Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 156/1111/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: 19.07.2022. Зареєстровано: 19.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2022.
Дата набрання законної сили: 22.09.2022
Результат оскарження 22.09.2022 Апеляційний суд Волинської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/156/7/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 156/1111/20
		Провадження № 2/156/7/22
		Рядок статзвіту № 61
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		і м е н е м У к р а ї н и 
		05 липня 2022 року          смт Іваничі
		Іваничівський районний суд Волинської області
		в складі: головуючого судді           Федечко М. О.
		за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В. 
		       позивача                  ОСОБА_1 
		       представника відповідачів      ОСОБА_2 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 156/1111/20 за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний нотаріус Іваничівського нотаріального округу Кононенко Людмила Степанівна про усунення від права на спадкування та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У позовній заяві позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_6 , якому на праві власності належало певне майно. Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на це майно. Спадкоємцями першої черги на спадкове майно за законом стала позивачка  ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_4 (дочка від першого шлюбу), ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (дочки від другого шлюбу). Позивачка прийняла спадщину, як спадкоємець, що постійно проживала разом із спадкодавцем, відповідно до вимог ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України. Відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 прийняли спадщину відповідно до вимог ч.1 ст.1269 Цивільного кодексу України. ОСОБА_5 від прийняття спадщини відмовилась на користь ОСОБА_3 відповідно до ч.2 ст.1247 Цивільного кодексу України.
		17 лютого 2020 року нотаріальна контора Іваничівського районного нотаріального округу в особі державного нотаріуса Кононенко Л.С. оформила та видала позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом:
		1) 1/4 частину житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; 
		2) ј частину земельної ділянки площею 0,25 га., яка знаходиться на території Грядівської сільської ради, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
		3) ј частину земельної ділянки площею 0, 0210 га., яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; 
		4) ј частину земельної ділянки площею 0, 1940 га., яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; 
		5) ј частину земельної ділянки площею 0, 1395 га., яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; 
		6) ј частину земельної ділянки площею 1,4525 га., яка знаходиться на території Грядівської сільської ради, цільове призначення : для ведення особистого селянського господарства. 
		7) 1/20 частину квартири АДРЕСА_2 . 
		Одночасно, по довіреності від ОСОБА_4 на імя позивачки від 20.08.2020 року, оформленої в м. Гельзен-кірхен, Федеративна Республіка Німеччина остання отримала на зазначене майно свідоцтва про право на спадщину у вказаних частинах, оформлені на імя ОСОБА_4 
		17.02.2020 року нотаріальна контора оформила та підготувала для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 з урахуванням тих часток, від яких відмовилась відповідачка ОСОБА_5 на її користь.
		Позивачка стверджує, що нею прийнята спадщина після смерті ОСОБА_6 , вона проживала та вела спільне господарство з чоловіком та його матір`ю - ОСОБА_7 . Усе майно, про яке йдеться у позовній заяві, раніше одноосібно належало на праві власності ОСОБА_7 і після її смерті майно, згідно заповіту, успадкував ОСОБА_6 . Діти спадкодавця: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 не проживали по АДРЕСА_1 . Шлюбні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (другою дружиною) розірвано за рішенням Нововолинського міського суду від 21.10.1986 року. Діти, досягнувши повноліття, дуже рідко навідували ОСОБА_6 , не цікавилися його станом здоров`я, матеріально не допомагали, не підтримували навіть тоді, коли їх батько тяжко хворів на цукровий діабет, втратив зір, перебував у безпорадному стані. Весь тягар по догляду за чоловіком та його матір`ю ліг на позивачку, після їх смерті остання здійснила обряд поховання, встановила надгробні пам`ятники. Діти не були присутні під час поховання ОСОБА_6 . 
		На підставі цього позивачка вважає, що відповідачі не мають право на спадкування, відтак просить суд усунути їх від права на спадкування усього нерухомого майна, що належало спадкодавцеві.
		Разом з тим на цій підставі просить суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадкування за законом, видані на ім`я відповідачів, заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про прийняття спадщини та заяву ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 та переоформити усю спадщину на неї. 
		03 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги та крім заявлених вимог просить скасувати реєстрацію речового права на спадкове майно зареєстроване за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 
		Позивачка вказує, що ОСОБА_4 прийняла спадщину на підставі поданої заяви, а оформила її за даною від свого імені на ім`я позивачки довіреності, яка з ФРН на німецькій мові для перекладу на українську була надіслана не за місцем прийняття спадщини. Переклад був зроблений у м. Кременчук Полтавської області та надісланий поштовим відправленням позивачці приватним нотаріусом Варивода В.В. На думку позивачки, це грубе порушення закону оформлення спадщини без завіреної копії оригіналу на німецькій мові, із сумнівним, вказаним у довіреності реєстраційним номером облікової картки платника податків. Також ОСОБА_4 , зі слів позивачки, ввела її в оману, оскільки надала довіреність лише на оформлення документів на спадщину, а не на її відчуження хоча у них була інша усна домовленість. Відтак, разом із позовною вимогою про усунення від права на спадкування слід визнати, на думку позивачки, недійсними також подані заяви від імені ОСОБА_4 та довіреність.
		Відповідачі подали відзиви на позов, в якому кожен з них заявлені позовні вимоги заперечує, не визнає їх та вважає надуманими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права. Кожен із відповідачів зазначив, що перебував із батьком в хороших відносинах, спілкувалися з ним по телефону, і жодного разу батько не просив про допомогу, зокрема про допомогу в догляді за ним. На думку відповідачів, викладене в позовній заяві жодним чином не вказує на перебування померлого батька ОСОБА_6 в безпорадному стані, адже захворівши на цукровий діабет у 2006 році, батько, як вказано в позові, здійснював поточний ремонт і облаштування квартири, оплачував комунальні послуги, встановлював засоби обліку спожитої води і електроенергії, користувався інтернетом і здавав їхнє спільне майно в оренду. Тобто захворювання на цукровий діабет не впливало значною мірою на його життєдіяльність і не призвело до безпорадного стану. Причиною смерті стало інше захворювання  цироз печінки, про давність набуття якого та його вплив на життєдіяльність батька інформація відсутня. Як зазначено у позовній заяві, померлий батько з 1995 року проживав із позивачем та перебував із нею в зареєстрованому шлюбі, вів з нею спільне господарство, обробляв землю, тобто не був одиноким і не потребував допомоги від своїх дітей. Факт здійснення позивачем догляду за її чоловіком  померлим батьком є підтвердженням нею подружнього обов`язку, однак жодним чином не вказує на потребу саме в допомозі людей, чи будь-якого з дітей зокрема. Позивач і батько отримували пенсію, яка забезпечувала їм прожитковий мінімум, також отримували дохід від здачі в оренду їх спільної чотирикімнатної квартири (отримані доходи позивачка і батько використовували на власний розсуд), а тому батько не звертався по допомогу до дітей. Позивачем не надано жодного доказу перебування померлого в безпорадному стані, доказів його потреби в сторонній допомозі. Покликання позивачки на її участь у догляді за бабусею, її похованні та встановлені надмогильного пам`ятника не стосується предмету спору. Відповідачі вважають, що позовні вимоги є надуманими, безпідставними і такими, що грунтуються на припущеннях та неприязних стосунках з дітьми свого померлого чоловіка. Якби батько мав намір усунути своїх дітей від спадкування, то він би зробив це самостійно  заповів би все належне йому майно позивачу у встановленний законом спосіб. Однак, за життя в батька не було наміру позбавляти своїх дітей права на спадщину.
		В судовому засіданні позивачка позов підтримала з мотивів викладених у позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях, що долучені до матеріалів цивільної справи, просила суд позов задоволити повністю.
		Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог на підставах, що зазначені у відзиві на позов.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державний нотаріус Іваничівського нотаріального округу Кононенко Л.С. в попередньому судовому засіданні суду пояснила, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 особисто звернулися в нотаріальну контору з заявами про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 ОСОБА_5 від прийняття спадщини відмовилась в користь ОСОБА_3 . Особа ОСОБА_4 була встановлена нею по паспорту громадянина Німеччини. Вказала, що реєстраційний номер облікової картки, що вказаний у заяві про прийняття спадщини від 07.06.2018 року та свідоцтвах про право на спадщину присвоєний ОСОБА_9 ( на даний час прізвище ОСОБА_10 ) зазначений нею у зв"язку з тим, що за нею, як громадянином України такий код зберігається та за цих обставин вона не зобов"язувала її отримувати ще один код, як іноземець. Видача свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 здійснювалася на підставі довіреності на ім"я позивача. Така довіреність була в оригіналі, на українській мові, оригінал довіреності знаходиться в матеріалах спадкової справи. Помилка, яка була допущена у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 від 24.07.2018 року в частині зазначення невірного коду це описка, яку буде виправлено. Аналогічно із зазначенням громадянства ОСОБА_4 у державному реєстрі речових прав. Вважає, що допущена описка не впливає на право ОСОБА_4 на спадкування. 
		09 грудня 2020 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. 
		03 лютого 2021 року зупинене провадження у справі на час виконання судового доручення. 
		23 березня 2021 року витребувано з Головного управління Державної міграційної служби України в Волинській області інформацію щодо вибуття із громадянства України ОСОБА_4 . 
		20 серпня 2021 року поновлено провадження у справі. 
		23 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 роз`єднано та виділено у самостійне провадження позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ДП «Луга-Нова» ПП «Універсам» про визнання договору оренди недійсним. 
		03 листопада 2021 року закрите підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду. 
		16 лютого 2022 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково, також долучено до матеріалів цивільної справи письмове підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 оголошене в судовому засіданні. Визнано обов`язковою явку в судове засідання третьої особи ОСОБА_11 для дачі особистих пояснень у справі та викликано в судове засідання приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Вариводу В.В. для дачі пояснень по суті спору. 
		07 червня 2022 року витребувано від приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Вариводи В.В. відомості з реєстру за № 4808 від 17 вересня 2019 року про засвідчення справжності підпису перекладача Полякової В.В. з німецької на українську мову посвідчу вального напису нотаріуса Клаус Шнайх в м. Гельсенкірхені. 
		30 червня 2022 року у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі  відмовлено. 
		04 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді  відмовлено. 
		Від відповідача ОСОБА_5 31 серпня 2021 року надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю. 
		Відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 21 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_3 , яка перебуває за кордоном уповноважила адвоката Дунець О.Ф. здійснювати представництво її інтересів в суді з розгляду вказаної справи. Також до матеріалів справи долучено ордер серії ВЛ № 000062902 від 23 липня 2021 року. 
		   Згідно договору про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 04 липня 2021 року та копії ордеру серії ВЛ № 000062904 ОСОБА_4 , яка проживає у Федеративній Республіці Німеччина уповноважила адвоката Дунець О.Ф. бути її представником по вказаній справі. 
		   Суд заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши надані докази у їх сукупності, з точки зору їх належності та допустимості, приходить до наступного висновку. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки  ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
		Згідно Свідоцтв про право на спадщину за законом від 17.02.2020 року позивачу та відповідачам ОСОБА_12 та ОСОБА_4 видано свідоцтва на спадщину після смерті ОСОБА_6 на наступне майно: 
		- житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; 
		- земельну ділянку площею 0,25 га., яка знаходиться на території Грядівської сільської ради, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
		- земельну ділянку площею 0, 0210 га., яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; 
		- земельну ділянку площею 0, 1940 га., яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; 
		- земельну ділянку площею 0, 1395 га., яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; 
		- земельну ділянку площею 1,4525 га., яка знаходиться на території Грядівської сільської ради, цільове призначення : для ведення особистого селянського господарства. 
		- 1/5 частки квартири АДРЕСА_2 . 
		Видача свідоцтв про право на спадщину для ОСОБА_3 відбувалося з урахуванням 1/4 частки від якої на її користь відмовилась ОСОБА_5 . 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК).
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 1,2 та 4ст. 10 ЦПК).
		Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів України.
		Правовідносини пов`язані із захистом права власності та спадкуванням врегульованіЦивільним кодексом України(Книга шоста). ТакожЗаконами України «Про нотаріат». Крім того, у судовій практиці застосовуєтьсяПостанова Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008року «Про судову практику у справах про спадкування»та іншими нормативно-правовими актами.
		Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Частинами першою та другоюстатті 16 ЦКвизначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Згідно зістаттею 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		За приписомстатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5статті 1268 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1, 2ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		За положеннями частини 3статті 1223 ЦК Україниправо на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		За приписом частини 1статті 1268 цього Кодексуспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Згідно з положеннямистатті 1270 ЦК Українидля прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
		Згідност. 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.ч.5,6ст.1224 ЦК України, встановлено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, при цьому вказані обмеження стосуються всіх спадкоємців,у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частину у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
		У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»судам роз`яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
		Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
		Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги саме від спадкоємця-відповідача (в даному випадку  відповідачів, дочок), за умови отримання її від інших осіб, чи мав цей спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
		При цьому відповідно до частини п`ятоїстатті 1224 ЦК Українимає значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 676/6852/17 (провадження № 61-17477св19), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 205/5168/18 (провадження № 61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17 (провадження № 61-12894св20), від 18 лютого 2022 року у справі № 756/415/21 (провадження № 61-18138в21).
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 надав свідчення, що у 2009 році познайомився із сім`єю ОСОБА_14 . Зазначив, що постійно на городі була ОСОБА_1 , ОСОБА_6 майже не виходив. ОСОБА_6 був дуже порядним чоловіком, він ображався на своїх дітей, що вони про нього забули та хотів усе майно переписати на ОСОБА_1 , однак не встиг. Вважає, що ОСОБА_15 тяжко хворів, відтак можна стверджувати, що він був у безпорадному стані. Знає зі слів Парасковії, що він не міг ходити з 2016 року. Підтвердив, що померлий ОСОБА_6 був обізнаний про можливість розпорядитися майном за життя, оскільки він йому про це говорив, чому він це не зробив не знає, можливо за станом здоров"я, крім цього, у нього була домовленість з дітьми щодо майна. Знає зі слів позивача, що у 2017 року приїжджала відповідачка ОСОБА_16 . Про те, що померлий просив допомоги у дітей він не знає, знає, що останній ображався, що вони не допомагають на городі. 
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 надала показання, що ОСОБА_6 часто хворів, оскільки мав цукровий діабет. Розповідав за дітей, казав що вони не приїжджають. У грудні 2017 року лежав у хірургії, був не ходячий. Казав, що просив допомоги у дітей - гроші, але діти не допомагають.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, шо ніколи не бачила, щоб до померлого приїжджали діти. ОСОБА_6 про дітей говорив погано. Коли померла його мати і він захворів та лежав у лікарні  діти ніколи не приїжджали. Повідомила, що не знає, чи просив померлий своїх дітей про якусь допомогу, але на її думку, що ні, оскільки він був дуже гордим. Особисто свідку він ніколи не жалівся і не стверджував, що йому потрібна допомога.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 надала свідчення, що ОСОБА_6 дуже хворів, а діти його непорядні. ОСОБА_3 зловживає алкогольними напоями, на похороні батька не була, ніколи ні в чому не допомагала. За ОСОБА_4 їй нічого не відомо, не знає, де вона проживає. ОСОБА_6 був присутнім на похованні своєї мами і ходив з паличкою. Від коли він був в лежачому стані  сказати не може. ОСОБА_15 говорив свідку, що просив у дітей допомоги. Свідок порекомендувала йому переписати майно на ОСОБА_20 , адже вона доглядала його матір та доглядає його, однак він тоді відповів, що ще подумає.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 надав свідчення, що він був сусідом ОСОБА_6 , дітей його бачив рідко. Від дітей допомоги він не отримував, казав, що залишить дітям квартиру, а будинок  ні, і поки він живий  то заповіту писати не буде. Також йому відомо, що перед смертю ОСОБА_15 був в лежачому стані. Щодо дочки ОСОБА_3 може сказати, що вона любила випити та погуляти. 
		Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вважає, що діти не мають бути усунуті від права на спадкування. Зазначила, що на час розгляду справи відповідачка ОСОБА_22 перебуває у Польщі. Знає, що діти спілкувалися із ОСОБА_6 в телефонному режимі. Позивач не любила дітей ОСОБА_8 . Він не звертався до дітей за допомогою та не повідомляв, що знаходиться у безпорадному стані. Зазначила, що дітям не сказали, що батько у лікарні, а ОСОБА_4 сказали навіть не приїжджати на похорон до батька. ОСОБА_6 не був лежачим, отримував пенсію та дохід від здачі в оренду квартири. 
		Допитана в судовому засіданні свідок приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Варивода В.В. суду показала, що до неї звернулась перекладач з німецької на українську мову ОСОБА_23 з проханням вчинити нотаріальну дію - посвідчення підпису перекладача на посвідчувальному написі та апостилі, що вона і зробила. Переклад довіреності вона не здійснювала та не посвідчувала, така довіреність була в оригіналі та уже на українській мові.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 показав суду, що лежав у лікарні разом із ОСОБА_6 два-три дні. За цей час до нього приходила лише ОСОБА_1 , більше нікого він не бачив. ОСОБА_6 був лежачим, але сліпим не був. 
		Згідно медичної карти стаціонарного хворого № 4791 ОСОБА_6 , останній госпіталізовувався в терапевтичне відділення Нововолинської центральної міської лікарні з діагнозом цироз печінки, серед інших захворювань також був наявний цукровий діабет ІІ типу, рекомендовано продовжити лікування в хірургічному відділенні. Згідно довідки про причину смерті ОСОБА_6 № 113, причиною смерті серед іншого був змішаний цироз печінки. 
		Отже, беручи до уваги наведене вище, не зважаючи на твердження позивача, належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог суду не надано.
		На думку суду, ОСОБА_20 не доведено винної поведінки кожної з відповідачів та обставин свідомого ухилення кожної з дочок від надання допомоги померлому ОСОБА_25 . Зокрема, позивачем не доведено, що померлий потребував допомоги саме від відповідачів, чи конкретно від котрогось з них, оскільки позивачем визнається та матеріалами справи підтверджено отримання померлим допомоги від позивача. 
		Допитані в суді свідки умисної винної поведінки кожного з відповідачів не підтверджують та не свідчать про наявність у відповідачів можливості надавати допомогу ОСОБА_6 . Та обставина, що сторони спілкувалися лише телефоном або спілкувалися рідко та бачились рідко не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги. Крім цього в ході розгляду цивільного позову судом встановлено, що померлий ОСОБА_6 був обізнаний з можливістю розпорядження майном на користь позивача ще за життя, однак нею не скористався та не виявив волевиявлення щодо усунення дітей від права на спадкування. Судом встановлено, що разом з позивачем спадкодавцем здавалась в найм квартира у м.Нововолинську.
		Крім цього матеріали цивільної справи, крім усних пояснень самого позивача, не містять доказів вчинення будь-яких протиправних дій відповідачів щодо батька, як зазначає позивачка.
		Під час розгляду справи судом встановлено, що за життя ОСОБА_15 мав тяжку хворобу. Однак, померлий не був одинокий, проживав до смерті з дружиною, яка здійснювала його догляд в силу подружнього обов"язку.
		Так, наявність в матеріалах справи медичної документації підтверджує наявність у померлого ОСОБА_6 тяжкої хвороби та поряд з цим такі докази не вказують на те, що наявність тяжкого захворювання свідчить про безпорадний стан спадкодавця. 
		Отже, оскільки сукупність обставин відповідно до частини п`ятоїстатті 1224 ЦК України, а саме: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи, позивачем недоведена, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Також суд не бере до уваги лист, на який, як на основний доказ підтвердження негативного ставлення померлого до своїх дочок посилається позивачка, оскільки такий доказ не може бути належним та допустимим в розумінні норм ЦПК України. Вказаний лист був переписаний власноручно самою ж позивачкою і суд не може встановити чи відповідає він змісту оригіналу, а також волі спадкодавця, давність написання листа теж трактується позивачем на власний розсуд. Суд також враховує наведені нище положення законодавства в частині таємниці поштового відправлення. 
		Статтею 31 Конституції України передбачено, що кожному гарантуєтьсятаємниця листування,телефонних розмов,телеграфної таіншої кореспонденції.Винятки можутьбути встановленнілише судому випадках,передбачених законом,з метоюзапобігти злочиновічи з`ясуватиістину підчас розслідуваннякримінальної справи,якщо іншимиспособами одержатиінформацію неможливо. Також захист цього права гарантуєКПК України, а саме част.2 ст.14: «Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї меті».
		Статтею 9 Закону України «Про телекомунікації», передбачено, що таємниця телефонних розмов, листування, телеграфної та іншої кореспонденції захищається Конституцією та Законами України. Те ж саме стосується таємниці поштових відправлень, про що йдеться в ст.6Закону України «Про поштовий зв`язок».
		Частиною 3 ст. 306 ЦК україни передбачено, що у разі смерті фізичної особи , яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 303 ЦК України, у разі смерті фізичних осіб, визначених частинами другою та третьою цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів та сестер. 
		Враховуючи, що ОСОБА_6 помер, однак згода адресата відсутня, суд не приймає вказаний лист до уваги, як доказ. 
		Частиною 1ст. 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За змістом ч. 3, 4ст.12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч. 4ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом видані відносно майна ОСОБА_26 та визнання недійсними заяв відповідачів про прийняття спадщини та заяву ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини та переоформлення спадщини на позивачку, скасування реєстрації речового права на спадкове майно є похідними відусунення від спадкування, тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню також.
		Щодо вимог позивача про визнання недійсною довіреності, як правочину, що вчинений під впливом обману в порядку ст.203 ЦК України слід зазначити наступне. 
		Згідно довіреності від 20 серпня 2019 року, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в Іваничівській державній нотаріальній конторі Волинської області та інших органах нотаріату, в тому числі в зв`язку із здійсненням ними державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з питань оформлення спадкових прав після смерті її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, на яке вона за законом має право та отримати свідоцтво про право на спадщину. Оригінал довіреності містить апостиль та номер реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік  0497.
		За змістом статей203,215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостоюстатті 203 цього Кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
		Відповідно до частини першоїстатті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
		Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
		Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
		Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. До відповідних правових висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові від 29 квітня 2014 р. у справі № 3-11гс14.
		Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.
		Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230ЦК України.
		Аналогічні висновки викладені в постанові ВС від 17 лютого 2022 року у справі № №307/3807/19.
		В судовому засіданні позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо застосування відповідачем ОСОБА_27 до неї обману, зокрема, в частині обсягу повноважень, що надаються їй на підставі довіреності. Така довіреність була їй надана, у позивача була змога ознайомитися з її змістом та остання не була пов"язана зобов"язаннями на оформлення спадщини на ім`я ОСОБА_4 . Наявність умислу в діях відповідача ОСОБА_27 , істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману позивачем перед судом не доведено.
		Відповідно до ч.1,3ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Відповідно до ч.1ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
		Відповідно дост. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
		Відповідно до ч.3ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		Відповідно до ч.1ст.245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
		Згідно з частиною першоюстатті 1000 ЦК Україниза договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
		Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006ЦК Україниу договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
		Дієздатність громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбаченихстаттею 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
		Відповідно дост. 44 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
		Аналогічні норми містить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012.
		За змістом ч.3ст.202 ЦК Україниодностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
		Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.
		Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб, лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
		Довіреність же як один із способів представництва дає можливість або зобов`язує представника вчинити в майбутньому правочин від імені особи, яку представляють ( частина першастатті 237 ЦК України).
		Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна сторона (довіритель) іншій (представнику) для представництва перед третіми особами.
		Довіреність - це односторонній правочин, що фіксує межі повноважень представника, який діючи на підставі довіреності, створює права та обов`язки безпосередньо для довірителя.
		Для використання довіреності в Україні, виданої за кордоном, необхідна її легалізація. 10 січня 2002 року Україна приєдналася до Гаазької Конвенції про скасування вимог легалізації іноземних офіційних документів (05.10.1961р.) і з цього часу процедура легалізації замінюється процедурою проставлення апостиля на офіційних документах.
		Таким чином, обов`язкова легалізація довіреності необхідна лише у випадку, якщо країна, в якій видано довіреність, не приєдналася до Гаазької конвенції 05.10.1961 року. Оскільки ФРН є країною яка приєднана до вищезазначеної Конвенції, тому в даному випадку апостиль є достатнім для легалізації виданої спірної довіреності, та має юридичну силу у всіх інших державах, які приєдналися до цього міжнародного договору.
		Отже, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем ОСОБА_27 були дотримані вимоги діючого законодавства в частині оформлення довіреності, та суду не надано доказів протилежного.
		Судом встановлено, що оригінал довіреності від 20 серпня 2019 року, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в Іваничівській державній нотаріальній конторі Волинської області та інших органах нотаріату, в тому числі в зв`язку із здійсненням ними державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з питань оформлення спадкових прав після смерті її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, на яке вона за законом має право та отримати свідоцтво про право на спадщину знаходиться у матеріалах спадкової справи № 86/2018 до майна померлого ОСОБА_6 , яка знаходиться в Іваничівській державній нотаріальній конторі та оглянута, досліджена в судовому засіданні. Оригінал довіреності на українській мові містить апостиль та номер реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік  0497. Як ствердила в судовому засіданні, в якості свідка, приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Варивода В.В. нею засвідчено саме справжність підпису перекладача Полякової В.В., з німецької на українську мову посвідчувального напису нотаріуса Клаус Шпайх в м.Гельсенкірхені про що суду надано засвідчену копію запису з реєстру нотаріальних дій №4808 від 17.09.2019 року.
		Твердження позивача щодо відсутності оригіналу такої довіреності спростовуються матеріалами справи, зокрема, наявністю такої довіреності в матеріалах спадкової справи.
		Щодо посилань позивача на зазначення у заяві про прийняття спадщини та свідоцтві про право на спадщину ОСОБА_4 реєстраційного номеру облікової картки, що виданий їй, як громадянці України на прізвище до заміжжя ОСОБА_9 , що є підставою для визнання цих документів недійсними суд зазначає наступне.
		Як встановлено судом, особу ОСОБА_4 при написанні заяви про прийняття спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріусом Кононенко Л.С. встановлено по паспорту громадянина Німеччини. Наданими документами, що містяться в матеріалах спадкової справи прослідковується зміна прізвищ особи у зв"язку з заміжжям. Зокрема встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 22.12.2011 року ОСОБА_28 та ОСОБА_29 зареєстрували шлюб, прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_30 . Після чого згідно свідоцтва про зміну прізвища ОСОБА_31 змінила прізвище на ОСОБА_10 . Відповідно до картки фізичної особи платника податків ОСОБА_31 присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
		Крім цього, згідно повідомлення від 07 червня 2022 року № 142/01-16 нотаріуса Кононенко Л.С. в заяву подану 24 липня 2018 року за № 432 від імені ОСОБА_4 внесено зміни щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, оскільки як пояснила остання в судовому засіданні було допущено описку. Виправлення в Державному реєстрі речових прав про зміну громадянства ОСОБА_4 в процесі внесення змін. 
		Враховуючи наведене вище, зазначення вище вказаного ідентифікаційного номеру у заяві відповідачки ОСОБА_4 про прийняття спадщини, заяві про видачу свідоцтв про право на спадщину, довіреності та у свідоцтвах про прийняття спадщини при дотриманні нотаріусом вимог ст.43 ЗУ "Про нотаріат", а саме нотаріусом було встановлено особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, на думку суду не має своїм наслідком визнання таких документів недійсними. 
		Також суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України  правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України  особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
		Одним із принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства  громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинахз Україною він визнається лише громадянином України (пункт 1частини першоїстатті 2 Закону України «Про громадянство України»).
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		Статтею 20 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.
		Згідно листа від 26.03.2021 року №156/932/19/899/2021 вбачається, що інформація щодо припинення громадянства України відносно ОСОБА_4 в Управлінні ДМС України у Волинській області відсутня. Крім того, за номер реєстраційної облікової картки платника податків - НОМЕР_2 значиться ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка документувалася документами, що підтверджують громадянство в Управлінні ДМС України в Кіровоградській області.
		Таким чином матеріали справи не містять відомості про вихід відповідачки ОСОБА_4 з громадянства України, його втрату або інші підстави для припинення нею громадянства України.
		Таку ж позицію підтримано у постанові ВС від 20.01.2022 року у справі №750/2689/18-ц.
		За умовами ч.3 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК Україниобов`язок доказування покладається на сторони у справі.
		Таким чином, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю за безпідставністю.
		Одночасно суд зазначає, що вимога позивача про компенсацію їй ОСОБА_4 витрат по оформленню спадщини на її ім"я має бути оформлена окремою позовною вимогою, за яку оплачується судовий збір. Ухвалення зазначеного рішення не позбавляє позивача звернутися до суду із вище зазначеним позовом. 
		Статтею 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		Позивачем також поставлено питання про винесення окремої ухвали стосовно факту підроблення документів. Однак суд зазначає, що винесення такої ухвали є правом суду. Крім цього, як слідує із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, який долучений до матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 , 30 червня 2022 року зареєстроване кримінальне провадження № 12022035520000225 за заявою ОСОБА_1 щодо підроблення офіційного документу довіреності від ОСОБА_4 від 20 серпня 2019 року. Саме орган досудового розслідування надасть правову оцінку діям відповідних осіб. 
		Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
		Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, то підстав для стягнення з відповідачів на її користь судових витрат суд не вбачає.
		Разом з тим, відповідачу ОСОБА_3 надавалась професійна правнича допомога адвокатом Дунець О.Ф., що стверджується договором про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 21 грудня 2020 року. Також професійна правнича допомога адвокатом Дунець О.Ф. надавалась відповідачу ОСОБА_4 , що стверджується договором про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 04 липня 2021 року. 
		Так, згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів № 50 від 22 грудня 2020 року, № 45 від 02 серпня 2021 року, № 47 від 20 серпня 2021 року, № 56 від 03 листопада 2021 року, № 7, № 8 від 15 лютого 2022 року, № 9 від 14 квітня 2022 року, № 17 від 07 червня 2022 року, № 25 від 30 червня 2022 року ОСОБА_3 сплачено витрат за надану професійну правничу допомогу в загальному розмірі 8800 грн. 
		Відповідачем ОСОБА_4 згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів № 46 від 04 серпня 2021 року, № 6 від 15 лютого 2022 року сплачено витрат за надану професійну правничу допомогу в розмірі 2600 грн. 
		Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено повністю, то з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 слід стягнути 8800 грн. витрат за надану професійну правничу допомогу, а також з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 2600 грн. витрат за надану професійну правничу допомогу. 
		Відповідно до ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 89, 141, 197, 259, 265, 268, 273, 280-283, 293-294 Цивільно-процесуального кодексу України суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа державний нотаріус Іваничівського нотаріального округу Кононенко Людмила Степанівна про усунення від права на спадкування та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом  відмовити повністю. 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8800 (вісім тисяч вісімсот) гривень за надану професійну правничу допомогу. 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2600 (дві тисячі шістсот) гривень за надану професійну правничу допомогу. 
		 
		Повний текст судового рішення складено 15 липня 2022 року.
		 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне найменування сторін:
		Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ;
		Відповідачі: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;
		ОСОБА_4 , мешканка Федеративної Республіки Німеччина Хайлігенхауз Уланд штрассе, 142579; 
		ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 ; 
		Представник відповідачів: адвокат Дунець Ольга Федорівна, місцезнаходження м. Нововолинськ вул. Св. Володимира, 3 Волинська область;
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний нотаріус Іваничівського нотаріального округу Кононенко Людмила Степанівна, місцезнаходження смт. Іваничі вул. Банківська, 6 Волинська область, код ЄДРПОУ 02887390. 
		 
		 
		 
		Суддя М.О. Федечко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...