Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/4621/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 22.09.2022. Зареєстровано: 23.09.2022. Оприлюднено: 26.09.2022.
Дата набрання законної сили: 22.09.2022
Номер судового провадження: A/855/9427/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/4621/21                                          Прізвище судді (суддів) першої інстанції: 
		                                                                                                               Кузьменко В.А.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		22 вересня 2022 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого - судді           Костюк Л.О.;                    
		суддів:                                 Бужак Н.П., Кобаля М.І., 
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,  
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		У лютому 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просила: 
		1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 05 січня 2015 року до 29 серпня 2019 року; 
		2) стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 88   480, 66 грн.; 
		3) зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій просить: 1) визнати протиправною бездіяльності Апарату ВРУ щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 05 січня 2015 року до 29 серпня 2019 року: стягнути з Апарату ВРУ на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 129 700,82 гри.: зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
		Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
		Як встановлено судом першої інстанції, що згідно з розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 16 січня 2015 року №171 «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника - консультанта народного депутата України» ОСОБА_1 зараховано з 05 січня 2015 року па посаду помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 па час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про держави) службу».
		Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 11 травня 2016 року №1554 «Про переведення ОСОБА_1 на посаду помічника - консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 переведено з 10 травня 2016 року за її згодою на посаду помічника-консультанта народного депутата України Кривенка В.М. па час його депутатських повноважень без
		поширення дії Закону України «Про державну службу».
		У відповідності до розпорядження першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України від 27 серпня 2019 року №1305-к «Про звільнення помічників - консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 звільнено з посади 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
		Згідно з довідкою Апарату Верховної Ради України від 10 грудня 2020 року №20- 26/1643 повідомлено, що кількість календарних днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 за період з 05 січня 2015 року до 29 серпня 2019 року становить 139.5 календарних днів.
		Управління справами Апарату Верховної Ради України листом від 09 лютого 2021 року №15/26-2021/36290 повідомило, то у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Кривенка В.М. здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану основну щорічну відпустку ОСОБА_1 не вбачається можливим.
		Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частіш другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, то передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення ДІЇ).
		Частиною першою статті 34 Закони України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них   Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
		Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата
		Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) або на громадських засадах.
		Помічником-консультантом народного депутата за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) може працювати особа, яка має вищу освіту ступеня молодшого бакалавра або бакалавра.
		Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
		Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
		Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
		Відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» затверджено Положення про помічника - консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР (далі по зскочу Положення).
		Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором па постійній основі, можуть прикріплюваїися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
		Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III. VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
		Згідно із статтями 3.1. 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта. організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
		Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом аоо на громадських засадах.
		Відповідно до статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
		У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; звертається з поданнями до Керівника Апарату Верховної Ради України про виплату помічникам-консультантам матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, та матеріальної допомоги для оздоровлення під час надання щорічної основної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати.
		За правилами частими першої та третьої статті  4.4 Положення, помічнику - консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
		Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потрео та інтересів, вссоншого розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки».
		Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України за Закону України «Про відпустки» суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство піддягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Таким чином, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику - консультанту народного депутата України піддягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закон} України «Про відпустки».
		Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених   статтею 24   цього Закону.
		Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
		Аналогічні положення містить також частина перша, четверта етапі 83 Кодексу законів про працю України.
		Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
		У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
		З аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для виплати иомічнику- консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну  тосновну відпустку, є звільнення з посади.
		При цьому, суд звергає увагу на ге. що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роооти є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою па законодавчому рівні нормами Закону України Про відпустки» та Кодексу законів про пращо України та не може ставитись в залежність від наявності фонд}' оплати праці.
		Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі по тексту Положення №769) Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
		Підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України; готує проект кошторису Верховної Ради України; здійснює управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, у порядку, встановленому законом; забезпечує в установленому порядку належні умови праці, соціально-побутові та житлові умови народним депутатам України, працівникам Апарату; здійснює забезпечення засобами зв`язку та іншими засобами оргтехніки, необхідними для діяльності Верховної Ради України; здійснює господарське обслуговування Верховної Ради України.
		Отже, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника - консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат па реалізацію повноважень Верховної Ради України.
		Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.
		За таких обставин, посилання відповідача на те. що роботодавцем по відношенню до помічника -консультанта народного депутата України є народний депутат України, як підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника - консультанта народного депутата України є необґрунтованими.
		Колегія суддів також не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень па здійснення фінансового обслуговування помічників- консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника - консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на складу праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.
		Так,  Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134 00) зауважив, то межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчи ти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань», оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно - правових актах національного законодавства, асигнувань та від наявності фонду оплати праці.
		Таким чином, обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади ііомічника-консультанта народного депутата України.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходи ть до висновку, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації.
		Як вбачається ті змісту листа Управління справами Апарату Верховної Ради України від 09 лютого 2021 року №15/26-2021/36290 компенсацію не виплачено позивачу, у зв`язку з відсутністю на момент звільнення (29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників - консульирантів народного депутата України.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників - консультантів, однак, не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо  не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки с протиправною.
		При цьому, в частині заявленої до стягнення суми компенсації суд зазначає таке. 
		Порядок обчислення щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1 995 року №100 (далі по тексту Порядок № 100).
		Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, аоо для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, шо передують  місяцю надання відпустки аоо виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Згідно з пунктом 7 Порядку №100. нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період па відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за вітшпком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується па число календарних днів відпустки.
		Як встановлено судом вище, кількість календарних днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 за період з 05 січня 2015 року до 29 серпня 2019 року складає 139.5 календарних днів.
		Згідно з довідкою Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті від 16 грудня 2020 року №9-1-15/617. заробітна плата позивача за період з серпня 2018 року по липень 2019 року складає 231   509, 00 грн..
		Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 90 973, 25 три. (231 509.00 гри./ 355 днів) х 139.5 календарних дні невикористаної відпустки).
		У свою чергу, суд не приймає до уваги розрахунок позивача, оскільки як встановлено пунктом 7 Порядку №100. компенсації за невикористані відпустки розраховується в календарних днях, а не в робочих.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що визначення конкретної суми компенсаційної виплати у даному випадку не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки Порядком №100 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації за невикористані дні відпустки.
		Правову позицію аналогічною змісту викладено Верховним Судом в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16. а також вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц.
		Таким чином, позовні вимоги в частині розрахунку суми стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 129 700.82 гри. задоволенню не підлягають, оскільки розмір компенсації за невикористану відпустку становить 90   973, 25 гри.
		Щодо позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
		Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічшіків- консультантін народного депутата України не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум. тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті ] 16 та 117 Кодексів законів про прашо України як таких, то є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
		Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про прашо України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені   статтею 116   цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		Частиною першою статті 94 Кодексу законів про прашо України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» зокрема передбачено, що основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		З аналізу наведеної норми вбачається, що компенсація за невикористану щорічну основну відпустку відноситься до складової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити в день звільнення працівника.
		Як встановлено вище, позивачеві у день звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку за 139, 5 календарних днів, яка не виплачена у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників консультантів.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.
		Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень   та   у спосіб, що визначені   Конституцією   та   законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод   та   інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.                    
		Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.                    
		З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року - без змін.  
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.  
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Л.О. Костюк                    
		Судді:                                                                                                      Н.П.Бужак
		                                                                                                    М.І. Кобаль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...