Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 215/1191/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2022. Зареєстровано: 13.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2022.
Дата набрання законної сили: 06.09.2022
Номер судового провадження: 22-ц/803/4103/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/4103/22 Справа № 215/1191/17   Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар  Я. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 вересня 2022 року                                м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді        Бондар Я.М.,
		суддів -                   Зубакової В.П., Остапенко В.О.
		секретар судового засідання Євтодій К.С.
		сторони:
		позивач  ОСОБА_1 
		відповідач  ОСОБА_2 
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому Розі,в порядкуспрощеного позовногопровадження врежимі відеоконференції,апеляційну скаргувідповідача ОСОБА_2 та їїпредставника ОСОБА_3 на рішенняТернівського районногосуду м.Кривого РогуДніпропетровської областівід 02березня 2022 року, яке ухвалено суддею Демченко Ю.Ю. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 березня 2022 року, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В березні 2017 року позивач  ОСОБА_1  звернувсяз позовомдо ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсацію за частку майна.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, щоу період з 06.09.2011 р по 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали спільно як родина без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди житла. 
		За час спільного проживання 16.03.2016 р. позивачем за особисті кошти отримані по договору позики та розписці 15.01.2016 р. від матері ОСОБА_5 в сумі 8500 доларів США, в інтересах сім`ї було придбано спірний автомобіль, який зареєстровано на відповідача. 
		На підставі наведеного вище позивач після уточнення позовних вимог, просив суд встановити факт проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу в період з 06.09.2011 р. по 22.08.2016 р. включно, визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль марки «VOLKSWAGEN Golf», 2006 р. випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль, стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля в сумі 121850, 89 грн., вартість якого згідно експертизи становить 243701, 78 грн.
		Рішенням Тернівського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єюбез реєстраціїшлюбу з 06 вересня 2011 року по 22 серпня 2016 року включно.
		Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_7 автомобіль марки «VOLKSWAGEN Golf», 2006 р.випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 .
		Поділено спільнесумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності по 1/2 частині автомобіля марки «VOLKSWAGEN Golf», 2006 р.випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 за кожним.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 2437, 02 грн. сплаченого судового збору.
		В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просили суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 
		Вобґрунтування доводівапеляційної скаргипосилаються нате,що судпершої інстанціїне взявдо уваги,що відповідачка проживала спільно з ОСОБА_1 в фактичному шлюбі з вересня 2011 р. по серпень 2016 р., позивач ОСОБА_1 участі у придбанні спірного майна не приймав. 
		В 2011 році батько відповідачки ОСОБА_9 подарував їй автомобіль «Fiat Tipo», який позивач ОСОБА_1 використовував як таксі, оскільки офіційно не працював. Отримані кошти направляв для допомоги своїй матері ОСОБА_5 , яка мешкала в м.Кривому Розі, тому ОСОБА_5 не мала коштів в сумі 8500 доларів США, як стверджує позивач у позовній заяві. В 2013 році відповідачка продала автомобіль «Fiat Tipo» за 3000 доларів США. Від своєї матері ОСОБА_10 вона отримала в борг по розписці складеної 02.02.2016 р. 7000 доларів США. 
		За спірний автомобіль вона особисто заплатила представнику власника ОСОБА_11 8500 доларів США, отримавши 07.02.2016 р. довіреність на право розпорядження автомобілем, а 16.03.2016 р. в Територіальному сервісному центрі МВС в м.Києві уклала договір купівлі-продажу, зареєструвавши автомобіль на своє ім`я. 
		Таким чином, купівля транспортного засобу була здійснена буз участі позивача ОСОБА_1 , автомобіль марки «VOLKSWAGEN Golf»,є її особистою власністю та поділу не підлягає.
		Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки ОСОБА_5 ніколи не була в м. Києві та зазначений підпис в договорі позики не належить ОСОБА_5 .
		Також судом першої інстанції не взято до уваги роз`яснення викладені в п. 15 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року та порушення позивачем строку позовної давності звернення з позовними вимогами до суду.
		У відзивіна апеляційнускаргу відповідачки ОСОБА_12 та їїпредставника ОСОБА_3 до якогододано доказинадсилання копійвідзивутадоданих доньогодокументівіншим учасникамсправи, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шаповалов А.М. просить рішення суду скасувати, апеляційну скаргу відповідача  залишити без задоволення, а рішення суду  без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_13 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
		Заслухавши суддю-доповідача,представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 який підтримавдоводи апеляційноїскарги тапросив їїзадовольнити,представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 в режиміонлайн заперечувавпроти доводівапеляційної скаргита просивзалишити їїбез задоволення,перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судув межахзаявлених позовнихвимог,доводів апеляційноїскарги,та наданоговідзиву,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
		Задовольняючи частковопозовні вимогисуд першоїінстанції керувавсявимогами  ст.315 ч.2 ЦПК України та виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єюбез реєстраціїшлюбу з 06 вересня 2011 року по 22 серпня 2016 року включно. Враховуючи зазначену суму купівлі, тривалість проживання сторін близько п`яти років, роботу як позивача так і відповідача, отримані обома сторонами грошових коштів згідно розписок, суд вважав доведеним що Автомобіль є спільним сумісним майном сторін.
		Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно до абзацу 1 частини другоїстатті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Згідно зістаттею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.
		При застосуванністатті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставістатті 74 СК Українисуд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
		Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зробила висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті3,74 СК України).
		Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		У зв`язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
		Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
		Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.
		Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
		Відповідно до висновку постанова Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц провадження № 61-12879св20, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.Встановлюючи факт проживання сторін спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу, місцевий суд обґрунтовував своє рішення, зокрема, показаннями свідків. Проте, надані позивачем докази не підтвердили обставини, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання гаражу сумісною власністю, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове задоволення місцевим судом позовних вимог, без урахування всіх обставин справи та без належної оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності.
		Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 і ОСОБА_15 у період з 06.09.2011 р. по 22.08.2016 р., проживали однією сім`єю без за реєстрації шлюбу.
		Відповідно до п. 5.1 договору оренди житла від 12.04.2014 р. укладеного ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 має право постійно проживати разом з відповідачем і її донькою ОСОБА_16 в квартирі по АДРЕСА_1 (а.с.136 т.1,15-19 т.2).
		Також факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтверджується поясненнями свідків наданими у суді першої інстанції ОСОБА_17 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , в сукупності з цими доказами, частково підтверджується наданими позивачем фотокартками а.с.6-18 т.1.
		З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єюбез реєстраціїшлюбу з 06 вересня 2011 року по 22 серпня 2016 року включно.
		Згідно з частиною четвертоюстатті 368 ЦК Українимайно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставістатті 74 СК Українисуд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
		Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
		1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
		Як вбачається з матеріалів справи в період спільного проживання на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2016 р. сторонами придбано автомобіль марки «VOLKSWAGEN Golf», 2006 р.випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_4 ( а.с.28-31 т.2, 149-150 т.1, а.с.2 т.3).
		Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість легкового автомобіля марки «VOLKSWAGEN Golf», 2006 р.випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 становить 9000 доларів США, що за курсом Нацбанку України станом на дату оцінки складає 243702 грн. (том 1 а.с. 21-29)
		Згідно договору позики укладеного 15.01.2016 року, ОСОБА_5 передала грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 8500 доларів США., що на день передачі грошей еквівалентно в сумі 203581 грн.(том 1 а.с.31)
		Відповідно до розписки від 15.01.2016 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_5 в сумі 8500 доларів США., що на день передачі грошей еквівалентно в сумі 203581 грн., які зобов`язався повернути у строк зазначений в договорі (том 1 а.с 5)
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2018 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 стягнуто грошові кошти в розмірі 8500 доларів США , що на день передачі грошей еквівалентно в сумі 203581 грн.(том 2 а.с. 59-60, 152-153)
		Відповідно до розписки від 02.02.2016 року ОСОБА_10 дала в борг ОСОБА_4 7000 доларів США на придбання автомобіля(том 2 а.с. 25) 
		Згідно розписки від07.02.2016року,представник власникаавтомобіля ОСОБА_11 отримав 8500доларів СШАвід ОСОБА_4 ( а.с.146-148 т.1, 25-27 т.2).
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 16.03.2016 р. сторонами придбано автомобіль марки «VOLKSWAGEN Golf», 2006 р. випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 , за 65000 грн. який зареєстровано за ОСОБА_4 ( а.с.28-31 т.2, 149-150 т.1, а.с.2 т.3).
		Згідно правил ст.74 ч.1-2 Сімейного кодексу України - якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
		На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Відповідно до правил ст.ст.60, 69 ч.1, 70 ч.1, 71 ч.1-5 глави 8 Сімейного Кодексу України  майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, вони мають рівні права на вказане майно. 
		Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 
		Майно подружжяділиться міжними внатурі,якщо домовленостіне досягнуто,спір проподіл майнавирішується судом,при цьомусуд бередо увагиінтереси дружини, чоловіка, дітей таінші обставини,що маютьістотне значення. 
		Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
		Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦивільним кодексом України.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний автомобіль, який придбано за 65000 грн. згідно офіційного договору купівлі-продажу є спільною сумісною власностю та виходячи з рівності часток сторін визнав за кожним по 1/2 частині транспортного засобу.
		Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що в 2011 році батько відповідачки ОСОБА_9 подарував їй автомобіль «Fiat Tipo», оскільки відповідно до копії довіреності від 02.10.2010 року, яка знаходиться в матеріалах справи ОСОБА_18 уповноважив даною довіреністю ОСОБА_9 на розпорядження, обслуговування та продаж автомобіля марки «Fiat Tipo» 1990 року випуску. Належних доказів передачі даного транспортного засобу ОСОБА_19 , відповідачем не надано.
		Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що в 2013 році відповідачка продала автомобіль «Fiat Tipo» за 3000 доларів США та накопичувала валюту для подальшого купування транспортного засобу, оскільки дані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами передбаченими ст.ст. 76-79 ЦПК України.
		Не є підставою для скасування рішення суду, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки оскарження дійсності договору позики не є предметом даного позову.
		Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про порушення позивачем строку позовної давності звернення з позовними вимогами до суду, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу спірний транспортний засіб придбано 16.03.2016 року, а з позовними вимогами позивач ОСОБА_1 звернувся в березні 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.
		Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьоїстатті 133 ЦПК України,судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		Положеннямистатті 59КонституціїУкраїни передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року "Про адвокатуру та адвокатську діяльність",договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону України"Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Відповідно до п.6 ч. 1 ст.1Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		Відповідно достатті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
		За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК України,при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до частини восьмоїстатті 141 ЦПК України,розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		В обґрунтування витрат на правничу допомогу стороною позивача було подано договір про надання правової допомоги від 09.05.2022 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЮК «Шаповалов та Партнери», додаткова угода № 1/1 до договору №09-05/22 від 09.05.2022 року, детальний опис робіт (наданих послуг)від 01.06.2022 року, відповідно до якого загальна вартість послуг становить 20000 грн. з яких: усна юридична консультація, укладання договору, написання клопотання про ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги, направлення вищевказаного клопотання до суду  4 години  5000 грн.; ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги, дослідження та аналіз необхідних законодавчих актів, збір доказової бази для формування пакету документів для написання відзиву  5 годин  5000 грн., написання відзиву на апеляційну скаргу, узгодження відзиву з клієнтом, написання детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, формування пакету документів для подання відзиву  6 годин  10 000 грн. (том 3 а.с. 161-172).
		З урахування викладеного, з урахуванням складності справи, принципу розумності і співмірності та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг), колегія суддів приходить до висновку про стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргувідповідача ОСОБА_2 та їїпредставника ОСОБА_3   - залишити без задоволення.
		Рішення Тернівського районногосуду м.Кривого РогуДніпропетровської областівід 02березня 2022 року залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1655, 53 грн.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено12 вересня 2022 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...