Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Розірвання договорів (правочинів); банківської діяльності.
Надіслано судом: 31.08.2022. Зареєстровано: 31.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.09.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		04.07.2022Справа №  910/13/21
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
		за позовом Товариства з обмежено відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
		до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
		про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 17 868 084,62 грн,
		 
		Представники учасників процесу згідно протоколу від 04.07.2022,
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариства з обмежено відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач, Банк) про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; стягнення грошових коштів на суму в розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.
		Позивачем 19.02.2021 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору від 03.03.2003 № 426753, порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позов задоволено, а саме розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"  суму коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 3 % річних у розмірі 1 255 619,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн, суму коштів у розмірі 17 098,00 доларів США, 3% річних у розмірі 43 726,50 грн, 5 256,50 Євро, 3% річних у розмірі 16 420,34 грн та судовий збір у розмірі 278 072,47 грн.
		Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/13/21 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		30.12.2021 матеріали справи № 910/13/21 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані для розгляду судді Джарти В.В.
		10.01.2022 суд ухвалив прийняти справу № 910/13/21 до свого провадження, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначити на 26.01.2022; учасникам справи запропоновано надати суду пояснення по суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 23.12.2021.
		20.01.2022 на електронну поштову адресу суду та 24.01.2022 засобами поштового зв`язку від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 23.12.2021.
		У судовому засіданні 26.01.2022 було оголошено перерву до 23.02.2022.
		22.02.2022 відповідачем подано до суду письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 23.12.2021.
		У судове засідання 23.02.2022 прибули представники сторін та надали пояснення.
		За наслідками підготовчого засідання 23.02.2022 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 17.03.2022.
		Ухвалою суду від 06.06.2022 розгляд справи по суті був призначений на 04.07.2022.
		30.06.2022 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Банку надійшло клопотання про зупинення провадження в справі.
		04.07.2022 від позивача надійшли письмові заперечення проти зупинення провадження
		Під час судового засідання 04.07.2022 судом було розглянуте клопотання відповідача про зупинення провадження в цій справі та відмовлено в його задоволені з огляду на наступне.
		Подане клопотання про зупинення провадження в справі обґрунтоване тим, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду передана справа № 199/3152/20 із подібними предметом позову, та саме в межах вказаної справи визначатимуться питання правомірності встановлення судами нікчемності договору переведення боргу від 17.11.2014 в цілому. З огляду на вказане, посилаючись на приписи пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Банк просить суд зупинити провадження.
		За приписами пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
		Вказане свідчить про те, що зупинення провадження в справі на підставі вказаних норм процесуального закону є правом суду, а не обов`язком суду.
		При цьому, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу, як то передбачено частиною 3 статті 195 ГПК України.
		Беручи до уваги, що підготовче провадження в справі закрито, а зупинення провадження в справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України є правом суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення клопотання відповідача.
		Надалі в судовому засіданні 04.07.2022 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.
		Представник Банку в свою чергу проти позову заперечував, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві та додаткових поясненнях.
		Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		03 березня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк", в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426735 (далі - договір).
		Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.
		На підставі договору Товариству з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 03.03.2003 було відкрито в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" наступні рахунки: поточний № НОМЕР_1 у гривні, валютний № НОМЕР_2 у доларах США, валютний № НОМЕР_3 в євро, картковий № НОМЕР_4 в гривні.
		Банк взяв на себе, у тому числі, зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт 2.1.3 договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 договору).
		У пункті 2.1.1 договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов цього договору.
		Відповідно до пункту 2.1.3 договору банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.
		Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 договору).
		Невиконання умов договору зі сторони Банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", залишенням без розгляду звернення останнього до Банку, були предметом судового розгляду у господарській справі № 904/1569/15.
		Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ "Підприємство "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" до ПАТ КБ "Приватбанк" та зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 долари США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.
		Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет - банкінгу за період з 28.05.2014 року по 28.05.2014 року на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн.; 17 098,00 USD; 5 256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778, 40 грн.
		Наявність спірних сум на рахунках позивача підтверджується копіями платіжних доручень від 28.05.2014 року №№ Е052LOKN9, E0528L0K55, ЕО528L0KG0, Е0528L0KE3, Е0528L0KE0, E0528L0KDZ, E0528L0KFY, E0528LOKFX, E0528L055A, E0528L0EH6, E0528L054Y, E0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 року по 28.05.2014 року по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 № 426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему "Приват-24" за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку.
		Обставини, що встановлені у справі № 904/1569/15 суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
		Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
		Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Оскільки, на момент розгляду даної справи рішення набрало законної сили у справі № 904/1569/15, то встановлені ним факти мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.
		Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.
		Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 55374350.
		Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
		У постанові про закінчення ВП №55374350 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.
		Звертаючись до суду із цим позовом у справі, позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами Договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 Євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов Договору. З огляду на це, позивач вважає, що договір між позивачем та Банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них трьох процентів річних та інфляційних втрат.
		Заперечення відповідача проти позову обґрунтовані тим, що Банк є неналежним відповідачем в даній справі. Такі твердження відповідача ґрунтуються на тому, що між ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" 17.11.2014 укладено договір про переведення боргу. Згідно з пунктами 1.1.7.58 та 1.1.7.59 "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції від 01.06.2014, у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території Клієнт зобов`язується з`явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, РФ, Москва, Верхній Таганський глухий кут, д. 4, далі Агентство, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізична особі. При цьому, Клієнт зобов`язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, у термін до 31.12.2014. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.58 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті Банку у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються статтею 205 Цивільного кодексу України (мовчазна згода). Як зазначено відповідачем на офіційному сайті банку 30.01.2015 було розміщено оголошення: У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН" зі згоди Клієнта.
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги висновки Верховного Суду в постанові від 23.12.2021, суд дійшов висновку про наступне.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 6 статті 55 Конституції України).
		Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
		Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
		Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.
		Так, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
		Частиною 1 статті 626 ЦК України  унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
		Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
		Статтею 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
		Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно частини 5 статті 75 ГПК України обставини встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, воно також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
		Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95).
		Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29.10.2015 (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).
		З огляду на викладене, обставини, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, яка набрала законної сили, зокрема, щодо невиконання банком (відповідачем) умов договору, а саме розпоряджень позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна», у тому числі платіжних доручень №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро, №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн, №1 від 17.02.2017 на суму 13  860 113,74 грн, №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США, є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню під час розгляду даної справи.
		Сторонами не спростовано факту того, що Банком не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно умов договору.
		Згідно частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Пунктом 7.2 договору передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або цим договором. При закритті карткового рахунку (за ініціативою клієнта або банку) клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення про намір закрити картковий рахунок повинен погасити всі види заборгованості перед банком, а також повернути в банк всі КПК. Банк закриває картковий рахунок не пізніше 45-ти днів від дня повернення в банк КПК.
		Позивачем до суду не було надано доказів звернення до Банку із заявою про закриття спірних рахунків та розірвання договору. Відповідачем не було повідомлено про звернення позивача із заявами про закриття рахунків та розірвання договорів.  
		Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що порушення умов договору щодо неповернення грошових коштів беззаперечно є істотними, проте ігнорування порядку розірвання договору, передбаченого статтею 188 ГК України та умовами самого договору, свідчить про відсутність підстав розірвання договору в судовому порядку. Таким чином за висновками суду вимога позивача про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 є такою, що не підлягає задоволенню.
		Щодо вимоги про стягнення грошових коштів на користь позивача із урахуванням нарахованих на них трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
		Як вказано судом вище, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15 частково задоволено позов ТОВ "Підприємство "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" до ПАТ КБ "Приватбанк" та зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", зокрема, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5256, 50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_6 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65778, 40 грн. щодо перерахування з рахунку НОМЕР_7 на рахунок № НОМЕР_8 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення № 1 від 17.02.2017 на суму 13860113, 74 грн. щодо перерахування з рахунку НОМЕР_9 на рахунок № НОМЕР_8 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення № 2 від 17.02.2017 на суму 17098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_10  на рахунок № НОМЕР_11 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.
		Згідно з положеннями статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
		Керуючись вказаним суд доходить висновку про те, що виконання судового рішення у справі № 904/1569/15 фактично має наслідком отримання позивачем грошових коштів за платіжними дорученнями, про стягнення яких заявлено в межах цього позову.
		Водночас, у матеріалах справи наявна копія постанови державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві від 10.09.2019 про закінчення виконавчого провадження № 55374350.
		Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання платіжних доручень на суми, що є спірними у даній справі, та які Банк було, зокрема, зобов`язано виконати згідно судового рішення у справі № 904/1569/15. Позивачем підтверджено факт невиконання спірних платіжних доручень, крім того саме факт невиконання платіжних документів стало підставою звернення із позовом до суду.
		Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.
		З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про те, що сама по собі наявність у Товариства охоронюваного законом інтересу щодо отримання грошових коштів з рахунків, відкритих в установі Банку, з у рахуванням наявності судового рішення, яке набрало законної сили в справі № 904/1569/15, не може бути покладена в основу позовних вимог про стягнення грошових коштів, про повернення яких вже зобов`язано Банк, який не виконав таке рішення.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
		Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що вимога Товариства про стягнення неповернутих грошових коштів задоволенню не підлягає, а право позивача на отримання спірних грошових коштів має бути реалізоване через інститут обов`язковості виконання рішення.
		Оскільки судом встановлена відсутність підстав стягнення неповернутих грошових коштів, тому компенсаційні платежі, нараховані за прострочення виконання такого грошового обов`язку, стягненню не підлягають.
		Водночас, заперечуючи проти задоволення вищевказаних позовних вимог Банк посилається на договір про переведення боргу від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», згідно якого банк передав ТОВ ФК «Фінілон» зобов`язання за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, укладеними установами банку в Автономній Республіці Крим, у зв`язку з чим вимоги вкладників і кредиторів АР Крим, зобов`язання за якими переведені на ТОВ ФК «Фінілон», не облікуються за балансом Банку.
		Відповідач вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі з огляду на переведення боргу за зобов`язаннями по спірним рахункам новому боржнику ТОВ ФК «Фінілон», який, на думку Банку, і має бути відповідачем у даній справі.
		У частині 1 статті 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
		Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.
		Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 ЦК України).
		Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.
		Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).
		Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17).
		Відповідно до частини 3 статті 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
		У даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.
		Передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02.11.2021 Передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02.11.2021  № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21).
		№ 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21).Тому аргументи Банку відхиляються щодо переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 "Додаткові положення" Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди.
		Зважаючи на те, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство надало згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" (мала відповідну волю), суд вважає, що саме Банк є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.
		При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
		За таких обставин, беручи до уваги встановлені обставини, підтверджені належними доказами, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову повністю.
		Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
		Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		 
		1. У задоволенні позову Товариства з обмежено відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 17 868 084,62 грн відмовити повністю.
		2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення складене 29.08.2022.
		 
		 
		СУДДЯ                                                                                           ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...