Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/16339/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 11.10.2022. Зареєстровано: 11.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2022.
Дата набрання законної сили: 30.09.2022
Номер судового провадження: 22-ц/813/4530/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/4530/22 
		Справа № 522/16339/19
		Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
		Доповідач Сегеда С. М.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30.09.2022 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого        Сегеди С.М.,
		суддів:        Комлевої О.С.,
		           Цюри Т.В.,
		       за участю:
		секретаря     Хухрова С.В.,
		       позивача ОСОБА_1 ,
		       представника ОСОБА_1  адвоката Байрактар О.В.,
		       представника відповідача - адвоката Ніца А.С.,        
		 
		   розглянувши врежимі відеоконференції,за допомогоюпрограмного забезпечення«ВКЗ» апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська юридична академія», Ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Загороднього Віктора Євстафійовича, третя особа на стороні відповідачів: Первинна профспілкова організація Національного університету «Одеська юридична академія», про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу ректора, поновлення на посаді, стягнення матеріальної шкоди заподіяну вимушеним прогулом та матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого доходу (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), 
		 
		                        встановив:     
		 
		25.09.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ректора Національного університету «Одеська юридична академія» (далі  НУ «ОЮА») за захистом порушеного права у трудових відносинах, про скасування наказу від 28.08.2019 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		Крім того, 08.10.2020 року позивач звернулася до суду з позовом до Національного університету та до Ректора НУ «ОЮА» з позовом за захистом порушеного права у трудових відносинах, про визнання бездіяльності протиправною. 
		Ухвалою суду від 27.11.2020 року за заявою позивача та згодою представника відповідачів зазначені позови були об`єднані в одне провадження (т.6, а.с.117, 119-120). 
		 
		Згідно останньої редакції позовних вимог від 27.11.2020 р. (т.6, а.с. 88-95, 107-116) до Національного університету та до Ректора НУ «ОЮА», за участю третьої особи первинної профспілкової організації НУ «ОЮА», позивач просила суд про наступне:
		1.Визнати протиправною бездіяльність НУ «ОЮА», ректора НУ «ОЮА» Загороднього В.Є. щодо наступного:
		- не включення ОСОБА_1 у Наказ по особовому складу працівників НУ «ОЮА» № 3181-5 від 17.10.2018 року «Про переведення»;
		- не переведення ОСОБА_1 із 17.09.2018 року з 0,5 штатних ставки доцента кафедри кримінального права на одну штатну ставку цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору (по 31.08.2019 року) у зв`язку із закінченням докторантури.
		2. Визнати протиправною бездіяльність НУ «ОЮА», ректора НУ «ОЮА» Загороднього В.Є., щодо наступного:
		- не включення ОСОБА_1 у план проходження стажування професорсько-викладацького складу кафедри кримінального права НУ «ОЮА» на 2018-2019 років, затверджений ректором НУ «ОЮА» ОСОБА_2 3 вересня 2018 р.;
		- не включення ОСОБА_1 , у Наказ ректора НУ «ОЮА» Загороднього В.Є. «Про підвищення кваліфікації» від 6 березня 2019 р. №361-6;
		- не направлення ОСОБА_1 на підвищення кваліфікації/стажування на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18.03.2019 року по 14.04.2019 року;
		- не виконання приписів Міністерства освіти і науки України (лист Міністерства освіти і науки України №3/144-19 від 2 травня 2019 р.) щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду її звернення від 04.03.2018 року про забезпечення включення у поточний план-графік підвищення кваліфікації викладачами кафедри кримінального права НУ «ОЮА» та направлення ОСОБА_1 на підвищення кваліфікації/стажування на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18.03.2019 року по 14.04.2019 року.
		3. Скасувати Наказ ректора НУ «ОЮА» Загороднього В.Є. №2067-5 від 28.08.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
		4. Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» із 01.09.2019 року на умовах, визначених наказом № 346-5 від 29.01.2016 року, тобто на одну штатну ставку займаної посади.
		5. Стягнути з НУ «ОЮА» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну їй вимушеним прогулом у розмірі її середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу.
		6. Стягнути з НУ «ОЮА» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого доходу на посаді доцента кафедри кримінального права Університету за період з 17.09.2018 року по 31.08.2019 року у розмірі 93273,27 грн.
		 
		Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 01.02.2012 року ОСОБА_1 була призначена на посаду доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» на 1 повну штатну ставку.
		З 01.02.2013 року продовжено трудову угоду (контракт) з нею на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 ставку по штату терміном на 3 роки, що підтверджується витягом з протоколу №1 засідання Вченої Ради Інституту прокуратури та слідства НУ «ОЮА» від 21.01.2013 року.
		З 01.02.2016 року продовжено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 повну штатну ставку по 31.08.2019 року, що підтверджується Наказом по НУ «ОЮА» від 29.02.2016 року №346-5.
		У період із 14.09.2016 року по 14.09.2018 року ОСОБА_1 перебувала у докторантурі НУ «ОЮА», яку закінчила за спеціальністю 081 «Право» (витяг із наказу по НУ «ОЮА» від 14.09.2016 року №4236а -10).
		В кінці грудня 2016 року було внесено зміни у чинне законодавство України, які суттєво обмежили право позивача працювати, перебуваючи у докторантурі. Виключно із причин вищезазначених змін у чинному законодавстві України позивач змушена була написати заяву, на підставі якої наказом по особовому складу працівників НУ «ОЮА» №795-5 від 10.04.2017 року, усім докторантам кафедри кримінального права НУ «ОЮА» з ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , із 01.01.2017 року було зменшено навчальне навантаження таким чином, щоб воно не перевищувало 0,5 штатні ставки, як того вимагає абз. 5 п. 19 Постанови КМУ від 28.12.2016 року №1050.
		 
		Позивач зазначила, що після закінчення докторантури, вона зверталася з письмовими заявами на ім`я ректора НУ «ОЮА» ОСОБА_2 із проханням з 17.09.2018 року перевести її з 0,5 штатних ставки на одну штатну ставку цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору, які не були розглянуті, але вона на це мала право. 
		 
		Крім того, позивач вказала, що по факту підроблення документів, які стосуються індивідуального навчального навантаження науково-педагогічного працівника ОСОБА_1 на 2018-2019 рік відкрито кримінальне провадження №12019161500001554 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 358 КК України.
		Позивач також вважала, що було неправомірно порушено її право на підвищення кваліфікації/стажування у встановлений п`ятирічний строк. 
		Наказом №2067-5 від 28.09.2019 року по НУ «ОЮА» позивача було звільнено з посади доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» в порядку п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). 
		Позивач наполягала на тому, що сама виховує та утримує дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому дане звільнення вважає незаконним, з підстав того, що при звільненні порушені гарантій для неї, як одинокої матері відповідно до положень ст. 184 КЗпП України, тому просила скасувати наказ про звільнення та поновити її на роботі.
		 
		Крім того, 05.08.2021 р. позивач надала до суду свій розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 01 вересня 2019 р. по 05 серпня 2021 р.) у розмірі 689245,83 грн.
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.08.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 були залишені без задоволення. 
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.08.2021 року, ухвалення нового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача НУ «ОЮА» - адвокат Ніц А.С., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.
		 
		Колегія суддів також зазначає, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.08.2022 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника НУ «ОЮА» Ніца А.С. через пропуск строку на її подання (т.11, а.с.28-31). 
		 
		   Вирішуючи питанняпро слуханнясправи врежимі відеоконференції,за участюпозивачки           ОСОБА_1 ,її представника адвокатаБайрактар О.В.,представника відповідача-адвоката НіцА.С.,  колегія суддів виходить із того, що за клопотанням позивача ОСОБА_1 (т.11, а.с. 32-33) ухвалою колегії суддів від 16.09.2022 року розгляд справи був призначений в режимі відеоконференції (т.11, а.с.48), про що учасники справи були належним чином повідомлені (т.11, а.с. 49-52).
		Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Неявка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. 
		 
		Враховуючи викладене,а такожте,що данасправа перебуваєна розглядіОдеського апеляційногосуду майжерік (т.10,а.с.138-139),колегія суддіввирішила слухатидану справув режимівідеоконференції,на підставінаявних усправі доказіві заучастю учасниківсправи,які з`явилисьна відеоконференцію,без участіучасників справи,які нез`явились навідеоконференцію.
		 
		Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
		 
		Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що з 1 лютого 2012 р. за власноручною заявою позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» на 1 повну штатну ставку, на строк до 30.01.2013 року.
		В подальшому, а саме: з 01.02.2013 р. за власноручною заявою позивачу було продовжено трудову угоду з позивачем на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 ставку по штату терміном на 3 роки, що підтверджується витягом з протоколу №1 засідання Вченої Ради Інституту прокуратури та слідства НУ «ОЮА» від 21 січня 2013 р.
		З 01.02.2016 р. за власноручною заявою позивача ОСОБА_1 , їй продовжено трудовий договір на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 повну штатну ставку, тобто з 01лютого 2016 року по 31 серпня 2019 р., що підтверджується Наказом по НУ «ОЮА» від 29 лютого 2016 р. №346-5 (т.1, а.с. 13-19). 
		Зазначені обставини підтверджені сторонами у справі, а тому факт укладення строкового трудового договору (контракту), та правовідносини сторін врегульовані положеннями ст. 23 КЗпП України, вважаються встановленими, а тому суд погоджується з доводами сторін про те, що строк трудового договору, встановлений за погодженням сторін, закінчився 31 серпня 2019 року. 
		 
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у період із 14 вересня 2016 р. по 14 вересня 2018 р. позивач ОСОБА_1 перебувала у докторантурі НУ «ОЮА», яку закінчила за спеціальністю 081 «Право», що підтверджується наказом по НУ «ОЮА» від 14 вересня 2016 р. №4236а -10 (т.1, а.с. 49). 
		 
		Разом з тим, у відповідності до абз. 5 п. 19 Постанови КМУ «Деякі питання стипендіального забезпечення» від 28 грудня 2016 р. №1050, яким було внесені зміні до діючого законодавства, докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу, але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою. 
		У зв`язку з цим, позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій прохала перевести її з повної штатної ставки на 0,5 ставки, з 01.01.2017 року по 31.08.2019 року (т.3, а.с. 56). 
		 
		Заперечуючи проти позовних вимог, представник первісного відповідача - адвокат Павлов В.О. зазначив, що працівники  викладачі приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за строковим контрактом, в даному випадку між сторонами погоджений строк трудових відносин - до 31.08.2019 року. Наполягав на тому, що усі дії відповідача НУ «ОЮА» відповідали умовам трудових відносин погоджених самою позивачкою у власноручно оформлених заявах, а тому всі рішення приймалися відповідно до діючого законодавства. Вказав, що твердження позивача ОСОБА_1 про підроблення частин тексту заяви не підтверджені жодним доказом по справі. Щодо порушення права позивача на проходження підвищення кваліфікації, представник послався на те, що законодавцем передбачено підвищення кваліфікації не кожні п`ять років, а не рідше одного разу на п`ять років. Сама ОСОБА_1 закінчила проходження підвищення кваліфікації 14.02.2014 року тому з лютого 2019 року розпочався новий п`ятирічний термін. Наполягав на тому, що не продовження контракту з позивачем ОСОБА_1 не була штучно створена ситуація відносно неї, оскільки після 31.08.2019 року не був продовжений контракт ще чотирьом викладачам кафедри. 
		 
		Стосовно доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у вказаній заяві, яку вона дійсно писала (про переведення її з повної штатної ставки на 0,5 ставки), є частина тексту, яка виконана не нею, то ці доводи не доведені жодними належними доказами, які маються в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність цих доказів.
		Стосовно посилання заявника апеляційної скарги на кримінальне провадження №12019161500001554, яке відкрито за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 358 КК України, та які стосуються індивідуального навчального навантаження науково-педагогічного працівника ОСОБА_1 на 2018-2019 рік, то воно також є безпідставним, так як зазначене кримінальне провадження на даний час не закінчено з винесенням вироку або прийняттям постанови про закриття кримінального провадження з тих чи інших підстав.
		 
		Таким чином, наказом НУ «ОЮА» «Про переведення» №795-5 від 10 квітня 2017 р. позивача ОСОБА_1 переведено зі штатної 1 ставки на 0,5 штатної ставки з 01.01. 2017 року на умовах раніше встановленого строку договору, тобто - по 31.08.2019 року (т.3, а.с. 57). 
		Підставою для видання вказаного наказу стали: заява ОСОБА_1 , витяг з протоколу засідання кафедри, резолюція керівника, про що безпосередньо вказано у цьому наказі. 
		Оскільки даний наказ не був оскаржений позивачем та був виконаний, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що 0,5 штатної ставки була законно встановлена саме по 31.08.2019 року, тобто до закінчення дії контракту. 
		 
		Далі, з матеріалів справи вбачається, що до закінчення дії контракту позивачем ОСОБА_1 на ім`я президента, ректора, завідувача кафедри кримінального права НУ «ОЮА» були подані письмові заяви від 10.06.2019 р., у яких вона просила продовжити їй трудовий договір щодо перебування на посаді доцента кафедри кримінального права після 31.08.2019 р. (т.1, а.с.25-26, 27-28, 29-30). 
		Однак, наказом №2067-5 від 28 серпня 2019 р. по НУ «ОЮА» позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» в порядку п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).
		 
		Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що за змістом п.6.5. Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників НУ «ОЮА» та укладення з ними трудових договорів (контрактів), прийнятого Вченою Радою НУ «ОЮА», протокол №7 від 2 липня 2016 р., рішення про продовження/припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням терміну трудового договору (контракту) має прийматися на підставі мотивованого рішення трудового колективу кафедри, яке прийняте шляхом таємного голосування. Рішення кафедри вважається дійсним, якщо в голосуванні брало участь не менше 2/3 членів трудового колективу кафедри; претендент вважається рекомендованим до продовження трудових відносин на попередній посаді, якщо за це рішення проголосувало більше половини присутніх членів трудового колективу кафедри.
		 
		Як вбачається із листів-відповідей на звернення ОСОБА_1 за підписом ректора ОСОБА_2 від 08.07.2019 р. №1095-3 (т.1, а.с. 50), проректора з навчальної роботи, професора ОСОБА_6 від 30.07.2019 р. №1202/1-3 (т.1, а.с. 56), ректора ОСОБА_2 від 09.08.2019 р. №1259-3 (т.1, а.с. 57), а також витягу з протоколу засідання кафедри кримінального права НУ «ОЮА» №14 від 27.06.2019 р. (т.5, а.с. 18) вбачається, що рішення щодо припинення трудових відносин у зв`язку з закінченням терміну трудового договору з позивачем ОСОБА_1 приймалося одноголосно на засіданні кафедри кримінального права НУ «ОЮА» у кількості 24 співробітників кафедри. 
		З цих підстав, доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що на засіданні кафедри кримінального права від 27 червня 2019 р., за наслідком якого оформлений протокол №14, не проводилося колективне обговорення і таємне голосування щодо викладачів кафедри, в яких термін дії контрактів спливав 31 серпня 2019 р., є безпідставними, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, які маються в матеріалах справи.
		 
		Зазначені обставини також підтверджені Департаментом контролю у сфері вищої, фахової передвищої освіти і освіти дорослих Державної служби якості освіти України, який за наслідками перевірки звернення позивача ОСОБА_1 надав лист-відповідь (далі  «Департамент», вих.№03/01-28/255 від 27.12.2019 р. про те, що звільнення позивача із НУ «ОЮА» відбулось у зв`язку із закінченням строку трудового договору, яке погоджено з первинною профспілковою організацією Університету, що підтверджене копією довідки від 19.12.2019 р. №69 (т.3, а.с. 179-181). У відповіді також зазначено, що при підготовці наказів про звільнення враховувалося фактичне зменшення навчального навантаження по кафедрах, тому питання про продовження (не продовження) трудових відносин з працівниками приймалося на підставі рішення трудового колективу кафедри. Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наслідком проведеної перевірки, ініційованою позивачем ОСОБА_1 , «Департаментом» не було встановлено порушень при її звільненні. 
		 
		Щодо стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що засідання кафедри від 27 червня 2019 р відбувалося без попереднього проведення рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників кафедри та обов`язкового оприлюднення його результатів на офіційному веб-сайті Університету, чим порушено вимоги п.3 ч.2 ст.16, п.2 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту», колегія суддів зазначає наступне. 
		У відповідності до п.3. ч.2 ст. 16 Закону України «Про освіту», щорічне оцінювання науково-педагогічних працівників, оприлюднення результатів такого оцінювання та офіційному сайті закладу вищої освіти чи у будь-який інший спосіб є процедурою системи внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності та здійснюється безпосередньо закладом вищої освіти. Зазначена процедура реалізується на підставі локальних актів закладу віщої освіти (т.5, а.с.134). 
		 
		Згідно листа-відповіді на звернення позивача ОСОБА_1 із Державної служби якості освіти України (Департаменту контролю) від 19.03.2020 р. №03/01-28/38, виявлене порушення в НУ «ОЮА» зазначеної норми законодавства та керівництву Університету наголошено на недопустимість недотримання законодавства в галузі освіти (т.5, а.с. 65-66).
		 
		Проте, оскільки як було вказано вище, позивача ОСОБА_1 звільнено саме з підстав закінчення строку трудового договору (контракту), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане виявлене перевіркою порушення в діяльності НУ «ОЮА» по не оприлюдненню рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників кафедри у 2019 році, якимось чином вплинуло на рішення трудового колективу кафедри про не продовження з ОСОБА_1 строку трудового договору. 
		 
		Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні працівника в порядку п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України відсутні підстави для застосування положень ст. 42 КЗпП України, щодо встановлення умов для переважного права для залишення цього працівника на роботі. 
		При цьому суд правильно послався на аналогічний правовий висновок, якийвисловив ВерховнийСуд упостанові від20.03.2020року усправі №592/8399/17. 
		 
		У відповідності до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти2, 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		 
		З оглядуна викладеніобставини,суд дійшовобгрунтованого висновкупро те,позивач ОСОБА_1 прийнята напосадуна підставістроковоготрудовогодоговору,строком до 31 серпня 2019 року у відповідності до вимог ч.3 ст. 54 Закону України «Про освіту», у редакції, яка була чинною на час укладення контракту, та у зв`язку із закінчення строку дії контракту була звільнена з посади, про що ОСОБА_1 була повідомлена роботодавцем за два місяці, оскільки роботодавець не виявив наміру на продовження з нею строку дії контракту або його переукладення.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.01.2020 року по справі № 592/13809Ї18 та від 20.03.2020 року по справі № 592/8399/17. 
		 
		З підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи позивача ОСОБА_1 про те, що відповідачами замість продовження строку контракту з нею, були незаконно продовжені трудові договори після 31.08.2019 р. з окремими науково-педагогічними працівниками кафедри кримінального права, рівень кваліфікації яких є значно нижчим, ніж у неї, є безпідставними та необґрунтованими.
		 
		Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона одна виховує малолітню дитину  малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому підлягає визнанню «одинокою матір`ю», то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції і зазначає наступне.
		Як вбачається з витягу із трудової книжки ОСОБА_1 (т.1, а.с. 20-21); свідоцтва про народження ОСОБА_5 (т.1, а.с. 63); рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та стягнення аліментів від 08.11.2013 р. (т.1, а.с. 64-65); відмітки в паспорті ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та місце проживання (т.1, а. с. 11); довідки про склад сім`ї (т.1, а.с. 66); довідки про склад сім`ї (т.1, а.с. 69); довідки із дитячого садка від 23.09.2019 р. №39 (т.1, а.с. 67); довідки зі школи від 23.09.2019 р. №167/5.3 (т.1, а.с. 68), заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 одна виховує малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю. 
		Таких правових позицій дотримується в своїй практиці Верховний Суд, які він висловив в постановах від 17.10.2018 року у справі № 182/5140/15-ц (т.10, а.с.8-15), від 28.08.2020 року у справі № 640/10381/20 (т.5, а.с.218-221), від 26.09.2021 року у справі № 591/1371/19 (т.10, а.с.219-232), від 20.10.2021 року у справі № 127/15014/20 (т.10, а.с.233-242).
		Разом з тим, щодо порушення вимог ст. 184 КЗпП України при звільненніпозивача ОСОБА_1 , суд правильно зазначив, що за змістом даної норми матеріального права звільнення, зокрема, одиноких матерів з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. 
		При цьому, суд правильно вказав, що звільнення на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів провадиться з обов`язковим працевлаштуванням, на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, то не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).
		Разом з тим, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що оскільки позивач ОСОБА_1 не заявила позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по її працевлаштуванню, то у суду відсутні правові підстави розглядати зазначені питання, які виходять за межі позовних вимог, так як за змістом ст. 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тобто, у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по його працевлаштуванню.
		 
		З підстав викладеного, суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що позовні вимоги позивача про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі не підлягають задоволенню. Крім того, оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідною від вимоги про поновлення на роботі, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
		 
		Що стосується доводів заявника апеляційного скарги про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності відповідачів протиправними, колегія суддів також вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.
		 
		Так, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обгрунтовано послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, яка в своїх постановах неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. 
		Доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині пов`язані з тим, що вона двічі зверталася до керівника НУ «ОЮА» із проханням перевести її з 0,5 штатної ставки на одну штатну ставку цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору у зв`язку із закінченням докторантури, однак ці заяви не були розглянуті. 
		Із матеріалівсправи вбачається,що ОСОБА_1 звернулася ззаявою від02.10.2018р.на ім`я відповідача про переведення її з 0.5 штатної ставки на 1 штатну ставку кафедри на умовах раніше встановленого строку трудового договору з 17.09.2018 року у зв`язку з закінченням докторантури (т.3, а.с. 102). 
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з друкованою заявою від 07.12.2018 р. на ім`я відповідача про переведення її з 0.5 штатної ставки на 1 штатну ставку кафедри на умовах раніше встановленого строку трудового договору з 17.09.2018 року у зв`язку з закінченням докторантури (т.3, а.с. 103). 
		Таким чином, зі змісту заяв позивача вбачається, що вона наполягала на тому, що вона фактично з 17.09.2018 року працює за індивідуальним навчальним навантаженням об`ємом 1 штатної ставки, у зв`язку з чим вимагала видати наказ про переведення її на 1 штатну ставку. 
		 
		Разом з тим, як було вказано вище, ОСОБА_1 була переведена на 0.5 штатної ставки на підставі її ж заяви, в якій нею зазначений строк до 31.08.2019 року, хоча їй було достеменно відомо що строк докторантури закінчується 17.09.2018 року. 
		При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що на час звернення позивача з вказаними заявами про переведення, на кафедрі уже були сформовані індивідуальні навчальні навантаження, серед викладачів розподілені години, складений план навчання на навчальний рік, тобто робота на 0.5 штатної ставки для позивача вже була відсутня. 
		 
		Із п.3.2. Додатку №4 до Колективного трудового договору НУ «ОЮА» від 15 травня 2015 р. вбачається, що Адміністрація НУ «ОЮА» зобов`язана дотримуватись законів та інших нормативно-правових актів, умов Колективного договору, угод та трудових договорів; правильно організовувати працю працівників, з повагою ставитися до потреб та вимог працівників, поліпшувати умови їх праці; надавати працівникам роботу, обумовлену трудовим договором (контрактом) (т.4, а.с. 120-184).
		Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 в листі від 07.12.2008 року посилається на бездіяльність відповідача щодо її переведення на 1 штатну ставку, саме ця дата є початком обчислення строку звернення до суду за захистом порушення свого права у сфері трудових відносин, то суд дійшов правильного висновку про те, що її перше звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом відбулось в червні 2019 року, тобто вже з пропуском тримісячного строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України.
		Та обставина, що дані правовідносини регулюються трудовим законодавством, а тому повинно вирішуватись за правилами цивільного законодавства, а не адміністративного, зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по даній справі № 420/3453/19 (т.6, а.с.5-13).
		 
		Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності відповідачів протиправними, слід відмовити у зв`язку з пропуском строку на захист ОСОБА_1 своїх права в цій частині, передбачених ч.1 ст. 233 КЗпП України, і колегія суддів не вбачає поважних причин для поновлення цього строку.
		Враховуючи, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не впливає на застосування строку давності звернення до суду за захистом трудових прав, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в цій частині також залишити без змін.
		 
		Крім того, позивач ОСОБА_1 наполягала на тому, що фактично виконуваний нею об`єм індивідуального навчального навантаження науково-педагогічного працівника кафедри кримінального права НУ «ОЮА» у 2018-2019 рр. становив 1 штатну ставку, разом із тим заробітна плата за цей самий проміжок часу, згідно довідок про доходи ОСОБА_1 нараховувалася їй за 0,5 штатні ставки, тобто була вдвічі меншою за фактично виконуваний об`єм індивідуального навчального навантаження.
		Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту фактичного виконання нею роботи в період з 17.09.2018 по 31.08.2019 року не за 0.5 штатної ставки , а в дійсності за 1 штатну ставку, за що не отримувала заробітну плату. 
		 
		Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь матеріальної шкоди, заподіяної її вимушеним прогулом у розмірі її середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, який згідно останнього розрахунку склав 679256,76 грн. (т.9, а.с.168-171), то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, так як суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу ректора, поновлення ОСОБА_1 на попередній на посаді.
		 
		Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 , пов`язаних з оскарженням бездіяльності відповідачів по обставинам не проходження нею під час праці підвищення кваліфікації, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне.
		У відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту», заклади вищої освіти зобов`язані мати внутрішню систему забезпечення якості вищої освіти.
		За змістом п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про вищу освіту», забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників  невід`ємна складова системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти, тобто обов`язок, який прямо покладається законом на заклад вищої освіти.
		Так, відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону України «Про вищу освіту», заклад вищої освіти забезпечує підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних працівників не рідше одного разу на п`ять років.
		Крім того, згідно із ч. 4 ст. 27 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» «…наукова установа забезпечує науковому працівникові підвищення кваліфікації не рідше ніж один раз на п`ять років….». 
		Разом з тим, як вбачається матеріалівсправи, напідставі заяви ОСОБА_1 про направленняна підвищеннякваліфікації (стажування) від13.01.2014р.,остання буланаправлена тапроходила підвищеннякваліфікації (стажування)педагогічного (науково-педагогічного) працівниказ 20.01.2014р.по 14.02.2014р. (т.7, а.с.211), що також підтверджується наказом№90-3від 16.01.2014р.
		 
		В подальшому ОСОБА_1 небулавключена доПлану проходженнястажуванняпрофесорсько-викладацькогоскладукафедрикримінального праваНУ«ОЮА» на2018-2019рр.,затвердженийректоромНУ «ОЮА»Загороднім В.Є.3вересня2018р. 
		Як було вказано вище, заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 зверталася з заявою до завідувача кафедри кримінального права НУ «ОЮА» ОСОБА_8 про направлення на підвищення кваліфікації від 04.03.2019 р.
		Цього ж дня, тобто 04.03.2019 р. ОСОБА_1 зверталася з заявою до ректора НУ «ОЮА» ОСОБА_2 про направлення на підвищення кваліфікації 
		Звертаючись до суду з даним позовом в цій частині, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що зазначені її заяви не були розглянуті з метою отримання формального приводу для того, щоб не продовжувати із ОСОБА_1 в подальшому строковий трудовий договір (контракт). 
		 
		Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачу були надані відповіді на її заяви, зокрема лист з НУ «ОЮА» від 11.06.2019 р. №968/1-3 за підписом проректора з навчальної роботи ОСОБА_6 , в якому роз`яснені причини не включення позивача в план підвищення кваліфікації на навчальний рік (т.8, а.с.53). 
		Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що оскільки останнє підвищення кваліфікації ОСОБА_1 проходила 14.02.2014 року, то п`ятирічний строк (один раз на п`ять років) закінчився 14.02.2019 року, отже з цієї дати розпочався новий п`ятирічний термін.
		Крім того, зі змісту вищевказаної відповіді від 11.06.2019 р. №968/1-3 вбачається, що план підвищення кваліфікації на 2018\2019 навчальний рік був прийнятий протоколом № 1 засідання кафедри від 29.09.2018 року, яким затверджений графік проходження підвищення кваліфікації для семи викладачів. 
		Зазначене рішення засідання кафедри не було оскаржене.
		 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведена протиправна бездіяльність відповідачів по відношенню до реалізації її права на підвищення кваліфікації до закінчення строкового договору - 31.08.2019 року. 
		 
		Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
		За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі  Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
		Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
		 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381  384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
		                 постановив:    
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 10.10.2022 року.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду:                    С.М. Сегеда    
		 
		 
		 
		О.С. Комлева 
		 
		 
		 
		Т.В. Цюра

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...