Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14071/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.08.2022. Зареєстровано: 08.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2022.
Дата набрання законної сили: 29.08.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А 
		про залишення позову без розгляду
		29 серпня 2022 року м. Київ№ 826/14071/17Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Кармазіна О.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу  
		за позовом:ОСОБА_1  до Головного управління Національної поліції у місті Києвіпро   визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (ГУ НП у м. Києві), в якому просить:
		1) визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ НП у м. Києві №58о/с від 28.01.2016 про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_1 , начальника Голосіївського управління поліції;
		2) зобов`язати ГУ НП у м. Києві поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Голосіївського управління поліції з 29.01.2016, зі сплатою грошових коштів за час вимушеного прогулу з 29.01.2016.
		Позиція позивача.
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача наголосила на протиправності оскаржуваного наказу, оскільки такий наказ прийнято всупереч норм КЗпП України та пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114. 
		При цьому, представник позивача зазначила, що наказ ГУ НП у м. Києві №58о/с від 28.01.2016 про звільнення позивача зі служби був прийнятий без погодження з Міністром внутрішніх справ України.
		Щодо строку звернення до суду, то представник позивача у письмових поясненнях щодо строку звернення до суду від 27.11.2017 зазначила, що листом від 10.07.2017 № 86-аз/125/26/10-2017 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило представника позивача - голову Адвокатського об`єднання «Центр адвокатських послуг» Танчук Марину Анатоліївну, що наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.01.2016 № 58 о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції та направлено копію наказу. Додає, що в свою чергу, адвокат Танчук М.А. ознайомила ОСОБА_1 з даним листом та додатками до нього 30.10.2017, про що останнім було складено розписку про ознайомлення, з огляду на що, за висновком представника позивача, саме 30.10.2017 ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів з боку Головного управління Національної поліції у м. Києві. 
		Відтак позивач просив суд задовольнити позовні вимоги. 
		Позиція відповідача.
		У запереченнях на позову заяву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, наголосивши на їх безпідставності та необґрунтованості, оскільки позивача було звільнено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням),
		За словами відповідача, коли особа подає рапорт про звільнення за власним бажанням, то її право забезпечується обов`язком ГУ НП її звільнити. Тобто, коли особа подає рапорт про звільнення за власним бажанням інших дій, окрім як видання наказу про її звільнення не може бути вчинено, що, на думку відповідача, свідчить про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв в межах повноважень з метою, які надані ці повноваження та, які вчинені законно, справедливо, розсудливо та обґрунтовано.
		Щодо строку звернення до суду, то відповідач зазначив, що посилання представника позивача на те, що про існування оскаржуваного наказу позивачу стало відомо лише після отримання такого наказу адвокатом, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки позивач самостійно написав рапорт про звільнення його зі служби за власним бажанням, на службу не виходив, зарплату не отримував, з огляду на що міг і повинен був дізнатися про своє звільнення починаючи з дня такого звільнення. Відтак, відповідач вважає неповажними причини пропуску строку звернення до суду. 
		Відповідач у запереченнях зазначає, що оскільки позивач був звільнений зі служби 28.01.2016, тоді як з позовом позивач звернувся до суду лише в 2017 року, останнім пропущений строк звернення до суду, позов має бути залишено без розгляду. 
		Процесуальні дії вчинені судоми.
		24.07.2018 Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв ухвалу, якою задовольнив клопотання ГУ НП у місті Києві та залишив позов без розгляду.
		27.09.2018 Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою задовольнив апеляційну скаргу, скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2018, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Скасовуючи вказану ухвалу суду, колегією суддів апеляційної інстанції зазначено, що судом першої інстанції не було перевірено обставини ознайомлення позивача з листом ГУ ПН у м. Києві від 10.07.2017 № 86-аз/125/26/10-2017 та додатком до нього та не з`ясовано причини несвоєчасної передачі представником таких документів ОСОБА_1 
		23.01.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 про відмову у задоволенні позову.
		Разом з тим, постановою Верховного Суду від 28.09.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд виходив з того, що рапорт позивача відсутній в особовій справі позивача, у зв`язку з чим його оригінал або копія не були досліджені судами.
		Також, касаційний суд у постанові зазначив, що обставинам передчасного звільнення повивача з посади суди попередніх інстанцій оцінки не надали, оскільки рапорт про звільнення позивача з посади, який за обставинами, повинен знаходитися у відповідача, у матеріалах справи відсутній, а отже обставини передчасного звільнення позивача з посади відповідачем не спростовані, а суди попередніх інстанцій оцінки цьому не надали.
		Верховний Cуд також наголосив, що суди першої й апеляційної інстанцій не надали оцінки спірним правовідносинам з урахуванням приписів Положення № 114. Натомість вирішуючи цей публічно-правовий спір, суди виходили виключно з норм статті 38 Кодексу законів про працю України, які у цьому випадку не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
		Верховний Суд також додав, що наведене свідчить про те, ГУ НП у місті Києві мало право звільнити позивача до закінчення строку попередження, передбаченого пунктом 68 Положенням №114, якщо прохання про це містилося у його рапорті. За змістом пункту 68 Положенням №114 роботодавець не вправі звільнити поліцейського зі служби до закінчення тримісячного строку попередження про звільнення, якщо останній про цей не просить.
		Крім того, Верховний Суд також зауважив, що суди не надали жодної правової оцінки доводам позивача стосовно того, що оскаржуваний наказ був підписаний не уповноваженою особою. 
		Ухвалою від 12.10.2021 вказану справу прийнято до свого провадження суддею Окружним адміністративним судом м. Києва та вирішено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
		Встановлені судом обставини.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Заступником Голови - начальником Головного управління полковником міліції А.Є.  Крищенком прийнято наказ № 21 від 18.01.2016 про призначення та проведення службового розслідування у зв`язку з тим, що 14.12.2015 військовою прокуратурою Центрального регіону України за матеріалами ГУБКОЗ СБ України розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 420151103300000101 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 14 та частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом одержання неправомірної винагороди службовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві від директорів ринку «Деміївський» міста Києва і однією із станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва. 
		Перевірку призначено відповідно до статей 14, 17 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справи України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006.
		У висновку службового розслідування, серед іншого, вказано, що у ході розслідування відповідного кримінального провадження встановлено, що у грудні 2015 року начальник Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковник поліції ОСОБА_1 через виконуючого обов`язки начальника сектору майора поліції Ткачука Юрія Олексійовича організував протиправну діяльність, направлену на вимагання і періодичне одержання від керівників суб`єктів господарської діяльності - Деміївського ринку міста Києва і однієї з станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва, неправомірної винагороди за не проведення посадовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві періодичних перевірок у вищевказаних суб`єктів господарювання.
		В ході проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій по даному кримінальному провадженню працівниками прокуратури за участю працівників ГУБКОЗ СБ України встановлено що 25.11.2015 близько 12:57, згідно попередньої домовленості, ОСОБА_3 прибув до приміщення службового кабінету ОСОБА_1 . У ході розмови, яка відбувалась у приміщенні службового кабінету останнього, ОСОБА_1 пред`явив вимогу ОСОБА_4 щодо систематичного надання йому неправомірної вигоди за невтручання у підприємницьку діяльність ринку « Деміївський » у місті Києві, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ізюмська, 1 , та забезпечення діяльності службових осіб ринку, на що останній погодився. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обговорили умови та порядок передачі неправомірної винагороди. 
		Надалі, 14.12.2015 близько 12:00 в ході телефонної розмови ОСОБА_3 та ОСОБА_1 останній повідомив ОСОБА_3 , що раніше обумовлену неправомірну вигоду забере Ткачук Ю.О. та обумовив порядок її передачі.
		14.12.2015 близько 16:00 Ткачук Ю.О. прибув до приміщення адміністрації продовольчого ринку «Деміївський», де отримав неправомірну вигоду у вигляді приблизно 50000 гривень за невтручання у підприємницьку діяльність продовольчого ринку «Деміївськиій» та забезпечення діяльності службових осіб ринку. Того ж дня близько 18:00 Ткачук Ю.О. прибув до приміщення Голосіївського управління поліції, де передав отримані від ОСОБА_3 грошові кошти ОСОБА_1 , які в подальшому розділили між собою. 
		Таким чином, у ході проведення службового розслідування встановлено, що подія, пов`язана з отриманням неправомірної вимоги стала можливою внаслідок низьких морально-психологічних якостей ОСОБА_1 , нехтування ним інтересами служби та підтримування неслужбових відносин з громадянином ОСОБА_3 , що призвели до відкриття кримінального провадження, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та подальшого його затримання. 
		Як зазначено у резолютивній частині висновку, за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у нехтуванні інтересам служби, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 начальник Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковник поліції ОСОБА_1 підлягає притягненню до суворої дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, однак враховуючи те, що останній був призначений на посаду Головою Національної поліції України, порушити клопотання перед Головою Національної поліції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.
		Матеріали службового розслідування направлено до прокуратури міста Києва для приєднання до кримінального провадження №420151103300000101 та надання правової оцінки діям працівників поліції.
		Копію висновку службового розслідування приєднано до особової справи ОСОБА_1 , а також направлено до ДКЗ НП України про що свідчить копія супровідного листа від 22.01.2016 №349/125/01/26-2016.
		Як зазначає позивач у позовній заяві, дії керівників управління поліції у вигляді ініціювання перед головою національної поліції його звільнення, змусили позивача написати рапорт про звільнення, оскільки відповідне клопотання могло бути задоволене і позивача звільнили б з органів поліції за порушення дисципліни. 
		Слід зауважити, що факт написання та подання ОСОБА_1 рапорту про його звільнення за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», з метою не звільнення останнього з органів поліції за порушення дисципліни, позивачем не заперечується та не спростовується, а також підтверджується самим позивачем у позовній заяві.
		Наказом ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі поданого ним рапорту від 27.01.2016.
		Однак, 02.11.2017 позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу від 28.01.2016 №58 о/с про його звільнення з посади начальника Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві.
		Так, розглядаючи справу, судом отримані додаткові матеріали, що впливають на оцінку обставин щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим, суд зазначає наступне. 
		Згідно з ч. 1 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України (у редакції до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
		В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України (у редакції після 15.12.2017) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України (у редакції після 15.12.2017) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Зі змісту наведених положень ч. 3 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017)  та ст. 122 КАС України (у редакції після 15.12.2017) вбачається, що початок перебігу такого строку обраховується з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
		При цьому, згідно з ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України (у редакції після 15.12.2017) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
		Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України (у редакції після 15.12.2017) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Згідно з ч. 4 ст. 123 КАС України (у редакції після 15.12.2017) якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Слід зауважити, як у редакції Кодексу адміністративного судочинства України до 15.12.2017, так і після 15.12.2017 у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
		Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у січні 2016 року, у зв`язку із звільненням позивача з посади начальника Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві на підставі наказу №58о/с від 28.01.2016.
		Тобто, зважаючи на те, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо з моменту звільнення його з посади начальника Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві а саме: 28.01.2016, натомість до суду з вказаним позовом позивач звернувся лише 02.11.2017, тобто із значним пропуском місячного строку (більше півтора року) звернення до суду, передбаченого ч. 3 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017) та ч. 5  ст. 122 КАС України (у редакції після 15.12.2017). 
		Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
		При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є надання заяви про поновлення строку звернення до суду та наявність лише поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
		В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій або допущення бездіяльності і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії чи допущено бездіяльність. 
		Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
		Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
		Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. 
		Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
		Суд звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.
		Слід додати, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
		Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
		Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
		Вказаний правовий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 у справі № 320/7430/21.
		Так, як вже було зазначено вище, наказом ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі поданого ним рапорту від 27.01.2016.
		Факт подання позивачем рапорту про звільнення його за власним бажанням позивачем не заперечується. При цьому, як зазначив позивач у позовній заяві, дії керівників управління поліції у вигляді ініціювання перед головою Національної поліції його звільнення, змусили позивача написати рапорт про звільнення, оскільки відповідне клопотання могло бути задоволене і позивача звільнили б з органів поліції за порушення дисципліни. 
		Під час розгляду справи представник позивача у поясненнях від 27.11.2017 (том 1 а.с. 51) зазначила, що перебіг місячного строку звернення до суду слід обраховувати саме з 30.10.2017, тобто з дати ознайомлення адвокатом Танчук М.А. позивача - ОСОБА_1 з листом Головного управління Національної поліції в м. Києві від 10.07.2017 № 86-аз/125/26/10-2017, про що, як зазначає представник позивача було складено розписку про ознайомлення.
		В той же час, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять такої розписки позивача про ознайомлення його з наказом про звільнення саме 30.10.2017.
		Більш того, ухвалою суду від 16.06.2022 витребувано у Адвокатського об`єднання «Центр адвокатських послуг», адвоката Танчук Марини Анатоліївни: 1) належним чином засвідчену копію Договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Танчук Мариною Анатоліївною (без відомостей фінансового характеру); 2) пояснення Танчук Марини Анатоліївни щодо тривалого не ознайомлення  ОСОБА_1 з наказом ГУ НП у м. Києві №58о/с від 28.01.2016 про звільнення зі служби в поліції з посади начальника Голосіївського УП із наданням доказів поважності причин такого не ознайомлення.
		Також вказаною ухвалою у Адвокатського об`єднання «Центр адвокатських послуг», адвоката Войтко Т.П.: витребувано 1) для огляду судом - оригінал розписки ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом ГУ НП у м. Києві №58о/с від 28.01.2016 про звільнення позивача зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 , начальника Голосіївського УП, про яку згадується в матеріалах справи; 2) належним чином засвідчені копії всіх адвокатських запитів адвокатів ОСОБА_1 на адресу ГУ НП у м. Києві з копіями відповідей на такі адвокатські запити.
		20.07.2022 канцелярією суду зареєстровано лист Адвокатського об`єднання «Центр адвокатських послуг» (вх. № 03-14/57376/22) за підписом Танчук М.А. в якому зазначено про долучення до матеріалів справи угоди від 20.01.2016 на введення кримінального провадження на досудовому слідстві відносно ОСОБА_1 , а також у листі зазначено, що всі інші документи, зазначені в ухвалі (оригінал розписки, копії адвокатських запитів та відповіді на них) знищені.
		Також, ухвалою від 16.06.2022 про витребування доказів, зокрема, витребувано у ОСОБА_1 : 1) пояснення щодо підстав неприбуття на службу, не відвідування свого робочого місця на посаді начальника Голосіївського ВП ГУ НП у м. Києві у період з 28.01.2016 по 30.10.2017, зважаючи на те, що, як зазначає представник позивача, про існування оскаржуваного наказу та ознайомлення з таким наказом відбулося позивачем саме 30.10.2017; 2) пояснення щодо тривалого не з`ясування ОСОБА_1 обставин щодо результатів розгляду поданого ним рапорту про його звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з посади начальника Голосіївського ВП ГУ НП у м. Києві, враховуючи, однак, наявність відомості від 13.05.2016 щодо отримання коштів при звільнення та листа ГУ НП від 28.01.2016 №419/125/47-2016; 3) відомості щодо дати отримання позивача листа ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №   419/125/47-2016.
		На виконання вимог вказаної ухвали 20.07.2022 зареєстровані пояснення ОСОБА_1 , в який останній зазначає про наступне.
		20.01.2016 між ОСОБА_6 , яка діяла в його інтересах як підозрюваного та захисником Танчук М.А. було укладено угоду про ведення кримінальної справи під час досудового слідства у кримінальному провадженні № 42015110330000101 від 14.12.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 369, та ч. 2 ст. 368 КК України. Згідно з умовами зазначеної угоди, адвокат надавала правову допомогу підозрюваному ( ОСОБА_1 ) виключно в межах та з питань кримінального провадження та виключно на стадії досудового слідства. Це було обумовлено як самим договором про надання правової допомоги, так і спеціалізацією адвоката, що у свою чергу підтверджується й тим, що справою з поновлення на роботі, в подальшому займалась інший адвокат ( Т. Войтко ).
		29.12.2016 прокурором у кримінальному провадженні № 42015110330000101 було прийняте рішення про його закриття, у зв`язку з чим досудове слідство, а з ним й повноваження захисника закінчилися.
		Також, у вказаних поясненнях позивач зазначив, що як йому стало відомо, захисник, 25.08.2017 отримала листа ГУ НП у м. Києві № 86-аз/125/26/10-2017, яким захиснику було направлено копію наказу № 58 о/с від 28.01.2016 про звільнення його зі служби
		Позивач також наголосив, що отримуючи відомості про проходження ним служби, захисник діяла не як його представник у трудових, або адміністративних правовідносинах, а як захисник у кримінальному провадженні. Надання будь-якої правової допомоги з приводу обставин звільнення зі служби - не було частиною доручення, а тому в неї й не було обов`язку повідомляти його про отриманні нею, під час здійснення обов`язків захисника відомості про проходження ним служби в НП України. Як зауважив позивач, матеріали взагалі не містять відомостей про намагання роботодавця вручити йому відповідний наказ.
		Водночас, суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись» про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 вказала на те, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
		При цьому, як зазначив Верховний Суд у пунктах 19 та 20 постанови від 08.07.2021 у справі №  520/6401/2020 (провадження № К/9901/4039/21) КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Цією нормою встановлені скорочені строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які, у свою чергу, не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. Водночас не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. При цьому порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.
		Відтак, з метою перевірки обставин щодо того, коли позивач дізнався або міг дізнатися про прийняття оскаржуваного наказу та звільнення його зі служби в поліції, ухвало суду від 16.06.2022 у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , зокрема, документи щодо звільнення зі служби позивача, накази, послужний список, протокол призначення ОСОБА_1 пенсії, з яких можливо б було встановити дату, з якої останньому призначено таку пенсію.
		На виконання вимог вказаної ухвали суду пенсійний органом надано документи, які зареєстровані канцелярією суду 04.07.2022.
		З наданих матеріалів вбачається, що листом від 19.05.2016 № 430/125/30/01-246 Головним управлінням Національної поліції у м. Києві на адресу Головного управління ПФУ в м. Києві надіслано пенсійні матеріали для призначення пенсії, зокрема, ОСОБА_1 .
		Протоколом за пенсійною справою № 2613031596 (НПУ) від 01.06.2016 (том 3 а.с. 151)  ОСОБА_1  призначено пенсію за вислугу років на підставі документів, поданих до ГУ ПФУ в м. Києві 19.05.2016 за вх. № 333 (том 3 а.с. 152-161), у тому числі заяву про призначення пенсії від 18.05.2016 (том 3 а.с. 152), яка підписана позивачем - ОСОБА_1 ..
		Тобто, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 підписуючи 18.05.2016 заяву про призначення йому пенсії за вислугу років був обізнаний про його звільнення з посади начальника Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві. 
		У протоколі про призначення пенсії (том 3 а.с. 151) зазначено дату і причину звільнення, а саме 28.01.2016 п. 7 ст. 77 (в запас).
		При цьому, відповідно до подання про призначення пенсії від 18.05.2016 (том 3 а.с. 153) зазначено, що дата звільнення ОСОБА_1 (виключення зі списків військової частини) 28.01.2016.
		Тоді як відповідно до списку документів для призначення пенсії, що додаються для призначення позивачу - ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років (том 3, зворотній бік а.с. 153) видно, що до такого переліку документів додається витяг з наказу від 28.01.2016 № 58 о/с, копія якого міститься у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 за № 2613031596, копія якого надана пенсійним органом на виконання вимог ухвали суду від 16.06.2022 про витребування документів
		Слід також зауважити, що пенсійним органом також надано суду розрахунок вислуги років на пенсію (том 3 зворотній бік а.с. 154 - зворотній бік а.с. 156), з якого вбачається, що на такому розрахунку міститься підпис ОСОБА_1 18.05.2016 про те, що з вислугою років вказаною у розрахунку на пенсію позивач ознайомлений та погоджується. 
		При цьому, на такому розрахунку (том 3 зворотній бік а.с. 156) трохи нижче підпису позивача міститься відомості щодо звільнення ОСОБА_1 , де зазначено, що звільнений зі служби в поліції відповідно до Закону України «Про національну поліцію» за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві № 58 о/с від 28.01.2016, з 28.01.2016.
		При цьому, матеріали справи не містить тверджень позивача про те, що вказаний підпис не належить ОСОБА_1 та/або є підробленим.
		Також позивачем не надано суду жодних пояснень щодо підстав не прибуття на службу, пояснень щодо не відвідування свого робочого місця на посаді начальника Голосіївського ВП ГУ НП у м. Києві у період з 28.01.2016 по 30.10.2017.
		Відтак, зважаючи на те, що наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.01.2016 № 58 о/с позивача звільнено з посади начальника Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, про що позивачу було достеменно відомо, зважаючи на неприбуття позивача на службу та не відвідування свого робочого місця з 28.01.2016, про що також свідчать матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , з яких вбачається, підписання та подання позивачем заяви від 18.05.2016 до Головного управління ПФУ в м. Києві про призначення йому пенсії за вислугу років та ознайомлення позивача з розрахунком вислуги років на пенсію шляхом проставлення особистого підпису 18.05.2016, в якому також зазначено, що підставою звільнення є: п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.01.2016 № 58 о/с, а також зважаючи на призначення позивачу пенсії з 01.06.2016 року, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду з даним позовом 02.11.2017 позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 3 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017) та ч. 5 ст. 122 КАС України (у редакції від 15.12.2017).
		При цьому, слід повторно звернути увагу на те, що в порушення вимог ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не надано суду жодних, у розумінні ст. 73 КАС України, доказів, які б надали суду можливість пересвідчитись у ознайомленні адвокатом позивача з оскаржуваним наказом саме 30.10.2017, оскільки відсутня розписки позивача про його ознайомлення з наказом, тоді як матеріали справи містять докази ознайомлення позивача з розрахунком вислуги років від 18.05.2016, в якому зазначено про наказ від 28.01.2016 № 58 о/с про звільнення позивача з поліції.
		По суті, у даному випадку протягом тривалого часу позивач вводив судові інстанції в оману щодо інформації про дату ознайомлення з обставинами звільнення та датою звільнення. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
		Відтак, зважаючи на те, що після відкриття провадження у справі судом встановлено порушення позивачем місячного строку на звернення до суду, в контексті чого судом в останніх ухвалах звернута увага позивача на цей аспект (щодо необхідності з`ясування обставин щодо дотримання строку звернення до суду), але в своїх останніх поясненнях позивача не вважає пропущеним строк звернення до суду (як зазначено вище), натомість в аспекті положень ч. 3 ст. 123 КАС України та первинних заяв позивача щодо поновлення строку звернення до суду, позивачем в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України не доведено наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, а наявні матеріали, подані позивачем не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ НП у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - слід залишити без розгляду, визнавши причини пропуску строку звернення до суду не поважними.
		Матеріалами справи даний висновок суду не спростовано та зворотного не доведено.
		Керуючись положеннями статей ч. 9 ст. 80, п. 9 ч. 1 ст. 240, ст.ст. 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- 
		У Х В А Л И В:
		1.          Причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду - визнати неповажними.
		2.          Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 28.01.2016 № 58 о/с, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.
		3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
		Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 240 КАС України ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст. 295 - 297 КАС України.
		Відповідно до приписів статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 111 «Перехідні положення»).
		 
		Суддя                                                                                           О.А. Кармазін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...