОСОБА_4  квартиру 
		АДРЕСА_4 ;
		ОСОБА_1  квартиру АДРЕСА_9 ;
		ОСОБА_3  квартиру АДРЕСА_10 ;
		ОСОБА_2  квартиру АДРЕСА_7 ;
		ОСОБА_5 (вдові покійного ОСОБА_6 )  квартиру АДРЕСА_11 , для постійного проживання, які були їм розподілені згідно списку розподілу жилої площі для постійного проживання у АДРЕСА_3 , шифр 1/08-1,2 затвердженого рішенням комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 207 від 18 грудня 2012 року, шляхом видання про це наказу.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КЕВ м. Мукачево не було дотримано в повному обсязі положення Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі  Інструкція № 380), зокрема в частині подання відповідних документів до виконавчого комітету Мукачівської міської ради, а тому позовні вимоги в цій частині визнані такими, що підлягають до задоволення. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що суд не може переймати на себе функції інших органів, які здійснюють діяльність у тій чи іншій сфері спірних суспільних правовідносин та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цих органів, оскільки такі дії виходять за межі визначених законом повноважень. Також своїм рішенням суд не може нівелювати окремі процедурні моменти, практична реалізація яких є необхідною для отримання позивачем житла для постійного проживання, які регламентовані окремими нормативно-правовими актами. Суд першої інстанції вказав, що нормами чинного законодавства не передбачено визнання у судовому порядку права власності на об`єкти, які не прийняті в експлуатацію.
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , військової частини НОМЕР_1 та КЕВ м. Мукачево залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року  без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визначений розділом VІІ Інструкції № 380 порядок надання житлових приміщень для постійного проживання не було дотримано відповідачами у повному обсязі, зокрема у частині подання відповідних документів до виконавчого комітету Мукачівської міської ради, отже суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у частині зобов`язання КЕВ м. Мукачево забезпечити позивачів з сім`ями квартирами та зобов`язання військової частини надати позивачам квартири. Разом з тим місцевий суд встановив, що на підставі затвердженого списку про надання постійного житла у Збройних Силах України ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, видано не було. Апеляційний суд вказав, що суд не може переймати на себе функції інших органів та перебирати повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції таких органів, оскільки такі дії виходять за межі визначених законом повноважень. Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування не встановив.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		У касаційній скарзі КЕВ м. Мукачево просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 
		2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що діями КЕВ м. Мукачево не було порушено права та обов`язки позивачів, оскільки без погодження з вищим керівництвом КЕВ м. Мукачево не міг самостійно заселити військовослужбовців у квартири. Вказує, що будинок, в якому попередньо були розподілені квартири позивачам, був об`єктом незавершеного будівництва, в якому періодично проводились ремонтні роботи до серпня 2020 року. У подальшому квартири у цьому будинку закріплені на праві оперативного управління як штатно-посадове житло за військовою частиною НОМЕР_1 Мукачівського гарнізону згідно з керівними документами Міністерства оборони України. Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що протокол № 207 від 18 грудня 2012 року не містить адресного номеру будинку. Стверджує, що до участі у справі не залучено належного відповідача  Міністерство оборони України. Вважає висновок судів попередніх інстанцій про необхідність захисту права позивачів на отримання раніше розподілених квартир на підставі статті 392 ЦК України необґрунтованим. 
		Судові рішення оскаржуються лише у частині задоволених позовних вимог (про зобов`язання вчинити дії), а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду в іншій частині (про вселення та визнання права власності).
		Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивачів ОСОБА_7 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення  без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
		До Верховного Суду надійшло клопотання представника позивачів ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження з посиланням на пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
		Підстав для закриття касаційного провадження колегією суддів не встановлено, отже вказане клопотання до задоволення не підлягає.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Позивачам, як військовослужбовцям, з членами сімей були розподілені квартири згідно з протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 207 від 18 грудня 2012 року, в якому зазначено, що рішення комісії є остаточним і обов`язковим для розгляду житловими комісіями військових частин і гарнізонів та списком розподілу постійного житла у новобудові по АДРЕСА_3 , шифр будинку 1/08-1,2.
		У відповідності до витягів зі списку розподілу постійного житла у новобудові по АДРЕСА_3 , шифр будинку 1/08-1,2 ОСОБА_1 вирішено надати квартиру АДРЕСА_5 ; ОСОБА_4  квартиру АДРЕСА_4 ; ОСОБА_3  квартиру АДРЕСА_6 ; ОСОБА_2  квартиру АДРЕСА_12 , житловою площею 30,62 кв. м; ОСОБА_5 (вдова покійного ОСОБА_6 ) квартиру АДРЕСА_11 .
		У відповідності до акту приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка № НОМЕР_2 м. Мукачево на виконання наказу Міністра оборони України від 29 грудня 2019 року №667 «Про передачу об`єкта реконструкції казарми військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 під 41-квартирний житловий будинок» комісія прийняла 41-квартирний житловий будинок від військової частини після проведення реконструкції. Комісія запропонувала після проведення приймання (передачі) 41-квартирного житлового будинку згідно з наказом Міністерства оборони України від 29 грудня 2019 року № 680 передати будівлю військовій частині НОМЕР_1 для використання як штатно-посадового житла.
		Наказом Міністерства оборони України № 667 від 26 грудня 2019 року закріплено на праві оперативного управління за КЕВ міста Мукачево об`єкт реконструкції казарми військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 під 41-квартирний житловий будинок (шифр 02-04-2013) з інженерними мережами та благоустроєм прибудинкової території
		Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 252 від 07 липня 2020 року «Про поштові адреси» присвоєно поштову адресу 41-квартирному житловому будинку військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 , розташованому на земельній ділянці, площею 12,1632 га, кадастровий номер 21104000000:01:011:0449, з цільовим призначенням  для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, введеному в експлуатацію на підставі сертифіката серія ЗК 
		№ 162200581937 від 27 лютого 2020 року, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проєктній документації та підтверджує його готовність до експлуатації № ЗК 141193400128, який зареєстрований Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області  власники Держава Україна в особі Міністерства оборони України, Закарпатська обласна державна адміністрація, правокористувач  
		КЕВ м. Мукачево  м. Мукачево, вул. Куруців, 21-В.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. 
		Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа  це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір  це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
		Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба  це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. 
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що  ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом для захисту своїх житлових прав. Натомість суди залишили поза увагою, що в обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на порушення їхніх прав, як військовослужбовців, а саме невиконання відповідачами обов`язку із забезпечення належними жилими приміщеннями. Такий обов`язок органів державної влади є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, Статутами та іншими нормативно-правовими актами.
		Наведені норми права передбачають, що військова служба належить до служби публічної.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановленихЖитловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Порядок вчинення відповідних дій та прийняття рішень житловими комісіями військових частин та КЕВ врегульований Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380.
		Отже, у спірних правовідносинах відповідачі у межах та у порядку, встановленому Інструкцією, наділені повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачами права на соціальну гарантію, надану їм в силу особливого статусу військовослужбовця.
		У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про забезпечення житлових прав діючих та колишніх військовослужбовців відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16, вказавши, що спори про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальнігарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
		Оскільки у справі, що переглядається, спір стосується проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, а відповідачі у цих правовідносинах виконують публічно-владні управлінські функції, спір, що виникли між сторонами, є адміністративно-правовими, а тому така справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду 
		від 22 грудня 2021 року у справі № 308/1213/18, від 24 листопада 2021 року у справі №461/5225/19, від 27 жовтня 2021 року у справі 
		№ 266/3935/20, від 11 жовтня 2021 року у справі № 750/6370/19, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні нормиправа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Виходячи із практики застосування вищенаведених норм права Верховним Судом, спір, який виник між сторонами, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
		У відповідності до частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Частиною четвертою статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі 
		пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
		Зважаючи на допущені місцевим та апеляційним судами порушення норм процесуального права щодо юрисдикції, що є підставою для скасування ухвалених судових рішень незалежно від доводів касаційної скарги та закриття провадження у справі, суд касаційної інстанції не перевіряє доводи касаційної скарги щодо правильності вирішення спору по суті.
		Ураховуючи наведене, судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частиною першою статті 414 цього Кодексу, з роз`ясненням позивачам права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево задовольнити частково.
		Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 
		від 27 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду 
		від 14 лютого 2022 року у частині вирішення позовних вимог про зобов`язання вчинити дії скасувати. 
		Провадження у справі за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити дії закрити.
		Роз`яснити  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення позивачі можуть звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Є. В. Синельников
		 
		Судді:   О. В. Білоконь
		 
		  О. М. Осіян
		 
		 С. Ф. Хопта
		 
		 В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...