Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 946/271/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності; Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів.
Надіслано для оприлюднення: 21.07.2022. Зареєстровано: 21.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2022.
Дата набрання законної сили: 19.07.2022
Номер судового провадження: 11-кп/813/1649/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 32018160000000096

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/1649/22
		Справа № 946/271/20 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		УХВАЛА
		про поверненняапеляційної скарги 
		 
		19.07.2022 року                                     м. Одеса
		 
		Суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши на відповідність вимогам ст.ст.392, 396 КПК України апеляційну скаргу директора ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2020 року, -
		встановив:
		 
		оскарженою ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2020 року, ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, у кримінальному провадженні №32018160000000096, внесеному до ЄРДР 20 листопада 2018 року, у зв`язку з передачею його на поруки колективу ТОВ «ТОРРЕН», а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч.2 ст. 284 КПК України.
		Арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса від 13.12.2019 р. (а.а. 106-109), залишено без змін до виконання ухвали, та застосовано спеціальну конфіскацію щодо вилучених в ході проведеного огляду території за адресою: АДРЕСА_1 , яка має наступні географічні координати: 45.340416, 28.871201; 45.342075, 28.871083; 45.342215, 28.872819; 45.340401, речей та обладнання, що використовувалось для виготовлення (змішування) пального, та залишків ПММ (етиловий спирт, присадка-ароматизатор, низькооктановий бензин А-76) (перелік якого міститься в резолютивній частині оскаржуваної ухвали).
		На підставі ч.2 ст.962КК України застосовано спеціальну конфіскацію з ОСОБА_4 грошової суми у розмірі 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) грн, що відповідає вартості незаконно виготовленого пального у кількості 5000 літрів, які останній збув невстановленій особі.
		Залишено без змін арешт, накладений ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса від 13.12.2019 року на рідину з характерним запахом спирту у кількості 13 899 літрів, вилучену в ході огляду за адресою: АДРЕСА_2 , та речовини (низькооктановий бензин марки А-76) у кількості 64 м. куб. та речовини (присадка-ароматизатор) у кількості 16,3 м. куб., вилучені в ході огляду резервуарів, де здійснюється зберігання низькооктанового бензину марки А-76 та присадки-ароматизатору за адресою: м. Миколаїв, вул. Доктора Самойловича, 38.
		Не погодившись із ухвалою суду першої інстанціїдиректор ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, яка 18.05.2022 року надійшла до суду апеляційної інстанції.
		Ухвалою судді-доповідача Одеського апеляційного суду ОСОБА_5 від 20.05.2022 року апеляційну скаргудиректора ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2020 року повернуто апелянту у зв`язку з порушенням строку на її оскарження та відсутності клопотання про поновлення строку.
		15.07.2022 року директор ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 повторно звернувся з апеляційною скаргою на оскарження на вказану ухвалу міськрайонного суду, до якої долучив клопотання про поновлення строку на її апеляційне оскарження.
		В апеляційній скарзі директор ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 вказує на свою незгоду із застосуванням спеціальної конфіскації майна, просить виключити з резолютивної частини ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.10.2020 року пункт третій, який стосується спеціальної конфіскації майна вилученого в ході проведеного огляду території за адресою: м. Ізмаїл Одеської області, вул. Східна, 3, яка має наступні географічні координати: 45.340416, 28.871201; 45.342075, 28.871083; 45.342215, 28.872819; 45.340401 на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса від 13.12.2019 року. 
		Статтею 392 КПК України (далі  КПК) визначено вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
		Порядок та перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку чітко визначено та регламентовано Главою 31 Кримінального процесуального кодексу України.
		Апеляційний суд враховує положення ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
		Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. 
		Тобто, саме за допомогою чіткого визначення в Кримінальному процесуальному законі України порядку та переліку судових рішень, які підлягають апеляційному оскарженню, знаходить свою реалізацію конституційний припис закріплений в п.8 ч.1 ст.129Конституції України - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. 
		Аналіз наведених норм Конституції України, кримінального процесуального закону та правових висновків Конституційного суду України вказує на те, що конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, що регламентовано положеннями ст. 55 Конституції України та ст.ст. 24, 392 КПК.
		Згідно положень ст. 392 КПК, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до п. 9-2 ст. 393 КПК, апеляційну скаргу мають право подати фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію.
		Частинами 6, 9, 10, 11 ст.100 КПК та частинами 1 та 5 ст.962КК законодавець використовує терміни «власник» і «законний володілець», як альтернативні. Тому ці положення не вимагають доведення факту обізнаності зі злочинним використанням майна двох осіб  власника й законного володільця. Також закон не визначає переваги власника перед законним володільцем чи навпаки у питанні застосування спеціальної конфіскації.
		Закон, у тому числі ч.10 ст.100 КПК, захищає право добросовісного власника або володільця майна від несприятливих наслідків використання його майна третіми особами зі злочинною метою. Такий підхід законодавця відповідає вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає серед іншого, що досягнення балансу між суспільним інтересом у попередженні злочинів та захистом прав зацікавлених осіб у таких обставинах означає, що покладання такого тягаря на власника відповідного майна може бути виправданим, лише якщо його інтерес у поверненні йому майна переважується ризиком, що таке повернення полегшить скоєння злочинів і зашкодить боротьбі з організованою злочинністю.
		Однак перед тим, як визначити справедливий баланс між інтересом особи, котрій належить майно, та інтересом суспільства у боротьбі зі злочинністю, суд, вирішуючи питання про спеціальну конфіскацію, має перш за все встановити, чиї майнові інтереси постраждають у випадку конфіскації такого майна.
		Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 року, у справі №138/2740/16-к.
		Водночас, Верховний Суд у контексті накладення арешту на майно вже робив висновок, що в КПК поняття «особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» не визначається виключно правом власності на це майно; до цього поняття включено також тих осіб, у володінні яких таке майно перебуває на інших підставах.
		Тобто, у будь-якому випадку, особа (будь то фізична, чи юридична) має довести своє право володіння, користування чи розпорядження таким майном.
		Проте, із апеляційної скарги директора ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 та долучених до неї документів, не долучено доказів того, що майно відносно якого апелянт просить вирішити питання щодо скасування спеціальної конфіскації, перебуває у володінні, або у власності вказаної юридичної особи.
		Так, директор ОСОБА_3 посилається на те, що ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» є власником частини конфіскованого майна, а саме резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-25, об`ємом 25 м.куб. у кількості 14 шт. та резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-50, об`ємом 50 м.куб. у кількості 2 шт. та іншого, що підтверджується Договором поставки №01/11/18 від 01.11.2018 року, Актом прийому-передачі до Договору поставки №01/11/18 від 26.12.2018 року, рахунком-фактурою №СФ-0000169 від 26.12.2018 року та платіжним дорученням. При цьому, апелянт вказує, що зазначене майно зберігалось за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Східна, 3 на підставі Договору №1 про надання послуг відповідального зберігання від 26.12.2018 року.
		Проте, окрім зазначених документів, ОСОБА_3 не долучив будь-яких документів щодо конкретних ознак вказаного майна, зокрема відомостей щодо маркування резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів, відповідно до яких можливо ідентифікувати їх як такі, що можуть належати ТОВ «ІНТЕР-НАФТА».
		Більш того, директор ОСОБА_3 посилається на передання на відповідальне зберігання ОСОБА_4 на підставі Договору №1 від 26.12.2018 року резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-25, об`ємом 25 м.куб. у кількості 14 шт. та резервуарів для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-50, об`ємом 50 м.куб. у кількості 2 шт.
		Водночас, спеціальній конфіскації, відповідно до оскаржуваної ухвали від 20.10.2020 року підлягає 19 металевих ємностей (резервуарів), серед яких лише один резервуар округлої форми об`ємом 50 м.куб., інші 18 - об`ємом 25 м.куб.
		Тобто, апеляційна скарга та додані до неї матеріали не містять доказів на підтвердження того, яким чином зазначені в ухвалі ємності, можливо ідентифікувати як такі, що беззаперечно належать ТОВ «ІНТЕР-НАФТА», або виключають приналежність їх іншим особам, які могли їх зберігати за вказаним місцем.
		Також, суддя-доповідач звертає увагу апелянта на те, що в апеляційній скарзі ним зазначається про приналежність йому і іншого майна, крім вказаних резервуарів, щодо належності яких не надано документів (про що зазначено вище). 
		Однак,будь-якихдокументів напідтвердження фактуналежності іншогомайна,корім резервуарів,та самеяке майномає наувазі апелянт,матеріали скаргита долученідо неїдокументи взагаліне містять.Натомість,апелянт проситьзмінити ухвалусуду першоїінстанції,та виключитиз їїрезолютивної частинивесь пункттретій,якій міститьперелік ііншого майна,в томучислі рідиниу великихоб`ємах,труби,крани,насоси,ваги таінше,але якевідношення довказаного майна має ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» з апеляційної скарги не вбачається.
		Крім того, суддя-доповідач враховує той факт, що директором ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 вже подавалась апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції від 20.10.2020 року, яка була повернута апеляційним судом з підстав пропуску строку на її оскарження.
		При цьому, до вказаної апеляційної скарги, апелянтом також долучались документи, на які він посилається в повторній апеляційній скарзі від 15.07.2022 року. 
		Проте, суддею-доповідачем встановлено, що одні й ті ж документи, на які посилається апелянт у скарзі від 15.07.2022 року (дата надходження до апеляційного суду вдруге), та у скарзі від 18.05.2022 року (дата надходження до апеляційного суду вперше) містять суттєві відмінності у текстах документів, при цьому ні назва документу, ні його номер та дата підписання не відрізняються. Це стосується видаткової накладної №РН-0000245 від 26.12.2018 року, де в одному варіанті товаром є РГС 50 у кількості 9 шт. на загальну суму 90000 грн., в іншому: РГС 25 в кількості 14 шт, та РГС 50 в кількості 2 шт., також на загальну суму 90000 грн. У графі «Замовлення» у обох варіантах значиться Рахунок-фактура №СФ-0000169 від 26.12.2018 року. При цьому, сам Рахунок-фактура за вказаним номером містить в собі найменування товару РГС 25 в кількості 14 шт, та РГС 50 в кількості 2 шт., але аж ніяк РГС 50 у кількості 9 шт.
		Більш того, до вказаних апеляційних скарг долучений ідентичний за своїм змістом Договір №1 про надання послуг відповідального зберігання від 26.12.2018 року, на який директор ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 посилався як на документ, що підтверджує факт перебування резервуарів за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Східна, 3, звідки вони були вилучені. 
		Проте, в одному Договорі №1 від 26.12.2018 року його предметом є резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-50, об`ємом 50 м.куб. у кількості 9 шт., а в іншому Договорі №1 від 26.12.2018 року - резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-25, об`ємом 25 м.куб. у кількості 14 шт. та резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГС-50, об`ємом 50 м.куб. у кількості 2 шт. Такі ж відмінності у кількості та найменуванні товару, що переданий від ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» до ОСОБА_4 для відповідального зберігання містять і Акт№1 прийому-передачі, в якому відмінним є лише найменування та кількість товарів.
		З огляду на наведене, виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності долучених до апеляційної скарги ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» в особі директора ОСОБА_3 документів на підтвердження права володіння майном, оскільки залишається не зрозумілим, яким чином предметом одного і того ж договору (номер та дата договору не відрізняються) в двох випадках зазначене різне майно.
		Зазначені факти, не можуть залишитися поза увагою, та на думку судді-доповідача вказують на можливу нещирість апелянта щодо використання та виконання своїх прав та обов`язків перед судом.
		За наведених обставин, з урахуванням відсутності доказів щодо належності апелянту майна, яке відповідно до ухвали місцевого суду від 20.10.2020 року підлягає спеціальній конфіскації, суддя-доповідач не вбачає підстав для відкриття апеляційного провадження.
		Стаття 399 КПК визначає алгоритм дій судді-доповідача у разі надходження апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, у відповідності до якого визначена можливість залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження.
		Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
		З урахуванням наведеного, апеляційна скарга директора ТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 , до якої не долучені докази приналежності майна вказаному підприємству, не підлягає розгляду апеляційним судом, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
		Керуючись ст. 399 КПК України, суддя-доповідач, -
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргудиректораТОВ «ІНТЕР-НАФТА» ОСОБА_3 на ухвалуІзмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобласті від20.10.2020року  повернути особі, яка її подала.
		Копію ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою.
		Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її прийняття.
		 
		 
		 
		Суддя 
		Одеського апеляційного суду                          ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...