Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2610/27695/2012 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2022.
Дата набрання законної сили: 29.07.2022
Номер судового провадження: 61-15937ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова         
		Іменем України                         
		29 липня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 2610/27695/2012
		провадження № 61-15937св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Роман Назар Олегович,
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Львів), Стрийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції                      у Львівській області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів:               Олійника В. І., Болотова Є. В., Музичко С. Г., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст скарги
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції                                у Львівській області Романа Н. О. (далі - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області                      Роман Н. О.).
		Скарга обґрунтована тим, що у відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області перебуває виконавчий лист № 2610/27695/2012, виданий 14 жовтня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше                                            30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Постановою старшого державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області Федоришин Н. С. (далі - старший державний виконавець Стрийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ Львівської області Федоришин Н. С.) від 19 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 14 жовтня 2013 року.
		В рамках вказаного виконавчого провадження 14 серпня 2019 року старший державний виконавецьвідділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Роман Н. О. провів розрахунок заборгованості та нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 60 706,83 грн.
		Згідно з матеріалами виконавчого провадження ОСОБА_1 вважається таким, що має заборгованість зі сплати аліментів та таким, що не працює на час виникнення заборгованості, у зв`язку з чим державний виконавець розраховує заборгованість зі сплати аліментів за попередні роки на підставі частини другої статті 195 СК України, а саме: розмір аліментів, належних до сплати, визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості.
		Вказана методика нарахування заборгованості не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, оскільки до 30 квітня 2014 року                            ОСОБА_1 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Муфлон».                             У подальшому він перебував на обліку в Стрийському міськрайонному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, а з 27 січня 2015 року доглядає за своєю бабусею ОСОБА_4 , 1935 року народження, та отримує грошову допомогу                      як особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку.
		Посилаючись на те, що він відноситься до зайнятого населення та не  є непрацюючою особою в розумінні Закону України «Про зайнятість населення», внаслідок чого дії старшого державного виконавця щодо проведення розрахунку та нарахування заборгованості є неправомірними, ОСОБА_1 , уточнивши скаргу, просив:
		-         визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романа Н. О. щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14 серпня 2019 року та нарахування заборгованості у розмірі 60 706, 83 грн у виконавчому провадженні № 40797678; 
		-         визнати неправомірним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 14 серпня 2019 року, проведений старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ                          у Львівській області Романом Н. О. у виконавчому провадженні № 40797678;
		-         постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н. О. та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, і до органу досудового розслідування, оскільки в діях державного виконавця є ознаки кримінального правопорушення; 
		-         стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з управління ДВС ГТУЮ                                   у Львівській області на його користь 15 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року,                   у задоволенні скарги відмовлено.
		Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області                       Роман Н. О.дотримався вимог закону при вчиненні виконавчих дій з виконання судового рішення про стягнення аліментів, оскільки працездатна особа, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю І групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, законодавством визначена як непрацююча працездатна особа, тому проведений старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н. О. розрахунок зі сплати аліментів на підставі частини другої статті 195 СК України є правильним. Кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом І групи, є компенсаційною виплатою, а не заробітком (доходом).
		Оскільки, факт неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця не доведений, немає підстав для відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області                          Роман Н. О. не надав суду доказів про наявність у нього повноважень на вчинення виконавчих дій і прийняття рішень у виконавчому провадженні № 40797678. 
		Суди не звернули увагу, що обчислення розміру заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів проведено суб`єктом оскарження в ручному режимі, без врахування відомостей з наданих заявником квитанцій про сплату аліментів. 
		Суд першої інстанції не дослідив подані на підтвердження вимог скарги докази та без мотивації їх відхилив. 
		Суди не встановили порушення старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Романом Н. О. частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), відповідно до якої передбачено проведення виконавчих дій за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. 
		Суди дійшли до висновку, що ОСОБА_1 є непрацюючою працездатною особою, проте не вказали нормативно-правовий акт, яким передбачено поняття «непрацююча особа». 
		Вирішуючи скаргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахували ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та від 30 січня 2019 року, згідно з якими правильність методики, яку необхідно застосовувати при проведенні розрахунків зі сплати аліментів, та відсутність у ОСОБА_1 станом на 01 жовтня 2018 року відповідної заборгованості. 
		У додаткових поясненнях, поданих до Верховного Суду у січні 2022 року,                                          ОСОБА_1 посилається на постанови Верховного Суду, висновки яких, на думку заявника, підтверджують незаконність оскаржуваних судових рішень. 
		 
		 
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) мотивований тим, що зараз існує три постанови Верховного Суду, якими визнано законність дій державного виконавця щодо проведення розрахунку заборгованості                     і відмовлено боржнику в задоволенні його скарг. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що на виконанні у Стрийському міськрайонному ВДВС ГТУЮ Львівської області перебувало виконавче провадження № 40797678 щодо примусового виконання рішення, на підставі якого Шевченківським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист від 14 жовтня 2013 року № 2610/27695/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи                                  з 26 жовтня 2012 року і до досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Постановою начальника УДВС ГТУЮ у Львівській області № 35 від 29 листопада                 2018 року виконавче провадження № 40797678 для організації подальшого виконання було передано від Стрийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ Львівської області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області. 
		05 грудня 2018 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області прийняв постанову про прийняття виконавчого провадження № 40797678. 
		14 серпня 2019 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Роман Н. О. провів розрахунок, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 60 706,83 грн. 
		З 27 січня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради і отримує компенсацію з догляду                           за ОСОБА_4 , 1935 року народження. 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише                        в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного                                 у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11 березня 2021 року у справі № 826/7176/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18,                                 від 07 травня 2020 року у справі № П/811/615/16, від 29 квітня 2020 року у справі № 817/800/17, від 14 липня 2020 року у справі № 664/2751/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 від 15 жовтня 2020 року у справі № 873/26/20, від 14 вересня 2020 року у справі № 904/1202/15, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов`язки (стаття 447 ЦПК України).
		У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. З огляду на зміст скарги та заявлених вимог заявник не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості зі сплати аліментів, а саме порядком нарахування їх розміру. 
		Згідно з частиною першою статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
		Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (частина друга статті 195 СК України).
		Згідно з пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року                        № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.
		У разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження (пункт 3 розділу XVI Інструкції № 512/5).
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю                       I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.
		Отже, Закон України «Про зайнятість населення» визначає, що до зайнятого населення належать як особи, які працюють, так і непрацюючі працездатні особи.
		У випадку коли боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю І групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення.
		У статті 81 СК України вказано, що перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (далі - Перелік № 146).
		Згідно з пунктом 1 вказаного Переліку в редакції, чинній на час проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з: 1) основної заробітної плати за посадовим  окладом,  тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо; 2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати; 3) грошових і натуральних премій; 4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні; 5) заробітної плати, що зберігається  під  час  відпустки,  а також  з  одержуваної  при звільненні компенсації за невикористану протягом  кількох  років  відпустку; 6)  заробітної  плати,  що  зберігається  під  час  виконання державних і громадських обов`язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати; 7) винагороди за загальні річні підсумки  роботи  підприємств та організацій; 8)   винагороди,   що   виплачується   штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду  літературного  гонорару,  а  також  нештатним  літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню; 9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок)  за  вислугу років; 10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги  по  тимчасовій  непрацездатності,   що   встановлені   в колективних сільськогосподарських підприємствах; 11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій; 12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків                   у  зв`язку  з втратою працездатності внаслідок каліцтва або  іншого  пошкодження здоров`я, за винятком сум для відшкодування витрат  на  догляд  за ними,  на  додаткове  харчування,   санаторно-курортне   лікування (включаючи оплату проїзду)       і протезування потерпілих; 13) допомоги по безробіттю;  14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок  до  пенсії,  що виплачуються інвалідам І групи на догляд за ними; 14-1)  державної  соціальної  допомоги інвалідам з дитинства, призначеної  відповідно  до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»; 15) стипендій, виплачуваних студентам  в  період  навчання  у вищих навчальних  закладах, учням  професійних  навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів  підвищення  кваліфікації та перепідготовки кадрів; 16)  доходів  від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств,  кооперативів,  об`єднань  громадян,  а також доходів, що припадають  на  частку  платника  аліментів  від присадибної ділянки або підсобного господарства; 17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях;                   18) плати,  отриманої  за передачу в оренду земельної ділянки або  земельної  частки  (паю);  19) інших видів заробітку. 
		Таким чином, кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, та щомісячні компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не включаються до складу доходів, з яких мають сплачуватися аліменти.
		Вказані суми відшкодування на догляд за відповідними особами не визнаються заробітком, а є компенсаційною виплатою, тому для обчислення суми аліментів та заборгованості боржника, який є непрацюючою працездатною особою, по їх сплаті, мають застосовуватись положення частини другої статті 195 СК України.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду                                     від 01 березня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 61-11135св20, від 25 жовтня  2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 61-13244 св20, від 24 травня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 61-16838св20, та підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні скарги ОСОБА_1 , обґрунтовано виходив з того, що заявник є непрацюючою працездатною особою, доходи не отримував, а кошти, які він отримував, здійснюючи догляд за особою яка досягла 80-річного віку, є не заробітком (доходом), а компенсаційною виплатою. 
		Оскільки відсутні підстави для визначення заборгованості за аліментами згідно із частиною першою статті 195 СК України за відсутності доходу у боржника, старший державний виконавець правильно застосував порядок обчислення заборгованості                    зі сплати аліментів, визначений положенням частини другої статті 195 СК України. 
		Обґрунтованими є висновки судів про те, що під час проведення розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Львівській області Роман Н. О. діяв згідно із Законом та СК України. 
		За недоведеності факту неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця також немає підстав для відшкодування моральної шкоди.
		Безпідставними є посилання в касаційній скарзі на ухвалу Шевченківського районного суд м. Києва від 17 травня 2016 року, оскільки вказаною ухвалою в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Також безпідставними є посилання на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2019 року, згідно з якою провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Стрийського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області Шарана В. М. щодо розрахунку заборгованості за аліментами від 21 серпня 2018 року закрито. 
		Верховний Суд враховує, що вказані судові рішення не містять висновків щодо правильності методики, застосованої державними виконавцями у відповідних розрахунках заборгованості зі сплати аліментів.
		Посилання ОСОБА_1 на обчислення старшим державним виконавцем розміру заборгованості в ручному режимі спростовуються матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості від 14 серпня 2019 року, який проведено                                               в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі отриманих відомостей (звіту, квитанцій, тощо). 
		Інші доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів та не можуть бути покладені в основу судових рішень, предметом розгляду яких є правильність порядку нарахування державним виконавцем розміру заборгованості зі сплати аліментів. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                             № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України                           у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 826/7176/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 травня 2020 року у справі № П/811/615/16, від 29 квітня 2020 року у справі № 817/800/17, від 14 липня 2020 року у справі № 664/2751/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20, від 15 жовтня 2020 року у справі № 873/26/20, від 14 вересня 2020 року у справі № 904/1202/15, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16.
		Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постановах від 11 березня 2021 року у справі № 826/7176/1, від 07 травня 2020 року у справі № П/811/615/16, від 29 квітня 2020 року у справі № 817/800/17 Верховний Суд переглядав законність судових рішень щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та припинення нотаріальної діяльності. 
		У постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 Верховний Суд переглядав законність судових рішень про визнання протиправним та скасування рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 16 березня 2017 року № 456, яким була здійснена перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Отже, правовідносини у наведених заявником справах, та справі, яка переглядається, не є подібними. 
		Висновки, викладені у постановах Верховного Суд, від 14 липня 2020 року у справі № 664/2751/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20, від 15 жовтня 2020 року у справі № 873/26/20, від 14 вересня 2020 року у справі № 904/1202/15, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не суперечать висновкам, викладеним судами у цій справі. 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                           А. С. Олійник
		 
		Г. І. Усик
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...