Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/10529/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 07.10.2022. Зареєстровано: 08.10.2022. Оприлюднено: 11.10.2022.
Дата набрання законної сили: 09.02.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 вересня 2022 року Справа № 160/10529/22  Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого суддіОлійника В. М.  за участі секретаря судового засіданняБороди І.В. за участі:   представника позивача представника відповідача Кожевнікова О.М. Алексєєнка М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди,- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		19 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій просить, із урахуванням уточнень від 15 вересня 2022 року:
		визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка відповідно до ст.52 КАСУ з 11.09.2020, є правонаступником прокуратури Дніпропетровської області, щодо неналежного розрахунку з ОСОБА_1 , а саме: невиплати позивачу частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 30.09.2019., протиправною;
		стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 765 896,02 грн.
		Обґрунтовуючи позовну заяву позивач зазначив, що за період його перебування на посадах в органах прокуратури з 01.07.2015 по 30.09.2019 відповідач всупереч чинного законодавства України не нарахував йому частину заробітної плати - посадового окладу на суму 765 896,02 грн.
		Вважаючи протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року провадження у справі №160/10529/22 відкрито за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання та витребувано від Дніпропетровської обласної прокуратури належним чином засвідчену довідку про посадовий оклад, який отримував позивач з 01.07.2015 по 30.09.2019.
		18 серпня 2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву вх.№60235/22, в якому останній зазначив, що Дніпропетровська обласна прокуратура не визнає доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо не нарахування та невиплати йому заробітної плати за період з 01.07.2015 по 30.09.2019 включно відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.
		Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, 
		Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
		Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VII зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (ІІ)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
		Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
		Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилався позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII, зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
		Крім того, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального, обласної прокуратури, окружної прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ № 505.
		Представник відповідача зазначив, що схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 та від 30.08.2017 № 657).
		За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, Дніпропетровська обласна прокуратура не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
		Останнє судове засідання в справі відбулось 29 вересня 2022 року.
		У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, адміністративний позов просив задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, підтримавши доводи викладені у відзиві на позовну заяву.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
		ОСОБА_1  позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 2014 по 2021 роки працював на різних посадах в органах прокуратури Дніпропетровської області, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 04 вересня 2013 року, а саме:
		21 серпня 2014 року, Наказом прокурора області №2523к від 21.08.2014 ОСОБА_1 призначено прокурором прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська;
		15 грудня 2015 року Наказом прокурора області №2391 к від 14.12.2015 Денисенка Вячеслава Вікторовича призначено прокурором Дніпродзержинської місцевої прокуратури;
		11 лютого 2019 року Наказом прокурора області №176к від 08.02.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника;
		02 квітня 2019 року Наказом прокурора області №398к від 02.04.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3;
		22 жовтня 2021 року Наказом №3332к від 19.10.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури (п.п. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
		11 січня 2022 року позивач звернувся до Дніпропетровської обласної прокуратури із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату неотриманих грошових коштів у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме, посадового окладу, визначеного за ч. 3, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.01.2015 по 22.10.2021.
		Дніпропетровською обласною прокуратурою було відмовлено ОСОБА_1 у проведенні нарахування та виплаті таких коштів та повідомлено про відсутність підстав для перерахунку посадових окладів.
		Відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури від 12 серпня 2022 року №21-209вн-22 посадовий оклад ОСОБА_1 на займаних ним посадах в органах прокуратури Дніпропетровської області становив:
		-з 01.07.2015 по 12.10.2015 щомісяця 1379,00 гривень  прокурор прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська;
		-з 13.10.2015 по 14.12.2015 щомісяця 1444,00 гривень  прокурор прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська;
		-з 15.12.2015 по 05.09.2017 щомісяця 2048,00 гривень  прокурор Дніпродзержинської місцевої прокуратури;
		-з 06.09.2017 по 10.02.2019 щомісяця 5660,00 гривень  прокурор Дніпродзержинської місцевої прокуратури;
		-з 11.02.2019 по 30.09.2019 щомісяця 5660,00 гривень прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури №3.
		Вважаючи протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року Про прокуратуру (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).
		Частини 1, 2, 3, 7 та 9 статті 81 Закону №1697-VII визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
		Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
		Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
		Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Стаття 89 Закону №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
		Відповідно до статті 90 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
		Частина 2 статті 8 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.
		Відповідно до статті 13 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
		Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.
		Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.
		Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
		Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України Про прокуратуру (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
		Закон України №80-VIII від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України №79-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру», а тому, у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
		Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
		За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, правові позиції якого викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 21 березня 2018 року №817/548/16, від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17, від 16 січня 2019 року №804/217/17, від 27 лютого 2019 року №809/982/16, та №824/490/16 від 05 травня 2020 року. Правова судова позиція з цього спірного питання є сталою.
		З огляду на нарахування ОСОБА_1 в спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.
		Щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), суд зазначає наступне.
		Так, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру», зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 ), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
		Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VII зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (ІІ)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
		Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
		Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилався позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII, зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
		Тож за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального, обласної прокуратури, окружної прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ № 505.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №460/4351/20, від 21.07.2022 у справі №280/1992/21 та від 26.05.2022 у справі №540/1268/21.
		Водночас, як частиною 2 статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		У рішенні №20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV від 8 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні у рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		Відтак, враховуючи вищевикладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
		Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року на спірні правовідносини щодо стягнення з Держави України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 765896,02 грн., за період з липня 2015 року по вересень 2019 року, не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
		Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду №820/2462/17 від 23 січня 2019 року, у справі №804/3790/17 від 25 липня 2019 року, у справі №818/45/1 від 04 червня 2020 року, у справі №826/18228/16 від 27 жовтня 2020 року.
		Зважаючи на правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати  посадового окладу, внаслідок прийняття неконституційного акту, у розмірі 765896,02 грн. за період з липня 2015 року по вересень 2019 року задоволенню не підлягають.
		Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною, що полягає у невиплаті частини заробітної плати, суд зазначає наступне.
		Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
		Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697) слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено.
		Отже, статтею 15 Закону №1697 зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону №113).
		Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113 за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури).
		Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
		Таким чином, суд враховує, що саме Закон №1697 (зі змінами внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»), яка на сьогодні є чинною.
		Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
		Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
		У подальшому, при внесенні змін до структури та штатного розпису регіональних, місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором та у відповідності до завдання Офісу Генерального прокурора.
		Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, а також про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити йому недоотриману заробітну плату у період з липня 2015 року по вересень 2019 включно є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Відповідно до ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди відмовити повністю.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
		Повний текст рішення суду складений 07 жовтня 2022 року.
		 
		Суддя В.М. Олійник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...