Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 366/2863/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку зі звільненням за вчинення дисциплінарного проступку.
Надіслано судом: 04.07.2022. Зареєстровано: 04.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2022.
Дата набрання законної сили: 21.11.2022
Результат оскарження 29.03.2023 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передано справу повністю на новий розгляд
Номер судового провадження: 2/366/29/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 366/2863/20
		Провадження № 2/366/29/22
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		29 червня 2022 року смт. Іванків
		Іванківський районний суд Київської області у складі:
		головуючого - судді Слободян Н.П.,
		за участю
		секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,
		представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним, адвоката Кучми Л.В.,
		представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним, адвоката Шурубора В.І., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванків цивільну справу за 
		первісним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 
		зустрічним позовом Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		   
		Короткий зміст позовних вимог
		Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» (надалі «відповідач») про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позов обґрунтований тим, що вона з 01.08.2018 працювала у відповідача на посаді лікаря-інтерна на підставі строкового трудового договору (Договору про навчання в інтернатурі). Стажування в лікарні складало 24 місяці (з 01.08.2020 по 31.07.2021). З 01.07.2020 по 30.07.2020 вона перебувала у щорічній відпустці. Як до відпустки (30.06.2020), так і по її завершенні (31.07.2020) вона повідомляла відповідача про своє небажання у подальшому продовжувати трудові відносини. З 31.07.2020 безпідставно була звільнена з роботи за прогул, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. В той же час стверджує, що вона була на роботі, робочий день тривав з 08:00 до 16:12. О 10:30 звернулась до відділу кадрів з питанням звільнення. Головного лікаря не було на місці, о 15:30 вона поїхала до м. Києва для проходження планового медичного огляду, куди була заздалегідь записана. 3 і 4 серпня 2020 вона також зверталась до відділу кадрів щодо звільнення і отримання трудової книжки. Головний лікар була відсутня. 06.08.2020 позивач направила поштою заяву з вимогою повного розрахунку та видачі трудової книжки, копію заяви передала голові профспілкового комітету. 13.08., після чергового звернення до відділу кадрів їй дали для ознайомлення наказ про звільнення «за прогул». Вона відмовилась від підпису щодо ознайомлення з наказом, трудову книжку їй не видали, вона отримала її лише 22.10.2022. Зазначеними неправомірними діями відповідача їй було заподіяно моральної шкоди. З урахуванням остаточних (змінених) позовних вимог, позивач просила: 1) змінити формулювання причин звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п. 2 ст. 36 КЗпП України, 2) стягнути з відповідача 50000 грн. моральної шкоди, 224.70 грн. - матеріальних витрати та сплачений нею судовий збір на суму 1681.60 грн. Решту вимог ( щодо стягнення 8477,35 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати) просила залишити без розгляду.
		 
		Представник відповідача, скориставшись своїм правом, подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період її стажування в інтернатурі на суму 126571,74 грн. Позов обґрунтований тим, що позивач з 01 серпня 2018 прийнята на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «анестезіологія та інтенсивна терапія» в КНЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» згідно з наказом № 263 від 30.08.2018. Тієї ж дати між сторонами укладено договір № 3 про навчання в інтернатурі (заочний цикл), згідно з яким ЦРЛ здійснює стажування в інтернатурі за навчальним планом і програмою строком 24 місяці, забезпечує необхідні умови для здобуття знань та практичних навичок, а інтерн зобов`язана якісно та добросовісно виконувати навчальні плани та програми, виконувати вимоги законодавства з організації надання освітніх послуг, та, після закінчення інтернатури, відпрацювати у Іванківській ЦРЛ на посаді лікаря не менше 3 років. Однак ОСОБА_1 , після закінчення навчання в інтернатурі, не приступила до роботи на посаді лікаря, чим порушила умови договору. А тому, просили стягнути з ОСОБА_1 витрати, які понесло КНЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період її стажування в інтернатурі на суму 126571,74 грн., а також витрати на сплату судового збору та правову допомогу.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою суду від 23.11.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк відповідачу для подання відзиву і доказів по суті спору. 
		16.12.2020 від представника відповідача адвоката Шурубора В.І. надійшли клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення розгляду справи на іншу дату. 
		06.01.2021 до суду від позивача надійшли заява про уточнення позовних вимог та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. 
		03.02.2021 задоволено клопотання представника відповідача, адвоката Шурубора В.І., про витребування доказів в КНП «Київський міський пологовий будинок №5», судове засідання відкладено на 03.03.2021.
		03.03.2021 представниками сторін заявлені клопотання про виклик в судове засідання свідків.
		03.03.2021 до суду надійшла зустрічна позовна заява КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі. 
		Ухвалою суду від 03.03.2021 відкрито провадження за зустрічним позовом, вирішено питання його об`єднання в одне провадження з первісним позовом. 
		З 31.03.2021 судові засідання неодноразово відкладались за клопотанням сторін. 
		21.05.2021 судове засідання відкладено на 23.06.2021р. 
		Ухвалами від 23.06.2021 вирішено питання розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання суду відзиву на зустрічний позов, всіх письмових та електронних докази (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Підготовче судове засідання призначене на 03.08.2021 року. 
		12.07.2021 представником відповідача, адвокатом Шурубором В.І., подано суду відзив на первісний позов.
		Ухвалою від 03.08.2021 підготовче судове засідання закрите, призначено справу до розгляду по суті на 17.09.2021. В подальшому розгляд справи по суті неодноразово відкладався за клопотанням представників сторін (на 22.10.2021, 23.11.2021, 23.12.2021, 08.02.2022, 03.03.2022).
		Судове зсідання, призначене на 03.03.2022 не відбулося у зв`язку із введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через збройну агресію рф та у зв`язку із проведенням бойових дій на території Іванківського району Київської області, його тимчасовою окупацією (здійснення судочинства було зупинене згідно Рішенням зборів суддів Іванківського районного суду Київської області від 24.02.2022 року № 3).
		Розпорядженням Голови Верховного Суду № 18/0/9-22 від 21.04.2022 року з 22.04.2022 відновлено територіальну підсудність судових справ Іванківського районного суду Київської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 06.03.2022 року № 1/0/9-22.
		Судове засідання призначене на 27.05.2022, проте відкладене на 13.06.2022 за заявою представника позивача за первісним позовом, адвоката Кучми Л.В., у зв`язку з неможливістю її прибуття у судове засідання.
		Перед дебатами наступне судове засідання призначено на 28.06.2022.
		 
		Позиції сторін та їх аргументи 
		 
		Представник позивача по первісному позову, відповідача по зустрічному, адвокат Кучма Л.В., та ОСОБА_1 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити. 
		Свою позицію щодо зміни формулювання звільнення аргументували зазначеного у позові тим, що ОСОБА_1 була членом профспілки. За доданими до справи копіями протоколу засідання профкому вбачається, що ПК дав згоду на звільнення, а не на «звільнення за прогул», там не йде мова про дисциплінарне стягнення. Стверджують, що 31.07.2020 мав бути останнім днем відпустки згідно з календарним планом проходження інтернатури, і вона не повинна була знаходитися в лікарні. При цьому позивач по первісному позову не була проінформована про те, що у смт. Іванків лікарі мають відпустку 37 к.д., частина якої основна щорічна, а частина «Чорнобильська відпустка», про такий поділ позивачу не було відомо, відтак, вона вважає, що їй не додали за період роботи з 01.08.2020 по 31.07.2020 14 к.д. щорічної відпустки. Звільнення в останній день інтернатури , вимога виконувати роботу на посаді лікаря-інтерна особи, яка має сертифікат лікаря, вважають порушенням прав та інтересів позивача по первісному позову та створення для неї несприятливих умов, як покарання за непокору.
		Заперечення проти зустрічного позову обґрунтовує довідкою про самостійне працевлаштування, що виключає обов`язок ОСОБА_1 відпрацьовувати три роки на користь Держави. Вважає некоректною заявлену до відшкодування суму, так як, ОСОБА_1 фактично отримала не 126571,74 грн., а 82504,24 грн. (нараховано 103747,33 грн., в т.ч. ЗП, ЄСВ. А у підписаному Договорі відповідач не брала на себе обов`язку повернути заробітну плату та сплачені роботодавцем кошти до бюджету. В договорі є термін «кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі», а законодавство не передбачає такої підстави для повернення заробітної плати.
		Щодо стягнення витрат на правову допомогу , представник позивача вважає ці вимоги не доведеними, оскільки надані документи містять суперечності, викликають сумнів, або є передчасними, оскільки дії відповідні або ще не виконані, або відповідна подія може не настати взагалі. Тому і ця вимога, на їх переконання задоволенню не підлягає.
		 
		Представник відповідача, адвокат Шурубор В.І., просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити, а зустрічний позов КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
		Свої заперечення проти вимог первісного позову обгрунтував тим, що звільнення проведене з дотримання чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 31.07.2020, у робочий день, не перебувала на робочому місці яким є відділення анастезіології та інтенсивної терапії КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», яке розташоване на першому поверсі у хірургічному корпусі на території КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», а відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку робочий час встановлений з 08:00 по 17:00. Відтак, вона і була звільнена на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Про те, що ОСОБА_1 фактично у свій робочий час о 15:30 поїхала до м. Києва до медзакладу для планового огляду вона також нікого не попередила і про це дізнались лише 07.09.2020 після реєстрації відповідної довідки у журналі вхідної документації. З 04.08.2020 її письмово повідомляли про можливе звільнення у зв`язку з відсутністю на роботі, однак вона, отримавши кореспонденцію, ніяких пояснень не дала, документів поважності відсутності на робочому місці не надала. Відтак вона і була звільнена, за згодою профспілкового комітету, наказом від 13.08.2020 з 31.07.2020 на підставі ч.4 ст. 40 КЗпП України. З 13.08.2020 КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» вживала заходів до вручення їй трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, але ОСОБА_1 сама тривалий час уникала цього. А тому, підстави для задоволення позову в цій частині, і , як наслідок, вимог про відшкодування матеріальної шкоди, відсутні.
		Вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що на виконання наказу Департаменту охорони здоров`я КОДА № 304-Н від 27.07.2018, 01.08.2018 між КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про навчання в інтернатурі (заочний цикл) № 3 і вона з 01.08.2018 була прийнята КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на посаду лікарня-інтерна. За цим Договором вона мала стажуватися з 01.08.2018 по 31.07.2020. Крім того, КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» зобов`язувалася працевлаштувати ОСОБА_1 за спеціальністю до після закінчення інтернатури. В порушення п. 3.2 та 3.5 Договору ОСОБА_2 відмовилася відпрацювати в Іванківській ЦРЛ 3 роки після закінчення інтернатури. Згідно з п.4.3. Договору в разі невідпрацювання 3 років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі. На цій підставі, з огляду на те, що у даному випадку мають місце цивільно-правові відносини щодо виконання/невиконання умов укладеного договору, позивач по зустрічному позову і просив стягнути з ОСОБА_1 126571,74 грн. витрат на проходження стажування, суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу, які вважає доведеними належними доказами.
		 
		Мотивувальна частина
		Встановлені судом обставини та відповідні їм правовідносини
		Дослідивши подані сторонами матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Статтею 43Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. 
		Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
		Відповідно до ч.3 статті 3ЦПК України загальними засадами (принципами) цивільного законодавства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
		Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Заслухавши учасників судового розгляду, свідків, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з*ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.
		 
		ОСОБА_1 з 01.09.2012 навчалась на медичному факультеті №3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, навчання за рахунок коштів держбюджету, зазначений навчальний заклад закінчила у 2018 році, і здобула кваліфікацію: освітньо - кваліфікований рівень спеціаліст спеціальність «Педіатрія» професійна кваліфікація «лікар». Наказ про відрахування з університету у зв`язку із завершенням навчання № 2918/п-1 від 26.06.2018р. Це підтверджується записом у трудовій книжці, дипломом спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданий 26.06.2018 та довідкою деканату медфакультету № 3 від 18.06.2018 № 96 /а.с.18, 124, 125, т.1/. 
		 
		Наказом в.о. директора Департаменту охорони здоров*я КОДА «Про працевлаштування лікаря-інтерна ОСОБА_1 » №304-н від 27.07.2018 було наказано головному лікарю КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» Кадун О.М.: 1) укласти угоду з ОСОБА_1 про проходження інтернатури з подальшим відпрацюванням трьох років; 2) зарахувати ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «анастезіологія та інтенсивна терапія» з 01.08.2018; 3) оплату праці проводити на підстав табелів робочого часу; 4) відрядити ОСОБА_1 для проходження очного розділу інтернатури на базу Медакадемії післядипломної освіти імені Л.П. Шупика, відповідно до графіків проходження навчання; 5) після закінчення інтернатури перевести ОСОБА_1 на посаду лікаря КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» для відпрацювання трьох років./а.с. 117/
		 
		На виконання зазначеного вище наказу Департаменту ОЗ КОДА 01.08.2018 між КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» та ОСОБА_1 було на підставі заяви ОСОБА_1 наказом № 263 від 30.07.2018 прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «анастезіологія та інтенсивна терапія» з 01.08.2018 з посадовим окладом згідно із штатним розписом і оплатою праці на підставі табелів обліку використання робочого часу, керівником інтернатури призначено ОСОБА_3 - лікаря-анастезіолога /а.с.120/ , а також укладено Договір №3 про навчання в інтернатурі (заочний цикл) /а.с.121, т.1/.
		 
		Відповідно до умов Договору № 3 КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» здійснює стажування в інтернатурі відповідача за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» за навчальним планом і програмою, затвердженими для цієї спеціальності МОЗ України на строк 24 місяці. ( суд зауважує, що зазначений термін починається з 01.08.2018,тобто з дати його підписання, що передбачено п. 7.1 Договору, і закінчується 31.07.2020). Також ЦРЛ забезпечує необхідні умови інтерну ОСОБА_1 для здобуття знань та практичних навичок з обраної спеціальності та зобов`язувалася працевлаштувати лікаря-інтерна за спеціальністю після закінчення інтернатури (п.1.1, 2.2, 2.5 Договору).
		В свою чергу, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання якісно та добросовісно виконувати навчальні плани і відповідні програми, виконувати вимоги законодавства з організації надання освітніх послуг та після закінчення інтернатури обов`язково відпрацювати у Іванківській ЦРЛ на посаді лікаря не менше 3-х років (пункти 3.2., 3.3. та 3.5. Договору)/а.с.121, т.1/
		Крім того, відповідно до пункту 4.1. та 4.2. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, а в разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ», за період стажування в інтернатурі /а.с.122, т.1/.
		Розділ 5 Договору регулює питання припинення дії договору, зупинення його дії, а також випадку розірвання договору в односторонньому порядку з боку Виконавця (КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ»). 
		П.7.2 Договору визначено терміни навчання на заочному циклі з 01.08.2018 до 31.08.2018, з 01.03.2019 до 31.12.2019.
		 
		Відповідно до пункту 1. 2. статуту КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», який затверджений рішенням Іванківської районної ради від 10.08.2018 №VII-37/446 підприємство створене за рішенням Іванківської районної ради від 10.08.2018 №VII-37/446 «Про створення комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в результаті перетворення комунального закладу Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» у комунальне некомерційне підприємство. Підприємство є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків комунального закладу Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» /а.с.191-205, т.1/.
		 
		Наказом головного лікаря КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» № 119 від 30.06.2020 ОСОБА_1 було надано 30 днів щорічної відпустки за період роботи з 01.08.2019 по 31.07.2020, з 01.07.2020 / а.с. 46, т.2/. Останній день відпустки  30.07.2020. З огляду на те, що тривалість інтернатури, яка почалася з 01.08.2019 складає 24 місяці, останнім днем було 31.07.2020, а оскільки термін відпустки закінчився, відповідно цей день був робочим. Суд не погоджується з твердженням представника позивача по первісному позову про те, що 31.07.2022 був останнім днем відпустки, оскільки в наказі чітко зазначено, що відпустка надана на 30 календарних днів з 01.07.2020. Цей наказ не оскаржувався, а такому підстав для переоцінки викладеної в ньому інформації немає.
		 
		За період навчання в інтернатурі КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» ОСОБА_1 було нараховано з 01.08.2018 по 31.07.2020 126561,74 грн., в т.ч. 100251,33 грн. заробітної плати, 3496,00 грн. матеріальної допомоги, 22824,41 грн.  ЄСВ 22%. /а.с.73, т.1/
		 
		31.07.2020 ОСОБА_1 , не маючи наміру укладення трудового договору з КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», прибула до адміністративної будівлі цього закладу, бажаючи вирішити питання свого звільнення, де пробула від години до півтори приблизно з 10:30 до 12-13 години. Це підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 (інспектор Відділу кадрів та ОСОБА_5 (начальник (на той час) відділу кадрів). Оскільки головного лікаря на місці не було (вона перебувала у відпустці згідно з наданими суду доказами), ОСОБА_1 , не дочекавшись її приблизно о 15:30, нікому не повідомивши, поїхала до м. Київ, що підтверджується показами свідка ОСОБА_6 ) на заздалегідь запланований медичний огляд до медичного закладу. Факт проходження такого огляду доведений отриманою судом медичною документацією. 
		 
		Оскільки ОСОБА_1 не мала наміру продовжувати працювати у КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», то після 31.07.2020 вона не приступила до роботи, оскільки не мала з цим закладом після 31.07.2020 ні трудових, ні будь-яких нових цивільно-правових відносин, 31.07.2020 та 04.08.2020 вона намагалась вирішити питання свого звільнення, для чого приходила до посадових осіб в Іванківську ЦРЛ, що зафіксовано на носії інформації наданому позивачкою суджу ( а.с. 40, т.1).
		 
		31.07.2020 лікар-анастезіолог КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» Кучеренко І.М. подала в.о. головного лікаря Шелест М.Я. доповідну записку про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 31.07.2020 з невідомої причини, що підтвердила у судовому засіданні у якості свідка./а.с.134, т.1/.
		 
		31.07.2020 цей факт ( про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом всього робочого дня з 08:00 по 16:12 з невідомих причин) був зафіксований в акті за підписом тієї ж ОСОБА_7 , інспектора кадрів ОСОБА_4 , економіста ОСОБА_8 /а.с.135/. У судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_9 , яка зазначила, що працює у відділенні анастезіології , спілкується з ОСОБА_1 31.07.2020 вона не чула, щоб її шукали на робочому місці, бо у такому б разі зателефонувала б їй та повідомила про це.
		 
		Після цього на підставі подібних доповідних складались акти від 03.08.2020, 04.08.2020 /а.с.136-139, т.1/, однака суд їх не оцінює, оскільки вони вже не мали відношення до спірних правовідносин.
		 
		04.08.2020 КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» було направлено: 
		ОСОБА_1 лист № 451 від 04.08.2020, в якому попереджено про можливе подальше звільнення на підставі ч.4 ст. 40 КЗПП України./а.с.140, т.1/;
		Подання голові профспілкового комітету КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» вих.№ 450 «Про отримання згоди на звільнення», в якому головний лікар на підставі ст. 43м КЗпП України просила дати згоду на звільнення ОСОБА_10 «за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогули)»./а.с.141, т.1/
		 
		Як вбачається з протоколу № 96 від 11.08.2020 на засіданні профкому розглядалось зазначене вище подання головного лікаря від 04.08.2020. Голова профкому ОСОБА_11 , (була допитана у судовому засіданні у якості свідка) вказала, що фактично ОСОБА_1 повідомлена про проведення засідання: на 06.08.2020 вона не змогла прибути, профком був перенесений на 10.08., але ОСОБА_1 повідомила про те, що без офіційного запрошення не прибуде. Їй було надіслано СМС з попередженням, що у випадку неявки, профком буде проведений без неї. За результатами розгляду 11.08.2020 профкомом постановлено «Дати згоду на звільнення ОСОБА_1 ». При цьому члени профкому звертали увагу на те, що за Договором № 3 від 01.08.2018 ОСОБА_2 після закінчення інтернатури мала відпрацювати в КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» не менше 3 років, з 31.07.2020 до роботи не приступила, має виплатити кошти, які на неї затрачені, а голова районної профспілки висловив думку про те, що ОСОБА_1 мала подати заяву на звільнення за 2 неділі до кінця терміну закінчення інтернатури /а.с.75-76, т.1/.
		 
		Наказом КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» № 2 від 13.08.2020 «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » , оскільки ОСОБА_1 не приступила до роботи з 31.07.2020, робочий день 31.07.2020 визначено днем прогулу. Відмічено у табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 день 31.07.2020 року, як прогул. Вирішено заробітну плату за робочий день 31.07.2020 року не нараховувати. Згідно п.2 ст. 147 КЗпП України, за грубе порушення трудової дисципліни до ОСОБА_12 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Датою звільнення та останнім робочим днем вважати 31.07.2020./а.с.77-78, т.1/.
		 
		Наказом головного лікаря КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» № 231-к від 13.08.2020 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31.07.2020 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України /а.с.146, т.1/, складено акт від 13.08.2020 про відмову ОСОБА_1 від підпису після ознайомлення з наказом про звільнення і від отримання трудової книжки /а.с. 147, т.1/. Складено акт про необхідність отримання трудової книжки на направлення відповідних повідомлень ОСОБА_1 через соціальну мережу та Укрпоштою /а.с.148-150, т.1/.
		 
		07.12.2020 представником КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», адвокатом Шурубором В.І., на адресу ОСОБА_1 було направлено лист з вимогою виконати взяті останньою зобов`язання за Договором та відпрацювати зазначений у ньому строк у Іванківській ЦРЛ, а у разі відмови від відпрацювання  повернути підприємству, витрати котрі були понесені закладом охорони здоров`я у зв`язку з стажуванням ОСОБА_1 в інтернатурі у розмірі 126571,74 грн. /а.с.152-153, т.1/.
		Згідно з розрахунком витрат на проходження інтернатури лікаря-інтерна ОСОБА_1 , яка зазначена в довідці КНР ІРР «Іванківська ЦРЛ» №261 від 03.12.2020 року, загальна сума витрат, за період з 01.08.2018 по 31.07.2020, становить 126571,74 грн., з них 100251,33 грн.  заробітна плата, 3496 грн. матеріальна допомога, 22824,41  ЄСВ 22% /а.с.154, т.1/.
		 
		Щодо вимоги про заміну формулювання підстав звільнення
		 
		Вирішуючи питання про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України, суд виходить з наступного.
		Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Відповідно дост.55 Конституції Українитаст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначеніст. 16 ЦК УкраїнитаКЗпП України.
		Відповідно до ч.1ст.13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно зіст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Стаття 36 КЗпП Українивизначає підстави припинення трудового договору якими, крім іншого, є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
		За п. 2 ч. 1 ст.36КЗпП трудовий договір може бути припинений у разі закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їхнього припинення.
		У разі припинення трудового договору після закінчення його строку працівникові непотрібно подавати заяву, оскільки своє волевиявлення на укладання строкового трудового договору працівник виявив під час прийняття на роботу на умовах такого трудового договору.
		Власник або уповноважений ним орган може не попереджати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП.
		Слід зауважити, що звільнити працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки ч.3 ст.4КЗпП установлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
		Наказ (розпорядження) про звільнення видається в останній день чинності строкового договору (якщо наказ (розпорядження) видається раніше, то в ньому називається дата звільнення, зазначена у строковому договорі). У будь-якому разі днем звільнення буде останній день роботи, визначений у трудовому договорі.
		Згідно з ч. 2ст. 23 КзПП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Порядок працевлаштування лікарів-інтернів встановленийНаказом Міністерства охорони здоров`я від 19.09.96 № 291(далі - Наказ №291),відповідно до якого працевлаштування лікаря-інтерна відбувається згідно знаказомМіністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров`я обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації,обласної, міст Києвата Севастополя санітарно-епідеміологічної станції, обласного, міст Києва та Севастополя ВО "Фармація" про направлення на навчання в інтернатурі випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів на базу стажування, на підставі якого Головний лікар базової установи (закладу) охорони здоров`я (яким є Відповідач) видаєнаказпро їх зарахування на посади лікарів (провізорів)-інтернів з певної спеціальності.
		Початок роботи як лікаря-інтерна визначається у відповідності до п. 3.2 Наказу №291, згідно з яким початок навчання в інтернатурі встановлено з 1 серпня.
		Тривалість навчання в інтернатурі для випускників медичнихфакультетівза обраною позивачкою по первісному позову спеціальністю 2 роки.
		Навчання Позивача в інтернатурі та робота у Відповідача як лікаря-інтерна встановлювалась з 01.08.2018 до 31.07.2020 р. Ці факти сторонами не оспорюють ся.
		Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 23 КзПП України, за своєю правової природою, трудовий договір з лікарем-інтерном є строковим, оскільки укладається на період проходження інтернатури.
		Відповідно до ст.39-1КЗпП України ,якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
		Отже, 31 липня 2020, в останній робочий день, закінчувався строк трудового договору Позивача.
		Як встановлено судом, і фактично не заперечується сторонами у судовому засіданні, позивач 30.06.2020 і 31.07.2020 висловлювала бажання звільнитися з роботи і не мала наміру укладати трудовий договір після закінчення терміну проходження інтернатури. За наполяганням працівників відділу кадрів нею була написана заява про надання їй відпустки з 01.07.2020 по 31.07.2020. І 31.07.2020. Вона прийшла на роботу з метою вирішити питання свого звільнення. Однак відповідну заяву подати не змогла, оскільки, як їй пояснили, ці питання вирішуються керівництвом закладу. На той час головний лікар перебувала у відпустці. 
		Факт звернення до відділу кадрів, перебування там понад годину-півтори підтверджується показами свідків ОСОБА_4 (інспектора відділу кадрів) та ОСОБА_13 (начальника відділу кадрів). 
		Вирішуючи питання про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП Українисуд виходить з наступного.
		Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Українипрогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
		Таким чином, у пункті 4статті 40 КЗпП Українивстановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
		Згідно зістаттею 148 КЗпП Українидисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		Відповідно достатті 149 КЗпП України дозастосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
		Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
		Роботодавець або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк у тому числі і у випадку здійснення працівником прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин ( п.4 ч.1ст.40 КЗпП України).
		Отже, звільнення через прогул є дисциплінарним стягненням, якому має передувати процедура встановлення відсутності на робочому місці більше 3-х годин без поважних причин: складення доповідних записок та актів відсутності на робочому місці, запитів або візитів щодо встановлення причин відсутності,наказупро притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул, а також обов`язкове відібрання пояснень працівника.
		Аналогічна правова позиція міститьсяу Постанові Касаційного цивільного суду: Верховний Суду від 7 травня 2020 року у справі №750/5598/17.
		Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.
		Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
		Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач не відбирав у Позивача письмових пояснень щодо вчинення прогулу, остання не отримувала будь-яких запитів від Відповідача з приводу причин вчинення прогулу. В листі № 451 від 04.08.2020 лише констатовано факт обов*язку прибути після закінчення терміну навчання в інтернатурі для відпрацювання трьох років на посаді лікаря-спеціаліста КНР ІРР «Іванківська ЦРЛ», а саме 31.07.2020 мала приступити до роботи на посаді лікаря-інтерна з подальшим переведенням з 01.08.2020 на посаду лікаря-анастезіолога. Пепереджено, що у разі невиходу на роботу відбудеться звільнення на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогули) /а.с.140/.
		Тобто, із встановлених судом обставин вбачається, що Відповідачем не дотримано порядку застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення робітника за прогул, оскільки, Відповідач як роботодавець, виявивши факт відсутності робітника на робочому місці понад три години поспіль, не отримав від нього жодних пояснень, зокрема, не з`ясував наявність поважних причин невиходу на роботу.
		Як зазначено вище, навчання Позивача в інтернатурі та робота у Відповідача як лікаря-інтерна встановлювалась з 01.08.2018 до 31.07.2020 р., тобто звільнення Позивача 31.07.2020 р. відбулось в той час, коли Позивач ще перебував на інтернатурі.
		Таким чином, відповідно до розділу 6 Наказу №291, звільнення Позивача повинно було б вважатись відрахуванням з інтернатури і відбуватись у порядку, встановленому п. 6.3 зазначеногонаказу.
		Так, відрахування з інтернатури здійснюється: - за невиконання навчального плану і програми; - за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку; - запропускзанять (вт.ч.ізповажних причин,якщо лікар(провізор)-інтернпропустив більше третини занять на кафедрі); - занепрацездатністю,якщоза висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК)або медико-соціальної експертноїкомісії(МСЕК) визначена непрацездатність лікаря(провізора)-інтерна до роботи лікарем (провізором).
		Відрахування лікаря (провізора)-інтерна з циклу очноїчастини навчаннянакафедрівищогозакладу освіти здійснюєтьсянаказомректоравищогозакладуосвіти,копіяякогонаправляєтьсядоМіністерстваохорониздоров`яАвтономноїРеспублікиКрим,у відповіднеуправлінняохорониздоров`я обласної, Київської, Севастопольськоїміськоїдержадміністрації,дообласної,міст Києва та Севастополясанітарно-епідеміологічноїстанції, обласного, міст Києва та Севастополя ВО "Фармація".
		    Відрахування з інтернатури здійснюєтьсянаказомМіністерства охорониздоров`яАвтономної Республіки Крим,управління охорони здоров`яобласної,Київської,Севастопольськоїміської держадміністрації,обласної,міст Києва та Севастополя санітарно-епідеміологічноїстанції,обласного,містКиєва та СевастополяВО"Фармація"за поданням вищого закладу освіти або адміністраціїбазистажування.
		Враховуючи наведене, під час звільнення Позивача за п. 4ст. 40 КзПП України, Відповідачем не було дотримано порядку, встановленого Наказом № 291, який визначає порядок відрахування з інтернатури лікарів-інтернів.
		Таким чином, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України, оскільки порушено порядок такого звільнення, а тому позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасуваннянаказупро звільнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Згідност. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		     Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		     Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		     З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		     Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченийстаттею 16 ЦК України.
		Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
		Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
		Змінити формулювання причини звільнення можна тоді, коли є законна підстава для звільнення, роботодавець здійснив звільнення, але на підставі іншої норми законодавства тієї, що не відповідає обставинам звільненню, отже такої, що є незаконною, і тоді, сам факт звільнення є законним, але вказана роботодавцем підстава незаконно, тому і підлягає зміні на ту, яка буде законною. 
		Верховний Суд у Постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15-ц, провадження № 61-1266св18зробив висновок про те, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови коли підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а не правильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника.
		При вимозі змінити формулювання причини звільнення на ч. 3 ст.38КЗпПУ (порушення роботодавцем трудового законодавства), суд може це зробити лише за доведеності таких порушень, вчинених роботодавцем. 
		Так, у Постановах від 20 червня 2018 року у справі № 752/12360/16-ц, провадження № 61-8178св18, від 13 червня 2018 року у справі № 755/3353/17, провадження № 61-8352св18, від 13 червня 2018 року у справі №741/1128/17, провадження № 61-13588св18, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч.3 ст.38КЗпПУ звільнення працівника можливе лише за наявності підтверджених обставин про те, що роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Не встановивши порушення законодавства роботодавцем, відсутні підстави для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
		    Вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав Позивача, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 не маючи наміру укладати подальший трудовий договір з відповідачем, мала намір після закінчення терміну проходження інтернатури 31.07.2020 звільнитися у зв`язку із закінченням передбаченого законодавством терміну навчання в інтернатурі, і, відповідно, строку трудового договору, і саме таку підставу для припинення трудових відносин слід застосувати.
		    Порядок ведення трудових книжок затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р.
		    Згідно п. 2.3Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
		     Пунктом 2.4 глави 2Інструкції № 58визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
		     У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналунаказуабо розпорядження (пункти 2.6, 2.9 глави 2Інструкції № 58).
		Таким чином, слід визнати підставу звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-інтерна КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ»за прогул по п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України, неправильною та змінити підставу звільнення з роботи - вважати її звільненою з посади лікаря-інтерна КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ»за ч. 2ст. 36 КЗпП Україниу зв`язку із закінченням дії строкового договору з 31 липня 2020. Суд звертає увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, що визначено п. 2. 27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженого наказом МОЗ № 58 від 29.07.1993. Відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 має бути внесений відповідачем.
		Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача моральної шкоди
		Частинами 1, 3 статті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
		За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Відповідно до статті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. 
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди.
		У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		Тобто, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права , так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
		Суд вважає, що внаслідок неправильного формулювання причини звільнення порушені права позивача. Суд погоджується з представником Позивача, адвокатом Кучмою А.О., яка у судовому засіданні,зазначила, що через неправомірні дії Відповідача та порушення трудових прав трудових позиваки, про які зазначено в позові, остання весь час намагалася вирішити питання з відповідачем щодо звільнення, хвилювалася та нервувала з цього приводу. Це завдало Позивачу відчутну моральну шкоду, яка виразилась у душевному переживанні, відчуття особистої незначущості, неможливості відстояти свої права, необхідності їх захисту в суді.
		Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.
		За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
		Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та, враховуючи судом задоволення вимоги щодо зміни формулювання причин звільнення, вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 3 000 грн.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача моральної шкоди у розмірі 3000 грн.
		 
		Щодо вимог про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі
		 
		Згідно зістаттею 61Закону України«Про вищуосвіту» (вредакції,яка діялана моментвиникнення спірнихправовідносин)інтерном є особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування і навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських спеціальностей інтернатури. 
		Ст.1, 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» № 77/96 від 23.01.1996, із змінами, внесеними Указом Президента № 342/96 від 16.05.1996, установлено, що вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів за рахунок коштів Державного бюджету України за державним замовленням. Особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі народного господарства не менше, ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
		Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.09.1996 року № 291 передбачає, що спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху. Основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, їх професійної готовності до самостійної лікарської (провізорської) діяльності. Інтернатура проводиться в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів і закладів медичної (фармацевтичної) післядипломної освіти (надалі - вищих закладів освіти) та стажування в базових установах і закладах охорони здоров`я ( п. 1.1, 1.2, 1.4 положення ).
		Отже, з метою отримання кваліфікації лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху кожен випускник вищого медичного закладу, незалежно від підпорядкування та форми власності, за професійними напрямками «Медицина» та «Фармація» має пройти первинну спеціалізацію (інтернатуру), яка є обов`язковою формою підготовки до професійної діяльності. Проходження інтернатури може бути як безоплатним, так і на платній основі за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб. Інтернатура проводиться в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти ІІІ-IV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів і закладів медичної ( фармацевтичної ) післядипломної освіти та стажування в базових установах та закладах охорони здоров`я. 
		Згідно з п.п. 3.6.2, 4.2 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я № 291 від 19.09.1996 лікар-інтерн зараховується на посаду лікаря, працює під керівництвом лікаря, призначеного його безпосереднім керівником.
		У пункті 7.3. вказаного Положення зазначається, що заробітна плата лікарям (провізорам)- інтернам протягом всього періоду навчання сплачується за рахунок закладів (установ), в які вони зараховані лікарями (провізорами)- інтернами, або закладом (установою), з яким укладено трудовий договір у розмірі, встановленому чинним законодавством.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Частина 1 статті 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, а також відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Згідно положень ч.1 ст. 197 КЗпП України молодим спеціалістам  випускникам державних навчальних закладів, потреба у яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з п. 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 367 від 25.12.1997, випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
		Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 обрала для себе проходження інтернатури на безоплатній основі та, після зарахування в інтернатуру на підставі наказу Департаменту охорони здоров`я КОДА та наказу КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ», уклала з останнім договір № 3 від 01.08.2018 про навчання в інтернатурі, яким були визначені права та обов`язки сторін під час проходження стажування в інтернатурі. Зокрема, з договору вбачається, що виконавець (База, якою є КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ») здійснює стажування в інтернатурі ОСОБА_1 за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» за навчальним планом і програмою, затвердженими для цієї спеціальності МОЗ України, а замовник (інтерн, яким є ОСОБА_1 ), крім іншого, взяла на себе зобов`язання після закінчення інтернатури обов`язково відпрацювати в КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» на посаді лікаря не менше ніж 3 роки ( п.3.5. Договору). Цим же договором передбачена відповідальність сторін, зокрема, «у разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі.
		Зазначений договір відповідає вимогам цивільного законодавства щодо свободи договору (статті 3, 6, 627 ЦК України). Крім того, цей договір не визнавався судом недійсним, як в цілому, так і будь-яка його частина, відповідна вимога стороною позивача за первісним позовом ( відповідача за зустрічним) заявлена не була, а отже він є обов`язковим для виконання його сторонами та має виконуватися належним чином. 
		КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» умови договору №3 від 01.08.2018 року виконані у повному обсязі, зокрема, відповідач ОСОБА_1 на безоплатній основі пройшла стажування в інтернатурі; грошові витрати, пов`язані з проходженням інтернатури, поніс позивач за зустрічним позовом, як заклад охорони здоров`я, який взяв на себе зобов`язання здійснити стажування відповідача ОСОБА_1 , остання отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність саме завдяки позивачу та за його кошти. У свою чергу, відповідач умови договору не виконала та після проходження інтернатури взяті на себе зобов`язання відпрацювати за відповідною спеціальністю у Іванківській ЦРЛ не менше 3 років не виконала, категорично відмовившись укладати відповідну угоду. Це в свою чергу дає позивачу підстави вимагати відшкодування відповідачем витрат, понесених закладом охорони здоров`я у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 інтернатури.
		Суд звертає увагу на те, що сторони у договорі брали на себе відповідні обов`язки . Саме обов`язок Інтерна подальшого відпрацювання трьох років у закладі був однією з умов укладання договору про навчання в інтернатурі взагалі: беручи на себе обов`язок ( і виконуючи його) в частині проведення виплат лікарю-інтерну не лише під час безпосереднього виконання обов`язків лікаря в Іванківській ЦРЛ , а й у період перебування на очному розділі інтернатури на базі Національної академії післядипломної освіти імені Л.П. Шупика, у період перебування у відпустці, медичний заклад правомірно розраховував, що цими бюджетними коштами гарантовано готує лікаря-фахівця, який буде працювати у ньому, надаючи медичні послуги пацієнтам цього закладу. І навпаки, відмова особи після закінчення інтернати від виконання взятих на себе зобов`язань фактично призвела до бюджетних втрат цього закладу, оскільки цей заклад , витративши кошти на підготовку спеціаліста, фактично не отримав відповідного фахівця. За умови, якби ОСОБА_1 не брала на себе зобов`язання щодо відпрацювання відповідного терміну, видається сумнівною сама можливість укладення договору про проходження інтернатури, оскільки в економічному сенсі, за таких умов, для закладу вкрай невигідною.
		Відтак, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ЦК України, які регулюють договірні правовідносини і передбачають відповідальність за їх невиконання, а не положення КЗпП України.
		Зазначений правовий висновок щодо застосування відповідних норм права викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц) від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц) та у пунктах 101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 607/3693/17).
		Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила, що «якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.
		Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.
		На переконання Великої Палати Верховного Суду, покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах».
		Враховуючи вищевикладене, на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що вимоги КНП ІРР Івванківська ЦРЛ до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі у розмірі 126 571,74 грн. підлягають задоволенню.
		При цьому суд не бере до уваги твердження представника відповідача за зустрічним позовом , адвоката Кучки Л.В., щодо того, що ОСОБА_1 на отримала «на руки» такої суми, що вона була меншою, оскільки були відраховані податки, частина коштів  це 22% ЄСВ. Як зазначено вище, чинним законодавством і укладеним договором передбачено відшкодування «витрат», тобто всіх коштів, які в даному випадку були витрачені на стажування інтерна, в т.ч. податків, оскільки здійснені за рахунок цієї установи. У довідці КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» зазначено, що такі витрати становлять 126571, 74 грн. Розбіжність загальної суми витрат та нарахувань зазначених у розрахункових листах, наданих суду, є наслідком відсутності у них сплаченого ЄСВ 22%.
		 
		Щодо судових витрат
		За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Ч.1 ст. 141 ЦПК України визначено, що 
		судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно ч.2 цієї статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
		1) у разі задоволення позову - на відповідача;
		2) у разі відмови в позові - на позивача;
		3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Судові витрати слід розподілити між сторонами відповідно до ст. 141 ЦПК України, зокрема:
		За первісним позовом з відповідача, КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 891,25 грн. сплаченого судового збору (840,80 грн. за вимогу про зміну формулювання причин звільнення та 50,45 грн. судового збору за вимогою про стягнення моральної шкоди (пропорційно до розміру задоволених вимог: судом задоволено на суму 3000 грн, що становить 6% від заявлено до стягнення 50000 грн., ) та матеріальні витрати у сумі 147,20 грн., пов`язані із надсиланням заяв до КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» та придбанням накопичувача інформації для подання доказів до суду. 
		Ч.8 ст. 141 ЦПК України визначено, що «Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду».
		Представник позивача по первісному позову, адвокат Кучка Л.В., до закінчення дебатів зробила відповідну заяву щодо витрат на правову допомогу.
		За зустрічним позовом на користь КНП ІРР «Іванківської центральної районної лікарні» з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір, який сплачений позивачем у сумі 2270 грн. 
		Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано Договір про надання правової допомоги №03/21 від 03.03.2021 року з додатком №1 від 03.03.2021 року до нього, акт прийому-передачі правничих послуг за Договором про надання правової допомоги № 03/21 від 03.03.2021, детальний опис робіт (наданих послуг) від 03.03.2021 з описом наданої професійної правничої допомоги із зазначенням часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт на суму 12000 грн. /а.с.212-219, т.1/.
		Суд дослідивши зазначені докази, враховуючи співмірність зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають повному задоволенню частково, у розмірі 8000.00 грн. Зазначене рішення ґрунтується на тому, що зазначені у описі виконання роботи щодо процесуального оформлення клопотання про видачу виконавчого листа та організація і забезпечення його примусового виконання органами ДВС України, які оцінені загалом у 4000 грн., може у не настати, зокрема, у випадку добровільного виконання рішення чи його скасування апеляційним судом, а тим більше подання відповідних заяв до суду та органу ДВС не потребує надскладних зусиль і , відповідно вартість таких робіт є явно завищеною навіть у випадку їх майбутнього вчинення. 
		 
		На підставі викладеного вище, керуючись ст. 12, 13, 48, 76-82, 133, 137, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274, 353, 354 ЦПК України, суд 
		УХВАЛИВ:
		Первісний позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
		Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з п. 4 ст. 40 КЗпП України: «звільнена за прогул без поважних причин» на п. 2 ст. 36 КЗпП України: «звільнена у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору».
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 3000 грн. моральної шкоди та 147,20 грн. матеріальних витрат у зв`язку із розглядом справи.
		Інші вимоги залишити без розгляду
		Стягнути з комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 891,25 грн. 
		 
		Зустрічний позов комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 126571 грн.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» судовий збір на суму 2270 грн. 
		 
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повне найменування сторін та їх місцезнаходження.
		Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживає в АДРЕСА_1 ) 
		 
		Відповідач: комунальне некомерційне підприємство Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» (код ЄДРПОУ 01994409, смт. Іванків вул. Поліська буд. 65 Іванківського району Київської області). 
		 
		Суддя              Н.П.Слободян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...