Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/1046/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2022.
Дата набрання законної сили: 07.07.2022
Номер судового провадження: 51-1706км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019270270000038

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		07 липня 2022 року
		м. Київ
		справа № 748/1046/19
		провадження № 51-1706 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		представника потерпілої  ОСОБА_6 
		захисника  ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		виправданого  ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та представника потерпілої ОСОБА_9  адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019270270000038 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2019року ОСОБА_8 засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		 
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року вирок районного суду щодо ОСОБА_8 скасовано, а провадження закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.
		 
		За вироком районного суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він 02 січня 2019 року приблизно о 18:00 год., умисно, шляхом відкриття незамкнених дверей, проник до будинку АДРЕСА_2 , де, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, взяв її за одяг на рівні грудної клітки та відштовхнув від себе не менше двох разів, відкрито викрав належні ОСОБА_9 кошти в сумі 50 грн.
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що докази обвинувачення є суперечливими і у своїй сукупності недостатніми для однозначного висновку про винуватість ОСОБА_8 . У той же час показання свідків підтверджують алібі обвинуваченого, який 02 січня 2021 року знаходився в іншому, ніж потерпіла, населеному пункті. 
		Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_8 не доведена належними та допустимими доказами, а можливість отримання інших доказів вичерпана. За таких обставин суд скасував вирок районного суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не дав умотивовану оцінку усім доказам в їх сукупності, не зазначив, чому бере до уваги одні докази й відкидає інші, не навів обґрунтованих мотивів, чому визнав показання потерпілої та свідка ОСОБА_10 недостовірними. Також вказує на невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції щодо ретельної та повної перевірки усіх доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо повторного допиту свідків. Прокурор стверджує, що внаслідок цих порушень апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, та безпідставно закрив кримінальне провадження.
		 
		Представник потерпілої висловлює аналогічні доводи щодо неповноти судового розгляду в суді апеляційної інстанції, невірної оцінки цим судом доказів та невиконання вказівок суду касаційної інстанції щодо ретельної перевірки усіх доводів апеляційної скарги та обов`язкового допиту свідків.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.
		Представник потерпілої у судовому засіданні підтримала доводи скарг у повному обсязі та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд .
		ОСОБА_8 та його захисник заперечували проти задоволення касаційних скарг, вважають ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою і просили залишити її без зміни.
		 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
		 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 
		 
		Мотиви суду
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим відносно ОСОБА_8 вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 звернувся із апеляційною скаргою, в якій висував вимогу про скасування вироку та закриття кримінального провадження через недоведеність винуватості його підзахисного.
		 
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційна скарга була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без зміни.
		 
		Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року вказана ухвала була скасована та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд вказав на порушення вимог ст. 22, ч. 3 ст.404 КПК України, залишення поза увагою суду засади змагальності через безпідставну відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, послався на те, що суд не усунув протиріччя у показаннях свідків та не спростував належним чином позиції сторони захисту. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати наведене, використовуючи усі процесуальні можливості ретельно перевірити доводи апеляційної скарги захисника, надати на них умотивовану та вичерпну відповідь. За результатами апеляційного розгляду суду слід постановити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.
		 
		Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд усупереч ст.439 КПК України не в повному обсязі виконав вищенаведені вказівки суду касаційної інстанції. Так, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції здійснив повторне дослідження доказів, за результатами якого задовольнив скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та закрив провадження щодо ОСОБА_8 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпаністю можливостей їх отримання.
		 
		Проте, суд касаційної інстанції вважає, що таке рішення є передчасним та не відповідає у повній мірі вимогам ст. 370 КПК України.
		 
		Зі змісту наведеної норми закону, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		 
		Критерії визначення належності, допустимості та достовірності доказів встановлені у статтях 85-89 КПК України. У судовому рішенні має бути чітко зазначено, який саме доказ визнано судом неналежним, недопустимим чи недостовірним, а також наведено відповідні мотиви на підтвердження цього.
		 
		Процес оцінки доказів передбачає: необхідність формування внутрішнього переконання; всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності; необхідність керуватися законом при прийняті рішення. Ніякі докази не мають для суб`єкта оцінки наперед встановленої сили.
		 
		При цьому, внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб`єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку.
		 
		Однак, це не означає, що суб`єкт оцінки вправі приймати процесуальні рішення лише за наявності у нього внутрішнього переконання, саме по собі внутрішнє переконання не має правового значення. Стаття 94 КПК України вимагає, щоб ця впевненість ґрунтувалась на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з вимогами закону, тобто закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим. 
		 
		Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це пов`язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі всебічної, повної і об`єктивної оцінки зібраних і перевірених на поточний момент доказів, а не обставин справи. Тому внутрішнє переконання, до якого приходять суб`єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такому всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і дійти висновку про правильність або помилковість.
		 
		З ухвали апеляційного суду встановлено, що цей суд визнав неналежними і недопустимими доказами протоколи пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , пославшись на відмінності у зовнішності і віці осіб, зображених на фотознімках, що були пред`явлені для упізнання.
		 
		Касаційний суд звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон містить перелік джерел, з яких можуть бути одержані докази, та встановлює чіткий порядок їх збирання та одержання за допомогою відповідних процесуальних, зокрема, слідчих (розшукових) дій. Іншими словами, він встановлює вимоги до відомостей, які можуть бути доказом у кримінальному провадженні. Відповідність цим вимогам дає змогу використовувати такі відомості (фактичні дані) як доказ, робить їх допустимими. І навпаки, порушення таких вимог тягне за собою недопустимість їх використання як доказу. Вимоги допустимості доказу стосуються: належного процесуального джерела; належного суб`єкта отримання доказу; законності процесуальної форми збирання і закріплення доказів.
		 
		У своїй ухвалі апеляційний суд не навів жодних критеріїв, які б надавали йому можливість стверджувати, що зазначені докази є недопустимими, не зазначив, які порушення вимог процесуального закону були допущені при проведенні цих слідчих дій. Не вказав суд і того, у чому саме полягає відмінність у зовнішності зображених на фото осіб, а отже не обґрунтував, чому саме вважає ці докази неналежними.
		 
		Крім того, суд поставив під сумнів достовірність показань потерпілої ОСОБА_9 , в яких вона прямо вказала на ОСОБА_8 як на особу, що вчинила на неї напад. В обґрунтування такого висновку апеляційний суд вказав, що потерпіла в момент нападу почувалася недобре, а тому, з огляду на стан її здоров`я, а також те, що вона бачила нападника лише кілька секунд, вона могла добросовісно помилятися щодо його особи.
		 
		Суд звертає увагу, що достовірність доказів  це відповідність дійсності фактичних даних, які отримані із законних джерел, у результаті ретельної перевірки доказів та їх джерел під час досудового слідства та в суді. Достовірність є відповідністю інформації, отримуваної із доказу, дійсності.
		 
		Слід зазначити, що, надаючи оцінку вказаним показанням потерпілої щодо їх достовірності, апеляційний суд вдався до припущень. Так, колегія суддів апеляційного суду, не будучи фахівцями в галузі медицини, самостійно визначила у потерпілої такий хворобливий стан, який перешкодив їй об`єктивно сприймати події, та дійшла висновку, що потерпіла могла помилятися стосовно особи нападника внаслідок наявної у неї гіпертонії.
		 
		Водночас, кожна обставина повинна бути встановлена в суді належними доказами. Чинний кримінальний процесуальний закон надає суду можливості здійснювати перевірку доказів шляхом вчинення певних процесуальних дій. Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання, суд може призначити експертизу чи отримати висновок спеціаліста. Наявність або відсутність певного психоемоційного стану, який би позбавляв потерпілу можливості належно сприймати об`єктивну дійсність у момент скоєння щодо неї злочину, мав би встановлюватися, зокрема, за допомогою спеціального висновку експертизи, яку ніхто не проводив. 
		 
		Разом із тим, потерпіла протягом усього досудового слідства та судового розгляду справи послідовно стверджувала, що нападником був саме ОСОБА_8 , свої покази не міняла, не плуталася в них. За таких обставин твердження суду про те, що потерпіла ОСОБА_9 помилилася щодо упізнання особи не ґрунтуються на жодних доказах та є припущенням.
		 
		Так само апеляційний суд залишив без належної перевірки показання потерпілої стосовно того, що нападник не вимовляв або погано вимовляв звук «р». 
		 
		Суд зазначив, що в судовому засіданні такого дефекту мови у обвинуваченого ОСОБА_8 не встановлено. Такий висновок суд зробив на підставі показань свідка ОСОБА_11 , матері обвинуваченого, яка в судовому засіданні не змогла чітко відповісти, чи гаркавить її син. При цьому суд не здійснив жодних заходів щодо встановлення наявності чи відсутності дефектів мовлення у обвинуваченого. 
		 
		Виправдовуючи обвинуваченого, апеляційний суд послався на суперечності між показаннями потерпілої і свідка ОСОБА_10 та показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 щодо перебування обвинуваченого на момент скоєння злочину в іншому місці. При цьому суд не усунув цих суперечностей, натомість зазначив, що усі зібрані у справі докази обвинувачення у своїй сукупності є суперечливими.
		 
		Також суд послався на те, що органом досудового розслідування вживалися заходи для встановлення місця знаходження ОСОБА_8 02 січня 2019 року за місцезнаходженням його телефону, проте з наданих суду документів убачається, що технічними засобами не вдалося встановити точного місцезнаходження телефону ОСОБА_8 на момент скоєння злочину. Суд зазначив, що вказаний доказ може тлумачитися двояко, тому слід тлумачити його на користь обвинуваченого.
		 
		Разом із тим, суд касаційної інстанції звертає увагу, що статтею 17 КПК України визначено зміст презумпції невинуватості. Він включає, серед інших, і правило про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це правило є невід`ємною його частиною і воно полягає у тому, що такі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченої особи. Категорії "сумнів" і "впевненість" характеризують відношення людини до наявності чи відсутності певної обставини, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, але, насамперед, події кримінального провадження, особи, яка його вчинила, та її вини. 
		 
		Сумнів має бути таким, який неможливо усунути за допомогою додатково одержаних доказів, оскільки вичерпані всі можливості для їх збирання чи одержання або ж сторона обвинувачення не вживає всіх можливих у її розпорядженні заходів для їх виявлення. Звичайно, вживаючи термін "сумнів", який має тлумачитись на користь обвинуваченого, законодавець має на увазі не будь-який, а сумнів "розумний" та непереборний. 
		 
		Отже, сумнів може виникати лише щодо доведеності вини певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, він ґрунтується на сукупності усіх досліджених у справі доказів. Окремо взятий конкретний доказ має відповідати критеріям, визначеним у ст. 94 КПК України.
		 
		У той же час, апеляційний суд тлумачив на користь обвинуваченого не сукупність доказів, а конкретні доказ, що не відповідає наведеним вимогам закону.
		 
		Слід також звернути увагу на недотримання судом положень ст. 23 КПК України, що стосується безпосередності дослідження доказів. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. При цьому суд апеляційної інстанції без безпосереднього дослідження доказів не вправі дати їм іншу оцінку, ніж дав суд першої інстанції. Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами й ухвалюючи рішення, яке є протилежним за змістом рішенню місцевого суду, повинен дослідити усі докази по справі, оскільки дослідження меншої сукупності доказів, порівняно із тією, яку дослідив місцевий суд, не дає сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини кримінального провадження. Усупереч наведеному, апеляційний суд без дослідження в судовому засіданні протоколу слідчого експерименту від 05 квітня 2019 року із потерпілою ОСОБА_9 , дав цьому доказу іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, чим порушив вимоги процесуального закону.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції без всебічного аналізу надав перевагу одним доказам над іншими, дав їм протилежну оцінку, ніж суд першої інстанції, не зробивши обґрунтованого висновку, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші. Тим самим суд допустив порушення вимог статей 94, 370, 404, 419 КПК України в частині надання оцінки доказам, що у своїй сукупності є істотними та тягнуть за собою скасування судового рішення.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Касаційні скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_9  адвоката ОСОБА_6 задовольнити. 
		Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...